Чоловік і жінка, які свідомо запрошують Бога у свій любовний союз природно задають собі питання: як можуть розпізнати Його присутність серед них? Де можуть Його зустріти щодня в подружньому житті? Яким чином можуть з Ним зустрітися? Відповідь Церкви надзвичайно конкретна і чітка. Церква вказує, що подружня пара може відкрити Христа, присутнього між ними дуже близько, в їх подружній єдності, тобто у відносинах, які вони творять між собою. Від моменту укладення таїнства подружжя Ісус Христос втілюється у зв’язок, що його вже створили особи, які кохають одне одного. У цьому зв’язку Христос залишається назавжди, щоб подружня пара дозрівала до справжньої любові.

Укласти чи реалізувати Таїнство Подружжя?

Багато людей, які уклали таїнство подружжя ніколи між собою не розмовляють про свої пошуки Бога, досвідчення зустрічі з Ним. Ніколи разом не моляться, деякі навіть не ходять на недільну Євхаристію, а тим більше на ділення Святим Письмом (Божим Словом) чи мудрістю релігійної літератури… Подружжя не переживається на рівні віри – відносин до Бога, і тим самим на рівні таїнства.

Християнське життя подружжя – це не лише молитва, розмови про Бога, участь у недільній Літургії. Ісус Христос приходить до подружжя не лише тоді, коли про Нього говорять або до Нього моляться, але й тоді, коли розмовляють одне з одним про всі справи свого спільного життя, навіть, коли сваряться. Багато подружніх сварок дуже потрібні і творчі.

Серйозне сприйняття інформації про присутність Бога в подружньому зв’язку означає, що Ісус Христос може приходити до подружньої пари навіть тоді, коли дружина робить каву втомленому чоловікові і цим жестом виражає турботу і любов до нього, а отже, виражає свою єдність з ним. Завдяки звичайному способу виражання любові дружина стається святою – близькою Бога. Подібно відбувається й з чоловіком. Коли він, помічаючи втому дружини, виносить сміття, то цей прозаїчний домашній обов’язок, який є виразом його любові до дружини, стає для нього освячуючим. Прикликає самого Бога.

Ісус Христос приходить до подружжя також і тоді, коли чоловік і жінка  ніжно пригортаються, цілують одне одного, пестять, займаються сексом. Таким чином і їх розбуджені тіла беруть участь в таємниці любові Бога, вкритого в людських тілах. Під час обдаровування одне одного приємністю Господь Бог присутній між ними і то на міці таїнства подружжя, яке освячує їх інтимні відносини.

Отож, християнське подружжя може таким чином жити з Христом, коли разом моляться, розмовляють, допомагають одне одному, виявляють одне одному ніжність, пестять одне одного і займаються сексом. "Християнське подружжя, як всі таїнства (…) саме в собі є актом літургічного прославлення Бога в Ісусі Христі і в Церкві: здійснюючи це таїнство, християнське подружжя виражає Богу свою вдячність за уділений їм величний дар, яким є те, що в своєму подружньому і родинному житті можуть переживати любов самого Бога до людей і любов Ісуса Христа до Церкви, Його нареченої"[1].

Таким чином реалізоване таїнство подружжя є дорогою до святості! Усвідомлення цього зумовлює, що "все подружнє життя виповнюється виміром святості, а не лише якісь його вибрані епізоди. Все, що робить віруюча людина, повинно бути святим; тим більше, коли це чинять двоє – зв’язані сакраментальним подружнім вузлом"[2]. Якщо люди покликані до освячення себе в подружжі, то це означає, що для осягнення святості необхідним є "все, що дозволяє виражати, зміцнювати й поглиблювати взаємну єдність подружньої пари. Цим, отже, буде і спосіб розподілу щоденних домашніх обов’язків, і спосіб переживання еротичного виміру любові, і спільне „марнування часу” за чаєм, і спільна молитва"[3].

Три вівтарі подружнього життя

У Церкві існує духовність подружжя, яка відрізняється від священицької чи чернечої духовності. Ця духовність вчить творчого розвивання подружньої єдності і неустанного піклування про неї. Конкретно реалізується вона шляхом турботи в подружжі про три домашні вівтарі:

• Вівтар молитви, при якому подружжя будує єдність з Ісусом Христом, запрошує Його в справи, якими живуть і в спільній молитві целебрують Його присутність посеред них.

• Вівтар бесіди, при якому подружня пара будує єдність в розмові про всі справи спільного життя. Він виражає турботу, щоб праця поза домом не відділила їх одне від одного.

• Вівтар обдарування, при якому подружжя будує єдність ділячись любов’ю і приємністю в сексуальних відносинах. На цьому вівтарі подружжя співпрацює з Богом Творцем.

Дбаючи про ці три вівтарі, подружжя поступово відкриває любов самого Христа, який приходить до них, втілюється в їх тілесність. Відсутність активності в будуванні хоча б одного з вівтарів – способів будування єдності – призводить до її ослаблення. Подружжя втрачає важливе добро. Відмова від праці творення подружньої єдності призводить до атрофії любові між ними. Іноді формально подружжя може тривати й надалі, але вже не є істинною спільнотою життя і любові.

Символами цих трьох вимірів зустрічі одружених одне з одним і з Богом є домашня капличка, стіл в їдальні і подружнє ложе.

Християнське подружжя оточує подружнє ложе особливою пошаною. Готує окрему кімнату для інтимного целебрування подружнього акту. Вміщує в ній ложе настільки широке, щоб уможливлювало комфортне переживання цієї незвичайної миті.

бр. д-р Ксаверій КНОТЦ OFMCap

---

[1] Йоан Павло ІІ, Апостольська адгортація Familiaris consortio. Про завдання християнської сім’ї в сучасному, 56.

[2] Z. Nosowski, Parami do nieba: małżeńska droga świętości, Warszawa 2004, с. 158.

[3] Там само, с. 160.