Завдання Церкви – товаришувати подружжю на дорозі їхнього життя; забезпечувати їм світло: необхідні теологічні (богословські), психологічні, педагогічні, медичні знання і т.д., щоб подружня пара могла об’єктивно оцінити й вивірити свої погляди й відчуття і, як наслідок, прийняти якнайкраще для них рішення.

Вибір часу сексуального пожиття

Протягом віків було очевидним, що сексуальна близькість пов’язана з зачаттям і народженням дитини. Подружжя, вирішуючи мати сексуальні зносини, розуміли їх у світлі саме такого розвитку подій. Тому, коли говорилось, що статевий акт природно прямує до прокреації, ніхто цього не піддавав сумніву. Сьогодні відомо, що жінка плідна циклічно, і ми знаємо, що коли подружжя матиме сексуальні зносини в неплідному періоді, то їхній статевий акт не вестиме до зачаття дитини. Отож, не йдеться про те, щоб статевий акт завжди безпосередньо провадив до зачаття дитини (був актом прокреаційним в повному значенні слова), а про те, щоб його здійснення не було пов’язане з діями проти плідності людського тіла, не втручалось в процеси, що відбуваються в тілі чоловіка чи жінки.

Коли подружжя приймає рішення народити дитину і має зносини в періоді плідності, то немовби входять на гірську вершину, з якої простираються чудові краєвиди – з легкістю, без страху обдаровують одне одного радістю і любов’ю. Коли з важливих  причин відмовляються від зачаття дитини – сходять з вершини в долину, переживають тілесну близькість в період неплідності. У долині тихо і безпечно, але вже немає чудових краєвидів. Коли чоловік та жінка розбивають табір під вершиною, то все одно кружляють навколо нього в своїх думках. Вершина плідності в циклі жінки завжди є точкою відліку для прийняття кожного рішення щодо здійснення або відмови від сексуального пожиття, народження дитини або відкладення цього часу; є каталізатором якнайбільш піднесених пережиттів, так і пригнічуючих страхів. Можна також сказати, що час плідності в циклі є енергетичними ворітьми життя, навколо яких концентруються думки, почуття і рішення людини[2], пов’язані з будуванням взаємин між чоловіком та жінкою.

Якщо час плідності є натуральним часом відліку (тому всі мають свідомість, що сексуальне пожиття пов’язане з прокреацією), то, сходячи з вершини, чоловік та жінка повинні переживати зносини з розумінням того, що зміщення пожиття на період неплідності не можна сприймати як остаточне розв’язання. Через важливі для себе причини на деякий час (можливо навіть невизначений) відкладають зачаття наступної дитини, проте завжди це є відкладенням на потім позитивного рішення – народження дитини. Коли подружжя починає так думати, то обоє розвивають у собі основну людську вразливість – повне поваги мислення про кожну без винятку дитину: ту, яка вже народилась, і ту, яка в будь-який час може народитись.

Рішення відкласти зачаття дитини, що певною мірою утруднює подружжю сексуальне життя, мусить бути добре обґрунтованим. Труднощі в здійсненні пожиття, що з’являються в період неплідності, неустанно нагадують про потребу переосмислення вагомості причини відкладання зачаття.

Критерії розпізнання

Чоловік та жінка, задумуючись над можливістю зачаття дитини, можуть брати до уваги «як своє власне добро, так і добро дітей, чи то вже народжених, чи передбачуваних, розпізнаючи також умови часу та життєвої ситуації (як матеріальної, так і духовної), і, врешті-решт, беручи до уваги спільне добро родинної спільноти, суспільства і самої Церкви. Остаточно приймати таке рішення подружжя повинно перед Богом»[3].

Магістеріум Церкви (Учительське служіння Церкви) навчає, що «якщо існують вагомі причини для впровадження перерв між черговими народженнями дітей, які пов’язані з фізичними чи психічними умовами подружжя, чи з зовнішніми обставинами, то при цьому дозволяється чоловікові та жінці брати до уваги природну циклічність, притаманну прокреаційним функціям і здійснювати подружні зносини в періоди неплідності, регулюючи таким чином кількість зачать»[4]. Поняття «вагомі причини»[5] (відкладення зачаття) саме в собі неточне. Якби був створений список «вагомих причин», то чоловік і жінка були б обмежені в свободі вибору. Такі формулювання дозволяють самому подружжю окреслити причини, які, на їхню думку, є слушними в їхній індивідуальній і тільки їм найкраще знаній життєвій ситуації.

Якщо чоловік та жінка в цей момент життя не бачать добра в зачатті дитини, то зобов’язані мати статеві зносини в періоді неплідності. Бог, створюючи людину, передбачив можливість використання циклічного ритму плідності жінки, щоб людина не мусила вибирати між безустанним народженням наступних дітей і цілковитою відмовою від статевого пожиття, або ж через почуття безпорадності шукати засобів для ліквідації плідності. З метою планування дітей подружжя може і має моральне право використати можливості, які дає їм тілесність, створена Богом. Вибір пожиття в період неплідності не можна вважати за такий, що нічим не відрізняється від контрацепції. Так часто вважають, кажучи, що подібно, як при виборі контрацепції, подружжя прагне такого пожиття, яке б не призвело до зачаття дитини. Якби відсутність бажання народити наступних дітей було морально неприйнятним, то добрим і згідним з Божою волею було б виключно пожиття в період плідності, тобто таке, яке передбачає максимальну ймовірність народження дитини.

Вчення Церкви легше зрозуміти, коли зауважити, що одна справа – це рішення відкласти зачаття дитини (на що кожне подружжя має право), а зовсім інша – спосіб в який сприймається людське тіло. Не будучи готовим до прийняття дитини, не можна порушувати цілісності тіла нищенням плідності чоловіка чи жінки. Морально прийнятним натомість є використання можливості, які дає людське тіло – спостерігати за циклом плідності і до нього пристосувати статеве пожиття.

Вчення Церкви не має нічого спільного з фальшивим ідеалом подружньої любові, який би полягав на готовності неустанно народжувати дітей в залежності від репродукційних можливостей чоловіка і жінки. Рішення народити наступну дитину не може мати нічого спільного з фальшивим, фідеїстичним розумінням віри. Фідеїзм стверджує, що якщо людина до кінця довіриться Богу, то може навіть кинутись в провалля, а Бог все одно її врятує, чудом виживе, навіть не зламає ногу. Однак, розум підказує, що такий стрибок призведе до смерті. Отож, людина не ризикне стрибнути, але тоді мусить визнати, що в неї проявився брак справжньої, чистої віри. Переважив раціоналізм, страх і брак довіри Богові. Ідеал цілковитого покладання на Бога, всупереч підказкам розуму, не реалізувався.

Помилка фідеїзму полягає в тому, що вибір життя для Бога не вимагає підтвердження від людського розуму. Практичним наслідком такого погляду є, наприклад, ідеал пожиття без жодного планування, радикальне рішення народжування дітей «як Бог дасть», сліпе покладання на випадковість, яке звільняє людину від використання розуму і розпізнавання з його допомогою Божої волі.

Християнин повинен шукати розумових аргументів кожного рішення, особливо такого важливого, як зачаття дитини, і приймати його в повній свободі. Бог хоче бути Богом людей свідомих і вільних, які вибирають добро тому, що бачать його цінність, а не тому, що мусять його реалізувати. «Католицька думка часто розуміється помилково, немовби Церква проголошує ідеологію максимальної плідності, схиляючи подружжя до передавання життя без розпізнання та якого-небудь плану. Однак, досить прочитати висловлювання Магістеріуму, щоб зрозуміти, що це не так. Насправді, передаючи життя, батьки реалізують один з найважливіших вимірів свого покликання:  співпраця з Богом. Саме тому вони й зобов’язані прийняти надзвичайно відповідальну позицію. У прийнятті рішення про те, чи передавати життя, чи не робити цього, чоловік і жінка не можуть піддаватися ані егоїзму, ані легковажності, а керуватися розсудливістю та свідомою великодушністю, яка може оцінити можливості та умови, і подбати передусім про добро дитини, яка має народитись. Таким чином, коли існує причина, щоб не передавати життя, такий вибір є прийнятним, а може навіть зобов’язуючим»[6].

о. Ксаверій КНОТЦ (Ksawery KNOTZ) OFMCap

---

[1] Пор. J. Śledzianowski, Optymalny model dzietności. Aspekt pedagogiczny, в: Jak być szczęśliwym w małżeństwie (Praca zbiorowa), I. Kraińska-Rogala (ред.), Kraków 1997, с. 172. 

[2] Пор. W. Fijałkowski, Rodzicielstwo zgodne z naturą, Poznań 1999, с. 115.

[3] Догматична конституція про Церкву Lumen gentium, 50.

[4] Енцикліка Humanae Vitae, 16.

[5] У катехезах Йоана Павла ІІ зустрічається думка про зловживання натуральних методів з формулюванням: «зредукувати їх нижче слушної величини дітності», Jan Paweł II, Mężczyzną i niewiastą stworzył ich. Sakrament, Lublin 1998, с. 125.

[6] Jan Paweł II, Przemówienie podczas audiencji w Gastel Gandolfo 17 lipca 1994, в: Rodzino co mówisz o sobie? (dokumenty i przemówienia papieskie w Roku Rodziny), A. Świerczek (ред.), Kraków 1995, с. 415-416.