В останні часи ми багато чуємо про застосування технології екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), як способу боротьби з неплідністю. Одразу ж слід зазначити, що методи штучного запліднення не є лікуванням безпліддя.

Здавалося б, ця технологія дає можливість ощасливити довгоочікуваною вагітністю подружжя, що має проблеми з плідністю. Однак, навіть після поверхневого ознайомлення з досліджуваною методикою, ми бачимо недопустимість цієї технології, зважаючи на її протиріччя з моральними нормами. Річ у тому, що для успішного запліднення у пробірці завжди запліднюють кілька яйцеклітин. Після цього в матку жінки переносять кілька ембріонів, а далі зберігається життя тільки тому, хто найкраще розвивається, інших знищують, тобто абортують.

Моральне зло ми спостерігаємо також у питанні „надлишкових” ембріонів, які, не будучи імплантованими у матку жінки, будуть знищені або стануть матеріалом для досліджень, продажу, різноманітних маніпуляцій. Лікар стає „інженером”, який проводить селекцію людських ембріонів, або, іншими словами, відбір людей. Чи не приходить тут нам на думку фашизм з його гаслами?

Для збереження і подальшого використання в екстракорпоральному заплідненні (ЕКЗ) ембріонів, які добре розвиваються, але не можуть бути використані в першій спробі імплантації, створено програму заморожування (кріоконсервації) ембріонів. Замороження відбувається за допомогою спеціального апарату в рідкому азоті при температурі -196°С. При необхідності ці ембріони розморожують і переносять у матку без повторення повного циклу ЕКЗ. За статистикою, ймовірність успіху такого запліднення при використанні ембріона, який не був замороженим, становить 35%, а при використанні розмороженого ембріона – 24%. Окрім цього, слід відмітити, що ембріони в замороженому стані не можуть перебувати вічно і з часом „стають непридатними до використання” у ЕКЗ. Заморожені ембріони зберігають 5 років, оскільки пізніше вони не придатні для імплантації. Загалом беручи, тільки 7,5% зачатих методом ЕКЗ дітей мають шанс народитися, тобто приблизно 1 з 13.

Уявімо ситуацію, що до лікарні приходить подружня пара, яка має труднощі з плідністю й давно мріє про дитину. Лікар їм пропонує використати новітню технологію, але попереджає, що ця техніка передбачає появу тринадцяти дітей, з яких троє буде вбито, четверо піддадуться дослідам і стануть жертвами науки, п'ятеро – замороженими продадуться і, нарешті, одну дитину отримаєте ви. Чи люди зі здоровим глуздом погодяться на таку пропозицію? Відомі випадки, коли сім'ї переживають справжню трагедію після запліднення ЕКЗ. Так, вони виховують власну дитину, але тепер усвідомлюють, що насправді дітей було більше і частина з них загинула, а частина зараз знаходиться у кріокамері. Пригадується сюжет на польському телебаченні про одного батька, який зрозумів, що насправді відбулося і зараз, час від часу, дзвонить до лікарні, де зберігаються їхні ембріони і запитує: „Яка доля моїх дітей, що з ними?”. Коли б ця сім'я мала цю свідомість перед застосуванням ЕКЗ, вони б у жодному разі не погодилися на таке „лікування”. Кращим виходом було б усиновлення дитини.

Навіть якщо би при різних техніках штучного запліднення вдалося уникнути мастурбації, за допомогою якої отримується сперма для запліднення, та вирішити проблему надлишкових ембріонів, які гинуть, то все одно з моральної точки зору ці технології є ганебними для людини, з огляду на гідність ЛЮДСЬКОЇ ПРОКРЕАЦІЇ. В Інструкції Конгрегації Доктрини Віри „Donum vitae” виразно стверджено, що „таке запліднення само по собі є неприйнятним і суперечить гідності прокреації та подружнього єднання, навіть якщо все зроблено для того, аби уникнути смерті людського ембріона” (II,5). Справа в тому, що Церква підкреслює надзвичайну гідність людського тіла. Це стосується також християнського зв'язку між народженням дитини та подружнім актом батьків. Людина – це не тільки тілесна, і не тільки духовна істота, вона є духовно-тілесною єдністю. А подружній акт, в якому подружжя віддають себе один одному і відкриваються на дар нового життя, є також духовно-тілесний. Завдяки тайні подружжя, дітородна функція подружжя набирає сакрального характеру. Передання життя повинно бути плодом і знаком взаємного особового віддання чоловіка і жінки, плодом їхньої любові і подружньої вірності[1]. Церква вчить, що єдиним місцем початку життя, насправді гідним людини, є подружній акт, в якому приймає участь і тілесність, і духовність подружжя, а не цілий ряд технічних операцій. Тут розділяється тілесне і духовне.

Людська прокреація – дітонародження – це Божий дар і водночас покликання, є глибокою людською, а водночас релігійною подією[2]. Йоан Павло II стверджував, що „в біологію народження вписана генеалогія особи”, а „народження є продовженням створення”[3]. В кожному людському зачатті задіяні Бог і люди, які покликані бути Його співпрацівниками. Так, як людська гідність має своє джерело у факті створення на Божий образ і подобу, – так гідність акту людської прокреації виникає з цієї „подоби” і участі в божественному акті творення і гідності людського тіла.

Гідність передання людського життя завжди вимагає вшанування трьох фундаментальних умов:

1. Збереження інтегральності подружнього акту, тобто – єдності між єднальним і дітородним аспектом подружнього акту;

2. Збереження природного зв'язку батьків з зачатою дитиною;

3. Пошана до особової гідності зачатої дитини.

Людина має право на життя від моменту зачаття до природної смерті. Вона також має право на зачаття в подружжі у властиво людський спосіб.

Кожен має право на зачаття від біологічного батька і біологічної матері в атмосфері особової подружньої любові. Це означає, що людина від моменту зачаття має право на те, щоб увійти в особові стосунки, позначені любов'ю, акцептацією та солідарністю. Крім того, право на зачаття в подружжі у гідний для людини спосіб гарантує кожному можливість пізнання власних батьків та історії свого природного людського походження.

У випадку штучного гетерологічного запліднення[4], у виникненні нового життя беруть участь не лише чоловік і жінка, але треті особи, донори, а це порушує єдність сім'ї. У подружньому контексті ця ситуація наближена за своїм значенням і моральною оцінкою до перелюбу, плодом якого є дитина. Штучне гетерологічне запліднення порушує права дитини, яка позбавлена синівської спорідненості з батьківськими коренями, і може загальмувати дозрівання її особистої ідентичності. Воно є причиною розриву між генетичним батьківством і відповідальністю за її виховання. Така шкода, завдана особовим стосункам в межах сім'ї, негативно відбивається і на суспільстві[5].

Дозволеною з моральної точки зору є лише гомологічна штучна інсемінація. У цьому випадку відбувається подружнє статеве єднання, лікар лише допомагає, щоб воно принесло бажаний результат – зачаття дитини. У цьому випадку здійснюється технічна допомога для того, щоб сім'я, вивільнене у процесі подружнього акту, могло з'єднатися з яйцеклітиною. „Якщо технічний засіб полегшує подружній акт чи допомагає йому осягти своєї природної мети, він може бути визнаний морально прийнятним. Якщо ж, навпаки, метою методу є замінити подружній акт, то такий метод морально недопустимий”[6]. Мова йде про лікувальну допомогу, щоб подружній стосунок, цілісний у всіх своїх компонентах (фізичних, психічних, духовних), міг закінчитися народженням дитини. Важливо також, щоб при цьому застосовувалися технології (зокрема, при взятті сімені), які не викликають моральних заперечень.

За даними британського закладу Human Fertilisation and Embryology Authority, що займається наглядом та процедурами запліднення методом in vitro, щорічно приблизно 80 абортів в Англії та Уельсі роблять жінки, що завагітніли методом in vitro. На аборт йдуть жінки, які стверджують, що їх „примусили до ЕКЗ”, а також ті, у яких вже після штучного запліднення зруйнувалися стосунки з батьком дитини... Достатньо було й тих, хто після вдалої спроби завагітніти, просто передумав. В цій інформації проявляється аморальна сутність ЕКЗ, наглядно виражені батьківська незрілість, егоїстичні мотиви батьків, непошана до життя і гідності дитини.

Для подружньої пари, яка має серйозні проблеми з плідністю, однак прагне реалізувати своє батьківське покликання, виходом із ситуації могло б стати УСИНОВЛЕННЯ дитини. З моральної точки зору це благословенний людський вчинок дарування батьківської любові знедоленій дитині. Таким способом оминуться неприпустимі технології і егоїстичний підхід щодо бажання будь-якою ціною мати дитину. Батьки не мають права на дитину, як на якусь річ. Кожна дитина, як народжена, так і ще ненароджена, має абсолютну вартість і не може бути власністю батьків, їх „забаганкою”, а є Божим дарунком, особистістю з людською гідністю та зобов'язанням батьків щодо її виховання.

Медицина, у свою чергу, зобов'язана шукати шляхи лікування безпліддя через усунення вроджених чи набутих вад, розвиток терапії та відновлення репродуктивної здатності подружжя. Крім цього, варто згадати про аморальність використання контрацепції. Нерідко такі засоби мають ранньоабортивну дію, тобто вбивство зачатої дитини, сприяють сексуальній вседозволеності, ведуть до набутої неплідності, а також є причиною абортів, які, між іншим, нищать репродуктивне здоров'я жінки. Пропаганда насправді здорового способу життя, відповідальності за дар прокреації запобігатимуть появі набутої неплідності. Отже, збереження моральних цінностей веде до щастя людини.

Розвиток технологій штучного запліднення і можливість отримання ембріонів у пробірці відкрили дорогу до такого зла, як використання та досліди над ембріонами. Людський ембріон втратив право на життя і став предметом досліджень та експериментів, складом клітин і тканин, які можна використати для досліджень або трансплантації. Він став також жертвою батьківських забаганок мати чи не мати дитину.

Коли йдеться про дії над ембріонами, треба розрізняти дослідження, експерименти і торгівлю. У всіх випадках основною засадою етичної оцінки є усвідомлення того, що ембріон – це людська особа.

Дослідження допустимі за умови дотримання засади рівності усіх людей: стосовно ембріона допустимі такі дії, які допустимі стосовно будь-якої іншої людської істоти. Все ж, із врахуванням винятковості ситуації ембріона і великого ризику, на який він наражається, мають бути виконані такі умови:

1. Певність, що не порушиться життя та інтегральність ембріона;

2. Виразна і цілком вільна згода батьків;

3. Справді наукова мета, яку неможливо досягнути іншим способом, а не звичайна цікавість.

Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 35-37.