Ukraine English Russia Poland

"ТЕОЛОГІЯ ТІЛА" ЙОАНА ПАВЛА ІІ

Чоловіче серце


Запрошення

… Бог створив чоловіче серце, дав його кожному чоловікові і таким чином запрошує його: йди і живи так, як Я тобі призначив. (…)

Michelangelo, "Сотворення Адама" (бл. 1511)

Чоловіки й жінки створені за образом Бога як чоловіки або як жінки. «І створив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою створив їх» (Бут 1,27). Ми знаємо, що Бог не має тіла, отож, унікальність не може бути фізичною. Наша стать має бути на рівні душі, в глибоких і безсмертних місцях усередині нас. Бог не створює людей загалом; Він створює щось дуже особливе – чоловіка або жінку. Іншими словами, існує чоловіче серце і жіноче серце. Кожне з них по-своєму відображує чи зображує світ Божого серця.

Бог задумав щось, коли задумав чоловіка, і щоби нам вдалося віднайти себе, мусимо це зрозуміти. Що Він помістив у чоловіче серце? Замість того, щоби запитувати, що вам слід робити, аби стати кращим чоловіком чи жінкою, я хочу запитати: коли ви відчуваєте себе живим? Що хвилює ваше серце?

Подорож, яка нас чекає, веде в край, для більшості з нас незнайомий. Нам доведеться йти місцевістю, що не має второваного шляху.

Цей маршрут у невідоме веде нас до наших сердець, до наших найглибших бажань. Як каже драматург Кристофер Фрай: «Життя сповнене лицемірства, якщо я не можу жити так, як хочеться!».

Існують три бажання, вкарбовані настільки глибоко в моєму серці, що тепер я вже не можу їх не помічати, не втрачаючи при тому своєї душі. Вони є серцевиною того, ким і чим я є і ким прагну бути. Я вдивляюся в юнацькі роки, гортаю сторінки книжок, уважно вислуховую багатьох чоловіків і переконуюся, що ці бажання є універсальними, вони – ключ до розгадки мужності як такої. Вони можуть бути недоречними, забутими чи хибно зрозумілими, але в серці кожного чоловіка є спрагле бажання виграти битву, пережити пригоду і врятувати красуню. Хочу, щоб ви подумали про фільми, які подобаються чоловікам, про те, що вони роблять у вільний час і, особливо, про прагнення хлопчиків. Тоді самі побачите, чи маю я рацію в цьому питанні.


Виграти битву

У моїй кімнаті висить фотографія хлопчика років п’яти, з короткою стрижкою, повними щоками і пустотливою усмішкою. Це стара фотографія, колір її вицвітає, але образ – вічний. Різдвяний ранок 1964 року, і я щойно розпакував подарунок, можливо, найкращий з усіх, які отримували хлопчики на Різдво – два шестизарядні револьвери із перламутровими рукоятками, доповненими чорними шкіряними кобурами, а також червона ковбойська сорочка з вишитими на грудях двома дикими мустангами, блискучі чорні чоботи, червона хусточка і солом’яний капелюх. Я одягав це спорядження і не знімав його тижнями, бо, розумієте, це взагалі не «костюм», це ідентичність. Як видно, одна штанина заправлена в чобіт, а друга звисає, але це лише додає експресивності до образу «щойно з дороги». Мої великі пальці закладені за пояс, груди випнуті, бо я озброєний і небезпечний. Погані хлопці, стережіться: це місто затісне для нас двох.

Плащі та мечі, камуфляж, нашийні хустинки та пістолети – все це предмети уніформи хлоп’ячого віку. Хлопці прагнуть знати, що вони могутні, небезпечні, що на них слід зважати. Скільки батьків марно намагалися заборонити малому синові бавитися пістолетами? Облиште це. Якщо ви не дасте хлопчикові зброї, він зробить її сам із будь-яких матеріалів. Мої хлопці за сніданком жують печиво з муки грубого помелу і роблять з нього пістолети. Кожна палиця чи зламана гілка – це шпага або навіть гранатомет. Усупереч думкам багатьох сучасних педагогів, це не є психологічним відхиленням, викликаним жорстоким телебаченням чи хімічним дисбалансом. Агресія є частиною чоловічої природи, вона «вмонтована» в нас. Якщо ми віримо в те, що чоловік створений за образом Бога, тоді нам варто нагадати собі, що «Господь – муж-войовник, Господь – ім’я йому» (Вих 15,3).

Дівчата не придумують ігор, у яких гинуть багато людей, до кровопролиття є обов’язковою умовою забави. Наприклад, хокей не вигадали жінки. Бокс так само. Хлопець, зрештою, як і дорослий чоловік, хоче нападати на щось, навіть, якщо це невеличкий м’ячик у гольфі. Він прагне цим ударом набути владу. З іншого боку, мої сини не сидять, теревенячи за чаєм. Вони не телефонують своїм друзям, аби поговорити про стосунки. Вони втомлюються від ігор, у яких відсутній елемент небезпеки, змагання чи кровопролиття. Колективні забави, що базуються на «взаємозалежності» стосунків, є цілковитою нісенітницею. «Нікого не вбили? – запитують вони недовірливо. – Ніхто не переміг? – Який сенс цього?». Універсальна природа такого ставлення мала б нас уже переконати: хлопець є воїном, ім’я його – хлопець. І це не пустощі. Коли хлопці бавляться у війну, вони тренують свою роль у набагато більшій драмі. Одного дня вам знадобиться, щоб цей хлопець вас захистив.

Згадаймо солдатів Півночі, які йшли приступом на кам’яні мури біля Бладі Енглу; чи війська союзників, що висадилися на узбережжі Нормандії або пісках Іво Джима – що вони зробили би без цієї глибокої частки свого серця? Життя потребує, аби чоловік був шалений і шалено відданий. Це особливо важливо в мутних водах стосунків, де чоловік відчуває себе найменше підготовленим до наступу. Як каже Блай, у кожних стосунках час до часу необхідне щось шалене.

Ось це прагнення могло потонути за роки нехтування, і чоловік може почуватися неготовим до битв, які, як він знає, чекають на нього. Або це прагнення може перетворитись на щось дуже темне, як це стається з міськими бандитами. Але бажання завжди є. Кожен чоловік хоче бути героєм. Кожен чоловік потребує знати, що він сильний. Фільм «Хоробре серце» став одним з найкращих фільмів десятиліття не завдяки жінкам. «Літаючі тигри», «Міст через ріку Квай», «Чудова сімка», «Шейн», «Опівдні», «Врятувати рядового Раяна», «Кращий стрілець», «Міцний горішок», «Гладіатор». Ці улюблені фільми чоловіків показують, чого прагнуть їхні серця, що від народження закладено в них.

Подобається це вам чи ні – в серці кожного чоловіка є щось шалене.


Пережити пригоду

«Моя мама під час відпустки любить їздити до Європи. Мабуть їй це близьке. В Європі є багато культури. А мені потрібен необжитий край», – поділився зі мною товариш, коли ми говорили про нашу любов до американського Заходу і про те, чому він переїхав сюди зі Східного узбережжя.

Нашу розмову спровокував художній фільм «Легенди осені» – історія трьох молодих чоловіків, які жили на початку 1900-х років на батьківському ранчо в Монтані. Альфред – найстарший, практичний, прагматичний, обережний. Він вирушає до великого міста і стає бізнесменом, а згодом – політиком. Проте щось усередині нього вмирає. Він стає нещирою людиною. Сем’юел – наймолодший, все ще багато в чому хлопчик, ніжна дитина. Він освічений, чутливий, скромний. Його вбивають на початку фільму, і ми знаємо, що він не готовий до битви.

А ще є Тристан, середній син. Його серце дике. Саме Тристан уособлює собою Захід – він ловить і сідлає дике лоша, з ножем у руках бореться з гризлі і завойовує красуню.

Я ще не зустрічав чоловіка, який хотів би бути Альфредом чи Сем’юелом. Не зустрічав жінки, яка хотіла б з таким одружитися. Є причина, чому образ американського ковбоя набув містичності. Він утілює бажання, яке кожен чоловік знає змолоду – йти на Захід, знайти місце, де він може стати тим, ким йому призначено бути. Кажучи словами Волтера Брюґемана, диким, небезпечним, розкутим і вільним.

Тепер дозвольте мені на хвилину зупинитися і дещо прояснити. Я не є великим мисливцем. У мене немає мертвих тварин, що прикрашають стіни мого будинку. У коледжі я не грав у футбол. Насправді тоді я важив 60 кілограм і був далеко не спортивний. Усупереч моїм дитячим мріям, я не став учасником «Формули-1» чи пілотом-винищувачем. Мені не подобається дивитися спорт по телевізору, я не люблю дешевого пива, щоправда, воджу старий джип із велетенськими колесами. Я це кажу, бо передбачаю, що багато читачів – добрих чоловіків і жінок – матимуть спокусу відкинути мої слова, мов якийсь виступ чоловіка-мачо. Зовсім ні. Я просто шукаю, як і багато чоловіків (сподіваюся, що й жінок), справжню мужність.

Коли взимку не випаде достатньо снігу, мої хлопці приносять санки додому і з’їжджають на них по сходах. Якось нещодавно моя дружина застала їх на другому поверсі, у спальні. Там вони готувалися спуститися з будинку на линві. Рецепт для розваг хлопців доволі простий: додайте до кожного заняття елемент небезпеки, підмішайте трохи дослідження, додайте краплю руйнування – і ви перемогли. Вони прагнуть вибратися на найвищу вершину, спрямувати лижі просто вниз і гайнути вперед – що швидше, то краще. І це не припиняється з часом; лише вершини стають вищими.

Справжній джентльмен із Півдня, шістдесятирічний суддя в костюмі у вузеньку смужку, з елегантною манерою розмови, під час конференції відвів мене вбік. Спокійно, ледь не перепрошуючи мене, він розповів про свою любов до плавання, до моря, про те, як він із приятелем, врешті-решт, збудував власний човен. Тут його очі заблищали: «Кілька років тому ми пливли попри берег Бермудів і потрапили в дикий шторм. Справді, він почався так раптово. Хвилі мали близько семи метрів, а в саморобному човні – понад дев’ять. Я вже думав, що ми загинемо». Зробивши паузу задля драматичного ефекту, співрозмовник зізнався: «Це був найкращий час мого життя».

Порівняйте свій досвід, коли ви дивитеся останні трилери про Джеймса Бонда чи Індіяну Джонса, зі, скажімо, біблійними заняттями. Гарантований успіх кожної нової серії дозволяє зрозуміти: пригода вкарбована в серце чоловіка. І суть – не просто в «забаві». Пригода чогось від нас вимагає, вона випробовує нас. Хоча ми можемо боятися випробування, водночас прагнемо його, аби виявити, що воно нам під силу.

Саме тому під час повені я зі синами, наперекір здоровому глузду, вирушив униз по ріці Снейк. Саме тому я з приятелем поспішав через територію, населену гризлі, в пошуках доброї риболовлі. Зрештою, саме тому в молодості я поїхав до Вашингтона переконатися, чи зможу вижити в тих водах, наповнених акулами. Якби ж чоловік втратив це бажання, якби ж сказав, що не хоче цього, то все мало б лишень одну причину: він не знає, чи це буде йому до снаги, він переконаний, що не витримає випробування. І тому він вирішує, що краще взагалі не пробувати. Із певних причин, про які я говоритиму згодом, більшість чоловіків ненавидять невідомість і, мов Каїн, хочуть осісти і збудувати власне місто, досягти вершини свого життя.

Але цього не оминути – в серці кожного чоловіка є щось дике.


Врятувати красуню

Ромео має свою Джульєтту, король Артур бореться за Ґвінерву, Робін рятує діву Меріян, а я ніколи не забуду, як уперше поцілував свою однокласницю. Це трапилося восени, в сьомому класі. На театральному гуртку я познайомився з Дебі і закохався в неї до нестями. Це була класична дитяча любов: я чекав на дівчину до кінця репетиції, відносив її книжки до шафки. У класі ми обмінювалися записками, а вночі розмовляли по телефону. Досі я майже не звертав уваги на дівчат. Це бажання пробуджується в хлопця трохи пізніше, на шляху до зрілості, але якщо це трапляється, то цілий світ стає з ніг на голову. В усякому разі, я хотів її поцілувати, але не міг набратися сміливості – аж до останнього вечора шкільної вистави. Наступного дня розпочалися літні канікули. Дебі кудись їхала, і я знав, що відважитися можу зараз або ніколи. За лаштунками, в темряві, я швиденько її поцілував, а вона відповіла довшим поцілунком. Пам’ятаєте сцену з фільму «Інопланетянин», у якій хлопчик на своєму велосипеді перелітає через місяць? Хоча того вечора я їхав додому на своєму маленькому «Швині» впевнений, що землі не торкався.

Ніщо так не надихає чоловіка, як жінка. Через неї хочеться атакувати замок, убити дракона, скакати через парапети. Або, можливо, результативно вдарити в бейсболі. Одного разу, під час гри малої ліги, мій син Сем’юел був таким натхненним. Йому подобався бейсбол, але більшість хлопчиків, які починають грати, не впевнені, чи мають достатньо здібностей як на доброго гравця. Сем – наш перший син, і, подібно до всіх первістків, обережний. Він завжди пропускає кілька кидків, перш ніж замахнутися битою. Але коли, зрештою, це робить, то завжди не на повну силу. Коли Сем після обіду готується до удару, його подруга з вулиці, гарненька блондинка, підходить по лінії першої бази. Ставши навшпиньки, вона кличе його на ім’я і махає рукою. Сем, роблячи вигляд, що не помічає дівчини, ширше ставить ноги, трохи міцніше стискає биту, дивиться на гравця, що подає м’яч з якимось шаленством в очах. І першим ударом забиває м’яча в центр.

Чоловік хоче бути героєм красуні. Юнаки, йдучи на війну, носять зі собою фотокартку коханої. Чоловіки, що вилітають на бойове завдання, малюють красунь на літаку; екіпажі бомбардувальника Б-17 часів Другої світової війни давали цим літаючим фортецям такі назви: «Я і моя дівчинка» або «Мемфиська краля». Ким був би Робін Гуд чи король Артур без коханої жінки? Самотнім чоловіком, що веде самотні битви. Індіяна Джонс і Джеймс Бонд не були б собою без красуні поруч. А якщо вона є, за неї треба боротися. Бачите, суть не в тому, що чоловікові треба боротися; йому треба мати заради кого боротися. Пам’ятаєте слова Неємїї [Неєм 4,14] до кількох сміливців, що обороняли мури Єрусалиму? Він закликав їх не боятися, а битися за своїх братів, синів і дочок, дружин і, зрештою, домівки. Самої битви ніколи не досить; чоловік прагне романтики. Йому не досить бути героєм; він має бути героєм для когось особливого, для жінки, яку любить. Адамові було даровано вітер і море, коня і сокола, але сам Бог сказав, що все було не зовсім так, як треба, доки не з’явилася Єва.

Однак у серці кожного чоловіка є щось пристрасне.


Дж. Елдредж, Дике серце. Таємниця чоловічої душі, перекл. О. Фешовець, Львів 2009, с. 22-29.



На початок

  Роздрукувати

Чоловіче серце5 основних психологічних потреб чоловіка