МЕДИЧНИЙ АСПЕКТ

Штучне запліднення – це застосування різних медично-технічних методів з метою запліднення яйцеклітини чоловічою спермою і зачаття людського життя без статевого акту між чоловіком і жінкою.

Усі ці методи можна поділити на гомологічне запліднення, при якому використовуються гамети від подружньої пари, та гетерологічне, при якому зачаття осягається за допомогою гамет, взятих принаймні від одного донора з-поза подружньої пари. Крім того, кожну з груп можна поділити ще на дві: екстракорпоральні методи (in vitro) та всередині організму (in vivo). Критерієм поділу є місце проведення самого запліднення; у першому випадку воно відбувається поза організмом жінки, у пробірці (лат. "in vitro" – "в склі"), а в другому – всередині її статевої системи (лат. "in vivo" – "наживо").

Екстракорпоральне штучне запліднення або FIVET (англ. Fertilizatio in vitro and embryo transfer – "запліднення in vitro з наступним перенесенням ембріону") має кільканадцять модифікацій. Найчастіше процес розпочинається з гормональної стимуляції яєчників, щоб завдяки гіперовуляції, тобто продукуванню яєчниками жінки кількох дозрілих ооцитів в одному циклі, отримати кілька (зазвичай 6-8) яйцеклітин на стадії повної зрілості. Взяті яйцеклітини змішують з сперматозоїдами; через деякий час (близько 19 год.) оцінюють, чи відбулося запліднення. За позитивного результату 2, 3 або 4 зародки переносять у матку. Решту ж заморожують для можливих подальших спроб процедури, знищують або використовують, наприклад, для медичних досліджень.

У свою чергу штучне запліднення всередині організму (інсемінація) полягає у введенні попередньо взятої сперми у жіночі статеві органи з метою запліднення яйцеклітини. Найчастіше застосовують метод GIFT (Gametes Intrafallopian Transfer): сперматозоїди за допомогою лапароскопа вводяться у маткову трубу жінки.

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Так проходить процедура штучного запліднення. Проте не все, що технічно можливе, є морально прийнятним. Де факто, методи штучного запліднення пов’язані з багатьма моральними дилемами. Узагальнюючи, йдеться про погодження прав двох сторін: батьків з їхнім правом мати потомство з одного боку та дитини з її правом на життя, тілесну цілісність і можливість бути зачатою в подружньому акті чоловіка і жінки, які кохають одне одного, – з іншого. Отож, оцінюючи цю процедуру, варто звернути увагу на:

A. Права батьків

Безперечно, "подружжя і подружня любов за своєю природою спрямовані на народження і виховання потомства"[1]. Проте необхідно пам’ятати, що "вірність подружжя включає в себе взаємну повагу до їхнього права стати батьком і матір’ю виключно завдяки одне одному"[2], співдіючи при цьому з Богом "не як господарі, а як слуги Творця, який є Любов"[3]. Саме це право подружньої пари брутально порушується при використанні методів штучного запліднення, що може відбуватися в двох моментах:

1. У зверненні до третьої особи, щоб отримати сперму чи яйцеклітину, що має місце при гетерологічному заплідненні чи то in vitro, чи інсемінації;
   
   

2. В участі "третіх" осіб (лікарів), які "десь" в лабораторіях, "у склі" "майструють" нову людську особу, яка завдячує своїм існуванням їх технічній майстерності та вправності у застосуванні біотехнологічних процедур, а не взаємному любовному даруванню батьків, які співдіють із самим Творцем.

B. Права дитини

1. Персоналістична етика визнає, що життя людської особи починається від моменту зачаття, а його властиве і єдине місце передавання – подружній акт. "Дитина має право бути зачатою, виношеною у лоні, приведеною на світ і вихованою у подружжі", щоб "через певний і визнаний зв’язок зі своїми батьками (…) розкрити власну ідентичність і досягти власного людського розвитку"[4]. Натомість гетерологічне запліднення позбавляє її спорідненості з батьками, позаяк вона є генетичним нащадком не своїх батьків (принаймні, одного з них)», а донорів гамет, що може гальмувати "дозрівання її особистої ідентичності"[5].
   
   

2. Право дитини на свою особову значущість і гідність. Запліднення in vitro є свідченням технізації людської прокреації, на що вказує хоча б факт частого вживання терміну "репродукція" ніж "прокреація", що більше пасує до сфери виробництва, ніж співпраці людини з Богом у творенні (pro-creatio) нового життя. Це веде до трактування дитини як предмету, товару, засобу для заспокоєння прагнень батьків. Унаочнює це євгенічна селекція, яка застосовується все частіше. Сформовані in vitro зародки селекціонують, щоб перенести в матку ембріони без дефектів, бажаної статі чи з певними якостями.
   
   

3. Дитина має право на життя і тілесну цілісність, має право бути бажаною і щоб її любили. Проте саме допоміжні репродуктивні технології несуть в собі загрозу для життя ембріонів, а у багатьох випадках прямо передбачають їх умертвіння:

   • шанси на виживання і розвиток у ембріонів, перенесених у матку, оцінюються у 15-20%. Тобто переважна їх більшість гине на початкових фазах розвитку, і лише поодинокі можуть вижити і розвинутися;

   • ще менше шансів мають ембріони не імплантовані, т.зв. "надлишкові". Майже 75% сформованих in vitro зародків заморожуються. Саму ж процедуру замороження та розмороження витримують близько 75% з них. Спеціалісти трактують ці втрати як ціну за позитивний результат. Утім, як же "вражає те, що ані професійна етика, ані органи системи охорони здоров’я ніколи б не дозволили в будь-якій іншій сфері медицини застосовувати процедури, які б передбачали такий великий відсоток невдач і смертельних наслідків"[6]. Та й це ще не все;

   • як зазначалось вище, FIVET передбачає перенесення до материнського лона кількох ембріонів. Це призвело до істотного почастішання багатоплідних вагітностей, що породило практику т.зв. редукції ембріонів. Процедура передбачає безпосереднє знищення ембріонів чи плодів у лоні матері. Дійсно, парадоксальним є рішення знищити людські істоти, які перед тим були об’єктом палкого прагнення[7].

Таким чином, у співвідношенні загальної кількості створених зародків до кількості народжених дітей, частка принесених у жертву надзвичайно велика. Загалом на народження однієї дитини, зачатої in vitro, припадає близько 90 знищених зародків[8].

Для повноти етичної оцінки слід враховувати ще й такі додаткові обставини, як, зокрема, загрози для здоров’я матері, спричинені гормональною стимуляцією яєчників, чи той факт, що способом отримання сперми для штучного запліднення є мастурбація тощо.

Отож, методи штучного запліднення порушують (частково або повністю) перераховані моральні дилеми, що унеможливлює їх моральне прийняття. Проте, слід зазначити, що хоча не можна схвалювати спосіб, яким відбувається зачаття людини при штучному заплідненні, кожна дитина, яка приходить на світ, має бути прийнята як живий дар Божої доброти і вихована з любов’ю[9]. А це означає, що така дитина має такі самі права, що й кожна людина, і не може бути предметом жодної моральної, правової чи релігійної дискримінації.

Чи існує АЛЬТЕРНАТИВА методам штучного запліднення?

Отож, чи штучне запліднення – це єдина пропозиція для подружніх пар, які не можуть реалізувати батьківське покликання? Основний нурт в медицині устами "світил-творців" дітей з пробірки і власників "фабрик дітей in vitro", намагається переконати, що саме так.

Але альтернатива є!

Морально прийнятною є допомога при зачатті, яка полягає у застосуванні технічних засобів, які не заміняють подружнього акту, а полегшують його чи допомагають йому досягти своєї природної мети – зачаття дитини. Прикладом є хоча б LTOT (Low Tubal Ovum Transfer). При спайках чи пошкодженнях маткових труб зрілу яйцеклітину за допомогою лапароскопа, оминаючи перешкоду, переносять і вміщують у маткову трубу, після чого подружжя довершує запліднення шляхом статевого акту. Сюди ж можна віднести і застосування фармакологічних засобів за відсутності ерекції у чоловіка.

По суті називати штучне запліднення лікуванням безпліддя безпідставно. Адже якби це був терапевтичний метод, то після його застосування чоловік і жінка мали б стати плідною парою. Натомість після штучного "виготовлення" для такої пари дитини, подружжя все одно не може отримати зачаття людського життя самостійно.

Та це не означає, що не існує дійсно терапевтичних методів. Такою пропозицією є NaProTechnology (Natural Procreative Technology – технологія Натурального Відтворення Потомства). Це новий розділ гінекології, який плідність і неплідність жінки трактує комплексно і в новаторський спосіб. Використовує раніше надбані знання з гінекології, ендокринології, хірургії. Новаторство полягає у поєднанні і створенні стандартизованої моделі детального спостереження, аналізі даних і висновків, революційному ставленні до процедурного лікування. Ця морально прийнятна технологія уже відома і в Україні.

І на завершення… На жаль, є ситуації, коли дійсно допомогти неможливо. Та подружні пари не повинні забувати, що коли батьківство неможливе, подружнє життя не втрачає своєї цінності. Бажання мати дитину не дає жодного права на дитину. Прагненням мати дитину не можна виправдати "виробництво" потомства[10]. Фізична неплідність може бути для подружжя нагодою здійснення інших завдань: прийняття і виховання покинутих дітей, дітей-сиріт – прекрасний приклад реалізації заповіді любові до ближнього та свідчення загальнолюдського братерства… адже всі мають одного Отця.

 
бр. д-р Роман ПОП OFMCap

Опубліковано в: Католицький часопис CREDO, 2009(І), №3, с. 46-53.

 

Бібліографія:

Gaudium et Spes – ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі (1965), Львів 1996.

Donum Vitae – Конгрегація у справах доктрини віри, Інструкція про повагу до людського життя що народжується, і гідність прокреації (1987), Львів 2011.

Dignitas personae – Конгрегація у справах доктрини віри, Інструкція стосовно деяких питань біоетики (2008), Львів 2011.

---

[1] Gaudium et Spes, 50.

[2] Donum Vitae, II, 1.

[3] Там само, II, 5.

[4] Там само, II, 1.

[5] Там само, II, 2.

[6] Dignitas personae, 15.

[7] Пор. там само, 21.

[8] A. Muszala, Sztuczne zapłodnienie, w: Encyklopedia Bioetyki, A. Muszala (ред.), Radom 2005, с. 432.

[9] Donum vitae, II, 5.

[10] Пор. Dignitas personae, 16.