Любов, яка дозволяє каліцтво

Діти, зачаті в лабораторії, набагато частіше мають генетичні аномалії, ніж ті, що зачаті статевим шляхом: хромосомні аномалії, мікроделеції, імпринтинг. Наприклад, у дітей, зачатих in vitro, в шість разів частіше зустрічається синдром Вайдемана-Беквіта, який характеризується макросомією (великим розміром дитини). Якими будуть остаточні наслідки генетичних мікропошкоджень, на сьогоднішній день ще невідомо.

Новонароджені мають меншу вагу при народженні, часто народжуються недоношеними, їхня смертність зростає на 70%, а ризик вроджених вад розвитку в середньому вдвічі вищий, ніж при природному зачатті. Однорічні діти вже мають на 30-40% вищий ризик вроджених вад розвитку.

Не дивно, що такі діти в перші роки після народження вдвічі частіше потрапляють до лікарні, ніж їхні однолітки, зачаті природним шляхом (ДЦП, епілепсія, астма, пухлини, інфекції, імунологічні розлади, ревматичні захворювання, вади серця і системи кровообігу, вади травної та сечостатевої систем). Процедури екстракорпорального запліднення in vitro сприяють збільшенню кількості багатоплідних вагітностей (триплідна вагітність настає у 5 разів частіше), що тягне за собою підвищений ризик викиднів і передчасних пологів, артеріальної гіпертензії, гестаційного діабету, кесаревих розтинів, дитячого церебрального паралічу та неонатальної смертності.

Любов, яка стає бізнесом

Дозволяючи зачати дитину в лабораторії, дається зелене світло вдосконаленню процесу виробництва людських ембріонів за допомогою генетичних маніпуляцій, наприклад, планування кольору шкіри, очей... Деякі батьки хочуть мати лише дівчинку, інші – обов'язково хлопчика. Більшість хоче мати здорову та розумну дитину (можна скористатися пропозицією університетського професора купити сперму), але є й ті, хто хоче, щоб певні гени були пошкоджені, щоб дитина народилася з вадами. У США 3% батьків хочуть, щоб їхні діти були схожими на них, наприклад, глухими або карликовими.

Чи йдуть клініки назустріч таким побажанням? Звичайно, клієнт платить і має право вимагати чітко визначену послугу.

Дитина стає ексклюзивним товаром, який можна замовити згідно побажань. Ніхто відкрито не визнає такого підходу, але саме цим, а не благом дитини, пояснюється тиск з метою поширити процедуру екстракорпорального запліднення не лише на подружжя, а й на будь-які неформальні стосунки, незалежно від їхньої тривалості. У чергу вишикуються гомосексуальні особи, які хочуть силоміць уподібнитись до природної сім'ї. Якщо навіть вони мають право народити дитину з пробірки, то тим більше повинні мати право на екстракорпоральне запліднення жінки, які є самотніми за власним вибором або хочуть мати дітей від своїх померлих чоловіків чи коханців, які здали своє сíм’я в банк сперми. (В даний час у США безплідні подружні пари складають лише 15% клієнтів банків сперми. Натомість 85% клієнтів складають самотні жінки та лесбіянки). Завдяки екстракорпоральному заплідненню вже народилася дитина у жінки в постменопаузі (донором яйцеклітини була молода дівчина). Нікого вже не хвилює, що дитині для нормального розвитку потрібні батько і мати, чоловік і жінка. На ринку з'явилася нова пропозиція – народити за оплату чужу дитину; бути сурогатною матір’ю, яка завдяки заплідненню in vitro виношує ембріон певної пари і віддає їм дитину після народження. Нібито право кожної жінки народити дитину стає ідеологічним прикриттям для звичайної торгівлі ембріонами.

Любов, яка допускає євгенічний відбір

Якщо ви хочете мати лише 35-45% шансів на імплантацію ембріона в матці, то вам необхідно мати шість або вісім зародків, перш ніж переносити їх в матку. Заздалегідь відомо, що з більшості з них не народяться кохані діти. Євгенічний відбір людських ембріонів відбувається вже на рівні прийняття рішення про те, який/і з них ввести в організм матері, а який/і знищити або, можливо, заморозити для подальшого використання. Менша кількість зародків не дає багато шансів на успішну процедуру. Оцінку проводить лаборант, який відбирає найбільш «якісні» ембріони. У жінок віком до 35 років зазвичай переносять 2 ембріони, а після 35 років – 3 ембріони, щоб підвищити ймовірність імплантації одного з них у матку. Заздалегідь передбачається, що котрийсь із них не виживе. Якщо ж трапляється, що усі перенесені зародки імплантувалися в матку, то клієнтам (які замовили одну дитину, а не трьох) пропонують "редукцію плодів", тобто ще одну євгенічну селекцію – вбивство однієї або двох зачатих дітей. Згода на знищення людського ембріона (аборт) вписана в рішення про запліднення in vitro. Будь-які обмеження, наприклад, зобов'язання виробляти лише один ембріон або заборона заморожувати людські зародки, не схвалюються, оскільки вони зробили б цей метод дуже неефективним і цілковито не прибутковим.

Дуже часто наводиться аргумент, що при природному заплідненні відсоток спонтанних викиднів є дуже високим, подібно до кількості викиднів, пов'язаних з процесом екстракорпорального запліднення. Крім того наголошується, що діти, зачаті природним шляхом, також хворіють і вмирають. Не робиться різниці між тим, що людина несе відповідальність за наслідки власних дій, а не за наслідки природних процесів. Батьки не відповідають за те, який сперматозоїд з'єднається з яйцеклітиною, який ембріон помре до того, як імплантується в матку, який плід переживе вагітність... природа, частиною якої ми є, здійснює дуже велику селекцію незалежно від знань і волі людини. Людина відповідає лише за свої вчинки, за рішення, які приймає. Коли обвалюється дах школи, будівельник несе відповідальність за свої погані розрахунки, навіть якщо він хотів побудувати безпечну школу. В такому випадку не кажуть, що він не несе відповідальності, бо, зрештою, в природі багато разів кам'яні брили розчавлювали людей, що природа теж недосконала. Те, що в результаті катаклізму загинуло мільйон людей, не співмірне з рішенням якоїсь людини вбити мільйон людей. Коли в результаті рішень, прийнятих в процесі екстракорпорального запліднення, гине ембріон, коли дитина народжується слабшою, хворіє або помирає після народження, відповідальність лягає на тих, хто, знаючи про низьку ефективність методів in vitro і про хвороби, які згодом вражають цих дітей, погоджуються на цю процедуру. Коли вони заздалегідь знають (а знають!), що в результаті їхніх дій настане смерть кількох людських ембріонів, вони несуть відповідальність за їхню смерть. З діями природи можна змиритися, з їхніми діями – ні.

Любов, яка боїться правди

Діти з пробірки – це нормальні, розумні, мислячі люди. Коли вони виростуть і дізнаються правду про початок свого життя, вони запитуватимуть про свою ідентичність, про безпеку свого зачаття, про причини хвороб, які їх вражають, про те, чи дійсно вони є дітьми своїх батьків? Вони задаватимуться питанням, що було б, якби лікар вирішив елімінувати той ембріон, з якого розвинулися вони? Яка цінність їхнього життя, якщо вони живуть тільки завдяки випадковості, та ще й ціною смерті принаймні кількох ембріонів, які, якби пережили відбір, були б тепер їхніми сестрами чи братами.

Не дивно, що більшість батьків вважають за краще зберігати таємницю і не розкривати правду про походження їхнього життя. Вчені визнають, що екстракорпоральне запліднення – це експеримент над людьми, а це означає, що досі залишається багато невідомого про минулі проблеми людей, які прийшли у світ таким способом, що бракує комплексних досліджень про фізичні та психологічні наслідки цього методу... Батьки, які свідомо взяли участь в експерименті над власними дітьми, не завжди радіють здоровим дітям. Вони часто відчувають докори сумління, оскільки не впевнені, якою мірою несуть відповідальність за кожну серйозну хворобу, дефект, інвалідність, психологічну проблему, труднощі в вихованні своєї дитини... Не бажаючи приймати рішення про смерть подальших ембріонів, з яких могли б розвинутися їхні діти, вони регулярно платять за утримання заморожених і невикористаних ембріонів. Вони визнають їхнє право на життя. Переживаючи подібні дилеми, вони більше не відчувають турботи з боку лікарів і прихильників екстракорпорального запліднення. Спокій сумління може повернути їм тільки Бог.

 
бр. Ксаверій КНОТЦ OFMCap.

---

Оригінал опубликовано в: "Głos Ojca Pio", №56 березень/квітень 2009.