| Жінка періодично неплідна – важливе відкриття XX століттяСутність Методів Розпізнавання ПлідностіПереваги Методів Розпізнавання ПлідностіНайпоширеніші питання про МРПМРП і нерегулярність циклів |
ПЛІДНІСТЬ ПОДРУЖНЬОЇ ПАРИСутність Методів Розпізнавання Плідності
Уявлення про «плідні» й «неплідні» періоди в циклі жінки склалися дуже давно. Календарний метод був відомий у давньому Єгипті. Також до Природних Методів Планування Сім’ї дехто зараховує метод лактаційної аменореї – період годування грудьми, коли жінка й справді може бути неплідною. Однак цей спосіб ненадійний і не належить до Природних Методів Планування Сім’ї, оскільки не передбачає розпізнавання плідності і періодичної відмови від співжиття. За поділом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) серед Методів Розпізнавання Плідності розрізняють:
Перші науково обґрунтовані методи МРП запропонували японець Огіно і австрієць Кнаус, які в 30-ті роки минулого століття, незалежно один від одного відкрили явище овуляції і визначили, що вона відбувається за 12-16 днів до наступної менструації. Проте запропоновані Огіно і Кнаусом правила визначення плідних і неплідних днів (іншими словами, календарний метод) тепер не застосовуються через свою ненадійність. Час плідного періоду за цим методом вираховували на основі тривалості минулих циклів, а саме, використовуючи записи, що характеризують менструальний цикл за останніх 6-12 місяців. Цей метод спирається на статистику, однак не враховує унікальних особливостей організму кожної жінки зокрема. Ним користувалося ціле покоління жінок, і для тих, хто мав стабільні цикли, він був достатньо надійним. Тепер він має лише історичне значення, оскільки сучасний ритм життя суттєво впливає на перебіг жіночого циклу і його стабільність є радше винятком, ніж правилом. Метод спостереження за цервікальним слизом (овуляційний, метод Біллінґса) Овуляційний метод розробило австралійське подружжя Джон та Евеліна Біллінґс у 50-х роках XX ст. Цей метод передбачає вміння жінки розпізнавати характерні зміни у слизових виділеннях зі статевих шляхів, які вона спостерігає упродовж циклу. Метод Біллінґса виправдовує себе у південній півкулі, де слиз у жінок виділяється інтенсивніше, натомість у наших регіонах його надійність нижча.
Цей метод ґрунтується на зміні базальної температури тіла невдовзі після овуляції, що пов’язане з дією прогестерону. Взаємозв’язок температури з овуляцією вперше встановив голландець Ван де Вальде, а ґрунтовні наукові підстави зміни температури упродовж менструального циклу жінки подав у 1940 році швейцарець Рудольф Фольман. У 1954 році німецький гінеколог Гергард Дюрінг опрацював порадник з температурного методу для широкого кола користувачів. Існують вузький та розширений температурні методи. Перший визначає лише фазу абсолютної післяовуляційної неплідности, а другий, залучаючи підрахунки за попередніми циклами (метод ритму), визначає додатково і фазу відносної передовуляційної неплідности. Вперше цей метод висвітлив у 1965 році австрійський лікар Йозеф Ретцер. Симпто-термальний метод передбачає фіксування декількох показників плідності жінки. Це базальна температура тіла, спостереження за змінами цервікального слизу, зміна позиції і відкриття шийки матки, а ще інформація про інші фізіологічні показники овуляції – чутливість молочних залоз, кров’янисті виділення з піхви (овуляторна кровотеча), відчуття важкості внизу живота або овуляторний біль, зміна настрою, стан шкіри. Із симпто-термальних методів найвідомішими є: метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації), метод Ретцера (австрійський), польський метод (Терези Крамарек) та метод Ліги Подружжя Подружжю (американський). Різняться вони лише певними деталями, правилами, способами занотовування отриманої зі спостережень інформації.
|
|
Роздрукувати
