В основі цих методів – спостереження за фізіологічними ознаками плідності і визначення фаз менструального циклу жінки, коли зачаття можливе та коли воно відбутися не може. Це дає змогу подружній парі визначити період, коли варто утриматися від статевих стосунків, якщо вона прагне відкласти зачаття дитини, або вступати у статеві стосунки, якщо подружжя бажає усвідомлено зачати дитину.
Історія Методів Розпізнавання Плідності та їх види
Уявлення про «плідні» й «неплідні» періоди в циклі жінки склалися дуже давно. Календарний метод був відомий у давньому Єгипті.
Також до Природних Методів Планування Сім’ї дехто зараховує метод лактаційної аменореї – період годування грудьми, коли жінка й справді може бути неплідною. Однак цей спосіб ненадійний і не належить до Природних Методів Планування Сім’ї, оскільки не передбачає розпізнавання плідності і періодичної відмови від співжиття.
За поділом Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) серед Методів Розпізнавання Плідності розрізняють:
Метод ритму, «календарика», або Огіно-Кнауса;
Однопоказникові методи:
температурний вузький і розширений;
овуляційний метод Біллінґса;
Багатопоказникові, або симпто-термальні методи:
метод подвійного контролю (бірмінгемської модифікації);
метод Ретцера (австрійський);
польський метод (Терези Крамарек);
метод Ліги Подружжя Подружжю.
Метод ритму (календарний, метод Огіно-Кнауса)
Овуляційний метод розробило австралійське подружжя Джон та Евеліна Біллінґс у 50-х роках XX ст. Цей метод передбачає вміння жінки розпізнавати характерні зміни у слизових виділеннях зі статевих шляхів, які вона спостерігає упродовж циклу. Метод Біллінґса виправдовує себе у південній півкулі, де слиз у жінок виділяється інтенсивніше, натомість у наших регіонах його надійність нижча.