Ukraine English Russia Poland

ПОЧАТОК ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Первістки


Джанна покликання до подружжя не уявляла без бажання мати дітей. Вона була жінкою, яка носила по-материнськи у своєму серці всіх дітей землі. Цю рису відразу помітили її пацієнти. Якось у день народження чиєїсь дитини вона пригостила всіх морозивом і з радістю посиділа з хворими.

Проте прагнення материнства було обумовлене не лише природним інстинктом. Ще під час заручин вона у своїх листах з радістю пише про можливість дати життя дітям, які прославлятимуть Творця і служитимуть Йому. Своїм материнством Джанна могла б віддячити Богові-Творцеві за дар любові, яким сама була щедро благословенна.

Тому Джанна з нетерпінням чекала ознак вагітності. Засмучувалась, що у перші місяці подружжя надії були марними. Нарешті, навесні 1956 року вона з радістю відчула симптоми материнства, а 19 листопада 1956 року на світ з’явився первісток, охрещений під ім’ям П’єрлуїджі.

Первістка хрестили за традиційним для Міланської архієпархії амвросійським чином, який передбачає цілковите занурення у воду голови новонародженого. Для цієї і наступних церемоній Джанна користувалась срібною купальнею, на якій згодом викарбували імена новоохрещених і дату Хрещення.

Душа матері була переповнена радістю і вдячністю, хоча вагітність протікала з ускладненнями. Джанна написала своєму брату до Бразилії: «Ну ось, нас вже троє. Щоправда, П’єрлуїджі трохи спізнився, на 15 днів після строку. Почуває він себе добре, і, сподіваюсь, зможу ще деякий час поєднувати годування грудним молоком зі штучним. Хоча у мене мало молока і щоразу потрібно щось додавати, то він на дев’ятий день життя почав посміхатися. Вже отримав Хрещення… Ми його присвятили Богоматері Доброї Поради, а тепер я ввіряю його твоїм молитвам, аби він ріс добрим і сміливим».

Як кожна мати, Джанна захоплено спостерігала за зростом свого малюка, відзначала найменшу зміну і повідомляла про це чоловіка, щоб порадувати його. Влітку 1957 року, під час відпочинку в Курмайєрі, вона відіслала йому наступний лист: «День за днем наш любий П’єрлуїджі стає все прекраснішим, жвавішим, здається, він розуміє все, що йому говорять. Яка радість! Правда, П’єтро? Цими днями коли тебе немає поряд, я щоразу, коли його цілую, цілую його також за тебе. Хто знає, скільки разів за день ти згадав про нього і мріяв, щоб він був поруч. На щастя, до твого повернення залишилось усього чотири дні, і я вже смакую радість побачити тебе, знову обійняти, врешті, спостерігати без метушні, як ти радієш своєму дорогому янголятку. Який ти гарний, коли тримаєш на руках свого хлопчика і він тобі посміхається! А коли він вранці простягає ручки, щоб попеститись до тебе! Яка прекрасна картина! Коли він прощебече свої перші слова, стане ще милішим…».

Навесні 1957 року з’явились ознаки швидкої появи на світ другої дитини. Джанна була щаслива, хоча вагітність знову супроводжувалась чималими труднощами. Постійна нудота і блювота, однак вона, незважаючи на слабкість і домашні клопоти, продовжувала працювати. Влітку Джанна пише П’єтро: «Господь знову благословив нашу любов подарувавши нам другу дитину – я щаслива. З допомогою Небесної Матері і поруч з тобою – таким добрим, розуміючим і люблячим – більше не боюся страждань нового материнства. Дякую тобі, мій коханий П’єтро, за молитви. Пресвята Діва, безумовно, чує тебе, і ми матимемо ще одне маля – таке ж, як і наш дорогий П’єрлуїджі».

Джанна засмучувалась, вважаючи, що її нудота і нездужання порушують гармонію у родині. Тому просила чоловіка: «П’єтро, благаю тебе про велику послугу. Зумій пробачити мені, коли часом побачиш, що я не в гуморі або меланхолічна; я намагаюсь відповідати на твою ласку, але часто просто не можу. Сподіваюсь, що нездужання триватиме лише перші місяці. Твоя велика любов допоможе мені бути сильною і перемогти себе».

11 грудня 1957 року народилася дівчинка. Її ім’я і день Хрещення – Марія Дзіта, 22 грудня – викарбували на срібній купелі, як і перед Хрещенням первістка. Однак вдома маленьку завжди лагідно називали Маріоліною.

Сім’я зростала, а з нею збільшувалась і радість матері, хоча помножувались також труднощі – багато маленьких і великих клопотів, без яких неможливе виховання дітей. Незважаючи на свою любов й ентузіазм, Джанна відчуває втому. Якось вона напише чоловікові: «Любий П’єтро, ніколи не думала, що мені доведеться так страждати, щоб стати матір’ю! Я хочу бачити дітей завжди щасливими, ніяким чином не засмучувати їх, але щодня якась неприємність… На щастя, ти більший оптиміст, аніж я, і підбадьорюєш мене, інакше б я зовсім втратила дух».

Але клопоти завжди винагороджувались щоденними радощами. Варто було П’єтро поїхати на кілька днів, як Джанна в усіх деталях повідомляла йому про нові події. У березні 1959 року вона писала: «Наші любі дітки вже три години сплять, немов два янголятка, стомившись від біганини і стрибків у винограднику. Якби ти бачив, який непосидючий П’єрлуїджі! Ще більше, ніж двоюрідні брати, а Маріоліна наслідує його і намагається робити все так, як він. До вечора обоє по-справжньому стомлюються і засинають за дві хвилини… Вони такі невгамовні, що завжди є небезпека якоїсь шкоди, тому потрібно скрізь за ними бігати… Зараз вони у такому віці, що змушують побігати, але вони такі чудові у своїх невинних виявах… Ми справді повинні дякувати Богові за те, що Він дав нам ці два скарби – гарні, здорові, міцні».

Мама Джанна з любов'ю годує своїх "скарбів" – П'єрлуїджі і Маріоліну

Коли П’єтру доводилось залишати дім через працю, Джанна намагалась нагадувати дітям про батька. Одного разу вона з запалом розповідала: «Цього ранку П’єрлуїджі зайшов у нашу спальню в Понте Нуово і побачив нашу фотографію, зроблену під час заручин… „Тато, тато, повернувся мій тато… Матусю, дивись, я побачив тата…” Він не знав, як ще виразити свою радість, побачивши тебе, намагався притиснути до серця фотографію… Який чудовий малюк! Хіба можна не зворушитись перед таким проявом любові!».

Неважко уявити, як сильно діти поділяли бажання мами, щоб батько якомога швидше повернувся. Щоразу, почувши дзвінок, Маріоліна бігла до дверей з криком: «Тато, тато». П’єрлуїджі на правах старшого заперечував: «Ні, дурненька, тато далеко, повернеться завтра».

Дітям навіть вдавалося розділяти мовчазну тривогу мами, особливо, коли П’єтро подорожував до Сполучених Штатів Америки. Джанна не відходила від телефону, бажаючи почути новини, однак ніяк не вдавалось встановити з’єднання, і вона чула з дитячих вуст: «Тато не їхати», і заспокоююче: «Мама, тато не падати».

Траплялось, що тривалі подорожі забирали батька із сім’ї на шість тижнів, а інколи він повертався через кілька днів. Джанна не скаржилась на від’їзди чоловіка, а навпаки підбадьорювала його виконувати свої професійні обов’язки і з усіх сил зберігала єдність родини, коли він був далеко.

М.Х. БРЕМ, Гімн життю, перекл. С. Ярошенко, Київ 2006, с. 51-55.

На початок

  Роздрукувати

Поєднані Таїнством ЛюбовіПовсякденне життя подружжя МоллаПервісткиСімейне життяОстання жертва. Нова вагітністьМаля врятованеДо кінця полюбилаБоже ПровидінняМОЛИТВА ЗА ЗАСТУПНИЦТВОМ СВ. ДЖАННИ БЕРЕТТА МОЛЛА