Найменша непривітність, докір, різке непродумане слово можуть зробити дірки у цьому плащі, які настільки відберуть у жінки почуття безпеки, що вона не зможе повністю віддатись чоловікові.

Тоді мовчання не залатає цих дірок. Марним стає й заліковування ран фізичним спілкуванням. Залишаються лише спільна терпелива розмова і щире пряме з’ясування болючих справ.

Якщо дірки, через які проникав вітер, залатані, то настрій жінки міняється докорінно, вона починає довіряти, що необхідно для повної відданості. Так, як птах довіряється повітрю, а риба – воді, жінка може довіритись своєму чоловікові.

Саме у цьому самовідданні і криється таємниця жінки. Але щоб вона могла себе віддати, мусить спершу акцептувати і любити себе і бути глибоко вдячною за те, що вона є жінкою.

Тоді вона буде так довіряти, що зможе наважитись стрибнути зі скелі, бо вона знає, що її чоловік там і підхопить її.

Я спостерігала одного разу за нашими дітьми, як вони стрибали і пірнали у воду. Хлопцям це не справляло жодних труднощів. Після вдалого стрибка вони хотіли постійно це повторювати.

З нашою одинадцятирічною дочкою справа виглядала інакше. Вона боязко ставала на трамплін й все знову й знову відступала. Даремно брати старались підбадьорити її окликами, щоб вона наважилась стрибнути. Тільки коли батько стрибнув перед нею і чекав на неї у воді, вона відважилась стрибнути і тоді відкрила у своєму житті здатність довіряти.

Чоловік хотів би здобути свою жінку і замкнути її у своїх обіймах, а її найбільшим бажанням є віддатись йому і бути ним здобутою. Це здобуття є тільки тимчасовим привілеєм чоловіка. Потім жінка може відвоювати його знову і перейняти ініціативу. Як це виглядає?

Для цього треба знати, що й чоловікові також потрібне почуття безпеки. Він знаходить його, якщо жінка його розуміє, коли вона намагається побувати у його власній шкірі. Якщо вона це робить, то обов’язково відкриє у його роботі щось таке, що зможе похвалити. І вона повинна йому сказати про це! Мало жінок розуміє, як важлива для чоловіка підтримка жінки. Своєю похвалою вона може найшвидше його «здобути».

Зате глузування і приниження – це для нього отрута. Коли він приходить додому після важкого дня на роботі, то прагне тоді підтримки з боку жінки. Її похвали повернуть йому добре самопочуття.

Така внутрішня допомога потрібна чоловікові також у фізичному спілкуванні, особливо тоді, коли йому не вдалось повністю задовільнити жінку, він почуває себе «винним» і як «невдаха» боїться наступного статевого акту. Саме тоді жінка повинна висловити йому свою вдячність і підтримку, і це треба зробити з крихіткою гумору. Приниження і критика впливають дуже погано. І навіть найменше підбадьорення допомагає чоловікові розслабитись і стати більш впевненим.

Я знаю жінок, які ще ніколи не переживали оргазму. Незважаючи на це, статевий акт є для них джерелом радості і вони вдячні за це чоловікові.

Після еякуляції чоловік відчуває задоволення, а також знесилення. Жінки не завжди розуміють, що він віддав фізичну силу, тому й відчуває непереборну потребу сну. Це треба зрозуміти.

З другого боку, чоловік також повинен знати, що жінці для досягнення кульмінації задоволення – оргазму – потрібно значно більше часу. На цій вершині вона хотіла б перебувати якомога довше і зволікає зі сходженням вниз. У такому стані найвищого почуття вона вимагає найбільшої ніжності і безпеки з боку чоловіка, хоче відчувати його силу, любов і ніжні словесні запевнення. Слова є найважливішими, бо вони дивовижним чином найкраще сприймаються вухом.

Чоловікові важко зрозуміти цю потребу жінки у ласкавих словах. Він боїться, що вони через щоденне повторення знецінюються. Проте, жінці ніколи не набридають любовні визнання чоловіка. Чоловік не повинен засинати одразу після статевого акту і ухилятися від її обіймів. Інакше пропаде чар цієї миті, згасне світло і жінкою заволодіє почуття порожнечі і тихого розчарування.

Замість того чоловік і жінка повинні відчувати у цих моментах дещо з того, про що пише д-р Бове у своїй книжці Підручник подружжя: «Після бурі пристрастей закохані відкривають свої серця і можуть взаємно заглянути у свої душі. Пізнане щастя наповнює їх не тільки взаємною глибокою вдячністю, але також вдячністю до Бога. Тепер вони можуть сказати і виявити собі речі, які в іншому випадку ніколи б не виявили. Проблеми розв’язуються самі собою і саме тепер вони переживають повне з’єднання».

До сказаного я дозволю собі додати ще одну вказівку: сексуальне співжиття вимагає мабуть трішки інтелігентності і доброго смаку. Ми всі добре знаємо різницю між швидко з’їденою закускою і бенкетом у святково прикрашеному залі. В обох випадках ми заспокоюємо голод, але все-таки, яка різниця!

Любов вимагає не тільки простору, їй потрібен і час. Психофізичної взаємодії не можна досягнути за один день. З любов’ю справа виглядає так, як зі щойно посадженим деревцем. Любов – це щось живе, що росте. І потрібен час, щоб дозріли її чудові плоди.

Молоді подружжя не повинні розчаровуватись, якщо вони не досягають повної сексуальної гармонії у перші місяці, а навіть роки, їх спільного життя. Проте їм не треба втрачати надії.

Пам’ятаю, як ми з чоловіком одного разу відвідали консультанта у справах подружжя через проблему, розв’язка якої здавалась нам неможливою і над якою я вилила море сліз. Він запитав нас, як довго ми одружені. Я відповіла, ридаючи: «Вже вісім років». Тоді він добродушно засміявся: «Ах, то ви ще у подружжі немовлята!».

Тоді він нам сказав, що він вже сорок три роки одружений. Як лікар він довго думав про різні проблеми подружжя, багато читав і працював, а пізніше додав: «Мені здається, що я знаю вже досить, щоб почати подружнє життя».

ПОДРУЖЖЯ – не мета, а ПОДОРОЖ. Чоловік і жінка є разом у дорозі. Вони ростуть, дозрівають і вчаться так любити одне одного, щоб досягнути сексуальної гармонії. Вона і стане дозрілим плодом їхнього подружжя. 

 

Інгрід ТРОБІШ, співзасновниця Місії сімейного життя, місіонерка в Африці, письменниця.

 

---

І. Тробіш, Бути жінкою – це радість… і яка роль у цьому чоловіка, перекл. Х. Шумиляк, Свічадо, Львів 1998, с. 30-32.