У кожному періоді свого життя я змушена була вчитись цього заново. Спочатку як неодружена жінка, яка працювала за спеціальністю до 27 років. Потім як заміжня жінка (у перші три роки подружжя ми були бездітні), і, нарешті, як мати двох дочок і трьох синів.
Ми, жінки, повинні бути, мабуть, глибоко незадоволені тим, що всюди у світі – навіть у країнах, де рівноправ’я жінки забезпечене законом – існують жіночі рухи, які сьогодні мають два напрямки. Перший – намагається виключити міжстатеву відмінність і уподібнити жінку до чоловіка. Другий – навпаки, визнає повну своєрідність жінки. Саме цьому напрямку я хочу присвятити свою книжку.
Однаково важливо, якщо жінка може сказати: «Я рада, що є жінкою»; і чоловік, коли він може сказати: «Я радий, що є чоловіком». Бо без ЕМАНСИПОВАНОГО ЧОЛОВІКА ніколи не може бути ЕМАНСИПОВАНОЇ ЖІНКИ. Саме тому ця книжка призначена як для мужчин, так і для жінок. Я сподіваюсь, що знайдуться відважні подружні пари, які прочитають її разом, скажуть про неї свою думку і тим самим знайдуть новий метод лікування інколи болючих спільних проблем – «терапія читанням» (бібліотерапія).
А що буде з неодруженим читачем? Думаю, що все те, що я сказала про самоакцептацію, стосується кожного з нас: одруженого чи неодруженого. Мій брат, дитячий лікар, прочитавши рукопис цієї книжки, написав: «Твоє твердження, що хто не живе у злагоді зі своїм тілом, не зможе жити у злагоді зі своїм Творцем, криє в собі глибоку думку. Коли жінки і чоловіки могли б це чесно сказати собі, тоді у лікарів було б, мабуть, на половину менше пацієнтів».
Після ознайомлення з другим розділом моєї книжки, брат поділився такою думкою: «Тобі треба ще дещо сказати тим людям, які ніколи не зазнали радості у подружній любові...».
Що я і хочу тут зробити. Це стосується також жонатих і заміжніх, які через хвороби або з інших причин, живуть у неповноцінному шлюбі, принаймні, що стосується сексуальної сторони життя.