«Отож, якщо є достатньо обґрунтовані підстави для того, щоб віддалити термін наступного народження через фізичний чи психічний стан чоловіка або жінки, або через зовнішні обставини, Церква навчає, що одружені можуть використати природні цикли, притаманні репродуктивній системі і мати подружні акти лише в неплідний період, таким чином контролюючи народження, що жодним чином не суперечить тим моральним принципам, які Ми щойно пояснили.

Церква залишається вірною собі і своєму вченню, якщо вона, з одного боку, вважає дозволеним використання подружжям неплідних періодів, а з іншого – відкидає використання протизаплідних засобів як недозволене,  навіть якщо на захист цієї практики знову й знову наводять поважні та вагомі підстави. Насправді мова йде про два зовсім різні типи поведінки: відповідно до першого – подружжя законно використовує природну можливість, в іншому випадку – вони перешкоджають перебігу природного процесу зачаття. Безперечно, в обох випадках чоловік і дружина одностайні в тому, що вони з вагомих підстав хочуть уникнути народження дітей і при цьому вони, зрозуміло, хотіли б бути в цьому впевнені. Однак слід зазначити, що лише в першому випадку подружжя може утриматися від подружніх [статевих] стосунків упродовж плідного періоду, якщо народження наступної дитини є небажаним. А в неплідні періоди вони вступають у подружні [статеві] стосунки для засвідчення взаємної любові та збереження обіцяної взаємної вірності. Якщо чоловік і дружина поводяться саме так, то вони дійсно дають свідчення справжньої любові» (Енцикліка Humanae vitae, 16).