Ukraine English Russia Poland

ДОШЛЮБНА ЧИСТОТА

Дошлюбна чистота – шанс на щастя чи занадто вимогливий ідеал?


ДОШЛЮБНА ЧИСТОТА і пов’язане з нею сексуальне утримання перед укладенням Таїнства Подружжя викликає багато емоцій, питань та суперечностей. Вона вже давно перестала бути нормою, натомість стала "розкішшю" людей зі специфічними поглядами і зазвичай виразно заангажованих у християнський світогляд та релігійні цінності. Дошлюбна чистота перестала бути звичаєм, що функціонує в суспільній культурі та менталітеті, і перетворилася на прояв релігійності та ототожнення з певними моральними нормами. Тому світ сприймає її як незрозумілу релігійну вигадку і важку вимогу певної етичної системи чи навіть ідеології. Дошлюбна чистота оцінюється більше як прояв ненормальності та певної "екзотики", ніж гармонії та нормального порядку життя.

Християнські вказівки щодо переживання любові та сексуальності все частіше подаються як такі, що суперечать природі та щастю людини. Такого типу характеристики є з одного боку наслідком пропаганди – неправдивих атак представників сучасних ліберальних інтелектуальних течій, ідеологів атеїзму та войовничих представників лівих поглядів, які пропагують сексуальну свободу без обмежень у будь-якому віці і стані життя. Усе частіше до них приєднуються духовні та світські представники Церкви, які більш чи менш відкрито суперечать традиційному вченню в цій галузі. Вони представляють католицьку мораль таким чином, що може скластися враження, ніби вона є найбільш гнітючою моральною системою, яка заглушає в людях життєвість, радість життя та людяність.

Відкидання цінностей, пов’язаних з чистою любов’ю та сексуальністю, окрім згаданих процесів навмисної дискредитації католицьких моральних норм в очах людей, є ще й ефектом втрати самими християнами істинного розуміння, а значить і пов’язаного з ним переживання сексуальної чистоти взагалі, не тільки дошлюбної. Не одноразово трапляється, що віруючі люди не можуть прийняти пропозиції Церкви, оскільки замість чудового ідеалу і шансу на щастя бачать в них лише неможливий для реалізації збір норм та заборон, який їх обмежує і засуджує.


Необхідність широкого бачення проблеми

Щоб вмотивувати поняття чистоти, як для світу, так і для самого себе, необхідно поглянути на проблему з двох боків.

По-перше, варто зрозуміти сутність чистоти та її етичне вмотивування, дивлячись дуже широко на те, ким є людина, до чого вона покликана, що таке любов і які її риси, яке значення має сексуальність в житті людини та які проблеми насправді утруднюють інтеграцію сексуальності та любові?

По-друге, треба поглянути на людину як на індивіда та спробувати її зрозуміти. Спочатку вбачаючи в ній сексуальну істоту з цілою гамою відтінків могутньої енергії, яка дрімає в кожному з нас, без огляду на релігію, сповідувані цінності та життєву ситуацію. Треба побачити, як ця сексуальність проявляється в житті конкретної людини, як на неї впливає і яким чином залежить від інших сфер її життя.

Отож, сексуальність є своєрідним барометром життя – якість її переживання залежить від якості життя, життєвого самопочуття та екзистенціальної ситуації людини. Досвід багатьох людей показує, що проблеми з дотриманням сексуальної чистоти (спокуси, нав’язливі думки, проблеми з вірністю та ін.) посилюються в моменти менших чи більших життєвих криз – особистих, шкільних, професійних проблем, перевтоми, стресу та внутрішніх напруг, конфліктів з близькими, проблем в групі однолітків, почуття власної меншовартості, особливо в досвідченні екзистенціальної пустки та відсутності глибших цінностей в житті. Відтак треба зрозуміти цю ситуацію, окреслити головні фактори, що впливають на людину в її середовищі, культурі, родині – побачити її цінності, кризи, спосіб переживання самої себе.

Дивлячись на людську сексуальність як на інтегральну частину особистості людини з її чіткою залежністю від інших сфер людського життя, можна краще зрозуміти її значення та помітити причини її неправильного функціонування.

Комплексний підхід до проблеми чистоти звільняє від двох крайніх поглядів.

Перший з них – це неслушне або надмірне обвинувачення та засудження розмаїтих поглядів та поведінки, а також поспішна та поверхова моральна оцінка сексуальних вчинків. Такий підхід полягає у баченні повсюди і в усьому гріха. Риторика та аргументація в основному опирається на потребі "навернення", яке розуміється виключно як зміна зовнішньої поведінки. Це не облегшує особам, обтяженим сексуальними проблемами, вихід з цієї важкої ситуації, а додатково їх знеохочує та занурює в ізоляцію, оскільки, замість того, щоб давати надію та позитивно мотивувати, лякає та оскаржує. Часто такі люди не можуть просто змінити поведінку, бо, як було сказано вище, переживання сексуальності пов’язане з усім їхнім життям і є відбиттям проблем конкретної людини.

Друга крайність, від якої звільняє широке бачення проблеми, – це наївне сприйняття будь-якої сексуальної поведінки, навіть безвідповідальної, шкідливої і небезпечної для розвитку людини та її щастя. Усвідомлення цієї крайності допоможе помітити небезпеку, що виникає з неправильного використання власної сексуальності, а також підібрати відповідні засоби для їх зміни; відділити погані вчинки від особи, яка їх здійснила. У сексуальній сфері моральну провину важко оцінити. Не менш негативні наслідки неправильних дій стосуються кожного, хто жартує  з сексом, навіть того, хто з приводу індивідуальних особливостей, незрілості, поранень чи незнання не несе повної моральної відповідальності за здійснені вчинки. Саме тому вчення на тему чистоти має глибокий сенс.


Ситуація молоді і сексуальна поведінка

При аналізі явища сексуального пожиття молоді перед, або у широкому значенні – поза подружжям, можна поглянути на цю проблему з двох боків.

З одного – це буде загальний аналіз сексуальності молодих людей: психосексуальне дозрівання зі змінами, що його супроводжують, захопленість еротикою, експериментування з сексом, сексуальна ініціація, аутоеротична поведінка, постава молоді щодо сексуальності, існуючі міфи про сексуальне пожиття, цінності та очікування, пов’язані з цією сферою, а також причини окреслених постав молодих людей щодо сексуальності і способи виховання молоді до чистоти. Такий аналіз бере до уваги переживання потреб і сексуальної енергії молодих людей, а також способи, за допомогою яких вони виражають і заспокоюють сексуальні потреби та розрядження напруги в цій сфері.

З другого боку потрібний більш докладний аналіз ситуації людей, які живуть в більш-менш формальних зв’язках. Молоді люди створюють пари, симпатії, "зустрічаються". Важко окреслити, як з психологічного, так і етичного боку, що собою являють ці зв’язки, адже вони не мають ані чітко окресленої сутності, ані статусу чи мети, крім реалізації потреб близькості, взаємин, а також емоційно-еротичного захоплення протилежною статтю. Незважаючи на це, кожен може визнати, що такого типу досвідчення в молодому віці  можуть бути чудовою школою відносин та спілкування з іншою особою, шансом розвитку, нагодою пізнання самого себе, пережиттям чудових хвилин, які згадуватимуться роками. Такі взаємини є основою і початком триваліших зв’язків, що прямують до подружжя. Бо кожне подружжя починалось в молодості як "пара". На жаль, з огляду на емоційну незрілість, крихкість та вразливість молодого віку, часто юнацькі зв’язки, особливо коли їм товаришують еротичні пережиття, закінчуються негативно – залишаються поранення, які спрямовують молодих людей на шлях розвитку в неправильному напрямку, спричиняють болючі життєві наслідки. Про ці загрози треба говорити молоді, однак заохочення до чистоти не може зводитись тільки до цього.

Особливою формою зв’язку молодих людей є заручини – на відміну від юнацьких симпатій, це більш чіткі відносини, які мають свою мету – спільне життя, та пов’язуються з серйозними планами; у суспільстві вони все ще функціонують як певний інститут.

Розрізнення між пережиттям сексуальності молоддю взагалі та особами, які живуть в більш-менш формальних зв’язках, може видатись штучним та незрозумілим. Адже кожне сексуальне відчуття спрямоване на іншу особу, тобто має релятивний характер – спільнотовий (навіть мастурбація, хоч і здійснюється наодинці, все ж таки є порушеним, розпачливим пошуком близькості, або ж спробою заглушити болісну самотність і страх). Однак присутність у житті іншої особи, яку кохаю і якої прагну, має основний вплив на розуміння і переживання власних сексуальних потреб. Близькі взаємини, досвідчення інтимного зв’язку, почуття любові змінюють людину, впливають на її позицію, поведінку, світогляд, неодноразово визначають ставлення до життя. Саме в цьому міститься сила любові та творча енергія людської сексуальності. На жаль, вона може також виявитись деструктивною.

Отож, уважно погляньмо, в якому культурному та суспільному контексті живе молодь.

Секс поза подружжям сьогодні приймається значною частиною молоді. Функціонує загальне переконання, що "всі так роблять". Із цим пов’язаний певен тиск, який відчувають молоді люди – сексуальна ініціація стає буквально вимогою та психічним примусом. Молодь сприймає відсутність сексуальних досвідчень як певне клеймо, тож робить все, щоб якнайшвидше втратити цнотливість. Цей потяг до сексу значною мірою провокується культурою, модою, мас-медіа. Маємо справу з такою поширеною еротизацією суспільної сфери, з якою суспільство досі не зустрічалося. Інтернет, телебачення, реклама, розважальні програми, вислови публічних осіб, теми популярних музичних творів, фільмів та серіалів – усе концентрується на сексі. Слід усвідомлювати ще й існування потужних груп, які зацікавлені в еротизації віку дозрівання та сексуальних відносин дітей і молоді. До них належать бізнесмени, політики, представники фармацевтично-контрацептивної, абортивної, порнографічної, розважальної, рекламної індустрій. До неконтрольованого росту сексуального привілля та безвідповідальності, крім зазначеного, причетна ще й форсована багатьма педагогами, психологами  та політиками вседозволяюча сексуальна освіта. Вона пропагує контрацепцію як ефективний засіб уникнення негативних наслідків власної поведінки, а отже, натякає, що секс завжди і всюди можливий і добрий, треба тільки "застрахуватися". До грона цинічних деморалізаторів приєднуються ті, хто повинен оберігати моральний лад молодих людей – батьки, вчителі, вихователі, педагоги, психологи і навіть деякі представники духовенства. Відтак маємо суспільну згоду на секс дітей і молоді, і навіть на пробудження дорослими в молодих людях сексуальних прагнень і схиляння до їх втілення. Таким чином секс ототожнюється із розвагою, спортом, способом заспокоєння окремих потреб, на які кожен має право завжди і всюди. Молоді люди, виховуючись у такій атмосфері, часто не намагаються зрозуміти, чому вони повинні дотримуватися дошлюбної чистоти і навіть не розуміють цього поняття. Воно для них абсолютно чуже. Багато з них вже не здатні відкрити в сексуальності чогось більшого, ніж тільки короткочасного емоційно-тілесного пережиття, яке дає приємність та полегшення (хоча навіть це в них часто виявляється заблокованим). Часто молодь не бачить сенсу любові і тривалих зв’язків.

На культурний контекст накладається ще й життєва ситуація та психічний стан сучасної молоді. Ми живемо в епоху кризи сім’ї і відсутності взірців для наслідування. Молоді люди дорослішають і почуваються самотніми та загубленими. Часто вже їхнє дитинство сповнене пораненнями, травматичними пережиттями, браком люблячих батьків. Вони не знають, хто вони і навіщо живуть. Вони не мають почуття власної цінності і цінності свого життя як дару, цінного скарбу і завдання. Входячи в період дозрівання, стикаються з егоїстичною та споживацькою цивілізацією, де найбільшою цінністю виявляється так звана самореалізація, яка насправді полягає у здійсненні своїх короткочасних потреб, збуджень та імпульсивних прагнень. Не маючи справжніх ідеалів і цінностей, яким можна було б присвятити життя, не розуміють, що воно може мати сенс глибший, ніж тільки прагнення швидкого заспокоєння власних потягів. Молоді особи не бачать перед собою перспективи подружжя, сім’ї, оскільки самі ніколи не досвідчили справжнього родинного щастя. Сім’я часто асоціюється радше зі стражданням, упокоренням, болем, ніж зі щастям та досягненням. Отож, молодь не стільки не хоче відкладати секс до шлюбу, скільки просто не  знає, навіщо вони повинні чекати. Навіть якщо виховуються в середовищі певних цінностей, навіть, якщо чули, як життя може виглядати, то внутрішньо в це не вірять, не відчувають цього і не прагнуть. Звісно, є чималий відсоток молодих людей, які саме в подружжі та сім’ї бачать своє щастя. Але ця група також просякнута споживацьким, відірваним від сакраментального зв’язку підходом до сексу та пропагандою сексуальної свободи.

Самотність та загубленість молоді, поєднана з насаджуваним взірцем "багатої" сексуальної активності призводять до того, що молоді люди експериментують з сексом. Статеве пожиття дає короткотривале відчуття примарного щастя, задоволення, оскільки пов’язане з пережиттям близькості. Часто в основі пошуків сексуальних пережиттів знаходиться не сам сексуальний потяг, а так званий "голод шкіри" – потреба заспокоєння болючої самотності та життєвої пустки. Діти шукають можливості, щоб їх пригорнули, шукають  почуття близькості, звільнення від почуття упокорення та винесеної з дому самотності. Статевий акт дає їм швидке та відносно легке почуття полегшення. На жаль, тільки на хвильку. Основна причина такої поведінки – це не злий умисел, а брак надії на краще життя, брак цінностей, заради яких варто жити.

Молода людина, яка почувається щасливою і важливою, захоплюється світом і життям, має власні захоплення, цінності та ідеали, а також гармонійно переживає зв’язки в родині та між однолітками, не відчуває таких сильних поневолюючих сексуальних збуджень і не має раптової, навіть нав’язливої потреби заспокоєння статевого збудження. Тому виховання до чистоти не може передусім опиратись на моралізуванні і засудженні певної поведінки. Щоб переконати молодь у важливості чистоти, потрібно дати їм надію, дати позитивну мотивацію, показати перспективу щастя, яка відкривається перед ними. Треба переконати, що існують цінності, для яких варто жити. Найбільше нещастя людини – втрата сенсу, який у свою чергу пов’язаний з браком любові. Щоб переконати молодих людей у важливості чистоти, треба їх любити і показувати сенс життя. Позаяк неможливо відділити сексуальність від усього людського життя.


Чекаючи на ПОДРУЖЖЯ

Дошлюбна чистота пов’язана з очікуванням. Чого? Чи тільки приємності сексуального пожиття, яке "нарешті" після шлюбу буде дозволене? Отож ні! Прагнення двох люблячих одне одного осіб торкаються чогось більшого. Наречені вже зробили вибір своєї подальшої життєвої дороги – приготування до подружжя. Цей вибір є для них одним з найважливіших рішень, має незворотній вплив на їхнє подальше життя, пов’язаний з найглибшими і найбільш життєвими прагненнями, сподіваннями та мріями. Вирішили створити між собою інтимну та нерозривну спільноту життя. Хочуть бути разом аж до смерті, творити "одне тіло", видати на світ потомство, обдарувати своєю любов’ю взаємно одне одного і своїх дітей. Отож, те чого прагнуть і на що чекають – це власне і є реалізація цього вибору, з’єднання і доповнення єдності у всіх площинах життя.

Наречені вже до шлюбу творять спільноту, принаймні певною мірою, особливу. Хоча ці відносини ще не є подружжям – а отже не мають всіх рис і прав сакраментального зв’язку – все-ж-таки можна сказати, що молоді люди певною мірою творять спільноту життя і любові, а також, що належать взаємно одне одному. Ця спільнота, яка незабаром стане "затверджена" на все життя, буде офіційно підтверджена Церквою та визнана суспільством, вже перед заключенням подружжя стає немовби частиною їх найглибшої сутності, основною реальністю і життєвим покликанням. Молода людина, яка вже вибрала товариша свого життя і будує з ним тривалий зв’язок, ідентифікується з цим вибором. Друга особа, зв’язок з нею (спочатку як наречених, а згодом подружній) стають найважливішою справою в житті, а все, що пов’язане з реалізацією цієї єдності (наприклад, прагнення пожиття) стає природнім наслідком цього вибору, природною частиною сутності, пов’язаної з конкретними відносинами з конкретною особою.

Що з цього випливає? Отож, пара наречених мусить стати перед сильним і цілком природнім прагненням з’єднатися в тілесному акті. Це прагнення є не лише справою потягу, пошуку виключно тілесного задоволення, щоб сексуально вижитись чи заспокоїти сексуальне збудження. Не можна, отже, спроваджувати його тільки до категорії загрози і спокуси, з якими слід боротися. Це прагнення пов’язане з описаною вище основною сутністю двох людей – взаємного вибору одне одного та відносинами, що їх поєднують. Коротко кажучи – з їх взаємною любов’ю. В суб’єктивному відчутті молодих людей сексуальне пожиття може здаватись чимось абсолютно природнім, і навіть обов’язковим. Відмова від цього пожиття в свою чергу здаватиметься протистоянням самому собі, неприроднім придушенням найглибших прагнень обох наречених. Просто ці особи прагнуть з’єднатись, щоб доповнити вибір, який зробили, хочуть вже пережити і досвідчити повної єдності, котру очікують, хочуть здійснити найглибші та найбільш життєдайні для них мрії про спільне життя.

Описаний вище "нюанс" – спосіб переживання і дотримання молодими людьми дошлюбної чистоти, слід взяти до уваги як у власному житті, "борючись" за дотримання чистоти у стосунках з коханою особою, так і в навчанні та вихованні до чистоти. Відмова від сексуальних контактів дійсно може суб’єктивно відчуватись молодою особою як заперечення власних найглибших прагнень, як певна фундаментальна втрата – брак вагомої цінності.

Ситуацію ускладнює факт поступового зміщення віку укладення подружжя, а значить і видовження дошлюбного періоду, а отже часу, коли треба "опановувати себе" і "боротись з собою". Ще кілька поколінь тому люди одружувались в дуже молодому віці. Вже на стику періоду дозрівання та зрілості жили в подружжях і реалізували своє покликання у всіх відношеннях – також і сексуальному. Ніхто не говорив тоді багато про "чекання", чи про "панування над собою" до шлюбу, оскільки проблема була набагато меншою. Дещо спрощуючи, можна сказати, що труднощі з дотриманням дошлюбної чистоти – це проблема, яку на сьогодні люди створили самі собі через цивілізаційні, культурні та суспільні зміни. Отож, слід відверто визнати, що надмірне зволікання зі шлюбом та невиправдане подовження дошлюбного періоду – це дійсно в певному сенсі "каторга" для людей, що бажають витривати в чистоті. Пара наречених, яка має щире бажання "витривати до шлюбу", але яка не має відповідної мотивації до дотримання незайманості, до кінця не розуміє сенсу чистоти, яка не прагне і не захоплюється чистотою, а переживає її більше як моральний наказ, не до кінця зрозумілу вимогу чи високий ідеал, раніше чи пізніше опиниться на порозі кризи, почне запитувати: "навіщо так насправді мучитись?", "який сенс у цій нескінченній аскезі?". Якщо дошлюбний період триває довго, а молоді свідомі своєї зрілості до спільного життя, все більше починають сприймати шлюб, що наближається, як в певному значенні формальність, яку так насправді можна було б вже зараз "владнати", "нашвидкоруч", але на жаль треба ще довго чекати (часто з власного вибору, а часом внаслідок об’єктивних життєвих причин). Отож, з’являється твердження: "все вже маємо, не вистачає нам тільки «папірця»". Одночасно той "папірець" в розумінні молодих перестає бути чимось достатньо значущим, щоб для нього жертвувати істотну цінність, якою є реалізація взаємних потреб тілесної єдності. Відкладання пожиття до шлюбу, особливо, коли період очікування відносно довгий, починає здаватись як певна "втрата часу".

Може, таким чином, дійти до небезпечного своїми наслідками "виснаження" молодих в їх цінностях та ідеалах, а також до глибокого та деструктивного знеохочення. Небезпека такої кризи полягає зовсім не в тому, що молоді можуть не витривати в чистоті, мати сексуальні відносини чи навіть зачати дитину. Найбільша небезпека полягає в кризі цінностей, у втраті віри в сенс чистоти, в запереченні цінності Таїнства Подружжя, а також в появі певного життєвого цинізму щодо вказівок Церкви та релігійних моральних норм. Такий підхід може укорінитись в серцях обох як певна життєва позиція, яка призведе до поверхневості всього подальшого подружнього, родинного та духовного життя. Можуть втратити певну моральну вразливість, духовну інтуїцію, яка дозволяє відрізнити справи, що загрожують чистоті людської душі в багатьох інших сферах життя.

В. Піріанков, "Подружня ікона"


Ідеалізування та драматизування дошлюбної чистоти

Не можна, щоб обґрунтування потреби дотримання чистоти, впадало в дві крайності. Першою крайністю буде ідеалізація самого очікування на шлюб, яка б полягала на перебільшеному акцентуванні волі людини, яка має тільки "опанувати потяги тіла", з одночасним легковаженням об’єктивних проблем та труднощів, які зовсім не пов’язані з "підставленням себе на спокуси" молоддю. Такий погляд не бере до уваги описаних вище специфічних пережиттів пари наречених та динаміки сексуальних прагнень, які ж не обмежуються суто тілесними потребами. Панування над собою прирівнюється тут до сексуальної чистоти кожної іншої людини – наприклад, самотньої особи, священика, що живе в целібаті, а навіть чоловіка чи дружини, які періодично з різних причин утримуються від пожиття. Кожна з цих осіб в межах відповідної до її життєвого стану чистоти цілковито або тимчасово відмовляється від сексуальних контактів. Звісно, всі ці особи, подібно як і наречені, мусять силою волі опановувати свій сексуальний потяг. Однак, ситуація пари наречених все-таки дещо відрізняється. Певна річ, мусять мати сильну волю – адже вони особи вільні; мають Освячуючу Благодать та здоровий глузд, отже можуть розсудливо керувати своїми діями. Тим, що однак відрізняє їх від перерахованих прикладів, є факт, що вони вже перебувають у зв’язку, кохають одне одного – а ще не можуть мати інтимних відносин, ніби вже є разом – проте ще окремо, творять єдність – хоча ще не повну. Їхня ситуація суб’єктивно може здаватись суперечливою. Бо ж, скажімо, священик, будучи вірним своєму покликанню, дійсно відмовляється від сексу, причому на все життя, однак, якщо сприйняв целібат і внутрішньо з ним ототожнився, то не відчуває болючого розривання, хоча, звісно, й переживає сексуальні потреби. Відмовляється він таким чином від однієї цінності і прагнень заради іншої цінності, пов’язаної з глибшими, важливішими та більш життєдайними для нього прагненнями. Отож ця відмова є частиною його покликання, щастя і тотожності. Якби покинув священство і зв’язався з жінкою, то передусім зрадив би себе самого, свій вибір, який зробив, свої цінності, яким себе присвятив. Можна б ризикнути стверджуючи, що дотриматись чистоти самотній особі або священику легше, ніж парі наречених, але ця трудність не полягає лише в тому, що ті відчувають більшу спокусу чи мають більше приводів до гріха. Просто самотня особа, священик, чоловік чи жінка, які не зраджують одне одного, сприйняли свій життєвий стан, ототожнили себе з ним – для них чистота і вірність є просто реалізацією власної самобутності. У наречених інакше – їх тотожністю і вибором є єднання одне з одним (як духовне, так і тілесне) – та незважаючи на цей вибір мусять на це єднання чекати, відкладати його.

В катехетичній аргументації часто використовується порівняння дошлюбної чистоти з подружньою вірністю – якщо людина до шлюбу не вміє опанувати свого потягу і "мусить" мати інтимне пожиття, то існує небезпека, що в подружжі також, з невміння опанувати себе, зраджуватиме кохану особу. Слушно говориться, що дошлюбний секс призвичаює людину до сексуального пожиття поза контекстом подружнього зв’язку – виключного, незмінного зв’язку, тобто до сексу з особою, яка не є чоловіком чи дружиною. Не можна все ж узагальнювати і приписувати такого підходу всім парам, які мали дошлюбний сексуальний досвід. Бо ж не кожна така пара приречена на невірність в майбутньому подружжі. Якби так було, то ситуація була б драматичною! Попри все людина, яка погоджується на сексуальні відносини до шлюбу, у власному відчутті нікого не зраджує. В свою чергу, будучи в подружжі, кожний відчуває приналежність до коханої особи – подружня зрада, таким чином, є для нього набагато радикальнішим переступом проти власних життєвих виборів ніж дошлюбний секс (весь час говоримо про суб’єктивне відчуття даної ситуації та мотивацію людини). Рішення, щоб не чекати до шлюбу з сексуальним пожиттям не зроджується з одного приводу – невміння панувати над сексуальним потягом чи браку дисципліни в цій сфері.

Друга крайність – це перебільшення труднощів, пов’язаних з дотриманням дошлюбної чистоти. Настає воно тоді, коли відносини двох молодих люблячих одне одного людей уявляються як драматична боротьба за душу з сатаною, боротьба на смерть і життя. При такому погляді багато підозр і страху, всюди ввижається гріх, робиться наголос на уникання нагод для нього. З цим пов’язується страх перед фізичною близькістю, тілесною ніжністю, яка може сексуально збудити і розпалити (що, зрештою, є природнім). Нажаль, такий підхід, хоч буває ефективний в переконанні до уникання пожиття (насправді, до відлякування від нього), може довести до хибного розуміння і переживання тілесного контакту пізніше, в подружжі. Тілесна близькість і сексуальне прагнення можуть навіть стати "огиджені" в розумінні молодих людей (найчастіше з сильним релігійним мотивуванням). Якщо перед подружжям навіть кожне притуляння чи поцілунок сприймається як гріх чи, щонайменше, "виставлення себе на спокусу", то в подружжі не легко буде "переставитись" і гармонійно переживати тілесну єдність, яка ж є задуманою Творцем невід’ємною частиною сакраментального подружжя і чудовим пережиттям єдності чоловіка та дружини. Людина – це не комп’ютер, який в будь-який момент можна перепрограмувати. В такому судженні не вистачає позитивного погляду на любов і сексуальність, бракує сприйняття почуттів і прагнень в цій сфері, котрі все ж провадять молодь до сакраментального подружжя і є частиною людської природи, на якій "будує Божа Благодать". Замість цього відбувається викривлення людської сексуальності, сприйняття її як сфери, що є найбільшою загрозою для душі і спасіння, трактування сексуальних прагнень тільки як спокуси та прояву пристрасті. Такий погляд суперечить християнському баченню людини.

Потрібно щиро визнати, що дотримання дошлюбної чистоти є важким навіть для релігійних людей, є боротьбою, що вимагає мудрого і сповненого розумінням підходу як самої молоді, так і тих, хто їх виховує і провадить. Не можна давати молодим людям неправдиву надію, що відмова від пожиття не породжує труднощів, що вистачить мати сильну волю і все буде гаразд. Навіть найбільш релігійна, "одухотворена" і рішуче налаштована щодо чистоти пара наречених, рано чи пізно досвідчить внутрішнього конфлікту між природнім прагненням сексуальної близькості і вимогою незайманості. Така конфронтація виникає з природніх і добрих прагнень. Не обов’язково з браку віри та опанування в сексуальній сфері. В цих зусиллях не вистачить лише знань про моральні вимоги як наказ згори. Тут конче необхідна добре обґрунтована і обдумана особиста мотивація.


Дати надію, а не моралізувати

Свідомість специфічних рис дошлюбного періоду породжує запитання: як говорити і переконувати до дошлюбної чистоти та яким чином переживати ситуацію певного "заперечення"  власних найглибших прагнень, пов’язаних з почуттями та взаєминами з коханою особою? Як впоратись з болючим роздвоєнням між прийнятими принципами та потребою серця? Звісно, не достатньо тут лише негативної мотивації – зосередження тільки на заборонах, на тому, що так не можна. Навіть дуже слушно підібрані аргументи "проти" дошлюбних статевих контактів не звучать переконливо для людини, яка переживає кризу цінностей, хоч знання про болючі наслідки такої поведінки може стати ефективним для стримання в хвилини випробування. Однак, щоб людина могла гармонійно реалізувати моральні принципи власної віри, як і власні прагнення любові та тілесної близькості, важливо, щоб вона сама запрагнула чистоти, щоб чистота стала для неї позитивною цінністю, захоплювала її, щоб людина сама її вибрала.

Основний принцип виховання гласить, що виховання ефективне тоді, коли допроваджує вихованця до особистого і свідомого прийняття окреслених цінностей, до певної самостійності в здійсненні добра та униканні зла, а не тільки зобов’язує до певних моральних позицій чи коригує поведінку обкладанням нормами та заборонами, які, під різного виду тиском (наприклад, кара за гріх), мусить реалізувати. Іншими словами – молодь мусить вибрати чистоту як свою власну дорогу, а не лише як наказ згори. В хвилини сумнівів чи духовної боротьби, пов’язаної з кризою цінностей, рішення не з’явиться через відповідь на питання: "Чому Церква це забороняє?", або "чому заповіді так говорять?". Щоб побудувати в собі міцний фундамент, треба відповісти на інші запитання: "чому я хочу так жити?", "якою цінністю є для мене чистота?", "заради яких цінностей хочу і можу відмовитись від сексу в даний час свого життя?". Наречені мусять зрозуміти, що сексуальне утримання до шлюбу – це частина приготування до прийняття чудового дару – найглибшого відчуття любові і єдності в подружжі. Адже, це саме їх подружжя, їх спільнота, їх щастя є тими цінностями, заради котрих варто відмовитися в цей час від пожиття. Коротко кажучи, – треба дати їм надію, – надію на чудове подружжя, на глибокий зв’язок, міжособистісну єдність, яка ощасливлює, і яка виражається через тілесне єднання. Багато людей не зважає на християнські принципи в цьому питанні не зі злої волі, розпусти чи невіри, а просто з браку надії на чудове подружжя. Якби ці люди передчували, чим є подружжя, до чого вони покликані, на яку чудову дорогу запрошені, іншими словами, якби знали на що чекають, то не відмовлялися б так легко від дошлюбної чистоти. Зрозуміли б, що стриманість – це не втрата, а певним чином "інвестиція" в майбутнє, що те, чого мають досвідчити в майбутньому, неможливо зреалізувати вже зараз – до шлюбу – це буде тільки ілюзія, міраж любові та єдності. Тоді дошлюбна чистота не переживатиметься молоддю відверто як брак чи втрата чогось істотного. Не породжуватиме фрустрації і не залишатиме пустки, оскільки відмова від однієї цінності буде заміщена іншою – глибшою, важливішою. Не буде вона вибором негативним, а позитивним, не тільки відкиненням чогось, а передусім вибором чогось іншого, іншої цінності. А отже, буде не прийняттям позиції "проти", а "до" чогось, не боротьбою "з собою", а боротьбою за себе і своє щастя. В житті завжди кращі ефекти приносить позитивна моральна мотивація аніж негативна.

Представлений позитивний підхід не заперечує, звісно, потреби усвідомлення існуючих загроз, які пов’язані з невпорядкованою сексуальністю. Окрім аргументів "за чистоту" мусять з’явитись аргументи "проти нечистоти". Часто усвідомлення небезпеки пробуджує в людині обережність та чуйність, які в хвилини кризи можуть оберегти її від болісних за своїми наслідками помилок. Однак основною мотивацією в моральних виборах не може бути тільки страх, боязнь чи почуття провини. Людина повинна перш за все прагнути чистоти як цінності самої в собі та для забезпечення інших життєвих цінностей – наприклад, любові, подружжя, родини. Вказані їй загрози повинні стосуватись саме цих цінностей – людина повинна зрозуміти, що певна поведінка загрожує осягненню щастя, якого вона так прагне.


ШЛЮБНА НІЧ – входження в містерію

Незайманість – чудова основа для подружньої любові. Якщо шлюбна ніч є першою сексуальною зустріччю, а отже, духовно-тілесним єднанням подружньої пари, то тоді вона набирає особливого значення – стає виразом набагато глибших цінностей і незвиклих пережиттів, ніж тільки отримання тілесно-почуттєвого задоволення і розрядки сексуального збудження. Бо ж тепер подружня пара з’єднана святими вузами – вони заприсягли одне одному і взаємно цілковито віддали себе одне одному. Належать одне одному,  творять єдність, мають почуття, що з любові вибрали одне одного на все життя, в добрій і злій долі. Цей зв’язок є для них чимось незвичайним, особливим, відчувають атмосферу чогось святого. Те, що їх зараз єднає – це не тільки почуття, людське прагнення одне одного чи бажання спільного життя. Духовна глибінь їхньої спільноти виходить поза людські розрахунки і сприйняття виключно земної реальності – набирає забарвлення чогось надприродного, духовного, містичного, певної таємниці любові. Такої єдності неможливо осягнути в іншому укладі, ніж таїнство подружжя – бо ж тільки в подружжі людина настільки віддає себе іншій особі, що бере Бога за свідка і ввіряє Йому створення спільноти, торкається найглибших верств своєї душі, де зустрічається з тим, що невидиме. Лише в подружжі людина присягає іншій людині безумовну любов, до смерті, в добрій і злій долі – а отже, в якомусь сенсі заперечує себе саму, вибирає іншу особу аж до кінця, хоче бути з нею навіть за ціну страждання.

Якщо люди чекають з сексом до шлюбу, то більш пізнє подружнє пожиття може набагато легше і швидше стати глибоким, щастєдайним пережиттям. Бо ж мають певного роду передчуття, інтуїцію, свідомість, що тілесна зустріч є для них виразом і пережиттям єдності та незвичайної інтимності, а також, що цей акт цілком їх задіює – є суцільним даром – не тільки тіло, а й усе життя. Інтуїтивно відчувають, що спільнота, яка їх єднає, – свята, що такої єдності не могли б осягнути тільки власними силами. Так само переживатимуть тілесне єднання – як доповнення і звеличення цієї спільноти. Зроджується в них переконання про зв’язок між інтимним пожиттям і незвичайною близькістю між собою, про утворення спільноти життя і любові збагаченої таїнством. Тілесно-духовне єднання в подружжі є інтегральним даром – чоловік та дружина дають себе одне одному цілковито. Поза подружжям цей дар завжди буде тільки частковим. Такий цілковитий дар подружжя не стане буденним, нудним, оскільки є духовним пережиттям, а не тільки тілесною приємністю. Надто дозволяє він ще й поглибити та зміцнити в чоловікові та дружині свідомість цінності їхнього подружжя як таїнства – знаку присутності Бога, нерозривної спільноти, а крім того – виняткової цінності подружнього пожиття.

Згаданий факт, що дошлюбне пожиття є частковим даром, неповним, таким, що робить поверховим пізніше подружнє пожиття, має ще один дуже важливий аспект. Йдеться, отже, про попередні сексуальні контакти одного з подружньої пари, які стають раною їхніх відносин. Більшість людей без сумніву могли б визнати, що не хотіли б, аби супутник їхнього життя мав раніше сексуальний досвід з кимось іншим. Навіть, якщо в теперішньому зв’язку панує щире бажання пробачення і починання всього заново, то все-таки свідомість, що в житті коханої особи був хтось інший, є болючою. Творення інтимного зв’язку в такому укладі утруднене, хоча, звісно, можливе.

Попередні сексуальні контакти залишаються в пам’яті, в емоційній зокрема. Вкарбовуються в психіку, залишають образи, зумовлюють порівняння з теперішніми досвідченнями та повертаються у вигляді почуттів та емоцій. Можна, отже, зрадити кохану особу ще до шлюбу з нею, а навіть ще до знайомства з нею. Якщо хтось вже раз комусь себе віддав, то  важко бути цілковитим даром для іншої особи. Подружня любов закладає винятковість. Сексуальні контакти за своєю суттю є такими, що сильно пов’язують психічно (не тільки в позитивному сенсі) – ці пов’язання часто треба розривати з великим болем і зусиллям.

Ніколи не можна бути впевненим, що особа, з якою рішаюсь розпочати статевий досвід, буде моїм чоловіком чи дружиною. Маючи позашлюбні сексуальні контакти є ризик скривдити кількох осіб: себе та партнера, а також потенціальних чоловіка та дружину кожної зі сторін. І ще є одна, п’ята особа – дитина, яка, звісно, завжди може зачатись. Всупереч тому, що намагаються вмовити нам пропагандисти "безпечного" сексу, незважаючи навіть на найефективніші контрацептивні методи, завжди існує можливість зачаття дитини (звичайно не йдеться тут про періодичну неплідність людини). Дівоцтво, таким чином, є чудовим шлюбним дарунком, який можуть дарувати одне одному наречені. Цей дар додатково збагачує їхню любов.


ПОДРУЖЖЯ – найкращий захист інтимних стосунків від кривди

Сакраментальний подружній зв’язок не тільки збагачує сексуальну зустріч двох людей, а також надає їй незвичайну духовну цінність, а й немовби "оберігає" це пережиття від усього, що суперечить любові – егоїзму, корисливості, покинення, насилля. Звісно, це не означає, що в подружжі не може дійти до надуживань або, що само подружжя автоматично оберігає від зранення і страждання. Це було б магічне трактування таїнства подружжя. В подружжях можуть траплятися і трапляються сексуальні надуживання і зранення. Однак це завжди пов’язане з невірним розумінням і переживанням подружнього зв’язку, тобто де факто з чимось, що тільки нагадує подружжя, але зовсім не відображає його сутності.

Взаємне присягання подружньої пари одне одному перед Богом, Церквою і суспільством не є лише пустою формальністю. Людина потребує церемонії – рішення про спільне життя потребує такого вираження, підтвердження – тоді стає "людським актом", який має своє значення і наслідки для людини, має особливий вплив на його основну тотожність і самосвідомість – з цього моменту він вже не тільки особистий індивід, а частина інтегрального організму, яким є подружжя і родина. Виникає глибше почуття приналежності, ніж зв’язок, що опирається лише на почуттях, спільних прагненнях чи деклараціях без підтверджень. Між іншим, саме тому спільне життя без шлюбу чи зв’язки "щоб спробувати" ніколи не дадуть щастя, яке можна було б порівняти з подружжям, оскільки не створюють умов для настільки інтимної і глибокої міжлюдської єдності. Небезпека життя в таких зв’язках полягає не тільки в "безперервній нагоді до гріха", а передусім в тому-таки удаванні подружжя, житті тільки на тимчасовій умові, або навіть на довшій спільності інтересів та життєвих вигод, але без безповоротного вибору. Якщо навіть такі люди переконані щодо взаємної любові, то однак їх позиція несе в собі інформацію – "хочу Тебе, хочу з Тобою жити (тобто реалізувати власні конкретні потреби) але не хочу взяти Тебе до кінця, не хочу прийняти того рішення, що буду з Тобою і в добрій, і злій долі". Таке життя утверджує в людських серцях егоїстичні позиції, або принаймні не дозволяє любові особи до особи розвинутись вповні.

Згадане "забезпечення" любові в подружжі, між іншим, стосується описаного Каролем Войтилою (Karol Wojtyłа) в Любов і відповідальність досвідчення переборення бар’єру сорому в сексуальному контакті. Тілесна близькість пов’язана з певною радикальною відкритістю – допущенням іншої особи до найінтимнішої зі сфер власної особистості. Не тільки нагота в фізичному сенсі, але й віддання себе іншій особі немов би на власність, єднання, виявлення найглибших прагнень – все це вміщує в собі сексуальне пожиття. Ця радикальна відкритість перед іншою людиною з одного боку дозволяє розвинутись найінтимнішому і близькому зв’язку, що єднає подружню пару, а з другого – загрожує болем, зраненням, а часом – знищенням делікатної сфери інтимності. Тому єдиним місцем, де ця відкритість може зароджуватись без "побічних наслідків" якраз і є сакраментальне подружжя. Бо ж в ньому акт відкривання себе перед іншим зустрічається з актом любові і прийняття особи особою, такою, яка вона є, на все життя. Таким чином, воно огорнене невідворотною любов’ю, яка не тільки хоче приймати, але й давати, оберігати і товаришувати назавжди. Подолання бар’єру сорому в іншому укладі ніж подружжя є раною, завданою найглибшій інтимності людини – бо ж немає тут ще невідворотної любові, немає свідомості вибору іншою особою в добрій і злій долі. Отож є непропорційність дарів. Таким чином позашлюбні стосунки завжди будуть якоюсь формою злочину, взаємного використання одне одного. Завжди залишатимуть пустку, недостатність, розчарування, нерідко ефективно заглушені емоціями і переконанням про правильність власної поведінки. Неповне пережиття єдності підчас дошлюбних контактів може тягнутись за подружжям як певне клеймо – матимуть труднощі в переживанні інтимної зустрічі, що єднає та ощасливлює. Їх стосунки можуть бути позначені тим первинним досвідченням неповноцінної любові і неповного дару. Існує психологічний принцип перших зв’язків, який твердить, що перші сексуальні пережиття, у всіх сферах – тілесній, емоційній, психічній і духовній – закріплюються в людині, немов вкарбовуються, стаючи первинною схемою переживання подібних досвідчень. Отож, якщо перші зустрічі двох людей були позначені недовір’ям, страхом, почуттям провини, стражданням, почуттям використання, претензіями, страхом зачаття дитини чи хоча б звичайною фрустрацією і розчаруванням, то існує велика ймовірність переживання подібних відчуттів в пізнішому сексуальному житті. Людська психіка поєднує це досвідчення з іншими ситуаціями. Це поєднання треба нерідко розривати в довгому процесі внутрішнього зцілення чи лікування, оскільки є перешкодою в переживанні інтимної єдності двох людей.


Наступна цінність – приготування до ПОДРУЖЖЯ

Тим, що будує подружнє щастя, є спільнота життя в широкому розумінні – чоловік та дружина взаємно "вчаться" одне одному, пізнають найбільш приховані пережиття, свої думки, цінності, прагнення, мрії. Вчаться розпізнавати та здійснювати взаємні очікування, разом будують дім (не обов’язково в матеріальному розумінні); це будування є творенням спільноти любові, спільним трудом над взаємним добром і щастям. Діляться любов’ю зі своїми дітьми – мають неабияке досвідчення того, що їх любов творча і плідна, а ця плідність не обмежується тільки народженням потомства. Батьки передають дітям власне життя і людськість, піклуються цими дарами. Отож мають нагоду глибоко досвідчити сенсу та плідності власного життя і подружжя. Щоб витворити спільноту життя в такому широкому розумінні необхідно задіяти свої сили в будування цієї єдності. Це будування вимагає часу і праці. Дошлюбний період має тут основоположний вплив – бо ж саме в період до шлюбу молоді вчаться переживати взаємно присутність один одного, пізнають свій багатий внутрішній світ.

Щирий та глибокий між особовий зв’язок розвивається також і в пізнішому подружжі, а так насправді цей процес триває протягом усього життя. Однак те, що молоді люди випрацюють до шлюбу неможливо переоцінити. Якщо зріло будують єдність – взаємно пізнають одне одного, шанують, дружать, відкривають спільні цінності, то вносять їх в подружжя як неоціненний скарб. З іншого боку занедбання дошлюбного періоду можуть болісно відбитись на пізнішому житті подружньої пари. Хоч людину неможливо пізнати повністю, та все-таки певні істотні риси особи, з якою є намір провести решту життя, треба відкрити перед прийняттям остаточного рішення про укладення сакраментального зв’язку. Існують фундаментальні суперечності в найосновніших сферах життя, які породжуватимуть радикальні конфлікти. Крім того слід розпізнати певні негативні схильності одного з наречених – бо ж може виявитись, що пізніше подружжя не зможе тривати з причини деструктивних схильностей і поведінки чи повної нездатності однієї зі сторін творити тривалий зв’язок. Коротко кажучи, варто вкласти багато праці і зусиль для якнайкращого пізнання іншої особи і створення глибокої єдності, що опирається не тільки на почуттях, а й на солідному фундаменті і спільних цінностях.

Без сумніву, цей процес може бути порушений передчасними сексуальними стосунками. Бо ж вони насправді сильно втягують і концентрують пару на самих відчуттях. Коли ще немає повної спільноти життя, а вже є статеві стосунки, то певні речі перестають помічатись. Секс починає домінувати в молодих відносинах. Тоді легко проґавити важливі аспекти, які є вирішальними для правильного пізнання майбутнього чоловіка чи дружини.

Існує абсурдна, але, на жаль, загальнопоширена думка, що секс є неодмінний, щоб люди могли добре пізнати одне одного. За таким переконанням слідує надзвичайно цинічний, нелюдський, просто трагічний за своїми наслідками міф про сексуальну відповідність і потребу "перевірити себе" до шлюбу. Крім того, що цей погляд як з психологічного боку, так і фізіологічного абсолютно фальшивий (можна його зарахувати до широкої галузі так званої "медичної міфології"), ця позиція уражає саму гідність людини, спроваджуючи її до ролі товару, який можна, а навіть треба "протестувати", вжити перед "покупкою". На жаль, молоді люди пробуючи будувати відносини, піддаються такому мисленню, яке нищить любов на самому початку. Такий споживацький підхід, навіть коли не виникає з розрахунку і цинізму, а лише через просту наївність та незрілість, завжди провадить до болісних зранень і сприймання іншої особи як предмета. На такому фундаменті неможливо будувати любов.


Запрагнути любові

Сексуальна чистота, чи точніше чистота в любові, так насправді означає вибір справжньої любові. Якщо ж говоримо, що щось є "чистим", то зазвичай маємо на увазі, що ця дійсність у всій своїй повноті є тим, чим має бути – немає в ній забруднень, які не відносяться до її сутності і чинять її неповноцінною. Якщо ж чистота є вибором істинної любові, то її не можна переживати тільки як втрату чогось важливого чи вічну боротьбу з самим собою. Чистої любові потрібно запрагнути, треба захопитись нею, як найціннішим скарбом в житті, як незвичайною пригодою, з якою не можна порівняти ніяке, навіть найбільш захоплююче і збуджуюче пережиття. Істинна любов – це квінтесенція щастя. Щасливим є тільки той, хто кохає і почувається коханим, а так насправді – хто вміє приймати і давати любов. Нарешті – справжня любов – це сутність віри і відносин з Богом. В Бозі віруюча людина відкриває саму любов, незрозумілу в своїй глибині та красі.

Якщо ж людина в своєму житті має вибрати чисту любов, то мусить захопитись цією любов’ю і запрагнути її, мусить повірити, що вона існує. З цієї зустрічі, чи хоча б з передчуття існування чистої любові народжується надія – надія, що і я сам маю шанс на любов, на щастя і самореалізацію. Тоді людина не розриватиметься суперечними пристрастями, не відчуватиме фундаментального роздвоєння, не пробуватиме "викрадати" крихти любові, яка так насправді не має багато спільного з істинною любов’ю. Більшість сексуальних гріхів, невластивої поведінки в цій сфері можна по суті пояснити так: людина, не вірячи в особисте щастя, пробує викрасти в життя якесь одномоментне,  минуще досвідчення щастя. Якби ця людина зрозуміла й повірила, до якої великої любові її запрошено, якого чудесного щастя може досвідчити, ніколи не сягала б по щось, що є тільки імітацією та дешевою підробкою  любові. Врешті треба перестати сприймати віру і християнську мораль як найбільш поневолюючи клеймо, яке обмежує людину; треба полишити бачення святості як безперервної, беззмістовної аскези, яка залишає тільки пустку і фрустрацію; слід перестати підозрювати Бога в забороні людям щастя і приємності, а радість статевого пожиття сприймати як "заборонений плід", який треба вкрасти у Бога, оскільки Він сам не хоче дати його людям.

Необхідність захопитись справжньою любов’ю стосується також всіх тих, які хотіли б провадити і виховувати інших. Тільки той, хто досвідчив любові і вірить в неї, може захоплювати цією любов’ю інших, може вести до неї і показувати ідеал, який містить в собі чистоту. Цей ідеал пов’язаний з певним відреченням, але тільки для того, щоб отримати ще більше. Це ідеал не в розумінні відсутності вад чи зовнішньої досконалості, а в значенні обітниці тривалого і повного щастя. Особа, яка вірить в цю обітницю, може також зрозуміти і покохати особи, які не бачать сенсу любові, які блукають навпомацки в пошуках щастя там, де його немає. Не засуджуватиме і не лякатиме їх, не доводитиме їм, що помиляються і є грішниками. Особа, яка не досвідчила любові, не зможе ефективно переконати до чистоти. Її діяльність завжди зводитиметься до боротьби з людьми, а не за людей, до переконання в фальшивості поглядів, а не до пропонування правильних, до демаскування і засудження зла, а не пошуку і заохочення до добра.

Врешті, щоб переконати до істинної, тобто чистої любові, треба самому кохати, самому стати виразним знаком. Якщо за словами слідує справжнє свідоцтво життя, однак не тільки в розумінні правильних вчинків чи певної етики поведінки, а справжньої любові до ближніх, тоді любов, до якої переконується інших, сама починає діяти, набираючи чудового, захоплюючого блиску. Віра в любов зроджує надію, надія ж дає сили до боротьби за чисту, справжню любов в особистому житті. В цьому власне й полягає сутність будь-якої праці над собою – наверненні і боротьбі за сексуальну чистоту.


Матеуш ВЛОДАРЧИК (Mateusz WŁODARCZYK)



На початок

  Роздрукувати