Суттєві відмінності між жінками і чоловіками можна спостерігати і в суспільній сфері. Ключова відмінність полягає в тому, що в громадському житті жінки передусім проявляють зацікавленість конкретними людьми, їхніми долями, і прагнуть зав’язати з ними особисті взаємини. Чоловіки, у свою чергу, більше цікавляться суспільними групами і можливістю впливу на цілі середовища. Типовим наслідком цих тенденцій може слугувати факт частішої зайнятості жінок з конкретними особами (скажімо, виховання дітей, догляд за хворими й особами похилого віку). Натомість чоловіки більш схильні займатися справами, що пов’язані з політикою, економікою, культурою та іншими сферами суспільного життя. Така відмінність поведінки і вразливості призводить до різниці суспільних функцій, типових для відповідної статі. Жінки набагато частіше виконують функції, пов’язані з міжособистісними відносинами. Тому й більше часу проводять вдома, за фахом частіше працюють вчителями, медпрацівниками, в установах суспільної опіки тощо. Натомість чоловіки – відповідно до своїх схильностей – частіше виконують функції, пов’язані з загальним устроєм політичного чи суспільно-економічного життя, розробкою глобальних проектів і стратегій діяльності. І, як наслідок, найчастіше обіймають керівні посади.

Деколи така ситуація сприймається як вираз дискримінації і нерівності прав обох статей. Проте, оцінюючи тенденцію в цілому, можна зробити висновок, що це передусім натуральний прояв різних уподобань і схильностей обох статей, ніж вираз дискримінації жінок. Дійсно, буває й так, що в конкретних ситуаціях обіймання чоловіками керівних посад буває проявом дискримінації. Проте вона не обмежується тільки до дискримінації статі. У сучасному світі відчутнішою стає дискримінація, пов’язана з походженням, релігійними переконаннями, світоглядом, політичними вподобаннями тощо. На мою думку, у зріло організованому суспільному житті не повинно бути мови про те, щоб жінки виконували ті самі функції, що й чоловіки, але щоб мали подібне до чоловіків задоволення від виконуваних завдань, відповідну матеріальну винагороду і визнання їхнього специфічного і незамінного вкладу у суспільне життя. Добрим починанням у цьому напрямку є дедалі більше визнання і пошана до «жіночих» функцій у суспільстві, а також близькі до втілення в життя плани (скажімо, в деяких країнах Євросоюзу) впровадження плат для жінок, які не працюють за фахом, а займаються родиною і виховують дітей.

Жінки і чоловіки відрізняються не лише схильностями і ролями, які виконують в суспільстві, але й різним стилем поведінки. Це можна з легкістю помітити вже у малих дітей. Дівчатка, як правило, слухняніші за хлопців, більш схильні до співпраці і підпорядкування іншим, прийняття вимагань, які перед ними ставлять, відмови від власних планів і потреб. Натомість хлопці – активніші, більш схильні до індивідуалізму, керуються передусім власними планами і думками. Крім того, хлопчики частіше за дівчат проявляють агресію і бунт. Ці відмінності в поведінці мають дві головні причини. По-перше, дівчатка і жінки вразливіші на турботу про добрі відносини з іншими людьми, а звідси й випливає більша їхня схильність до співпраці, до підпорядкування й послуху. Натомість хлопці і чоловіки більш зосереджені передусім на світ речей й осягненні власних цілей, а тому й проявляють яскравіший індивідуалізм, більші труднощі в нав’язуванні глибших відносин з вчителями й вихователями та схильність до реалізації в першу чергу особистих намірів, а не того, чого від них очікують інші. По-друге, поведінка дітей і молоді залежить ще й від різниці біологічної структури, насамперед гормональної. Чоловічі гормони, а особливо тестостерон, призводять в натуральний спосіб до більшої активності та агресивності. У чоловічому організмі тестостерону майже в 20 разів більше, ніж в організмі жінки.

Тому можна сказати, що навіть поведінка має свою стать. Деякі риси поведінки є типовими для жіночої статі, а інші – характерні для чоловіків. З аналізу «чоловічої» і «жіночої» поведінки можна зробити висновок, що батьки і вчителі очікують від дітей та молоді передусім манер, типових для жіночої статі, тобто послуху, поступливості, тиші й зосередження, згоди на поставлені вимагання, старанного виконання завдань, почуття відповідальності за братів і сестер або шкільну групу. Хлопцям важче поводитися таким чином, а тому (особливо в початковій і середній школі) як правило саме дівчата мають кращі оцінки з поведінки, мають кращі відносини з вихователями й ставляться як приклад іншим. Відмінності у поведінці хлопців і дівчат стають зазвичай менш помітні аж під час навчання у ВУЗ-і, коли заняття зосереджені передусім на окремій проблематиці, а менше базуються на особистих відносинах з вчителем чи вихователем. Оцінюючи поведінку хлопців і дівчат, жінок і чоловіків необхідно мати на увазі представлені відмінності, оскільки вони більшою мірою вроджені й спонтанні, тобто не пов’язані з якістю виховання. Треба також пам’ятати, що хлопців легше заохотити до уваги, послуху й активної участі у виконанні якогось завдання, спираючись перш за все на зацікавленість або мудру конкуренцію, а не накази чи особистісні відносини з вихователем.

M. DZIEWIECKI, Cielesność, płciowość, seksualność, Kielce 2000.