Молода Церква про контрацепцію

Практикування контролю за народжуваністю сягає дуже давніх часів. Жінки в стародавньому Єгипті з метою уникнення зачаття нового людського життя використовували тампони, насичені медом та смолами дерев[1]. Практикувався також перерваний статевий акт, який був засуджений у Святому Писанні (пор. Бут 38,8-10). Використовували стерилізацію, яка у світі стародавніх євреїв вважалася діянням, негідним слуги Бога Ягве, а тому таким, що виключало зі спільноти Ізраїля: «У кого поранені ядра, або ж відтятий дітородний член, той не може увійти до громади Господньої» (Втор. 23,1). Крім того, контрацептивну дію отримували за допомогою певних сумішей трав. Практикувалися й аборти, тобто внутрішньоутробне вбивство зачатої дитини. Лікар-гінеколог Соран Ефеський (II ст.) у своїх записах представляє цілий ряд способів запобігання вагітності.

Різні способи запобігання зачаттю нового людського життя часто пов’язувались з поняттям сакральної проституції[2], яка, у свою чергу, була пов’язана з поклонінням божествам любові та плідності. Практикування сакральної проституції зустрічалось у народів стародавнього Сходу і поєднувалось з культом на честь богинь Іштар (Вавилон та Асирія), Анаїти (сьогоднішні Іран, Мала Азія, Вірменія), Кібели (Фригія) й Афродіти (Греція, а особливо Коринт)[3].

Сакральній проституції товаришувало різноманітне «любовне» та «зцілююче» чаклунство. Були відомі магічні закляття, які разом з певним настоєм трав мали запобігати зачаттю нового людського життя[4]. Якщо не допомагали чари, то вдавалися до абортів. Тому, між іншим, Гіппократ (460-370 р. до Хр.) зобов’язував адептів лікарського мистецтва присягою не управляти абортивних практик, оскільки це дії, негідні лякаря[5]. Практика абортів і «чаклунства» з метою запобігання зародженню нового життя відводилось різного роду магам.

Грецький термін «φαρμακεια» [фармакея] (лат. «veneficia») можна зустріти в Новому Заповіті (Гал 5,19-21; Одкр 9,20-21; 21,8; 22,15). Святий Апостол Павло, перераховуючи в Гал 5,19-21 «діла плоті», називає серед них «φαρμακεια» (лат. «veneficia»), що перекладається українською як «чаклунство». Зіставляючи термін з культурним контекстом тих часів, можна припускати, що слово «чаклунство» в ширшому контексті стосується й практик отруєння організму жінки з метою уникнення зачаття нового людського життя або здійснення аборту за допомогою певних мікстур. Цього типу діяльністю займалися чаклуни або так звані «цілителі», що природно для тих часів пов’язувалось з відповідним магічним ритуалом[6].

Св. Павло однозначно засудив такі дії, стверджуючи: «ті, що чинять так, Царства Божого не успадковують» (Гал 5,21). Святий Йоан в Одкровенні вживає вираз «φαρμάκων» (Одкр 9,20-21), говорячи про «чаклунство» разом з вбивством та розпустою, натомість у главах 21,8 та 22,15 – вираз «φάρμακοι», ведучи мову про чаклунів разом з перелюбниками і душогубами. Слід припускати, що «чаклунство» («φαρμάκων») та «чаклуни» («φάρμακοι») відносяться, так як в Гал 5,19-21, до використання хімчних мікстур, що мали б запобіти зачаттю дитини або викликати ранній викидень[7]. Св. Йоан однозначно засуджує подібну практику. Інтерпретація слова «veneficia» (гр. «φαρμακεια», укр. «чари», «чаклунство») як контрацептивна чи абортивна дія знаходить своє підтвердження у праві Корнелія Сутлі з 81 року до Хр. Lex Cornelia de Sicariis et Veneficiis (Закон Корнелія проти вбивць і отруйників), яке, між іншим, було скероване проти тих, які давали хімічні мікстури (лат. «veneficia»), які могли спричинити смерть зачатої дитини[8].

У перших століттях християнства в сексуальному пожитті подружжя вбачали єднально-прокреаційний аспект; подружні акти становили спосіб реалізації Божого наказу: «Плодіться i розмножуйтеся, i виповнюйте землю, i володійте нею» (Бут 1,28). Тому застосування подружжям контрацептивних чи абортивних засобів сприймалось як супротивне Божим законам. Так само різного роду статеві акти поза подружжям засуджувалися, про що свідчать слова св. Апостола Павла: «А тіло не для блуду, але для Господа, і Господь для тіла. (...) Хіба не знаєте, що тіла ваші є члени Христові? Тож, чи відберу членів у Христа, щоб учинити їх членами перелюбниці? Нехай же не буде! Чи ви не знаєте, що той, хто злягається з перелюбницею стає одним тілом з нею? Адже сказано: Двоє будуть одна плоть. (...) Чи не відаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, що в вас живе, і Котрого ви маєте від Бога, і ви не свої? Бо ви куплені за дорогу ціну. А тому прославляйте Бога і в тілах ваших, і в душах ваших, котрі є Божі» (1Кор 6,13.15-16.19-20).

У Науці Господній до народів, (переданій) дванадцятьма апостолами (Дідахе), що датується початком ІІ ст., серед принципів, які зобов’язують християн через віру в Ісуса Христа, перераховуються: «не вбивай, не чини перелюбу, не практикуй педерастії, не чини розпусти, не кради, не чаклуй, не отруюй, не вбивай плоду, не позбавляй життя немовляти»[9].

Св. Іполіт Римський (170-235), виступаючи проти єресі Калікста, яка вводила у сферу подружньої чистоти значну моральну розбещеність, засуджував практику контролю народжуваності та статеве пожиття поза подружнім зв’язком. Він писав: «багато так званих «християнок» почали тепер вільно використовувати контрацептивні засоби та перев’язуватись з метою зігнання плоду, якщо тільки з огляду на честь сім’ї або великий маєток не хочуть мати дитину з рабом чи людиною з нижчим статусом. От до якої безбожності довів той негідник, рекомендуючи подружню невірність та вбивство»[10].

Лактанцій (250-330) в Divine Institutiones [26:23:18] нагадував християнам, що статеві органи, які людина отримала від Бога, не служать для заспокоєння тілесних пристрастей, а для того, щоб, використовуючи їх, передавати нове життя. Кожний подружній акт, знепліднений контрацептивними засобами, є погордою Божим даром – здатністю до прокреації.

Епіфаній Саламінський (315-403) в Панарії (Panarion[11]) [26:5:2] називав практику подружніх актів з використанням контрацептивних засобів «зіпсуттям». Така поведінка служила тільки заспокоєнню власних прагнень; християнам не годиться цього робити.

Проблему контролю народжуваності порушив у своїх проповідях Св. Йоан Золотоустий (350-407). У Проповіді XXVIII до Євангелії від св. Матея, засуджуючи пожадливість, він стверджує, що охоплені нею люди «вважають прикрим і важким те, що для інших є бажаним, тобто мати дітей. Отож через це багато стали бездітними, вчинили природу безплідною, не вбиваючи щоправда дітей, а запобігаючи їхньому зачаттю»[12].

Набагато гостріше виступає цей Святий проти контрацептивної та абортивної практики. У Проповіді XXIV до Послання св. Павла до римлян він пише: «Чому сієш там, де земля намагається зіпсувати врожай? Де зростає звиття трав проти плідності, де вбивають перед народженням? Ти не тільки дозволяєш, щоб блудниця залишилась блудницею, але й чиниш її вбивцею. Ти помітив, що з п’янства породжується розпуста, а з розпусти – перелюб, з перелюбу – вбивство, а й щось гірше; не знаю навіть, як це назвати? Бо ж вона не вбиває, а навіть народитись йому не дозволяє. Чому ображаєш Божий дар; борешся з Його законами; того, що є прокляттям, шукаєш як благословіння; джерело плідності чиниш колискою смерті, а невісту, призначену для народження потомства, готуєш до вбивства? Щоб весь час бути використаною коханцями, бути бажаною ними і загрібати все більше грошей, вона не вагається навіть перед таким вчинком, готуючи вогненний жар на твою голову, бо хоча вбивство – це її вчинок, та ти – його причина.

Звідси беруться й ознаки ідолопоклонства, бо багато блудниць, бажаючи подобатись, застосовують закляття, жертви, любисток і тисячі інших хитрощів. Але ж після такої ганьби, після вбивства, після ідолопоклонства, розпуста здається багатьом чоловікам морально нейтральною справою, навіть тим, які мають дружин; звідси й помноження зла. Бо з цього готується отрута; не для блудного лона, а для скривдженої дружини»[13].

Цікавим фактом залишається те, що Святий Йоан Золотоустий пов’язує контрацептивну практику з ідолопоклонством, тобто браком віри в Ісуса Христа! Цей брак веде до розгнузданості звичаїв, а як наслідок – до контрацептивних та абортивних практик. Однакова відповідальність за це лягає як на жінок, так і на чоловіків.

Св. Ієронім (331/347-419) у своїх Листах [22:13] називав жінок, які використовують контрацептивні засоби, «вдовами». Вдовою жінка ставала не з приводу смерті чоловіка, а через небажання мати дітей, яке спонукало її застосовувати засоби для запобігання зачаттю чи навіть вбивати зачату дитину.

Св. Августин (354-430) в De moribus Ecclesiae Catho1icae et demoribus Manichees [18:65] та в Проти Фауста [15:7 і 23:30] нагадує, що мета інституту подружжя – прокреація і виховання нового життя. Якщо чоловік та жінка різними способами уникають зачаття дитини, жінка в такому зв’язку стає коханкою, яка заспокоює пожадання власного чоловіка. Такий зв’язок важко назвати «подружжям».

У De bono coniugali [11-12] св. Августин ототожнює контрацептивно-абортивну практику з ідолопоклонством. Уникання подружжям зачаття дитини є образою Бога-Творця, оскільки відбувається порушення Його законів, вписаних у природу подружнього акту. Подібну думку можна знайти в De adulterinis coniugiis [1:15; 17].

Св. Цезарій з Арля (470-542) в Sermones [1:12] рекомендує, що було б краще, якби жінка, яка уникає зачаття дитини (застосовуючи контрацептивні чи абортивні засоби) за згодою свого чоловіка вступила до чернечого ордену. Тим самим вона мала б можливість спокутувати вчинки, що суперечать Божим законам та уникла б вічного засудження.

Як можна помітити, застосування контрацептивних засобів та абортів вже в християнську давнину було далеким від духу визнавців Ісуса Христа. Використання протизаплідних та ранньоабортивних засобів пов’язувалось з поклонінням ідолам, що в релігійно-моральній сфері означало порушення заповіді Декалогу: «Не матимеш чужих богів переді Мною». Крім того, такі дії були незгідні з природним правом, яке було вписане Творцем в оточуючий світ і в сумління кожної людини. Таким чином контроль народжуваності сприймався як порушення Божих законів, притаманних людській сутності: збереження власного і чужого життя, а також передавання життя наступним поколінням.

о. проф. д-р Артур Єжи КАТОЛО (ks. prof. dr hab. Artur Jerzy KATOLO)

[1] Пор. S. Leone, Lineamenti di bioetica, Palermo 1987, с. 83.

[2] Пор. Contracepion, в: The New Encyclopedia Britannica, Chicago 1998, с. 587.

[3] Пор. Prostytucja sakralna, в: Leksykon PWN, Warszawa 1971, с. 947.

[4] Пор. Contraception, цит. вид., с. 587.

[5] Пор. A. Haussler, The Rebelion of the Theologians: The Deadly Consequences, Washington 1986, с. 1.

[6] Пор. Carrasco de Paula, Il rispetto dovuto all’embrione umano: prospettiva storico-dottrinale, в: Pontificia Accademia Per La Vita, Identita’e statuto dell’embrione umano, Citta’ del Vaticano 1998, с. 11; Пор. там само, зноска 8.

[7] Пор. там само.

[8] Пор. там само.

[9] Nauka Dwunastu Apostołów, 2, в: M. Michalski, Antologia literatury patrystycznej, т. 1, Warszawa 1975, с. 17.

[10] Św. Hipolit, Odparcie wszystkich herezji, 9:12, в: M. Michalski, цит. вид., т. 1, с. 195.

[11] В перекладі з грецької означає «аптечка», «скринька з ліками».

[12] Św. Jan Chryzostom, Homilia XXVIII na Ewangelię według św. Mateusza, 5, Kraków 2000, с. 345.

[13] Św. Jan Chryzostom, Homilia XXIV na List św. Pawła do Rzymian, 4, Kraków 1998, с. 379-380.