Тому заохочуємо глибше  задуматися над поданими нижче питаннями.

1. Мій батьківський дім і винесений з нього образ людської сексуальності.

Вплив усього того, що передали нам наші батьки та інші особи на тему сексуальності, – величезний. Батькам слід перевірити власні переконання і відкидати все негативне, передаючи дітям лише погляди, які сприяють їхньому позитивному розвитку. Якщо не проаналізуємо родинної дійсності, в якій ми зростали, то обов’язково несвідомо помножуватимемо ті самі помилки, які зробили наші батьки по відношенню до нас.

У таких роздумах нам можуть допомогти представлені нижче, або подібні, запитання:

Якою мірою на мою поведінку і погляди впливала поведінка батьків? Ніхто не має вродженої здатності бачити, наскільки вплив батьків віддзеркалюється в нашому відношенні до чоловіка, дружини чи дітей. Такого вміння потрібно вчитися і воно повинно підлягати постійному розвитку. Якщо ми не зрозуміємо впливу наших батьків на нас самих, то не зможемо розуміти і помічати наслідків нашого впливу на наших дітей. Пізнавання себе, свого дому, того, що мотивувало наших батьків, коли вони нас виховували стає можливим лише у світлі Божого Євангелія, Його любові і Його батьківського плану для людини.

І в цьому руслі торкаємося теми сексуальності, яка розглядається дуже широко. Яке пояснення людської любові передали мені батьки? Чи розмовляли вони зі мною про це? Який це мало на мене вплив? Чи в цій темі я хотів би наслідувати своїх батьків? Чи зазнав я поранень в сексуальній сфері в дитинстві, в період дозрівання? Які конкретні негативні і які позитивні події життя були безпосереднім наслідком батьківського сексуального виховання? Наприклад, в сучасній культурі більшість чоловіків деякою мірою перебуває під впливом проблеми пасивного, незадіяного, неприсутнього батька. Ця проблема створила глибоко закорінене замкнене коло. Домінуючі жінки виходять заміж за пасивних чоловіків, і ці подружжя дають домінуючих доньок і пасивних синів. Потім цей цикл неустанно повторюється заново. Отож, відважний та щирий аналіз родинного дому може вберегти від негативних наслідків і допомогти реалізувати найбільш відповідну модель виховання наших дітей.

2. Наше життя в подружжі

Як ми реалізуємо нашу любов? Чи ми самі почуваємось щасливими? Найбільш надійною гарантією щасливого майбутнього наших дітей є наша взаємна віддана подружня любов.

У документі Папської Ради у Справах Сім’ї Правда про людську статевість та її суть читаємо: «Батьки усвідомлюють, що найважливішою умовою виховання дітей у напрямку чистої любові і святості життя є переживання ними самими подружньої чистоти. Це означає, що вони повинні бути свідомі того, що в їхній любові присутня любов Бога. А, отже, й те, що їхнє сексуальне віддання повинне переживатися з пошаною до Бога і Його плану любові, у вірності, у сповненні поваги і великодушності щодо коханої особи і щодо життя, яке може зродитись з їхнього жесту любові»[1].

Звідси постає важке, а дуже важливе запитання: Як ми реалізуємо свою сексуальність у подружжі? Може, відчуваємо брак впорядкованості, труднощі, нерозуміння. Важко, щоб діти прийняли Божий план щодо сексуальності, якщо батьки не переконані в його важливості. Це переконання може виникати внаслідок небажання торкатися цієї сфери, оскільки багато пар не вважає, що сексуальність може бути даром від Бога і при цьому ще й чудовим та святим, якщо використовується згідно з заміром Божим для поглиблення єдності чоловіка і жінки та з метою передавання життя.

Чому так відбувається? Багато шкоди в цій сфери нам завдає погляд, переданий батьками. Бажаючи, наприклад, оберегти дочку від наслідків статевих відносин до шлюбу, що сприймаються як негативне зачаття дитини, матері можуть розказувати небувалі історії про те, які чоловіки брутальні, що пожиття є болючим, і щоб дочка уникала контактів з хлопцями, оскільки це не приносить нічого доброго, а на питання, чи в подружжі відбувається те саме, матері відповідають, що побачить, коли вийде заміж. І така дочка стає жінкою, сповненою страху і підозр, а зустрічаючи чоловіка свого життя, природно прагне близькості з ним, але завжди з почуттям провини, що прагне чогось нечистого, що робить щось погане, а крім того, ще й боїться бути використаною і покинутою.

Значною мірою докладається до цього ще й брак взаємної любові батьків та їхнє, позбавлене любові, подружнє пожиття. Відраза до пожиття, чи навіть до самого себе може бути сформована ще й сексуальними домаганнями в минулому. Це дуже широка тема поранень в дитинстві і їх впливу на все життя людини. Необхідно поглянути на це в світлі милосердної любові Ісуса, Який хоче зцілити нашу сексуальність, обдаровуючи нас розумінням, що вона сама в собі добра і чиста.

Звісно, не йдеться про те, щоб спочатку впорядковувати своє особисте життя, а лише потім братися за виховання дітей. Ці дві справи повинні відбуватися паралельно, але дуже важливо спільно втілювати раніше прийняті обов’язки – як ті, подружні, так і батьківські. У цитованому вже документі Правда про людську статевість та її суть сказано: «(…) переконання батьків про те, що їхнє власне життя в чистоті і турбота про те, щоб щоденно давати свідоцтво святості становить основу й умову їхньої власної виховної діяльності. Крім того, кожну атаку на чесноту і чистоту повинні вважати образою їхнього власного життя віри і загрозою зубожіння власної єдності життя і благодаті (пор. Еф 6,12)»[2]. Відтак неймовірно важливим є узгодження взаємних поглядів у справі виховання дітей до любові.

3. Бачення життя наших дітей

Як ми бачимо сексуальність наших дітей, чого від них очікуємо? Чи володіємо необхідними знаннями, щоб приготувати їх до життя в чистоті? Врешті-решт, чи ми переконані в тому, що діти повинні дотримуватися дошлюбної чистоти? Що для нас означає те, що діти не повинні розпочинати дошлюбний секс? Чи означає це, що дівчина не повинна завагітніти, чи, можливо, юнак не повинен до цього довести? Із розмов з подружжями нерідко випливає, що вони зовсім по-різному розуміють  дошлюбну чистоту: батько вважає, що йдеться про те, щоб дочка не завагітніла, мати – щоб поважала себе і не мала пожиття, бо потім ніхто її не захоче. Потрібно запитати себе, чи випадково ми не розглядаємо дошлюбну чистоту в дуже вузькому вимірі – у вимірі наказів та заборон: «займатись – не займатись сексом»? Але ж чистота стосується всіх аспектів людської сутності, способу мислення і поведінки. Чистота передбачає повне, цілісне бачення життя, сповненого благодаттю та особистою працею, яка випливає з раз узятих на себе зобов’язань та переконання, що Божа любов і Його план варті, щоб повністю залучитися в їх здійснення.

Потрібно, щоб ви як чоловік і дружина окреслили, що хочете передати дітям і яким чином це будете здійснювати. Варто окреслити план виховання дітей і взаємно підтримувати одне одного в послідовному його виконанні. Не можна забувати, що це не справа однієї розмови, а багатьох бесід, щоб в нових ситуаціях одразу приймати спільну позицію. Іноді це стосується дуже конкретних речей: як діти одягаються, як поводяться серед ровесників. Не може, скажімо, бути ситуації, коли мама намовляє дочку одягнути дуже коротку сукню, бо у неї такі гарні ноги, і їх варто показати, а тато займає протилежну позицію, і каже, що в такому одязі дочка виглядає, ніби якась шльондра. Брак взаєморозуміння знижує ефективність виховання. Наприклад, один з батьків ходить до церкви, а інший – ні; один вважає, що у вихованні необхідна дисципліна, а другий це заперечує; для одного важливіші духовні цінності, а для другого – матеріальні блага.

Безперечно, дуже шкідливими є конфлікти у подружжі, коли дезорієнтовані діти використовуються для перетягання їх на свій бік. Особливо, коли батьки розхитують авторитет одне одного: «не слухай тата, бо він не знає, що говорить», «не слухай маму, бо вона в цьому на цьому не знається», «про ці справи завжди розмовляй зі мною» і т.д. Це надзвичайно згубне для дітей. Як наслідок – діти перестають поважати батьків і на додаток виростають з переконанням, що немає жодних об’єктивних правд і цінностей, а все обумовлене індивідуальним поглядом конкретної особи.

Тут доходимо до ще однієї, дуже делікатної проблеми (до речі, зовсім нерідкої), коли один з батьків використовує дитину в суперництві з іншим. Коли один з подружжя компенсує порушені взаємини з другою половиною сильним прив’язанням дитини до себе, аж до її емоційного узалежнення. Часом доходить до «заміщення» чоловіка чи дружини дитиною в найбільш драматичному аспекті – сексуальному. Тому лише взаємна любов подружжя і їхнє порозуміння, особливо в такій важливій сфері, як виховання до чистоти і святості життя створює оптимальні умови для повного розвитку дітей. І хоча деякі середовища намагаються нас переконати, що діти не хочуть розмовляти на ці теми з батьками і що дітям для цього потрібні спеціально навчені люди, ми, як батьки, повинні рішуче цьому протистояти.

Якщо ми побудуємо міцні взаємини з нашими дітьми, то нам вдасться  передати їм найпрекраснішу версію людської сексуальності, справжню, істинну – дану самим Богом. Для нас, батьків, необхідне спеціальне приготування. Як батьки, ми повинні бути добре поінформованими набагато раніше, ніж діти почнуть запитувати. Знання і міцна єдність з дітьми допоможуть оберегти їх від втрати здоров’я чи навіть життя. Ваші діти вмітимуть утримуватись від почуттєвої прив’язаності до тих, хто не поділяє їхніх цінностей і моральних принципів. Від вас, як найкращих друзів, вони дізнаються про всю трагічність наслідків дошлюбного сексу.

Петро і Маґда ОҐРОДОВЧИК (Piotr i Magda OGRODOWCZYK)

---

[1] Папська Рада у Справах Сім’ї, Правда про людську статевість та її суть. Дороговкази для виховання в сім’ї (08.12.1995), 20.

[2] Там само, 21.