Ukraine English Russia Poland

СЕКС, ЯКОГО НЕ ЗНАЄТЕ

Цивільний шлюб


Чому для того, щоб повінчатися, спочатку треба зареєструвати цивільний шлюб? Вважаю, що цивільний контракт – це справа суто адміністративна і не має великого значення.



Ви вжили термін "контракт", в якому дехто вбачає презирство до цивільного шлюбу. Але, мабуть, неслушно. З часів св. Альберта Великого (помер 1280) теологи розрізняють в акті укладення шлюбу ніби два аспекти: контракт і таїнство. Оскільки реєстрація шлюбу в ЗАГСІ не є таїнством, то вона головно становить собою укладення угоди між сторонами, хоча, ясна річ, угода, зрештою не тільки шлюбна, може бути укладена у більш чи менш урочистих обставинах.

Чи шлюбний контракт не має, як Ви сказали, "великого значення"? Церква підходить до цього диференційовано. Церква навчає, що під час цивільного шлюбу католики не становлять справжньої сім’ї. Треба пояснити, що, розписуючись, неохрещені люди утворюють справжнє подружжя, і справа ускладнюється тільки тоді, коли в подружній зв’язок вступають люди, які вже були одружені. Чому така різниця?

Спочатку завважмо, що є й такі люди, які вважають укладення шлюбу забобоном. Вони кажуть: чи не досить того, що чоловік і жінка одного дня починають жити разом, народжують дітей, яких вони разом виховують? За таким міркуванням криється переконання, ніби шлюб – цілковито приватна справа зацікавлених осіб. Та все не так просто. Справді, беручи шлюб, людина входить у надзвичайно близький зв’язок з іншими людьми – спочатку з подружнім партнером, а потім з дітьми, які приходять на світ. Але ж діти, які народжуються, не є приватною власністю чоловіка і жінки: вони стануть членами суспільства, інші громадяни якого братимуть участь у тому, щоб підготувати їх до самостійного життя. Окрім того, широка громадськість мусить забезпечити правовий захист своїх членів від зла, яке люди можуть завдати своїм ближнім, зокрема дітям. Як видається, визначення конкретної точки відліку подружнього життя має глибший сенс, ніж просто задоволення певної психічної потреби.

Перейдімо тепер до ситуації, коли сім’ю хочуть заснувати віруючі люди. За своєю природою віра охоплює цілу людину, і думка, що кожен з подружжя плекатиме свій райський куточок для Бога, а свою сімейну спільноту вони розташують поза вірою, дорівнює спробі збудувати квадратне колесо. Якщо віруючі люди не мають наміру відкрити такого істотного виміру свого буття, як сімейне життя, перед очищувальною і перетворювальною силою Христа, то це означає, що або їхня віра обмежується тільки переконаннями, або (якщо це істинна віра) їхнє подружжя має в собі щось від самовбивства, бо замикається перед благодаттю, яка є його джерелом. Оскільки віру взагалі не можна зредукувати до її строго приватних аспектів (хоч такі вона теж має), то це особливо виявляється тоді, коли подружжя стає батьками. Не можна собі навіть уявити, щоб істинно віруючі батьки не хотіли, аби їхні діти приходили на світ і виховувалися у просторі, освяченому спасенною силою Христа. А саме в тому й полягає сенс Таїнства Шлюбу, що все сімейне життя огорнене благодаттю Христа.

Тому в країнах (як це було, наприклад, у Польщі до 1946 року), де церковний шлюб держава визнає законним, Церква стоїть на позиції, що католикам не треба реєструвати свій шлюб. Якщо ж католику досить цивільного шлюбу, то це схоже на віровідступництво. Але коли цивільний шлюб укладають особи, вже пов’язані таїнством з кимось іншим, то Церква нагадує їм, що вони наважуються жити всупереч волі Христа.

І звичайно ж, не Церква, а закон забороняє в нас вінчати тих, хто перед цим не зареєстрував свій шлюб у ЗАГСі. Священики підкоряються цій забороні, адже в такій ситуації, коли церковний шлюб офіційно вважається таким, що не відбувся, цей припис має рацію; однак треба собі виразно усвідомлювати, що він діє на користь лаїцизації суспільства.

Вступати в шлюб з однією й тією ж самою особою можна тільки раз. Такі закони логіки, і наша психіка назагал з ними рахується. В нашій країні, коли хтось хоче обвінчатися, то закон змушує його спочатку зареєструвати шлюб у ЗАГСІ. Ясна річ, тільки один з тих шлюбів буде сприйнятий як справжній початок подружнього життя. Закони людської психіки діятимуть на користь першого за хронологією шлюбу. Випускник вузу відчуває себе магістром відтоді, як оголошено, що він захистив дипломну працю й успішно склав державні іспити, а не з того дня, коли йому присвоєно певну кваліфікацію. Тільки люди, які вповні усвідомлюють те, чим є Таїнство Шлюбу, будуть пов’язувати початок сімейного життя з церковним шлюбом. Можна сумніватися, чи слушно це чи ні. Чому правові інституції мають діяти на шкоду тим, чия віра слабка? Адже наш закон не карає (і слушно!) ті пари, які живуть разом без реєстрації в ЗАГСІ. То чому закон передбачає кару за звершення Таїнства Шлюбу без такої реєстрації?

Розгляньмо найтиповіші способи поведінки під час укладення таких шлюбів та як вони між собою пов’язані. Гадаю, що сучасні католики стоять на одній з таких позицій. Багато хто з них, – і тільки така позиція видається слушною з погляду віри, – розуміють цивільний шлюб як звичайний акт реєстрації, тому вони намагаються того ж самого дня доповнити його церковним шлюбом. Якщо поважні практичні міркування диктують відокремити дати цих подій, то за фактом підписання цивільного контракту не йде ані весільний прийом, ані спільне життя. Такі люди вважають, що подружжям вони стануть тільки тоді, коли складуть присягу перед вівтарем.

Але є й чимало католиків, які попервах задовольняються цивільним контрактом. Коли згодом вони вирішують взяти шлюб перед Богом, то сприймають вінчання як додаткову церемонію, бо усвідомлюють себе подружжям вже з моменту укладення цивільного контракту. Дехто створює сім’ю ніби в два етапи: реєструють шлюб в ЗАГСІ – й для них починається ніби випробувальний термін, а тоді вже остаточно скріпляють своє рішення узами церковного шлюбу. Це було б прийнятним у тому разі, якби можна було взяти церковний шлюб перед реєстрацією в ЗАГСІ, а так нинішні вимоги законодавства, безперечно, призводять до зростання кількості вчинків, що суперечать вірі.

Що робити? Це делікатна проблема. Для неохрещених і невіруючих людей саме реєстрація шлюбу в ЗАГСі є моментом заснування сім’ї. Тому ми не можемо говорити про цю церемонію з презирством. Але ми можемо заявити вголос, що католик повинен будувати свою сім’ю на фундаменті благодаті таїнства. Також ми можемо вказувати на негативні наслідки деяких нових звичаїв, які виникають у зв’язку з реєстрацією шлюбу в ЗАГСІ, на жаль, і серед католиків, – це, наприклад, пишні весільні бенкети, подарунки тощо. Мірою своїх можливостей ми повинні не скорятися таким звичаям. Якщо ми постараємось обґрунтувати свою позицію й робитимемо це в дусі доброзичливості до інших, то тут чимало зміниться на краще.




Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 70-75.




На початок

  Роздрукувати

Про що говорить католицька подружня етика?Християнська мораль: список заборон чи навчання жити в Дусі? (футбольна метафора)Позірний ригоризм католицької сексуальної етикиЩо заборонено?Шлях дозрівання подружжя до життя згідного з циклом жінкиМоральна оцінка людського вчинкуМоральна оцінка контрацепціїА що Церкві до того?Надмірне почуття провиниЧому мені не можна приступати до таїнств?Цивільний шлюбЦерковний шлюб з невіруючою людиною