Аби краще усвідомити присутнє у світі зло та його наслідки, скористаємося спочатку деякими СТАТИСТИЧНИМИ даними.

2013 року Україна посідала третє місце у Європі за кількістю РОЗЛУЧЕНЬ. Розпадаються 6 із 10 зареєстрованих шлюбів. 50-60% усіх розлучень припадають на молоді подружжя, з яких більша частина розлучається буквально вже на початку спільного життя: від 3 місяців до 1,5 року. Найчастіше серед причин розлучення називають морально-психологічні проблеми та зловживання алкоголем. За 2012 рік в Україні було укладено 278 000 шлюбів і зареєстровано понад 168 000 розлучень (тобто 61%).

Чому так відбувається, попри те, що переважна більшість наречених щиро обіцяють одне одному любов? Чому егоїзм і зло перемагають? Страждають при цьому не тільки дорослі, яким життя не вдалося, – страждають також і невинні діти.

ДІТИ-СИРОТИ: за даними 2012 року, в Україні було 92 800 дітей-сиріт. У 80% таких дітей батьки є, але вони або відмовилися від них самі, або були позбавлені батьківських прав. Якщо дивитися за статистикою регіонів, то найменше сиріт на Заході України. На­ приклад, у Львівській області сиріт утричі менше (на 100 000 населення), ніж у Кірово­ градській, і вдвічі менше, ніж у Донецьку. Характерним є те, що карта сиріт збігається з картою народжень, тобто чим нижча народжуваність у регіоні, тим більше сиріт і тим вищий рівень алкоголізму. Чому батьки покидають своїх дітей? Вони ж хотіли бути добрими, а все-таки якесь зло в них існує. Чому так діється?

АБОРТИ: за офіційними даними, в Україні щороку проводиться близько 200 000 абортів. За неофіційними підрахунками, можна говорити про ЗО млн. абортів за роки незалежності. Україна увійшла до п'ятірки країн-лідерів за кількістю абортів. До того ж, не можна оминути увагою нехірургічні, медикаментозні аборти, про кількість яких взагалі неможливо дізнатися.

У кожної третьої жінки після аборту виникають ускладнення, а кожна раніше чи пізніше зазнає ДУХОВНОГО СТРАЖДАННЯ. Кожна друга дівчина після першого ж аборту залишається НЕПЛІДНОЮ! Кількість неплідних пар в Україні перевищує 2 млн., як свідчать дані Міністерства охорони здоров'я. Офіційно перебувають на обліку 1,2 млн. таких пар. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), від 15-20% пар нашої планети страждають від неплідності.

Як це можливо, що мама убиває в собі нове життя, що до цього призводить, чому це зло таке сильне?

НАСИЛЬСТВО У СІМ'Ї: 35% жінок, які потрапляють до лікарень „швидкої допомоги”, перебувають там через тілесні ушкодження, пов'язані зі знущаннями вдома. Від 25 до 40% жінок зазнають побоїв під час вагітності. 50% усіх бездомних жінок і дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства у сім’ї. Від 65 до 95% тих, хто займається проституцією, зазнали сексуального насильства ще в дитинстві. 95% справ про розлучення викликані брутальною словесною образою і побиттям жінок.

Чому так відбувається, що людина стає здатною до насильства і кривдження слабкіших?

Це все цифри, але за цифрами завжди стоять конкретні люди, їхні страждання. Певно, ніхто з них не бажав собі такого зла і страждання; однак воно з'явилося. Чому, звідки воно взялося?

Деякі з цих сумних явищ варто розглянути детальніше. Почнімо, може, від того, що здається таким прекрасним у подружньому житті: ІНТИМНІ СТОСУНКИ. Ось молода пара, вони бажають кохатися, хочуть насолоди, але поки що НЕ ХОЧУТЬ МАТИ ДІТЕЙ, тому що праця, кар'єра, а ще хочеться порадіти життю без зайвих клопотів, отже, вони використовують КОНТРАЦЕПТИВИ. Щоразу під час близькості переживають певне напруження, бо невідомо, чи той засіб точно спрацює. Єднання відбувається дещо нервово, з постійною „задньою думкою”. Чоловік здійснює це єднання щоразу швидше, аби лиш задовольнити свою потребу, потім повертається спиною і засинає, адже він стомився. Дружина почувається щоразу більш ВИКОРИСТАНОЮ. В ній потроху назріває бунт. Вона хоче це якось висловити, показати, що так не можна, що в цьому єднанні йдеться про щось більше, ніж про примітивний фізіологічний акт. Тому вона починає відмовляти чоловікові в подружній близькості, а він дратується І злоститься. Інколи застосовує насильство. І вона теж вдається до свого насильства: відвертається від нього, три дні мовчить... Інтимного зв'язку в подружжі фактично немає, а якщо і є, то він не приносить нічого доброго, становлячи тільки певне фізіологічне заспокоєння. Найбільше від цього страждає жінка. Також і їхні стосунки загалом стають дедалі гіршими, їм уже не хочеться бути разом. Щоразу частішими стають скандали, дні повної мовчанки, він щоразу більше часу проводить поза домом, починає випивати.

Вони ще намагаються якось врятувати своє подружжя. Розмовляють, хочуть усе розпочати заново. Хочуть оновити свої інтимні стосунки: може, секс допоможе відродити втрачене. Але первісної гостроти почуттів уже немає, отже, аби розпалитися сильніше, вони починають вдаватися до більш вигаданих форм інтимної близькості, навіть іноді до певних відхилень чи відвертих збочень, вдаються до ПОРНОГРАФІЇ. Але це нічого не дає. Після кожного такого зближення залишається відчуття несмаку та якась порожнеча.

Вони кажуть: ну давай спробуємо, „заведемо дитину”, може, дитина нас з'єднає. Вона думає, що як матиме від нього дитину, то, може, буде краще, він більше буде вдома. Пара „пробує” мати дитину. Але виявляється, що це не так собі просто. Минають місяць за місяцем, а дитини нема. Ідуть до лікаря – може, він допоможе. Ну, і, звичайно, є проблеми з плідністю. Лікар каже, що, найімовірніше, це через застосування контрацептивів, зокрема через ті таблетки, які вона приймала у 17-18 років. Вона зізнається, що навіть робила аборт. Так, відповідає лікар із сумом, тим більше можливі дуже серйозні наслідки. Вони потрапили до доброго лікаря, який має добре серце. Він запитує жінку: ви, напевно, переживаєте через цей аборт? З'являються сльози. Лікар каже спокійно: не засуджуйте себе, подібне переживають усі жінки, які робили аборти. Це так званий ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ. Я можу вам допомогти, я християнин, але порозмовляймо вже після роботи...

Звичайно, не кожне подружжя, яке вживало протизаплідні засоби, матиме пізніше таке життя, як ми обговорюємо. Однак елементи цієї історії є спільними для дуже багатьох подружжів.

Як багато страждання! І чому ж це так?

Саме тому ми хочемо надати вам інформацію про деякі речі, аби ви знали правду. Аби вона допомогла вам уберегтися від страждань, викликаних неправильною поведінкою.

КОНТРАЦЕПЦІЯ

Один із методів, який нищить дар плідності, це контрацепція: contraceptio у новолатинській мові буквально означає „виключення, відкинення”. Тобто КОНТРАЦЕПЦІЯ – це втручання у фізіологічний, природний процес плідності з наміром знепліднення, недопущення запліднення, уникнення зачаття.

До засобів контрацепції, у правильному розумінні цього слова, належать:

• перерваний статевий акт;

• стерилізація (жінки або чоловіка);

• методи бар'єрної дії (презервативи);

• сперміциди (хімічні речовини місцевої дії).

Натомість усе інше, що загалом називають контрацепцією, нею не є:

• Гормональні контрацептиви (оральні таблетки, ін'єкції, підшкірні імплантати) мають також ранньоабортивну дію.

• Засоби „після статевого акту” (Постинор, RU-486, ін'єкції простагландинів) безпосередньо націлені на руйнування вже заплідненої яйцеклітини.

• Внутрішньоматкові спіралі (мають абортивну дію, оскільки не впливають на перебіг циклу і не блокують овуляцію, а просто заважають зародкові закріпитися в матці).

КОНТРАЦЕПЦІЯ суперечить природі: вона руйнує біологічні механізми наших тіл, зокрема найчутливішу систему – репродукційну, тобто шкодить здоров'ю і плідності. Крім того, сама суть ПОДРУЖНЬОГО АКТУ змінюється через використання контрацепції. Заперечується любов, яка сама по собі є цілковитим даром, бо егоїзм, свої інстинкти і використання іншого опиняються на першому місці.

Нібито оберігаючи, контрацепція насправді створює великі проблеми, які виражаються у послаблені подружньої любові і єдності, віддаленні одне від одного та втраті взаємоповаги.

АБОРТИ

ЖИТТЯ ЛЮДИНИ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ У МОМЕНТ ЗАПЛІДНЕННЯ яйцеклітини сперматозоїдом. Від цієї миті зачаття вже відомо, чи то буде дівчинка, чи хлопчик, якого зросту, який матиме колір очей, які схильності до хвороб. Далі вже тільки питання етапів розвитку і помітних змін у вигляді плоду, але суть залишається та ж сама: як повністю розвинена дитина під кінець вагітності, так і щойно запліднена клітина, є людиною. Тому переривання вагітності на будь-якому етапі є вбивством людської істоти.

Аборт, тобто вбивство дитини в лоні матері, називають по-різному: чистка, операція з переривання вагітності, відновлення місячного циклу.

 

Лікар Ентоні Леватіно з США зробив близько 1200 абортів до часу, поки став їхнім противником. Ось як він описує процедуру аборту:

„Після значного розширення стінок шийки матки і скачання амніотичної рідини, в якій плаває плід, береш у руки сталеві щипці. Вони приблизно ЗО см завдовжки, і закінчуються 5-сантиметровими щелепами, по краях яких – ряди гострих зубів. Їх використовують для захоплення і подрібнення тканини. Аборт у другому триместрі робиться наосліп. Дитина може перебувати в будь-якому положенні, в будь-якому місці в матці.

Отже, сягаєш в глибину і ловиш усе, що вдасться [...]. Коли щось спіймаєш, подрібнюєш його щипцями і витягуєш з усіх сил. Справді міцно. Відчуваєш, що всередині щось відпустило – а назовні з'являється вже повністю сформована ніжка, довжиною приблизно 15 см. Тоді знову сягаєш щипцями всередину. Знову тягнеш з усіх сил. Витягуєш ручку аналогічної довжини. Сягаєш знову і знову... Виймаєш хребет, кишечник, серце і легені.

Але найважчою частиною абортів в другому триместрі є витягування голівки дитини, яка в цьому віці є завбільшки із велику сливу, і на даному етапі вже вільно плаває в матці. Дістати її можна, якщо ввести всередину щипці повністю.

А впевненість, що голівку вже вловив, матимеш, коли щипці щось трощать, а назовні випливе біляве желе. Це мозок дитини. Тепер можеш досягти останків черепа. Часто виходить крихітне личко, яке дивиться на тебе зі скляними оченятами.

 

[...] аборт це не операція у сенсі будь-якого іншого хірургічного втручання. Аборт – це брутальне порушення гормональних процесів в організмі жінки, де все налаштоване на зачату дитину. Тому аборт завжди супроводжується фізичними і психічними наслідками, які разом називаються „ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ”.

 

До ФІЗИЧНИХ НАСЛІДКІВ зараховуємо:

• безпліддя;

• позаматкові вагітності;

• запалення, кровотечі;

• самовільні викидні;

• передчасне відділення плаценти від матки (пологи та після пологів);

• відсутність зменшення матки після пологів.

ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ:

• почуття провини, сором, докори сумління (часто призводять до депресій);

• безсоння, схильність до самогубства;

• відчуття скривдженості;

• відчуття дискомфорту в присутності дітей. Інколи може з'являтися навіть агресія та нехіть до дітей, до чоловіків, а також до медперсоналу.

Наслідки аборту відображаються також і на житті чоловіка та народжених дітей (братів і сестер убитої дитини). У ЧОЛОВІКІВ це депресія, емоційні проблеми, алкоголізм, конфлікти у подружжі. Багато подружжів навіть розпадаються. У ДІТЕЙ зустрічається „синдром уцілілих”: почуття невпевненості, сумніви у любові батьків. Зранені абортом батьки часто несвідомо відштовхують також і своїх народжених дітей.

Словом, усе це свідчить про одне: аборти – це вбивство, вони не звільняють від жодних проблем, а створюють їх ще більше і на все життя.

Можливо, не всі з вас знають, що за добровільно зроблений аборт, а також за співучасть у ньому – якщо без цієї співучасті злочин не був би скоєний – віруюча людина, як наслідок, отримує екскомуніку (анафему), тобто виключення з Церкви. Це означає, що такій людині не можна приступати до святих таїнств, а також їх здійснювати (бо деякі таїнства можуть бути здійснені мирянами, наприклад, таїнство подружжя). Екскомунікований також не може бути призначений ні на яку посаду в Церкві, ані виконувати якесь служіння. Наприклад, йому не можна бути лектором, хресним, свідком Миропомазання.

Бог є Милосердя, і через Церкву Він прагне допомогти кожній жінці й кожному чоловікові, які прагнуть жити як нормальні люди і не грішити. Коли вони жаліють про гріх аборту та приступають до сповіді у сповідника, який має право звільнити їх від екскомуніки, то тоді вони отримують прощення свого гріха.

ПОРНОГРАФІЯ

ПОРНОГРАФІЯ, від грецького „порні” – проститутка, і „графі” – писати: вульгарно натуралістичне, непристойне зображення статевого життя у живописі, літературі, кіно, фотографії тощо, або словесне описання статевого акту з метою сексуального збудження.

Насамперед порнографія нищить гідність жінки, зводячи її до рівня об'єкту торгівлі. Вона впливає на спосіб сприйняття жінки чоловіком. Чинить так, що люди, які нею користуються, стають узалежненими від певного зразка, з яким жодна жінка не може зрівнятися. Тому що поліграфія і сучасна техніка дозволяють створити образи, які схожі на справжні фотографії (реальних сцен), однак насправді вони спеціально поставлені і не відповідають дійсності.

Порнографія створює образ штучної привабливості, яка дуже рідко трапляється у жінок. Натомість у сприйнятті чоловіка виникає образ жінки, чия врода не має ніяких вад і чия сексуальність не має меж, а таких жінок на світі не існує. Такий неможливий стандарт приводить чоловіків не тільки до легковаження красою своїх дружин, але й робить так, що для чоловіка, який сягає до порнографії, тілесність його жінки вже не є сексуальним збудником. Якщо жінка намагається такому ідеалові відповідати, то це приводить її тільки до гіркого розчарування, а слідом за тим до несприйняття власного тіла і взагалі самої себе. Нормальний вигляд і нормальна поведінка перестають обумовлювати сексуальне життя такої пари.

У сучасній американській психологічній літературі звертається багато уваги на узалежнення від порнографії: уява, мрії, сексуальні переживання викликають сильну залежність. Шарлотта Девіс Касл у виданні „Жінка, секс і залежність” аналізує, серед іншого, вплив порнографії на людей, звертаючи увагу, що вона діє як наркотики.

Енн Вілсон Шеф, відома у США психотерапевт, зауважує, що кожна залежність – непоступлива, підступна і нищівна. Теж саме і з сексуальною залежністю, в цьому разі, відносно порнографії. Людина, яка сягає до порнографії, стає неспроможною налагоджувати глибокі тривалі стосунки сексуального характеру, тобто стає нездатною до нормального сексуального співжиття у подружжі.

ШТУЧНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ – „ІN VITRO” – ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ (ЕКЗ)

ШТУЧНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ неприйнятне для людей з кількох причин. Насамперед, це методика, яка порушує цілісність подружньої статевої близькості. Такий сухуватий термін означає, що у подружжі, яке Бог задумав прекрасним, фізичне єднання так само має бути прекрасним, виражаючи любов, а не тільки пристрасть, і має бути відкритим на життя, яке Бог посилає у світ через подружню пару. Натомість будь-яка спроба розділити це єднання на складові вбиває суть подружньої близькості. Тому ненормальною буде статева близькість без бажання мати дітей, як також і бажання мати дітей поза тілесною близькістю чоловіка і жінки. Механічним чином відірвати запліднення від близькості, яка виражає любов, це зруйнувати задуману Богом гармонію. Це суперечить людській природі і тому завжди приносить шкоду людині.

Крім того, під час штучного запліднення in vitro ніколи не здійснюється одне запліднення окремо, отож потім постає проблема, який з ембріонів підсадити до матки, а які знищити. А знищення вже запліднених людських клітин є вбивством людської істоти. Батьки, які прагнуть мати дитину, не так часто задумуються про те, що за одне вдало народжене дитя вони платять смертями кількох або кільканадцяти інших дітей.

Медики вибирають із запліднених клітин ті, які виглядають найкращими, тобто вибирають поміж зачатих людських життів, як товар на прилавку. Відбір „сильніших”, на думку лікаря, клітин, заморожування „гірших” чи „слабкіших”, а тим більше викидання їх у смітник медичних відходів – справа етично недопустима.

Імовірність вдалої підсадки і подальшого народження, за статистикою, при поодинокій процедурі, становить 20%. Тобто, з кожних 10 новостворених людських життів – 8 приречені на загибель. Близько половини пар, які вирішили скористатись з методу in vitro, не можуть однак дочекатись потомства.

Ще одне дуже важливе, ключове зауваження: така методика суперечить природі любові, бо дитина за такого підходу стає річчю, а не особою.

Можна було б ще поговорити про такі „деталі": як відбувається „здобування” сперми від чоловіка, як сильно це його принижує. А також й про те, як сильно руйнує здоров'я жінки „живлення” гормональними препаратами заради того, щоб підвищити ймовірність запліднення. (Наприклад, in vitro значно підвищує ризик виникнення пухлин у яєчниках та грудях жінок.) І скільки розчарувань, адже результативність цього методу дуже низька... Діти, народжені з використанням in vitro, частіше хворіють. Існує чимало проблем, пов'язаних із донорами сперми та жінками, які продають своє тіло, щоб виносити вагітність.

Можливо, ви здивовані тим, що ми тут кажемо, отже, заохочуємо пізнавати правду і шукати інформацію з різних джерел. Про те, що говориться в Церкві, рідко коли кажуть медіа, мало що розповідають у лікарських кабінетах чи лікарнях. У клініках штучного запліднення працює дуже багато тих, хто свідомо налаштований заробляти великі гроші на людській біді та гріхах, на цих формах зла. Саме ці середовища, пропагуючи контрацепцію і аборти, роблять чоловіків та жінок безплідними, а потім використовують це безпліддя, аби знову заробити на людському стражданні чергові брудні гроші. […]

Варто додати, що Існує новий напрямок у медицині – НаПроТехнологія, яка займається лікуванням безпліддя, вона спирається на ретельну діагностику, поліпшення загального та гінекологічного здоров'я та створення можливості для подружжя зачати дитину у природний спосіб, поважаючи водночас гідність жінки і цілісність подружжя.

Ефективність НаПроТехнології є набагато вища ніж in vitro.

ІНШІ ПРИКЛАДИ ЗЛА І ТЕРПІННЯ

Ще хочемо розповісти вам декілька житейських історій.

Хлопець жив у сім'ї, де батьки дуже часто сварилися. Тато випивав і багато їздив у відрядження. Мама почувалася самотньою і всю любов віддавала своєму синочкові. Він, певно, навіть не усвідомлював, як сильно вони були між собою пов'язані, як міцно вони були поєднані своїми почуттями. Хлопець закохався, все було дуже добре, мама навіть організувала прекрасне весілля. Але вочевидь вона сама найкраще знала, що потрібне її синові, а тому постійно втручалася у життя молодого подружжя, навіть не замислюючись над тим, що вона втручається, а не просто „допомагає”.

Цей хлопець, а власне, вже молодий чоловік, також не вмів її відсторонити від новоствореного гнізда, надалі потребував комфорту, щоби бути любленим і відчувати всебічну опіку. Він не вмів бути зі своєю дружиною, залишити маму, нерідко проводив із мамою більше часу, ніж із жінкою. І подружжя, звісно, розпалося. Він настільки зжився почуттями зі своєю матір'ю, що вже був неспроможний жити інакше. Однак підсвідомий протест поступово наростав, і з часом цей чоловік усвідомив, що через цю залежність від матері, його життя є таким невдалим, а його серце більш сповнено ненавистю, ніж любов'ю. Щоб якось заглушити свою внутрішню пустку, чоловік просиджував довгі дні в Інтернеті...

Скільки ж є таких історій, сповнених страждання через те, що люди нездатні розстатися зі своїми батьками, особливо з мамою!

Наступна історія. Він і вона побралися. Вона вихована у сім'ї, де все вирішувала мама. Тато мовчав, приносив гроші, мав приятелів, із якими ходив на риболовлю і на пиво, був несамостійним, нерішучим. І молода дружина хотіла так само робити у своєму житті, підкорити собі свого чоловіка. Він спершу боронився, вони сварилися, але вона була впевнена, що, аби бути щасливою, мусить наполягати на своєму. Він кохав її і не хотів полишити, отож почав потроху „відступати”. Можна сказати, що почав утікати, шукати поза домом того, що допомогло би йому реалізуватися як особистості. На роботі його цінували високо. Він був прекрасним менеджером, але не почувався щасливим. Відчував, що весь той успіх на роботі сам по собі не робить його щасливим. Почувався самотнім і щоразу більше собою незадоволеним, адже доводилося щоразу більше поступатися жінці, аби мати спокій, і вона цілковито панувала над дітьми.

Отож з'явилася в його житті інша жінка, яка була одружена. Вона співчувала йому, вислуховувала. Справа йшла до розлучення. Його дружина була в шоці, впала в депресію. Вона не могла зрозуміти, як це все сталося?! Звинувачувала свого чоловіка перед дітьми. Усі дуже страждали від цього...

Скільки ж то подібних історій? Чому так відбувається? Чи може щось таке статися і з вашим коханням?

Повторюємо це запитання: чому більшість подружжів нещасливі, попри те, що щиро присягають одне одному у любові, і попри те, що мають добру волю? […]

 

---

Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 26-32, 34.