ДОШЛЮБНА ЧИСТОТАСвіт, в якому ми живемо
Сьогодні ми хочемо поговорити про СВІТ, В ЯКОМУ ЖИВЕМО. Цей світ проголошує погляди, щоразу більш відмінні від тих, які ми вам виклали. Хто ж має рацію? Це важливе запитання. Якщо ми не говоримо вам правду, а рація залишається за сучасним світом, то, може, краще не брати шлюб у Церкві, перед Богом, згідно з вірою і природою? Може, краще жити без Бога, відповідно до власного проекту і базуючись на власних силах? Натомість ми переконані у слушності того, що проголошуємо, і впевнені, що вчення Церкви – найкорисніше для життя людини. Ми віримо, що Бог любить людину, що Творець послав людям Спасителя, Ісуса Христа. Саме зв'язок із Христом через віру і таїнства спасає людину і робить для неї можливим життя по-справжньому людське і щасливе. Проте ми розуміємо тих, хто має сумніви; розуміємо, що також і ви можете мати сумніви, якщо не зараз, то в майбутньому. Сьогоднішня катехиза має вам допомогти. Може, вона не буде легкою, але вона важлива. Ми хочемо представити вам певні процеси, що відбуваються у світі, і небезпеки, які будуть загрожувати вашому подружньому життю. Катехиза складається з двох частин. Перша стосується описання ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СВІТУ і показання, звідкіля вони взялися; друга стосується конкретних ЗАГРОЗ. […]
Опис становища сучасної людини ми хочемо збудувати на історії однієї зустрічі Ісуса з людьми. Якось до Ісуса та Його апостолів прийшов великий натовп люду. І Господь, і учні були дуже втомлені, але коли Христос подивився на людей – Він побачив, що вони подібні до овець, які не мають пастиря, і пожалів їх, і став їх навчати. За деякий час до Ісуса підійшли учні і сказали, щоб Він відіслав цей натовп до навколишніх сіл, аби вони там знайшли собі їжу. Тоді Ісус сказав до учнів дивовижні слова: „Ви дайте їм їсти”.
Чи не живуть сучасні люди нерідко так, як хтось, хто не має пастиря? Людину сьогодні оточує безліч „спеціалістів” у різних галузях, які пропонують їй дуже багато різних речей та ідей, а при цьому ця сучасна людина дуже часто є самотньою і не знає, як жити. Їй бракує мудрості. Вона постійно шукає тієї поживи, яка необхідна для справжнього життя. Що ж сталося, чому ця сучасна людина така розгублена і самотня? Скільки ж то разів люди дивуються і кажуть: „Як може бути можливим у XXI столітті така поведінка, такі вчинки..?”. Та можливі! Постійно нові злочини, стільки людей, виключених із цивілізаційного розвитку, ідолопоклонство грошам, щоразу сильніша соціальна нерівність, багаті дедалі багатіють, а бідні дедалі біднішають, торгівля людськими органами, наркобізнес, торгівля жінками, дітьми, педофілія, убивство старих і невиліковно хворих, мільйони сиріт, мільйони і мільйони абортів, мільйони голодуючих, війни, збільшення числа збройних конфліктів з року в рік, нещастя розлучень, нещастя самогубств, нещастя алкоголізму, зростання депресії, розпуста, а ще ідеології, які виправдовують убивство невинних, вимирання народів, хвороби цивілізацій... і багато чого іншого[1]. Водночас щоразу сильнішає розвиток науки і техніки. Щоразу більше фахівців, людей освічених... і щоразу більше людей самотніх, замкнених у собі й налаштованих до світу егоїстично, з частими думками про самогубство. Папа Бенедикт XVI, якого вважають одним із найбільших мислителів сучасності, писав, що ми – свідки постання культури, першої такої за всю історію людства, яка не має жодних відносин до Бога, до релігії, до трансценденції (до надприродного). Ця культура поволі доходить і до наших земель і починає панувати також і тут. Життя безбожне, тобто життя без огляду на природний закон, – чи має воно майбуття? Як це можливо, щоб християнську віру, яка була фундаментом і натхненням для самого виникнення цієї чудової європейської культури, тепер стали відкидати? Ця культура вплинула на цілий світ, завдяки ній став можливим прекрасний розвиток науки і техніки, архітектури, мистецтва, музики, постали університети, лікарні... Погляньте на карту світу. Європа на ній виглядає як невелика частина Азії. З географічного погляду це півострів Азії, однак він став центром світу! Тепер же його вплив поступово занепадає, європейські народи поволі вимирають, наш український – також. Тому вже говориться про ЦИВІЛІЗАЦІЮ СМЕРТІ, про людей, яких цікавить тільки задоволення й комфорт, людей, не здатних до самопожертви і жертовності, людей без сили до життя. Також говориться про диктатуру релятивізму. Ця ідеологія каже, що все відносне, не існує нічого певного, сталого. Що є добром, а що є злом, визначає більшість, але на практиці все вирішують ті, хто має гроші, вплив, владу, медіа. Звичайно, у Європі і в усій так званій західній цивілізації існує дуже багато добра, і не все ще знищено, але завжди важливим є напрямок, в якому прямує людство, сучасне суспільство. А нинішній напрямок, на жаль, це спрямування до життя без Бога. Ми б хотіли звернути вашу увагу лише на кілька важливих моментів в історії нашої частини світу, на кількох людей, які дуже вплинули на те, що відбувається. Зробимо цей перегляд дуже коротко, торкнувшись лише деяких пунктів. Зрозуміло, що такий образ буде сильно спрощений. Ми використаємо роздуми і спостереження видатних мислителів, серед інших – Пап Бенедикта XVI, св. Йоана Павла II і Папи Франциска. Протягом століть більшість людей мала свідомість, що вони грішні і потребують Спасителя. Вони жили з відчуттям, що кращий, більш справедливий світ залежить насамперед від того, наскільки вони живуть із Богом. Євангеліє становило для них натхнення до пізнавання світу і його змінювання. Але від моменту, коли науковий розвиток почав приносити щоразу більше практичної користі, стали з'являтися такі люди, які казали, що віра і Бог більше не потрібні для того, щоб перемінювати світ, оскільки з допомогою науки та її практичного застосування людство саме зуміє збудувати собі Рай на землі. Достатньо стрімкий, з історичного погляду – бо всього за пару століть, – розвиток науки і техніки призвів до виникнення фактично нової віри; замість християнської віри з'явилася віра у прогрес.
Одним із її творців став філософ Френсіс Бекон (XVII ст.). Він проголошував, що „відкриття і винаходи, які зараз впроваджуються у життя, – це тільки початок, а завдяки співпраці науки і практики можна буде дійти до нових відкриттів, сформується новий світ, царство людини”[2]. У цьому будуванні Раю на землі творці нової філософії за вихідну точку брали розум та свободу. За їхнім розумінням, людина народжується доброю, і достатньо буде створити відповідні умови свободи, як усе стане прекрасним[3].
Тут необхідно згадати про іншого філософа – Жана-Жака Руссо (XVIII ст.). Його варто визнати одним із тих фальшивих пророків, про яких говорить Святе Письмо. То він впровадив у мислення європейців переконання, що люди народжуються добрими. Він використовував ствердження, що людина – це „добрий дикун”. Руссо стверджував, що зло з'являється, коли людина починає щось вважати своїм. Буде добре, коли все буде спільне. Практичною реалізацією цього постулату мав стати комунізм. Ми згадували про це в одній із перших катехиз і ще раз хочемо до неї повернутися, ставлячи питання про те, де головне джерело ЗЛА у світі. Чи людина страждає насамперед через те, що приходить до неї ззовні, а чи зло, яке викликає її страждання, випливає насамперед із її серця? Іншими словами, чи людина за природою своєю народжується доброю, як стверджував Руссо, і достатньо змінити світ на кращий, запровадити розумніші закони, застосувати наукові відкриття – і все буде прекрасно, а страждання, війни, егоїзм просто зникнуть? Або ж чи людина народжується з серйозною внутрішньою проблемою, яку ми у Церкві називаємо гріхом, а зло випливає насамперед із її власного нутра? Щоби змінити світ на кращий, треба змінити людське серце, а для цього замало самого тільки людського розуму в сенсі науково-технічних досягнень. Проблема людини і людства така серйозна, що потребує Спасителя! Зверніть увагу, що всі ідеології, також і такі страшні, як фашизм і комунізм, базуються на тому помилковому переконанні, що людина то не грішник, що людина народжується хорошою, а суспільство її псує. Отож, згідно з ними, потрібно збудувати нове суспільство, базоване на цих ідеологіях. Кожна ідеологія є утопією, тобто обіцяє речі, які реалізувати неможливо, бо вони випливають із фальшивих припущень.
Погляньмо, отже, коротко, як реалізувалася надія на створення земного Раю. Першим етапом у його здійсненні мала стати ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (кінець XVIII ст.) Вона збудувала свою програму на красивих гаслах свободи, рівності і братерства, взятих із Євангелія.
Треба було виправдати жертви (терор і страти) Французької революції, складені в ім'я прогресу.
Тоді з'явився черговий великий філософ, якого, також можна назвати фальшивим пророком. Ним став Гегель. Він виправдав убивство людей в ім'я прогресу, вводячи принцип діалектичного розвитку і наявність абсолютного духа, який керує історією. Тут немає змоги в це заглиблюватися. Ми тільки хочемо звернути увагу саме на цей момент: на цього „абсолютного духа”, який, згідно з баченням Гегеля, керує розвитком людства аж до осягнення ним повноти щастя в комунізмі. Цей дух втілюється в різних діячів, зокрема у вождів і диктаторів, які підштовхують розвиток світу вперед. Гегель використовував, як приклад втілення абсолютного духа, особистість Наполеона. Що найбільш небезпечне в усій цій теорії, то це виправдання зла в ім'я прогресу. Зла як такого, за думкою Гегеля, не існує, воно тільки частина процесу, етап розвитку. Влучно цю ідею висловив Гете у „Фаусті”, де Мефістофель – злий дух – каже про себе: „Я – частина тієї сили, що завжди хоче зла і завжди творить благо”. В ім'я прекрасних ідей можна чинити зло! В усій повноті цю ідею дещо пізніше застосують марксисти, запроваджуючи комунізм (у Росії, Україні, Китаї, Північній Кореї, Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі...).
Перш ніж ми згадаємо революцію Маркса, ще коротке слово про іншого дуже відомого мислителя, німця за походженням, Іммануїла Канта (XIX ст.) Частину того, що він ввів у людське мислення, становить фальшива і дуже сильно перекручена віра в Бога. А саме, багатьом здавалося, що Кант довів, ніби не є можливим втручання Бога в історію, у життя людини. Іншими словами, що чудес немає, що вони неможливі, Христос ніколи не міг бути Богом, людина не може мати контакту з Абсолютом, із Богом. Відповідно, ми, християни, не в реального Бога віруємо, а тільки створюємо собі гарні ідеї про Бога і християнське життя. Якою ж є правда? Світ, в якому ми живемо, чимала частина нинішніх так званих авторитетів іде за Кантом. А як щодо нас? От і ви мусите зробити свій вибір. Ніколи не вважайте, ніби питання „високої філософії” не мають стосунку до ваших конкретних „маленьких” життів. Те, як складаються конкретні маленькі життя, залежить від великих філософських ідей, просто їх треба вміти розпізнавати, щоби вчасно зробити правильний вибір і не помилитися. Хіба це відкинення світла віри зробило так, що людина стала щасливою, насправді вільною, любить іншого, живе у мирі та згоді, а подружжя і сім'ї – у любові, порозумінні та єдності? Хіба радше справи не такі, що людина, яка відкинула світло віри і будувала все за власним розумом, живе у щоразу сильнішій темряві? Не знає, звідки вона взялася, куди прямує, як має жити... Інколи може здаватися, що людство подібне до поїзда із пасажирами, які весело сміються, а поїзд розігнався у напрямку прірви. Не бійтеся думати, робити висновки. І повернімося до нашого розгляду розвитку ВІРИ В ПРОГРЕС, цього переконання, ніби все нове – краще, а люди спроможні збудувати кращий світ, отой Рай на землі. Ціле XIX століття, просякнуте ВІРОЮ У ПРОГРЕС, водночас було великим викликом для адептів нової релігії прогресу і розуму. Бо ж виявилося, що, попри розвиток науки і щоразу більше застосування її у прикладних ділянках життя, світ насправді зовсім не ставав кращим. Навіть навпаки, з'явилася величезна кількість людей, виключених із благ, яких використовували, гнобили. То були робітники, пролетаріат.
І тоді на арену виходять Маркс і Енгельс. Вони починають проголошувати, що зможуть із допомогою не тільки розуму й науки, але також і з науковим розумінням політики привести до „правильної” революції і створити очікуване „царство людини”, рай на землі, КОМУНІЗМ. За реалізацію цієї програми взялися Ленін і його товариші. Ми знаємо, чим це закінчилося, скільки страждань принесло і яким великим розчаруванням стало. Великий німецький мислитель Теодор Адорно підсумував роздуми над вірою в прогрес такими словами: „Прогрес, якщо до нього придивитися зблизька, є розвитком від пращі до мегабомби”[4]. Дві страшні світові війни, а потім – тоталітарні комуністичні системи стали доказом цього. Але чи віра у прогрес, який принесе людині істинне щастя і свободу, повністю зникла? Якщо придивитися ближче до того, що діється у світі, то помітимо: існує багато глашатаїв різноманітних утопічних ідеологій. Надалі залишаються люди, які відкидають Бога, спираються тільки на власний розум, хочуть керувати світом із допомогою ідеологій. Ми також бачимо, що часто людина, яка страждає, зазнає несправедливості, має проблеми, – схильна приймати ці ідеології за свої, бо вони обіцяють легке, просте, сучасне і модне визволення. Перш ніж ми з вами трохи поговоримо про сучасні ідеології, які проникають у наші голови та серця з телевізора, Інтернету, фільмів та іншого – хочемо розповісти історію одного англійського журналіста. Вона дуже повчальна і допоможе дистанціюватися від усього того, що говорять сучасні авторитети прогресу. 1932 року побачила світ збірка текстів понад сотні видатних інтелектуалів Заходу, які відвідали Радянський Союз, а потім описували свої враження від подорожі. Серед авторів були такі видатні письменники, як Нобелівські лауреати Анатоль Франс, Ромен Роллан, Томас Манн, Джордж Бернард Шоу, Ептон Сінклер, а також Анрі Барбюс, Генріх Манн, Герхард Гауптман, Джон Дос Пассос, Джордж Уеллс, Теодор Драйзер, Егон Кіш та Андре Моруа. Всі вони описували державу Сталіна як майже Рай земний – як єдине місце на світі, де втілено справжню соціальну справедливість. Того самого року до Москви приїхав разом із вагітною дружиною молодий англійський журналіст Малкольм Маґґерідж. Він був дуже щасливий, оскільки виріс у домі, де „соціалізм” був найсвятішим словом. Він вірив у те, що говорили великі авторитети „нового, кращого світу”. Однак він швидко помітив, що дійсність геть інакша. На противагу іншим, він мав відвагу мислити і бачити правду. Тоді почали кружляти чутки про штучно створений голод. Волтер Дюранті, кореспондент „Нью-Йорк Таймc”, переконував американських читачів, що в Україні катастрофа, але просто через врожай. Французька журналістка Женев'єв Табуа проголосила голод в Україні вигадкою антирадянської пропаганди. Колишній прем'єр-міністр Франції Едуар Ерріо, повернувшись із Радянського Союзу, заявив: „Я проїхав через усю Україну. І що? Запевняю вас, я бачив цей сад у повному розквіті”. Малкольм вирішив особисто перевірити, як виглядає правда. Переодягнувшись радянським робітником, без дозволу властей він подався в Україну. Те, що він тоді відкрив, вжахнуло його, а побачив він заледве шматочок загальної трагедії.
Знадобилося ще кілька десятирічь, аби правда таки дісталася до свідомості людей на Заході. Сам Маґґерідж дочекався падіння комунізму – він помер 1990 року. За вісім років до смерті, лід впливом особистості Матері Терези з Калькутти, він разом із дружиною став вірним Католицької Церкви. До віри його привела спрага правди, а саме правді він був вірний протягом усього життя. 2008 року президент Ющенко посмертно відзначив Малкольма Маґґеріджа орденом „За заслуги”, за Його діяльність заради розкриття правди про Голодомор. Окрім нього, із сотень журналістів ще тільки один дістав таку нагороду. Всі інші брехали[5]. Цю історію ми вам розповіли, щоб допомогти вам бути критичними та обережними у сприйнятті того, що говорять через медіа сучасні співці прогресу й переконання, що все нове – краще. Щоб ви були мудрими, не піддавалися моді й пропаганді сучасного світу. Це непросто, але можливо. І ми прагнемо вам у цьому допомогти. Церква готова вам служити, якщо лише ви захочете. Вочевидь, ніхто з нас особисто ані Церква загалом не є противником розвитку, прогресу. Зовсім навпаки: Євангеліє дає змогу розвиватися. Але важливо усвідомлювати, що не все нове, зване прогресивним, насправді прогресивне і насправді добре. Нерідко воно погане за суттю. Порівняно з крем'яним ножем гільйотина була плодом прогресу, але ні її призначення, ні результат її використання не були добрими. Це найпростіший приклад. Очевидна справа, що не так наукові відкриття загрожують людині, як їх неналежне використання. Те, що погане, – це погляди щодо людини, суспільства, сім'ї, любові, страждання... Послухайте гарні й мудрі слова Папи Франциска: „У результаті, людство відмовилося від пошуку великого світла, самої Істини, для того, щоб задовольнятися меншими світлами, які можуть освітити коротку мить, однак неспроможні вказати шлях. За відсутності світла усе стає незрозумілим; неможливо відрізнити добро від зла, чи шлях до нашого пункту призначення від інших шляхів, які ведуть нас у нескінченні кола, що нікуди не приводять”[6]. Ви також вибираєте: вже зараз вибираєте і надалі будете вибирати, вирішувати у конкретних ситуаціях, як жити, за якими принципами, слухати Бога чи слухати того, що модне і популярне в суспільстві. Необхідно буде вибирати, і не бійтеся мислити, не бійтеся довіритися Богу та голосові свого сумління. Ми хочемо вам допомогти і для цього проводимо сьогоднішню катехизу.
А. Ідеологія ҐЕНДЕРУ Першою загрозою, про яку ми хочемо сказати, є так звана ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ, або ІДЕОЛОГІЯ ҐЕНДЕРУ. Можливо, дехто з вас про це вже чув. Вона нині широко пропагується по всьому світі. Сам цей факт вельми цікавий, оскільки вимагає поставити запитання: як це можливо, що ідеологія такого штибу знаходить прийняття і підтримку у стількох середовищах і так швидко? Хто за цим стоїть? Перш ніж перейти до обговорення цієї теми, хочемо звернути вашу увагу, що, подібно як кожна ідеологія, ҐЕНДЕР подається „у красивій обгортці”. Ті, хто її проголошують, використовують прагнення людини, говорять про добро, розвиток і справедливість. Так як комунізм обіцяв справедливість або й прямо-таки Рай на землі, як німецький фашизм обіцяв постання з руїн і розвиток Великої Німеччини, так і ідеологія ґендеру обіцяє повне визволення людини й запевняє, що прагне тільки добра та поваги до кожної людини. Аби представити вам ҐЕНДЕРНУ ІДЕОЛОГІЮ, використаємо уривок із листа, який 2013 року написали єпископи, звертаючись до сімей та всіх віруючих. Цей лист, власне, порушував тематику ґендеру. Ми його потроху прокоментуємо і пояснимо. «Зі Святого Письма знаємо, що Бог створив людину як чоловіка і жінку, створив їх для взаємної любові. Існування двох, взаємодоповнюючих статей, свідчить, що ми покликані до любові. Найглибше прагнення людського серця – любити і бути коханим. У любові людина віднаходить щастя і повноту. Тому чоловік поєднується з жінкою, вони закладають родину, дають нове життя, стаючи батьками, а пізніше – дідусями й бабусями. Так було від початку існування людства, оскільки такою є людська природа. Однак ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ пропагує дещо інше. Згідно з нею, наша стать це не біологічний факт, а тільки суспільний і культурний, а це означає, що кожен може обрати собі ту стать, яку захоче. Причому, як проголошують ідеологи цієї течії, статей не дві, а набагато більше. Кільканадцять років тому вони твердили, що є 5 статей: окрім чоловічої й жіночої, також є гомосексуальна, бісексуальна і транссексуальна. Сьогодні ж твердять, що статей може бути нескінченна кількість, оскільки є нескінченна кількість сексуального вираження. Цього можна досягти зокрема за допомогою пластичних операцій, генетичних маніпулювань та гормональних втручань. Уже є країни, де офіційно заборонене вживання звичайних слів „батько” і „мати”, а замість них впроваджено поняття „батько А” і „батько Б”. З'являються навіть садочки, в яких маленьких діток змушують обрати собі стать, до якої вони хотіли б належати. Молодь у школах навчають, що порушення у сексуальній сфері, такі як гомосексуалізм чи транссексуалізм, – нормальне явище. Цей процес охоплює дедалі більше держав світу, а його впливи поволі приходять і в Україну. Нелегко відразу розпізнати вплив ґендерної ідеології, адже її ідеї часто запроваджуються під високими гаслами на зразок „сексуальна освіта”, „боротьба з дискримінацією жінок”, „захист прав дітей”, „пропагування толерантності”, „боротьба з насильством у родині”, „профілактика СНІДу”. Виявляється, що багато держав, підписуючи різні міжнародні угоди, зобов'язуються цим до впровадження у свою політику елементів ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ[7]. Хочемо застерегти вас перед згубними наслідками цієї теорії, оскільки вона суперечить Богу, природному закону і здоровому глузду, не має жодних наукових підстав, а є лише чистою ідеологією. Для неї характерне утопічне мислення. Вона будує утопію, тобто вигаданий світ, нереальний і приречений на загибель. ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ прагне змінити Божий порядок і природне право. Цим вона кидає виклик самому Богу. Звинувачує Його в тому, що Йому не вдалася справа творення, що Бог помилився, створюючи чоловіка і жінку. Подумаймо лише, яким зарозумілим є той, хто вважає, що знає ліпше від Бога, як треба було творити світ, і хто пробує зараз „покращувати” Його справу! Історія людства залишила чимало прикладів того, чим закінчилися великі проекти „виправлення Господніх творінь” і насильства над законами природи. Такі випадки відомі хоча б і в XX ст. Вони обіцяють людям рай на землі, але готують їм пекло. Варто задуматись, однак, що криється за ҐЕНДЕРНОЮ ІДЕОЛОГІЄЮ. Якщо Бог створив нас чоловіками і жінками, щоб ми могли любити і бути щасливими, то замах на цей Божий задум є також замахом на людську любов і людське щастя. Адже любов реалізується у даванні себе іншому, в безкорисливості і готовності до жертв. ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ, натомість, вкрай егоїстична, скерована на те, щоб брати, а не давати. Найвищою цінністю стає людське „я”, яке заступає самого Бога. „Я” вирішує, яку стать собі обрати. Це „я” підпорядковує інших, для свого ж власного задоволення. Трактує людей як предмети, що мають служити заспокоєнню прагнень цього „я”. За цією теорією, у якій навіть стать змінна і немає жодних сталих точок опори, – усе мінливе: закони, норми, заповіді. Немає добра і зла, врешті – немає Бога. Людина себе саму вважає богом. Знищення сім'ї ҐЕНДЕРНОЮ ІДЕОЛОГІЄЮ – це також порушення фундаментів самого суспільства. Егоїсти, які дбають про заспокоєння свого власного „я”, ніколи не створять свідомої спільноти, що поділяє спільні цінності. Країни, де розпочалося впровадження суспільної політики у ґендерному дусі, уже мають болючі наслідки: численні приклади людських страждань, депресій, самотності і самогубств у багатьох середовищах, зокрема серед молоді. Не вдасться безкарно виступати проти законів природи, оскільки це завжди загрожує помстою самій же людині. Слід зазначити, що врешті-решт за цією теорією стоїть диявол, який ненавидить людину і здатний на все, щоб її знищити. Чинить це завжди дуже хитро і підступно, адже він надзвичайно розумний.
„Закликаємо вас захистити ваших дітей та онуків. Чинімо опір проектам ідеологів, які ставлять себе на місце Бога й намагаються нав'язати нам новий світогляд у дусі «ҐЕНДЕР». Це незгідне з вірою і розумом, і суперечить Об'явленню й науці”. „Дорогі батьки, не забувайте, що передусім ви відповідальні перед Богом і суспільством за виховання своїх дітей, довірених вам Господом. Тому маєте право та обов'язок знати, чого навчають ваших дітей у садочках та у школах, який взірець чоловіка і жінки їм передають, у яких цінностях переконують. Не бійтеся показувати своїм дітям Божу правду про людину, її покликання, та стояти на сторожі цієї правди, щоб її передавали їм також інші. Пам'ятайте, що найкращим захистом сім'ї є передусім свідчення про неї власним життям, приклад того, що, всупереч різноманітним перешкодам, любов і подружня вірність – можливі! Тому запрошуйте до ваших родин Христа. Просіть Ісуса, щоб перебував у центрі ваших родинних відносин, щоб очищав їх від усього егоїстичного та корисливого. Він додасть вам сили і витривалості, обдарує вас здатністю любові і прощення, принесе щастя і повноту. Не бійтеся! Відкрийте двері для Христа! Відкрийте Йому ваші домівки і сім'ї”. Чи ці слова сьогодні актуальні для вас? Так, це слова, звернені саме до вас, і вони надзвичайно актуальні. Тут ми можемо повернутися до запитання: хто стоїть за такою агресивною пропагандою ІДЕОЛОГІЇ ҐЕНДЕРУ? Схоже, у світі існують могутні середовища, які прагнуть керувати ним, маніпулюючи людьми. Людина без сім'ї, без Бога, тобто „без коренів”, яка не знає, хто вона така, – дуже легко підпадає під маніпуляції. Тому є ті, хто прагне знищити сім'ю, віру в Бога, переконання, що існують природні закони, які мусять визнати всі живі. Вони самі хочуть вирішувати, які закони для землі обов'язкові. […] Для розуміння фальшивих передумов ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ слід сказати ще кілька слів щодо її походження. Ми вже не раз казали, що в кожній ситуації дуже важливо розуміти, ким є людина, хто вона така. Тільки тоді, коли ми маємо згідне з природою розуміння того, хто ми є, – ми знаємо, як діяти, знаємо, що для нас насправді добре. Маркс і його прихильники стверджували, що людина не має чогось такого, як „природа, натура”, яку потрібно прийняти і згідно з нею жити. Маркс проголошував, що людина стає собою завдяки тому, шо вона робить, тобто через працю. Вона сама себе творить, своєю працею себе формує. Тому він вважав найбільшою несправедливістю те, що капіталісти забирають плоди праці робітників. Отже, щоб визволити людину, тобто робітника, потрібно, за думкою Маркса, знищити капіталістів, треба довести до того, щоб кожна людина була хазяїном свого труду. Старші з нас пам'ятають, як за часів комунізму були тим самим народом, якому нібито належали міста і села... Хіба то було визволення людини? З цього самого фальшивого розуміння людини зродився радикальний ФЕМІНІЗМ, а тепер ось – ҐЕНДЕРИЗМ. Це розуміння базується на переконанні, що людина не отримала своєї природи від Бога чи від „Матінки-Природи”, але що вона творить себе сама, власним вибором і рішеннями. Важлива тільки рrахіs[8]. Глашатаї радикального ФЕМІНІЗМУ стверджували, що чоловік поневолює жінку, оскільки вона змушена сидіти вдома і не бути собою, не може реалізуватися, працювати, тому що мусить бути з дітьми. А змушена вона сидіти при дітях, оскільки сексуальний контакт пов'язаний із народженням дітей. Отже, аби визволити жінку, треба розірвати зв'язок між сексуальністю та плідністю. Як це зробити? Через КОНТРАЦЕПЦІЮ і АБОРТИ. Хіба таким чином „визволена” жінка, яка відкидає буття матір'ю і дружиною, відкидає своє покликання, – буде щаслива? Наприклад, візьмімо слова Карли Бруні, дружини колишнього президента Франції Саркозі. Вона була красивою моделлю, феміністкою. Однак, коли народила дитину, то змінила свої погляди, побачила, що буття матір'ю і дружиною – це щось дуже добре і красиве, щось дуже природне і „екологічне” для жінки. ҐЕНДЕР виходить також із тієї брехні про людину, яка стверджує, що Бога немає і ми самі себе творимо. Уже не виключно через працю, діяльність, але й через вибір своєї статевої автентичності, суті, через вибір „ґендеру” (бо йдеться не про стать у звичному розумінні). А якщо немає Бога, який нам щось дав, то ми самі для себе стали богами, які мають право і можливість бути тим, ким захочуть. Це звучить спокусливо, так само як спокуса диявола в Раю: „Будете як Бог”. Тепер нам показують іншого поневолювача: мовляв, то Бог (або Природа), за логікою прихильників ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ, поневолюють людину, і треба визволитися, треба стати на Його місце, „творячи” себе самого від самого початку, від фундаменту особистості, від визначення свого „ґендеру”. Певно, ви знаєте слова святого Павла: „Немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі – одно” (Гал 3,28). Ці слова виражають істинне визволення з напруження й конфлікту, який виникає поміж різними статями. Диявол завжди викривляє, пародіює діло Боже, також і діло спасіння. Він використовує це цілком правильне і природне прагнення до справедливості, до визволення від проблем, пов'язаних з відмінністю чоловіка й жінки. Але робить він це по-диявольськи, знищуючи самоідентифікацію, відриваючи людину від Бога-Отця, полишаючи її у пеклі, в самотності, егоїзмі, порожнечі, війні з іншим – ну-бо, такі наслідки того, що людина відкидає буття чоловіком і жінкою. ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ становить собою радикальну атаку на те, що в людині найважливіше, що становить її сутність. Це здатність любити, це – істина, що людина може реалізуватися тільки через спільноту з іншим, через любов. Цю істину про людину виражає її сотворіння чоловіком і жінкою. Ґендер намагається це знищити.
Чергова дуже конкретна загроза, про яку ми хочемо з вами поговорити, це так звана ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ. Суть проблеми полягає втому, що держава узурпує владу над вашими дітьми, на яких не має права. Тому що ваші діти – це діти Божі й ваші. Держава повинна вам допомагати. Тим часом, в ім'я турботи про дітей, які страждають, держава збирається вирішувати те, що діється у ваших сім'ях. Зрозуміло, що в окремих ситуаціях суспільство має право, ба навіть обов'язок, втрутитися, а здійснюється це через відповідні державні інституції та механізми. Так має бути тоді, коли становище у сім'ї воістину трагічне. Однак держава не має права відбирати дітей у батьків тільки тому, що батьки бідні або що вони сповідують погляди, які не подобаються державним чиновникам. Держава, тобто якісь урядовці, не мають права бути „матір'ю” і „батьком”, вони повинні мати тільки обов'язок допомагати батькам у вихованні дітей. Сьогодні ми можемо бути свідками і першими жертвами нового закону та спеціального державного органу, що примушує наших дітей стати неприятелями власних батьків, учителів, лікарів і всіх дорослих, які їх насправді люблять. Цей новий закон має назву „ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ”. Черговий раз (уперше це було за часів комунізму) у батьків намагаються відібрати, вкрасти їхніх дітей. Для дорослої людини гнітюче і боляче бачити, як у тебе перед очима твою дитину виховують згідно з принципами, які суперечать здоровому глуздові, та всупереч твоїм переконанням. Твою дитину розтлівають, деморалізують, вона гине, а ти не смієш цьому перешкодити. До того ж, змушений постійно боятися, що твоя дитина десь проговориться і на тебе накладуть величезні штрафи, або тебе позбавлять батьківських прав, або посадять у в'язницю за „порушення прав дитини”.
ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ означає закон про систему правового і судового захисту прав неповнолітніх за допомогою спеціальних судів та організацій, які будуть допомагати судам. Туди можуть звертатися діти зі скаргами на своїх батьків, педагогів та інших дорослих. Це все робиться під гаслом розвитку. У деяких західних країнах уже впроваджено ювенальну юстицію, і вже стало видно жахливі наслідки цього. Батьки й педагоги фактично живуть під дамокловим мечем ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ. Не лише виховання, а й освіта цим руйнується дуже швидко. Так діється тому, що ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ стосується саме культурного виховання, тут не йдеться про людей, здатних мучити своїх дітей, використовувати їх сексуально, напиватися з ними або спільно вживати наркотики. Таких карають за Карним Кодексом. Тут мова про культурні сім'ї, які нормально виховують своїх дітей. Саме таке нормальне виховання стане неможливим, тому що за так званими правами дитини сьогодні приховується нова форма ДИКТАТУРИ: ДІТЕЙ НАД ДОРОСЛИМИ. Насправді ж це диктатура не дітей, але тих, які стоять за дітьми: ДИКТАТУРА РУЙНІВНИКІВ СІМЕЙ, а передусім руйнівників життя. […] Загалом можна сказати, що ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ – це величезне зло, яке провадить до повного руйнування життя. Коли таке зло у державі хочуть узаконити – стверджують, що дітей потрібно захистити від насильства. Такий підхід викликає довіру до справи. Люди чують, як говориться про насильство над дітьми, і милосердні серця переповнюються болем: адже ніхто не хоче, щоби діти страждали! Тому більшість несвідомих людей переконані, що ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ – це щось чудесне. Отак їй вдалося пропхатися вже до стількох держав. Ювенальна юстиція деколи дозволяє контакт із батьками, але може й не дозволити, якщо ювенальний суд вирішить, що це шкідливо для дитини. Все вирішує суд, і добитися якихось поблажок майже неможливо. […] Дуже велику роль у ювенальній юстиції відіграють психологи, а передусім ті, які базуються на психоаналізі. Чимало психоаналітиків ставлять під сумнів те, що рідну маму ніхто не може замінити. Саме таке переконання становить перший корінь легкості, з якою ювенальна юстиція забирає дітей у матерів. Традиційний погляд на сім'ю завжди стверджував, що замінити батьків дуже важко. Втрата батьків – це страшне горе. Стати сиротою – велика трагедія. Раніше людям навіть на гадку таке не спадало, не те щоб ще й казати: „Байдуже, яка мама”. В рамках просування цієї ідеології стали використовувати принизливий зоологічний термін „біологічна мати” замість виразу „рідна мама”. Це, по суті, поняття, в якому йдеться про „самицю”, що привела на світ потомка, і його можна в неї, подібно як у тварини, забрати. Такий підхід мали в лабораторіях Третього рейху. Так звані „вчені люди”, які творять апарат ювенальної юстиції, вирішують: „Чи забрати дитину, чи не забрати; чи вона (мама) має право виховувати, чи не має?”. Ось у який спосіб сьогодні трактують права дитини.
Маніпуляція ПРАВАМИ ДИТИНИ Чим, загалом беручи, відрізняється сприйняття прав дитини в ювенальній юстиції від традиційних, нормальних поглядів?
Наприклад, в Англії це все вже запроваджене. Згідно із законом, приблизно з 14-річного віку дітей, батьки вже не мають права їх напоумляти, тому що це їхнє рішення і їхнє життя. А від 16 років, наприклад, якщо дочка не ночувала вдома і прийшла вже аж під ранок, то батьки, згідно із законом, не мають права навіть запитати, де була. Відповідно до ювенальної юстиції, вона має право на особисте життя. Кожен розумний відповість: де є право, там є також обов'язок! Якщо дитина має право, щоб батьки її годували, одягали і фінансували, то вона має обов'язок бути вдячною і слухатися їх. Аж коли досягне 18 років і стане самостійною, незалежною від батьків, тоді вже матиме повне право – але також і відповідальність за своє життя. Діти тепер дуже часто сидять в Інтернеті. Існує багато морально небезпечних програм, за допомогою яких вони наводять контакти з іншими, наприклад: існує груповий рух, де п'ють кров (готи). 15-річна дівчина з Києва написала, що коли в неї депресія, то вона ріже собі руку і п'є свою кров. Є і такі групи, де п'ють чужу кров. Діти спілкуються в Інтернеті через спеціальні мережі, чати і форуми. В рамках ювенальної юстиції батьки не мають права цікавитися, про що там їх дитина говорить, домовляється, що вона, власне кажучи, робить, оскільки це нібито „особисте життя дитини”. Ось ще приклад із Польщі (2014 рік). У Бартошицах 9-річний хлопчик подзвонив у поліцію, щоби поскаржитися на бабцю, яка його б'є. За кілька хвилин він передзвонив зі словами, що це не так, – але тоталітарна інституція вже почала діяти, машина увімкнулася, і поліція виїхала на місце „злочину”. На місці ж виявилося, що дитиною опікується сама бабуся, яка сказала поліцейським, що хлопець нікого не слухається, краде гроші з гаманця, виходить і повертається, коли йому самому заманеться. Вона не могла з ним упоратися й дала йому ляпас. Поліція встановила, що в домі насправді не коїлося насильства, тільки цей окремий випадок ляпасу, але, попри це, скерувала справу до сімейного суду. В державах, де вже прийнято ювенальну юстицію, впала народжуваність. Одна з очевидних причин – страх перед дітьми, які не будуть „твоїми”, які можуть навіть донести на тебе властям, і ти можеш бути покараний. Також внаслідок ювенальної юстиції сильно зросла кількість злочинців у молодіжних середовищах. Це цілком зрозуміло, оскільки, якщо дитину не виховувати, не вчити, що можна, а чого ні, – вона легко стає злочинцем, виростаючи у вседозволеності. Дитину привчили, що вона може мати, що хоче, робити те, на що в неї є бажання, і не нести за це жодної відповідальності. Підставу ювенальної юстиції становить фальшиве розуміння того, ким є кожна людина. Ми знову згадаємо філософа Руссо, який впровадив у людське мислення ідею, що всі народжуються добрими, а поганими стають через суспільство, через неналежне виховання. Це абсурд, який суперечить усьому, що ми бачимо на кожному кроці; але, попри все, це переконання стало панівним у певних впливових середовищах. Нам добре відомо, що дітей необхідно виховувати, вчити, пояснювати, інколи також і карати. Тому що людина від народження є егоїстом: хоче бути доброю, але сама по собі цього не вміє, вона потребує виховання. Ідеологи ювенальної юстиції вважають, що дитина народжується доброю і тому їй потрібно дозволяти все, не можна обмежувати, забороняти, „негативно впливати”. Може, хтось із вас думає: ну і нащо нам це все вислуховувати. України це не стосується. Ні, це не так. Нас це зачіпає дуже сильно. У вересні 2006 р. Україна підписала Хартію про соціально-економічні права. Цей міжнародний документ включає питання про обов'язкове інформування мешканців, включаючи дітей, про стан їхнього здоров'я. До цього „пакету ідей” входить і сексуальне інформування. Існування цих законів, які підписав і ратифікував парламент України, закладає основи для виникнення ювенальної юстиції та обов'язкового сексуального виховання у школах. Крім цього, у нас ухвалено закон про запобігання насильства у сім'ї, який вже сьогодні дозволяє втручатися у внутрішнє життя сім'ї, якщо там дійде до якихось проблемних подій. Сам термін визначений дуже широко, аби охопити всі можливі види насильства, але власне через свою надмірну розширеність він став пасткою. До нього входить і психологічне насильство, чинення тиску тощо. Людину можна легко визнати порушником закону, оскільки дуже важко визначити, що сьогодні означає поняття „насильство”. У наших міністерствах вже діють групи, які впроваджують цю фальшиву ідеологію. Одні – тому що отримують за це гроші; інші хочуть бути сучасними і „прогресивними”. Ці групи дістають підтримку від міжнародних організацій, зокрема від ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН). ЮНІСЕФ для просування ювенальної юстиції створила міф, ніби головну проблему українських дітей становлять їхні батьки. Ми про це зараз говоримо, щоб ви усвідомили не тільки складність становища, яке на вас чекає, але й щоб ви знали: ви не самі і не будете самі зі своїми проблемами, є Церква, існують різні організації, які діють на захист нормальності, щоб батьки були батьками, діти – дітьми, щоб держава й урядовці допомагали і служили нормальним людям та сім'ям, а не поводилися так, наче вони володарі. Бог любить нас і завжди нам допоможе! Але суспільство будують люди, а не Господь особисто. Ви готуєтеся стати сім'єю, готуєтеся стати батьками нового покоління в Україні. Будьте свідомі того, що, цілком можливо, вам доведеться всерйоз захищати свою сім'ю і своїх дітей: лукавий не спить, і тоталітарні режими змінюються тоталітарними ідеологіями понад державного рівня. Можливо, дехто з вас вважає, що ми перегинаємо палицю у такому представленні справ. Ну-бо, люди живуть, багато сімей функціонують нормально, ніхто в їхнє життя не втручається. Так, це правда, надалі існує багато добра і багато нормальності; але дуже важливим є напрям, в якому посувається офіційне суспільне життя. А цей напрям насправді стає кепським. Приклади, які ми наводимо, це підтверджують. […]
Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 170-184.
[1] Для описання сучасної людини як „людини без пастиря” можна використати уривки з Апостольського повчання Evangelii gaudium, пп. 52-67, або використати інші приклади. [2] Бенедикт XVI, Енцикліка Spe Salvi. Про християнську надію (2007), 17. [3] Там само, 18. [4] Там само, 22. [5] За: Г. Гурни, Люди з долини смерті, Wydawnictwo AA, Kraków 2013, с. 43-52. [6] Франциск, Енцикліка Lumen Fidei. Про християнську любов (2013), 3. [7] Як приклад можна навести програми ООН або ЮНІСЕФ стосовно виховання дітей, де вже 4-річним дітям пропонують відкривати власну сексуальність. [8] З грецької – „дія”.
|
Папа Бенедикт XVI до НАРЕЧЕНИХНавіщо готуватися до шлюбу і про що йдеться в цьому приготуванні?Краса, добро і щастя подружнього і сімейного життяВідповідальна прокреаціяЗло і страждання у подружньому та сімейному життіКонтрацепціяВідмінність між природним регулюванням плідності та контрацепцієюПро запліднення in vitroЕтика відповідальної прокреації і структура подружнього актуЧому в подружньому житті стільки страждання?Який вихід із трагічного становища людини?Як благодать, любов Христа, перемога над гріхом та егоїзмом приходять у життя подружжя?Як розпізнати призначену для мене „половинку” – ЗАРУЧИНИПізнання і прийняття себеЖінка й чоловік: відмінності як дар і завданняПодружнє життя у згоді з природою людиниСпілкування і діалогТіла подружжя – сакраментальний знак приходу БогаСімейне життя – ВИХОВАННЯ дітейЩо необхідне для християнської сім'ї?Світ, в якому ми живемоЗустріч і катехиза для батьків нареченихЯк добре приготувати і пережити шлюб і весілляЯк організувати християнське весілляМОЛИТВИ НАРЕЧЕНИХМОЛИТВИ БАТЬКІВ ЗА ЗАРУЧЕНИХ ДІТЕЙБАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ
|
Роздрукувати
