Ми часто говоримо про потреби жінок. Вони очікують чуттєвості, делікатності... Натомість, мало хто говорить про потреби чоловіків.

Слушне зауваження. Коли ми говоримо про чоловіків та про жінок, нам постійно не вистачає рівноваги. Адже у чоловіка також є власні потреби. Часом у нього з’являється дуже сильне сексуальне напруження, яке важко стримати.

У чоловіка також є свої чоловічі потреби.
Часом у нього з’являється дуже сильне
сексуальне напруження, яке важко стримати

Якщо це напруження не розрядиться з допомогою статевого акту, то буває так, що воно може завершитися мастурбацією або ж зацікавленням порнографією. Це сексуальне напруження у чоловіка зростає незалежно від його волі. Дружина часто не усвідомлює, наскільки це докучає чоловікові. А коли жінка, врешті, зрозуміє це, то інколи вона реагує приблизно так: якби ти зайнявся чимось корисним, тобто приготував їсти, прибрав у помешканні, попрасував, дітей нагодував, зробив з ними домашнє завдання, врешті полагодив шухляду і помив автомобіль, то у тебе не було б часу ані бажання на такі приземлені справи. А ти ходиш роздратований, дивишся телевізор і постійно чимось незадоволений. Ти нічого не робиш і постійно нарікаєш на те, що тобі не вистачає сексу. Бо ти не працюєш так важко, як я, не відчуваєш відповідальності за дім і сім’ю, як я. Це мислення притаманне жінкам, і воно ранить чоловіків. Через це у подружжі немає зрозуміння, а чоловік вважає, що дружина недостатньо дбає про те, що для нього настільки важливе.

Часом з огляду на це сильне напруження чоловік стає ініціатором сексуальних стосунків. Він перший проявляє таку ініціативу. А, можливо, тут була б потрібна жіноча емансипація, можливо, було би краще, якби жінка стала ініціаторкою сексуальних стосунків, адже вона вміє бути делікатнішою та ніжнішою?

Йдеться про культурні обумовленості, а не про євангельські правди, пов’язані зі ставленням до жінок. Наприклад, до сьогодні існує переконання, що порядна жінка не повинна заохочувати чоловіка до інтимних стосунків або будь-яким способом показувати чоловікові, що її переповнює бажання. Це лише жінки легкої поведінки, повії, можуть поводитися виклично, провокувати, натомість порядній жінці не личить виявляти власні сексуальні потреби. Вона повинна їх приховувати, а не відкрито говорити про них. Таке уявлення про жінок взяте з культури попередніх віків. Натомість, тут необхідний універсалістський підхід, я навіть сказав би – таїнственний. Жінка, турбуючись про реалізацію таїнства подружжя, дбає про будування зв’язку з чоловіком. А це вимагає діалогу, вміння сказати чоловікові, що вона прагне, що любить, також у сексуальній сфері. А чоловік намагається задовольнити ці потреби. Жінка, замість того, щоб сказати чоловікові про свої емоційні та сексуальні потреби, чекає – і це дуже жіночно – щоб чоловік проявив власну емпатію, щоб здогадався, чого ж вона хоче. Отак дружина і чекає, коли ж чоловік врешті здогадається, і переживає розчарування через те, що він її не розуміє. Було б ліпше, якби дружина сказала чоловікові про власні потреби та прагнення, бо може не дочекатися.

Можливо, було би ліпше,
якби жінка стала ініціаторкою сексуальних стосунків,
адже вона вміє бути делікатнішою та ніжнішою?

Не бійся сексу, або люби і роби, що хочеш. З о. Ксаверієм Кнотцом розмовляє Сильвестр Шефер, перекл. О. Мандрика, Свічадо, Львів 2015, с. 49-51.