У мене двоє дітей, і я вже не можу мати більше. Вже якийсь час в мене стоїть внутріматочна спіраль. Це дещо (хоча не треба перебільшувати) звільнило мене від страху перед вагітністю. Докорів сумління в мене, по суті, немає, проте мені не дає спокою усвідомлення того, що вживання контрацепції Церква вважає гріхом. Я не маю до Церкви з цього приводу претензій, але відчуваю внутрішню потребу знайти священика, який би мене зрозумів і не засудив. Я прочитала кілька Ваших статей і подумала, що таким священиком можете бути Ви. Я знаю, що, мабуть, не все можна публікувати, але прошу написати мені особисто, що справа вживання контрацептивів є дуже складна і всіх людських бід і стосунків підвести під загальну риску не можна.

---

Все ж таки відповім публічно, бо йдеться про дуже важливу проблему, яка стосується не тільки Вас. Зізнаюся, що перед тим, як написати цього листа, я молився про світло Боже і для себе, і для Вас, і для всіх читачів цих рядків. У такій важливій справі треба передовсім рахуватися з моральною істиною, навіть якщо вона не завжди відповідає нашим очікуванням і настроям.

А справа є тому така важлива, що спіраль – це не контрацептивний засіб, а абортивний. Якщо це Нас вразило, то, прошу Вас, перевірте самі, що це справді так, а не мій приватний погляд чи навіть Церкви. Дія спіралі полягає в тому, що вона не дозволяє загніздитися вже зачатій людській істоті й спричиняє аборт. Тобто тут уже йдеться про гріх проти п’ятої заповіді Декалогу, проти заповіді "Не вбий".

Ви, мабуть, досі цього не усвідомлювали. Я розумію, що Ваша уява може противитися такому твердженню. Уява підказує, що якби це був аборт, то хтось мусив би бачити усунений плід. Тим часом жінка, яка дозволила поставити спіраль, взагалі ніякого усуненого зародка не бачить. На жаль, у цьому випадку факти свідчать проти уяви. Викидень здійснюється справді, хоч ембріон ще такий малий, що матка взагалі не може завважити ані його існування, ані його смерті.

Багато хто з людей надають великого значення критерію кількості: чи плід був великий чи малий, старший чи молодший. Скільки разів мені траплялося вислуховувати зізнання матерів: "Я перервала вагітність", – і поспішне доповнення: "Але це було тільки на початку другого місця". Ніби це якісь пом’якшуючі обставини! Критерій кількості важливий, коли стосується речей, але не людського життя. Є різниця, чи вкрадуть мале теля чи велику корову, або знищать саджанець чи міцне дерево. Але в тому, чи я відбираю життя людській істоті, яка тільки-но почала існувати, чи дозрілій людині, чи старцеві, в якому життя вже дотліває, об’єктивної різниці немає. Немає істотної різниці в тому, чи дитина, якій відбирають життя, є майже невидимим ембріоном, чи вона важить 120 грамів, чи чотири кіло. Сучасна наука не залишає сумнівів щодо того, що існування і розвиток окремого представника виду homo sapiens починається з моменту зачаття. Кожен з нас почав існувати саме в момент зачаття, а не пізніше.

Звернімо тепер увагу на те, що трапляються такі факти, які одразу важко усвідомити; треба часу, щоб призвичаїтися до них. Це стосується як бажаних і довгожданих речей, так і небажаних. Наприклад, наша перша дитина закінчила навчання і стала магістром, а батьків аж розпирає гордість і радість, та водночас їм важко в це повірити. Так само першою реакцією на смерть, особливо несподівану, когось близького є відмова визнати цей факт: "Це неправда! Цього не може бути!" – кричать з розпачем близькі біля труни. Людина ніби насправді чекає, що час поверне назад на два дні й перебіг ситуації, коли його близький помер, буде інакший, щасливіший.

Психічний стан жінки, в якій тільки-но зародилося життя, чимось схожий. Навіть якщо дитина бажана й довгоочікувана, важко одразу звикнути до її існування, адже ще недавно її не було. Набагато бурхливіше цей процес відбувається у психіці батьків, які не мали наміру зачинати дитину: "Адже ми не хочемо мати дитину, ми не можемо її мати, а отже, її немає!". Багато трагічних рішень проти людського життя було прийнято і, на жаль, виконано саме у такому психічному стані. Тим часом у такому фундаментальному питанні, як справа людського життя, ні в якому разі не можна приймати рішення, спираючись на суб’єктивний душевний стан, який явно суперечить об’єктивному стану речей. А об’єктивний стан речей є такий: навіть найменший ембріон, який жінка носить у собі, є, без сумніву, окремою людською істотою. А людської істоти, особливо невинної, ніколи не можна вбивати. Один тільки Бог має владу над її життям.

Рішення поставити спіраль, яка без відома матері нищитиме кожне зачате в ній життя, є психічно незрівнянно легше, ніж свідома згода лягти на операційний стіл, щоб убити плід. Але об’єктивно воно є набагато грізніше, бо жертвою стає не одне зачате людське життя. Тому, заради Бога, благаю Вас, негайно усуньте ту спіраль, бо вона – знаряддя смерті.

Оскільки Ви католичка, то наведу ще один аргумент віри: людина починає жити у хвилину зачаття. Ми щодня проказуємо молитву: "Ангел Господній благовістив Діві Марії і зачала від Духа Святого". Саме в момент зачаття Єдинородний Божий Син став людиною, тому свято Благовіщення ми відзначаємо 25 березня і через дев’ять місяців святкуємо Різдво Христове. Так само 8 грудня ми святкуємо урочистість Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а 8 вересня святкуємо її народження.

Ви пишете, що не можете мати ще одну дитину. Можливо, це пролунає суворо, але прошу мене вислухати. Напевно, Ви маєте переконання, без якого не можна бути християнином, що моральних законів не можна не дотримуватися навіть тоді, коли вони важкі, а також що розв’язання своїх проблем всупереч Богу врешті-решт не приведе людину до добра.

Тож гадаю, що сьогодні між собою змагаються дві концепції подружньої моралі: язичницька і християнська. Язичницька концепція вживає слово "абсолютно" у двох контекстах: інтимне життя є для нас чимось таким, від чого ми абсолютно не можемо відмовитися, навіть частково, і якщо ми не хочемо мати дитину, то ми її не повинні й не будемо мати. Ця концепція приносить щедрі ужинки смерті, що цілком закономірно. Бо в інтимному зв’язку, по суті, може зачатися дитина. Так може трапитися тоді, коли подружжя цього не хоче чи навіть робить усе, щоб цього не трапилося. Якщо подружжя абсолютно виключає зачаття дитини, а проте воно сталося, то робиться все для того, щоб ця дитина не народилася. Є логічний зв’язок між згодою на протизаплідні засоби і згодою на штучний аборт: якщо протизаплідні засоби підвели, то вдаються до інших, аби тільки дитина не народилася. І невипадково прихильники контрацепції майже ніколи не відрізняють їх від абортивних методів.

Сповідники Христа своє "абсолютно" вживають в іншому контексті. Абсолютно не можна вбивати. Звісно, подружжя часто опиняється в такій ситуації, коли справді вже не можуть мати дітей, принаймні наразі. Тоді вони обмежують інтимне життя неплідними періодами. їм це під силу, бо вони не мають забобону, нібито статевий акт у подружжі такий важливий, що годі й уявити будь-яке його обмеження. Наскільки подружжя, яке вживає контрацептиви, легко забуває про те, що внаслідок статевого акту може зачатися людина, настільки важко про це забути тому подружжю, яке регулює своє інтимне життя ритмом періодів плідності. Тому якщо навіть дійде до незапланованого зачаття, вони не будуть дивуватися, а приймуть дитину з усією любов’ю, хоча об’єктивно це для них важко.

Безперечно, відомі слова Мойсея з Книги Второзаконня також стосуються подружньої моралі: "Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю; життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству, любивши Господа, Бога твого, слухавшись Його голосу та прихилившись до Нього; в тому бо полягає твоє життя й твоє довголіття" (Втор 30,19-20). І слова Ісуса Христа: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять" (Мт 7,13-14).

А проте якщо хтось заради вірності Богу піде важкою дорогою, то він швидко спізнає, що врешті-решт це справжнє ярмо, але солодке, тягар, але легкий (пор. Мт 11,30).

 

 

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 76-82.