Позашлюбні діти


http://shansnazustrich.net/index.php?id=319
26.08.2019

Позашлюбні діти


Мене непокоять висловлювання Святого Письма проти позашлюбних дітей: «Не ввійде також у Господню громаду байстрюк; ніхто (з них), навіть на десятому його поколінні, не зможе ввійти в громаду Господню» (Втор 23,3). «Плодюча ж юрба нечестивих не принесе користі; вони паросток незаконно вроджених; не пустять коріння глибоко, ані не закріпляться на основі непохитній. Ба навіть, коли на якийсь час і виженуть гілляки, тому що стоять хистко, вітер їх розхитає і буревій їх викорінить. Ніжне віття буде обламане навколо; і плід їх безкорисний буде, для споживи не спілий та нездатний ні до чого. Бо з беззаконних снів зроджені діти свідки погані батьків, на суді їх» (Муд 4,3-6). Для мене ця тема особливо болісна, тому наводжу стільки цитат. Ось ще одна з Книги Сираха: «І діти її [перелюбки] не закоріняться, не принесе плодів її віття. Нащадки безбожних віття не пустять, нечестивця коріння на голій скелі» (Сир 23,25; 40,15). Мабуть, різні люди знаходили в цих текстах релігійні повноваження дискримінувати нешлюбних дітей. Але ж це жахливо, бо чим завинила бідна дитина, що вона не народилася в нормальній сім’ї?

Дозволю собі продовжити Вашу думку, додавши: тим паче, що вже сама відсутність батька боляче дискримінує таку дитину, навіть якщо вдома й у своєму середовищі вона оточена любов’ю й турботою.

Почнімо із спроби усвідомити собі, як важко переживає дитина будь-яку форму відцурання чи обзивання. Пригадаймо наше власне дитинство. Навіть якщо в дитинстві хтось і купався в любові батьків, близьких і далеких родичів, то все одно дуже добре пам’ятає пережиті ним гіркі хвилини. Для когось справжньою трагедією було те, що він був менший зростом від своїх ровесників, хтось тяжко переживав насмішки над своїм іменем, якоюсь рисою своєї зовнішності, тією чи тією відмінністю. Я зараз говорю лише про ті трагедії, які в дитинстві неминучі, трагедії, які переживає й та дитина, яка оточена вдома і в своєму середовищі любов’ю і турботою.

Пам’ятаючи про ті драми, навіть не можу уявити, що має переживати дитина, якої відцуралися її найближчі чи люди, які мають особливий авторитет у її оточенні. Один Бог знає, скільки кривди дитині завдали такі слова, як «приблуда», «підкидьок», «байстрюк». Вони мусили ранити гірше, ніж кинутий камінь, адже ними таврували дитину не тільки її ровесники, а й дорослі, може, найближчі. Нібито траплялося, що в деяких парафіях під час хрещення позашлюбним дітям давали глузливі імена. Священики, які це робили, і всі ті, хто це схвалював, мабуть, гадали, що таке засудження гріха перелюбства подобається Богові. Та тільки не помічали, як тяжко кривдили невинну й беззахисну дитину.

Набагато ближче до Євангелія був св. Августин, котрому належать такі слова: «Хіба зашкодить батькам їхній блуд, якщо вони, покаявшись перед Богом, виправляться, а тим більше дітям, якщо вони живуть праведно?» (Дослівне пояснення Книги Буття, 10. 13. 23 – PL 34,418). А вже св. Августина ніяк не можна звинуватити в легковажному підході до гріха перелюбства. Він тільки намагався не забувати про принцип індивідуальної відповідальності за гріхи, який виразно сформульований вже у Книзі Єзекиїла: «Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. Праведність зостанеться з праведним, а гріховність із грішником» (18,20).

У тому ж самому дусі висловлюється останній Собор, де, зокрема, згадується і «незаконнонароджена дитина, яка незаслужено страждає за гріх, який вона не вчинила» (Gaudium et Spes, 27). Безперечно, в кожну епоху життя Церкви було багато християн, які це добре розуміли. Наприклад, мені пригадується чудова розповідь про одного з пустельників, такого собі отця Аммонія: «Коли він став єпископом, привели до нього вагітну дівчину і сказали йому: “Ось такий і такий учинив це зло, покарай їх обох!” Він же перехрестив її лоно і наказав дати їй шість пар простирадел, і сказав: “Щоб так не сталося, що коли вона народить, а трапиться їй чи дитині вмерти, то виявиться, що вона нічого не зібрала на похорон». А ті, що її звинувачували, кажуть: “Чому ти це зробив? Покарай її!” Він же відповів: “Бачте, брати, вона [під час пологів] може померти. Чи ж я можу їй це зробити?”. І відіслав її старець і не наважився засудити хоч би кого».

Не можна недооцінювати економічних і соціальних причин, які куди більше зумовлюють дискримінацію нешлюбних дітей, аніж релігійні погляди. Але, мабуть, спочатку скажемо кілька слів про загальні принципи, якими керувалася Церква у своєму ставленні до цих дітей. Не забуваючи про тяжкі кривди, що їх і в Церкві мали нешлюбні діти, ми з гордістю можемо сказати, що в головних питаннях вони були на рівних правах з усіма. Вони діставали в Церкві повний доступ до засобів спасіння. На таких самих засадах, як і всіх інших дітей, їх допускали до хрещення та до наступних таїнств, не перешкоджали їм у вінчанні. Упродовж цілої історії Церкви не спостерігалося тенденції до створення з незаконнонароджених касти парій, відкинутих спільнотою віруючих.

Скоріше, навпаки, можна побачити протилежні тенденції. Навіть якщо дитина народжувалася на другий день по шлюбі своїх батьків, канонічне право вважало її законнонародженою. Окрім цього, канонічне право передбачало кілька можливостей легалізації позашлюбної дитини ex post, передовсім через шлюб батьків, навіть якщо вони побралися через багато років після її народження.

На цьому прикладі можна добре побачити, як суттєво впливали на дискримінацію позашлюбних дітей суто економічні й суспільні причини. Згаданий лібералізм канонічного права був не до вподоби польській шляхті, адже тільки цим можна пояснити те, що варшавський сейм 1578 року видав таку ригористичну конституцію: «Подекуди трапляється, що дехто живе всупереч волі Господа Бога не з жонами, а з наложницями, яких потім беруть собі за жінок, тому ми постановляємо, щоб від таких жінок, які були наложницями, діти або їхнє потомство не мали ніякої спадщини ані жодних шляхетських прерогатив».

Таке конституційне право, що існувало аж до 1768 року, суперечило чинному тоді в Церкві декретові папи Олександра III від 1172 року, де постановлялося, що «гідність подружжя є така велика, що ті, хто народився до того, як воно було укладене, повинні вважатися законнонародженими».

У випадку конституції 1578 року ми маємо справу з кастовими передумовами дискримінації позашлюбних дітей, схожими на ті, що сформульовані в Бхагавадгіті (І 40-43). А в нижчих класах позашлюбна дитина ставала великою перешкодою передовсім з економічних причин. Нешлюбний внук істотно зменшував або й зводив нанівець матримоніальну привабливість дочки, яка його народила незаміжньою. Нешлюбний пасерб ставав конкурентом рідних братів і сестер на отримання спадку. Яка непримиренна була зневага до нешлюбних дітей, нехай засвідчить те, що вчителі Церкви вважали своїм обов’язком нагадувати, що природний закон покладає на батьків обов’язок дбати про своїх нешлюбних дітей (пор. св. Тома, 4 Sent. d. 41 а. З q 2).

Тільки в одному-єдиному пункті церковне право дискримінувало незаконнонароджених, і так було мало не до наших днів. Не дозволялося вділяти їм священицьких свячень і приймати їх до монастиря. Цей закон виходив із старозавітної передумови, що принесені Богу жертви мають бути чисті. На цій підставі не вділяли священицьких свячень також людям, які мали вроджені вади, що впадали в око, та кастратам. Однак євангельський дух частково усунув цю дискримінацію завдяки існуванню диспенсації. Позашлюбне походження вже не було перешкодою навіть для канонізації. Наприклад, серед домініканських святих нешлюбною дитиною був Мартин де Поррес, а канонізував його папа Григорій XVI, відомий своїм ригористичним консерватизмом.

Мої розмірковування можна було б перервати: гаразд, гаразд, але як бути з висловлюваннями Святого Письма про нешлюбних дітей? Відповідь дуже проста: треба прийняти їх з найбільшою повагою як слово Боже. Тобто передовсім треба, по-перше, як слід з’ясувати значення тих висловлювань; по-друге, не пояснювати їх ізольовано, а побачити в контексті всього Святого Письма, зокрема у світлі Євангелія.

Ви цитуєте вислів із Книги Второзаконня. У старопольському перекладі отця Вуйка це речення звучить інакше: «Не увійде мамзер, тобто народжений від перелюбниці, до зібрання Господнього аж до десятого покоління» (Втор 23,2). Саме так передав це речення св. Єронім у своїй Вульгаті, тобто латинському перекладі Біблії, зробленому ним на зламі IV-V століть. Єронім був дуже скрупульозний: натрапляючи в Біблії на єврейське слово, значення якого було йому не зовсім зрозуміле, він залишав його без перекладу. Цього разу св. Єронім запозичує значення слова «мамзер» із Септуагінти, шанованого перекладу Біблії грецькою мовою (II ст. до Р.Х.), але водночас залишає в тексті і термін староєврейського оригіналу.

Як бачимо, переклад Тинецької Біблії неминуче робить значення слова «мамзер» ширшим за значенням. Цей вислів означав не так незаконнонародженого, як людину, матір’ю якої була проститутка. Хтось на те скаже: яка різниця, тільки й того, що дискримінація стосується значно меншої кількості осіб. Але може бути, що тут ідеться про такий тип закону, якого наша епоха не знає, та яким переповнені стародавні юридичні кодекси: це закон, котрий не так розв’язував конкретні людські ситуації, як запроваджував заборону, якої ніхто не порушував. Прикладом можуть бути ухвали стародавньої Церкви, що жінці, яка наважилася вбити власний плід, належить відмовити в Причасті навіть на смертному ложі. Однак настав час, коли цей закон виявився неефективним і деякі християни стали допускатися тих страхітливих учинків. Тоді церковне право пом’якшило первісний закон і встановило як покуту за цей гріх десятирічне відлучення від Причастя. Тож схоже, що закон з Книги Второзаконня (23,2) ефективно відлякував ізраїльську спільноту від хоч би якого схвалення проституції. І хоча стародавні юдеї спостерігали це явище в сусідніх народів, вони вважали його прокляттям, тому серед них не було проституток.

Ще Ви цитуєте тексти, нібито пройняті духом недоброзичливості до нешлюбних дітей, з книг Мудрості, тобто хронологічно останніх книг Старого Завіту. Якщо їх дуже уважно читати, то знайдемо в них справді безцінні скарби. Звернімо увагу на три найважливіші істини, відображені в цих висловлюваннях.

По-перше, мудрість кінця старозавітної епохи чітко сформулювала постулат, що навіть у подружжі не годиться зачинати дітей в неприборканій пристрасті. «І нині я беру оцю сестру мою, – молився в шлюбну ніч Товія, – не для розпусти, але з добрим наміром» (Тов 8,7). З цього погляду було само собою зрозуміло, що дитина, зачата поза законним шлюбом, була зачата в неприборканій пристрасті. На однобічності такого погляду я зупинюся пізніше, а тепер завважмо, що в ньому є слушне. Мені здається, що глибока інтуїція підказала юдейському історикові, сучаснику Апостолів, Йосифу Флавію такі слова: «Крім того, лише в дітей, які не народилися від ганебних шлюбів або укладених не по волі, розвивається шляхетний і вільний розум, здатність до доброчесності» (Давня історія Ізраїлю, 4, 8, 23). Звісно, Флавій – це не Святе Письмо, однак важко не визнати, що ця його думка глибоко пройнята духом Біблії.

По-друге, цитовані Вами докірливі уваги про нешлюбних дітей, є невід’ємною частиною ідеї, яку часто повторюють у книгах Мудрості Святого Письма, що грішниці приводять на світ духовно марне потомство: «Бо від одного розумного заселиться місто, рід же беззаконних буде спустошений. (...) Огидні діти – грішників діти, а й ті, що перебувають в оселях безбожників. Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві. Нечестивому батькові власні діти докоряють, бо саме через нього вони в неславі» (Сир 16,4; 41,5-7).

На перший погляд може здатися, що відображена в цих висловлюваннях думка суперечить істині про те, що «син за провину батькову не буде відповідати» (Єзек 18,20). Але не забуваймо, що це біблійні цитати і що в них треба шукати не так сухої інформації, як екзистенційного заклику. У перекладі на мову нашої ментальності цей заклик звучить так: «Якщо не бачиш інших причин, чому ти повинен жити за Божими заповідями, то починай так жити хоча б заради власних дітей; адже, чинячи зло, ти заражаєш своїх дітей духовною смертю!».

Тому ми повинні більше пам’ятати про цей аспект подружньої любові. Це правда, що кожний з нас відповідатиме за свої провини. Але з іншого боку, я своїм грішним життям можу навіть власних дітей довести до провини. Тоді вони відповідатимуть не за мої провини, а за свої, але саме я їх на це намовив.

І нарешті, третя істина, відображена в недоброзичливих щодо нешлюбних дітей текстах книг Мудрості, стала великим сучасним відкриттям: бездітність, якщо її прийняти так, як велить Бог, не є прокляттям. Уважно прочитайте уривок з Книги Мудрості (З,13–4,6), і Ви погодитеся зі мною, що той фрагмент, який Ви процитували в своєму листі, вирваний з контексту.

Ці три істини безцінні, і ми до сьогоднішнього дня не можемо похвалитися тим, що розуміємо і виконуємо їх до кінця. Авжеж, у згаданих текстах книг Мудрості ще не сказано, що й позашлюбна дитина є неповторною особою, нарівні з усіма людьми вона покликана до вічного життя і здатна приймати Божу благодать. Ще не усвідомлено того, що засудженням гріха батьків можна несправедливо ранити невинних дітей, що вчинене цим зло може бути неймовірно велике. Але не забуваймо, що ті книги написані ще до Різдва Христового, коли Боже Одкровення ще не було повне.

 


Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Київ 2005, с. 183-193.


На початок


http://shansnazustrich.net