Ukraine English Russia Poland

"БОГОСЛОВ'Я ТІЛА" ІВАНА ПАВЛА ІІ

Про почуття РАДОСТІ бути ЖІНКОЮ


Я РАДА, ЩО Є ЖІНКОЮ. Хоч не завжди було мені легко це сказати.

І. Тробіш (1926-2007)

У кожному періоді свого життя я змушена була вчитись цього заново. Спочатку як неодружена жінка, яка працювала за спеціальністю до 27 років. Потім як заміжня жінка (у перші три роки подружжя ми були бездітні), і, нарешті, як мати двох дочок і трьох синів.

Ми, жінки, повинні бути, мабуть, глибоко незадоволені тим, що всюди у світі – навіть у країнах, де рівноправ’я жінки забезпечене законом – існують жіночі рухи, які сьогодні мають два напрямки. Перший – намагається виключити міжстатеву відмінність і уподібнити жінку до чоловіка. Другий – навпаки, визнає повну своєрідність жінки. Саме цьому напрямку я хочу присвятити свою книжку.

Однаково важливо, якщо жінка може сказати: «Я рада, що є жінкою»; і чоловік, коли він може сказати: «Я радий, що є чоловіком». Бо без ЕМАНСИПОВАНОГО ЧОЛОВІКА ніколи не може бути ЕМАНСИПОВАНОЇ ЖІНКИ. Саме тому ця книжка призначена як для мужчин, так і для жінок. Я сподіваюсь, що знайдуться відважні подружні пари, які прочитають її разом, скажуть про неї свою думку і тим самим знайдуть новий метод лікування інколи болючих спільних проблем – «терапія читанням» (бібліотерапія).

А що буде з неодруженим читачем? Думаю, що все те, що я сказала про самоакцептацію, стосується кожного з нас: одруженого чи неодруженого. Мій брат, дитячий лікар, прочитавши рукопис цієї книжки, написав: «Твоє твердження, що хто не живе у злагоді зі своїм тілом, не зможе жити у злагоді зі своїм Творцем, криє в собі глибоку думку. Коли жінки і чоловіки могли б це чесно сказати собі, тоді у лікарів було б, мабуть, на половину менше пацієнтів».

Після ознайомлення з другим розділом моєї книжки, брат поділився такою думкою: «Тобі треба ще дещо сказати тим людям, які ніколи не зазнали радості у подружній любові...».

Що я і хочу тут зробити. Це стосується також жонатих і заміжніх, які через хвороби або з інших причин, живуть у неповноцінному шлюбі, принаймні, що стосується сексуальної сторони життя.

К. Дольчі «Марія Магдалина» (1675)

Неодружені чоловіки і жінки, які не зрікаються своєї сексуальності, але передають її у формі любові іншим, випромінюють радість. Я тоді завжди думаю про Марію з Витанії, яка вилляла дуже дорогі пахощі на ноги Ісуса та осушила їх своїм волоссям. Вона показала цим, що не соромиться своєї ЖІНОЧОСТІ. Й Ісус прийняв це.

Жоден чоловік не здатен заспокоїти глибокої туги жінки за любов’ю, красою і безпекою. Але я думаю, що, незважаючи на нездійснені бажання, жінки, одружені і неодружені, все-таки можуть жити повнокровним життям. Це можливо, якщо врахувати слова св. Йоана: «Я прийшов, щоб ви мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10,10).

Я ніколи не написала б цієї книжки, коли б одна незаміжня жінка не попросила мене розкрити почуття РАДОСТІ БУТИ ЖІНКОЮ. Саме вона і підбадьорювала мене під час моєї першої і наступних вагітностей і раділа разом з нами при народженні дітей, наче це були її власні діти. Вона була для мене як мати. А коли пізніше я її запитала: «Як ти навчилась любити?» – вона відповіла без зволікання: «Тому що МЕНЕ ЛЮБИЛИ ІНШІ». І тому, що вона у свій особливий спосіб дала мені змогу пізнати Божу любов, я повірила, що Бог любить мене і акцептує.

Проблеми самоакцептації, про які я у вступі лише натякнула, розробив мій чоловік більш докладно у своїй книжці «Люби себе самого – самоакцептація і меланхолія». 

 

Інгрід ТРОБІШ, співзасновниця Місії сімейного життя, місіонерка в Африці, письменниця.

 


І. Тробіш, Бути жінкою – це радість… і яка роль у цьому чоловіка, перекл. Х. Шумиляк, Свічадо, Львів 1998, с. 5-6.



На початок

  Роздрукувати

Жіноче серце5 основних психологічних потреб жінкиПро почуття радості бути жінкоюСамоакцептація жінки як завданняСамоакцептація і любов до себеАкцептація свого тілаКриза СЕРЕДНЬОГО ВІКУ у жінок