Маля врятоване

20 квітня 1962 року, у Страсну П’ятницю, Джанна, виглядаючи спокійною і умиротвореною, переступила поріг лікарні Св. Герарда у Монці – тієї ж де у минулому році їй видалили фіброміому матки. Вона ввірила своє життя і життя дитини Божому Провидінню, і саме уповання на Бога додавало їй впевненості. На останніх тижнях вагітності Джанна часто відповідала на вітання близьких такими словами: «Я готова до того, чого хоче Бог».

І ця готовність майбутньої матері вражала рішенням до самопожертви. Прибувши у відділення, вона сказала медсестрі: «Сестро, ось я прийшла, цього разу мені доведеться померти».

Ці слова вражають. Невже Джанна не сподівалась залишитись живою? Безумовно, пологи мали бути складними. Вона була слабка, стан здоров’я – не найліпший, дитина велика і важка, тому шов на матці міг розійтися під час переймів. Мова дійсно йшла про небезпечні пологи, але невже до цих пір, незважаючи на сумні прогнози, не обходилось? Хіба Джанна і багато з тих, хто її знав, не зверталися з довірою до Бога, благаючи Його про допомогу? Тому цей вигук: «Сестро, ось я прийшла, цього разу мені доведеться померти», був насправді виразом стану душі, її ретельно схованого болю.

Адже навіть з медичної точки зору її зауваження здавалось перебільшенням, бо якщо пологи пройдуть без ускладнень, мати позбавиться смертельної небезпеки. Через те факт, що Джанна передчасно і свідомо приймає можливу смерть, змушує нас багато над чим задуматись. Мова йде про банальне передчуття? Але невже багато хто із святих, наприклад, св. Боніфацій, не ступали на останню путь самопожертви, зберігаючи у душі невимовну впевненість, що йдуть назустріч смерті? Можливо, Бог тим самим просить їх свідомо погодитися на те, що з ними станеться у майбутньому? Мабуть, Господь дав Джанні передчуття смерті, щоб прийняти від неї жертву любові і пізніше винагородити її? Здається, саме так і було: Джанна свідомо готувалася до подвигу, однак, як стверджував її чоловік, сподівалась, що від неї не вимагатиметься така жертва.

Хоча Джанна й була готова до смерті, проте думка, що доведеться померти, завдавала величезного болю, насамперед тому, що вона не хотіла залишати своїх дітей. Однак, незважаючи на це, вона сповідувала останнє уповання на Господа: «Я виконаю волю Бога, а Бог потурбується про моїх дітей».