Привид бабок-повитух

Ось чому для конкретних людських рішень так багато важить те, який на цей час закон є обов’язковим. Закон, що стоїть на перешкоді абортам, може застерегти не одну жінку від замаху на власний плід. Дуже важливим є те, щоб закон не давав підстав думати, нібито переривання вагітності є морально нейтральним учинком. Адже закон формує людські погляди. Тому, якщо позиція закону така, що аборт не слід оцінювати з точки зору моралі або що його слід оцінювати у категоріях меншого зла, спокуса відповідного цьому розв’язання проблеми переслідуватиме вагітних жінок частіше, ніж тоді, коли закон не залишає сумнівів у безумовній аморальності знищення людського плоду; заодно збільшується тиск суспільства на вагітних жінок у напрямі негативного розв’язання.

Звісно, закон жодну жінку не змушує діяти проти людської істоти, яка формується в її лоні. Якщо вона чинить такий гріх, то нехай не виправдовується, що її ввів в оману закон. Але водночас не можна розводити демагогію, буцімто силою того, що остаточне рішення завжди належить зацікавленій особі, байдуже, який закон у цій сфері обов’язковий. Закон, хочемо ми того чи ні, впливає на конкретні людські позиції та постанови.

А тепер спробуймо придивитися ближче до привиду бабок-повитух, що вони нібито розгорнули б широку діяльність, якби сталося цілковите або принаймні часткове скасування закону про переривання вагітності. Нам уже зрозуміло, що страхання нас бабками-повитухами виникає від недогляду психології жінок, які надумали зробити аборт. Ми надміру поспішаємо подбати про лікарняний комфорт для цих жінок натомість більше подумати, як переконати їх стати матерями. В нас міцно засіла фальшива й темна віра в те, що є такі ситуації, коли жінка "мусить" відкинути своє, вже існуюче, материнство. Саме на ґрунті цієї фальшивої віри найважливішою турботою стає забезпечення жінкам, які "мусять" викинути з себе зачате життя, якомога кращих медичних умов.

Давайте подумаємо, звідки взагалі взявся образ бабок-повитух, який використовують у ролі пугала в різноманітних дискусіях на тему легалізації абортів. Чому те пугало не з’явилося, скажімо, в тих гострих дискусіях, які в останні роки провадяться на цю тему в західних країнах? Відповідь дуже проста: оті бабки-повитухи – це пережитки тих часів, коли всілякі медичні потреби в деяких середовищах, зокрема на селі й серед міської бідноти, здійснювали самотужки, тоді функціонували різні зубодери-самоуки, костоправи, знахарі та ін. Сьогодні вже не ті часи й не ті люди. Вже немає ані охочих виконувати таку роботу, ані охочих скористатися їхніми послугами. Час уже припинити лякати одне одного витягнутим з-під сукна привидом бабок-повитух. У крайньому разі варто було б застановитися над проблемою гінекологічного підпілля, яке, мабуть, постане після скасування закону, який дозволяє переривання вагітності.

Зверніть увагу, яке порочне коло створює аргумент на користь дозволу абортів, посилаючись на турботу про здоров’я жінки. Дамо на хвилину спокій бабкам-повитухам і уявімо, що свої таємні процедури вони роблять добре. Ясна річ, їхні злочинні послуги частіше закінчуються каліцтвом або смертю, ніж аборти, коли б їх робили дипломовані гінекологи. Хтось, розбитий вдрузки смертю жінки, яка настала у бабки-повитухи, каже: та жінка, мабуть, жила б, якби могла легально піти до гінеколога, отже, нелегальність абортів є непрямою причиною її смерті. Не відмовиш у рації такому аргументу, але в жодному разі на цьому не можна категорично ставити крапку. Бо уявімо собі, що, дбаючи про здоров’я жінок, які позбуваються свого плоду, аборти легалізують. Тоді збільшилася б кількість жінок, які звільняться від вагітності, бо закон усуває бар’єри, котрі не одну з них утримували від такого рішення. Однак кабінет гінеколога не знімає загрози каліцтва або навіть смерті, а тільки зменшує її. Отож справді зменшився б відсоток жінок, які внаслідок переривання вагітності втратили здоров’я або життя, але загальна кількість таких жінок зросла б. Отак-от закон, що він за намірами законодавців мав би охороняти здоров’я і життя жінок, посередньо спричинив би зростання негативних наслідків абортів.

Завважмо, що в наведеному щойно висновку я поминув той факт (істотний і важливий!), що більша кількість перерваних вагітностей означає більшу кількість знищених людських життів на самому початку їхнього розвитку. Погодьтеся, не зовсім порядно забувати про те, що вбивають невинну людську істоту, а водночас сушити собі голову над тим, що мати, яка виносить смертний вирок власній дитині, може ненароком втратити здоров’я. Моральне замішання тут ще більше, ніж у тому сюрреалістичному анекдоті. Мама кричить Іванкові: "Іванку, скинь плаща, бо як б’єш Марійку, то в ньому ще більше упрієш!".

А щодо аргументу, що жінки відмовляються тільки від небажаних дітей, то прошу Вас ніколи більше цього аргументу не вживати. Він по своїй суті глибоко неправдивий і нелюдський. Не можна ділити дітей на бажаних і небажаних; згодитися з таким поділом означає стати на позицію одного з найгірших різновидів расизму. Кожна без винятку дитина має право бути бажаною й улюбленою. Ми повинні допомагати одне одному зрозуміти цю істину. Спочатку жінка, можливо, й не хоче дитини, може, дитина з’явилася на світ "невчасно", може, не була бажана абощо. Але мати – жива людина, і якщо в неї є серце, то їй напевно вистачить дев’яти місяців, щоб цілковито змінити своє ставлення до дитини, щоб чекати її з любов’ю і радістю. Ми можемо жінці в цьому допомогти. Це набагато краще, ніж дозволяти собі аморальний поділ дітей на бажаних і небажаних.

Зрештою життя доводить, що батьки дуже легко можуть то "хотіти", то "не хотіти" дитини. Батьки можуть перестати любити дитину (ясна річ, то їхня велика моральна провина), яку вони дуже хотіли, якщо вона, скажімо, не виправдала їхніх сподівань або стала перешкодою в їхніх нових подружніх планах. З іншого боку, дитина, яку спочатку не хочуть, може стати найдорожчим скарбом. Хто з нас не знає випадків, коли дівчина або жінка погоджується віддати дитину одразу після народження на всиновлення, але досить їй кілька днів доглядати за немовлям, як небажана незносна дитина стає такою улюбленою, що де вже її віддати комусь хоч би й за всі скарби!

Я дуже прошу Вас ніколи не говорити, що краще дитині взагалі не народитися, ніж бути небажаній. Якщо Ви побачите, що хтось не хоче своєї дитини, то краще нехай це збудить у Вас жах, а водночас потребу прийти на допомогу, щоб така людина прийняла своє материнство чи батьківство, а разом з ним і дитину, з радістю.

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 169-175.