Людина – це завжди ВІН або ВОНА. При уподібненні одне до одного з’являється якраз оте «воно». І тут немає місця для образ, бо така вже наша реальність: що крок – то спроба втекти від своєї природи, і нерідко це стає збоченням. Проблема в тому, що, як говорив Іван Павло ІІ, «наша ера – це ера глибоченної кризи, яка виступає насамперед як „криза істини”, „криза понять”».

Візьмімо для прикладу поняття емансипації. Намалюймо собі картину емансипованої жінки. Пані з зачіскою унісекс, пошарпані джинси, сорочка навипуск, манери, аби не надто розчарувати читача, назвемо просто грубуватими. Це один варіант.

Інший – інтелігентна дама. Залізна леді, де прояв емоцій – неприпустима слабкість. Інтелектуалка й ерудитка, готова щомиті дати сто очок вперед колегам-чоловікам, аби не принизити свого достоїнства.

Ці прості приклади свідчать лише про те, як часто емансипованість ототожнюють з чоловікоподібністю. «А це є фатальною помилкою. Якраз через зрівняння з чоловіком і заперечення у собі жіночості жінка втратила те, що було їй властиве: бути такою, яку здобувають мужчини. Такій емансипованій „чоловікоподібній” жінці мужчина не захоче поступатись місцем, не подасть пальто, не пропустить у двері. Вона не гідна того, щоб він здобував її», – каже Інгрід Тробіш у своїй книзі Бути жінкою – це радість… і яка роль в цьому чоловіка. Тут авторка дуже гарно розкриває справжню суть емансипованої жінки: «Це не та жінка, яка уподібнюється до мужчин, а та, яка себе повністю стверджує у своїй відмінності як жінка. Тільки таку жінку визнаватиме чоловік, тільки її він буде намагатися здобути та боротись за неї, а на суперницю – чоловікоподібну жінку – реагуватиме вороже і зневажливо. Адже вона не дає йому можливості показати себе мужчиною. Коли вона засипає прірву між статтю, рівночасно засипає його найкращі творчі сили»[1].

Таким чином, емансипація – це сміливе прийняття себе самого і визнання своїх можливостей: я є тим, ким я є.

Те ж саме стосується і чоловіка. Тому не будемо накидати на тендітні жіночі плечі ще одне звинувачення – «чоловікоуподібнення». Бо як чоловік лише біля жінки повністю усвідомлює свою природу, так само жінка лише поруч з чоловіком відчуває себе жінкою. А що спостерігаємо, озираючись навколо? Жінка працює, виховує дітей і тягне на собі лямку домашнього господарства. Де ж той, що здобуває? Куди подівся захисник? Вже не говоримо про лицаря, якого Інгрід Тробіш називає «плащем, зітканим з любові, уваги та ніжності»! Як не прикро, але мусимо констатувати й факт кризи насправді сильних чоловіків.

Причин перевтілення жінок у чоловіків та чоловіків у жінок є безліч. Їх можна звести до двох основних: вроджені задатки і оточення. Таким чином, виховання і суспільна думка, індустріальний розвиток і економічне становище врешті змушують чоловіка та жінку брати на себе ролі одне одного. При цьому нівелюється цінність людської особистості: вона перестає бути метою і розглядається як засіб. А це вже повністю перекреслює справжню гідність людини, яка в рівній мірі однакова як у чоловіка, так і в жінки. І повного самовираження та цілковитого піднесення гідність ця набуває в єдності. Тому чоловік і жінка потребують одне одного.

Потребувати… це як?

Особа – це завжди чоловік або жінка, тобто єство статеве, з індивідуальними особливостями, з набором оригінальних властивостей, які є взаємопотрібними. Цебто, я потребую тебе, а ти – мене. Лише разом ми зможемо дійти гармонії і утворити унікальну єдність, яка дасть змогу кожному вповні розкрити себе. Але це не означає, що ми маємо бути разом, бо ти, наприклад, даєш мені відчути себе генієм, царем і богом. Або ж навпаки: я за тобою, як за кам’яною стіною, ти даєш мені відчуття безпеки, тому я з тобою. Якраз таке ставлення один до одного називається споживацьким, де керуються лише бажанням брати. У такому разі про тривалість і міцність стосунків годі й говорити, адже постійно існуватиме загроза, що отримавши від одного джерела задоволення своїх потреб, партнер переходитиме до іншого.

Слід раз і назавжди запам’ятати: єдність базується на справжній безумовній любові. (…)

К. МОРОЗОВ, С. ЯРОШЕНКО, Він і вона, Вінниця 2007, с. 9-11, 13.

---

[1] І. Тробіш, Бути жінкою – це радість… і яка роль чоловіка у цьому, перекл. Х. Шумиляк, Свічадо, Львів 1998, с. 11-12.