Нині замало відновити тільки роль батька. Часом її треба відбудовувати від самих основ, беручи до уваги нові обставини, що склалися у суспільстві, в якому сьогодні живуть жінки й чоловіки. Елементи партнерства, рівності, спонтанності й свободи в суспільних стосунках, які є сталим здобутком наших часів, необхідно брати до уваги також і в ставленні батька до дитини. Демократизацію сімейних стосунків віддзеркалює, як мінімум, форма звертання дітей до батьків. У минулому діти були зобов’язані звертатися до них урочистою формулою: „пані мамо”, „пане тату”, або принаймні у множині – „ви”. Натомість нині діти звертаються до своїх батьків безпосередньо на „ти”.

Образ батька з минулого, образ людини, яка має великий вплив на дітей і всю сім’ю, значною мірою був зумовлений тодішньою культурною, релігійною та економічною ситуацією. Суспільні й релігійні структури, а також сімейні традиції допомагали чоловікові виконувати батьківські функції. Беззаперечна першість мужчини у суспільному житті давала йому можливість виконувати роль глави сім’ї навіть тоді, коли він був психічно слабшим від дружини. В такій ситуації важливим завданням дружини було допомагати чоловікові виконувати роль глави сім’ї.

Зміна суспільних, культурних і економічних умов призвела до того, що чоловік втратив свої суспільні привілеї щодо жінки. В результаті багато чоловіків відчули себе вільнішими і самостійними. Відтоді своїми успіхами вони завдячують не так суспільному укладу, як власним зусиллям і творчій праці, а їхнє батьківство звільнилося від закостеніння, ригоризму й авторитарності. Стало більш партнерським, сердечним і теплим. Нині тати дедалі менше застосовують фізичне покарання до дітей, яке було загальноприйнятим методом виховання у минулому.

 

Зміни, однак, також виявили в багатьох чоловіках психічну безпорадність і слабкість, а це брак упевненості в собі, непрактичність і емоційна незрілість. Виявилося, що багато з них надмірно вразливі з приводу своєї чоловічої сутності, потребують самостверджуватися через діяльність, страждають від комплексів меншовартості, за якими загалом приховуються надмірні амбіції. Якщо в наші часи батьківство багатьох чоловіків надламалося, то це й тому, що воно опиралося головно на суспільні, культурні та релігійні чинники, а не на особисті людські й духовні цінності.

А. Сучасні міти про справжнього чоловіка

Загалом усі форми чоловічої незрілості – це результат розладу в пошуках чоловічої ідентичності. Мужчини сотнями способів намагаються переконати самих себе у своїй чоловічості. Стають податливими до мітів про чоловіка, які проникають у наше суспільство. Справжні мужчини суворі, позбавлені емоцій, орієнтовані на дію, завжди панують над усім.

 

(...) Чоловіки докладають більше зусиль, ніж жінки, щоб здобути певне становище в суспільстві, титули і наукові звання. Вони намагаються довести свою чоловічу гідність своїми здобутками, особливо в матеріальній сфері. Якщо я заробляю більше грошей чи досягаю вищої мети, ніж інші, це означає, що я „ліпший чоловік”, а не пересічний. Для доказу своєї чоловічості вони часто використовують також конкуренцію. (...) Деякі мужчини для ідентифікації себе як чоловіка використовують „сексуальні здобутки”[1].

Подібний і дещо іронічний опис чоловіка під назвою „Чоловічий” знаходимо в „Придорожньому песику” Чеслава Мілоша: Усвідомлює конкуренцію. Напружений. Уважний. Готовий бігти. Мислить агресивно. Знає все ліпше від інших. Рятує світ. Роками пережовує кожну поразку. Жбурляє осудні вироки. Нездатний погодитися сам з собою.

А жінка дивиться на це з усмішкою, бо знає, що він зайнятий речами, які проминають і не мають великого значення[2].

Погляньмо уважніше на деякі прояви чоловічої незрілості, які тісно пов’язані з кризою батьківства. Зрілим батьком може бути тільки зрілий чоловік. Згадані вияви чоловічої незрілості не є цілком новими, багато з них проявляються сьогодні з новою силою; і хоча вони нам переважно знайомі, та часто ми їх не поєднуємо безпосередньо з кризою батька. Сучасні міти про сильного і привабливого чоловіка, який перебуває на вершині професійного успіху, всіх перемагає і провадить бурхливе сексуальне життя, оманливі та фальшиві. Жертвами цих мітів дуже легко стають хлопці в період дозрівання, яким бракувало доброго емоційного зв’язку зі своїми татами і яких ті не прийняли як синів, як молодих чоловіків. Багато татів, соромлячись свого невдалого життя, бо вони не реалізували себе як справжні чоловіки, не вміють укріпити своїх синів у їхньому статевому дозріванні. Мама може потішити свого сина й у стражданні пригорнути його до себе, але не може навчити його, що значить бути мужчиною.

Б. Сучасні атрибути чоловіка

Одним із частих проявів кризи чоловіка та батька, без сумніву, є занурення чоловіків у професійну роботу, в кар’єру чи в заробляння грошей.

 

У нинішньому суспільстві атрибутами мужчини вважають сучасний дорогий автомобіль, дорогий смартфон, рахунок у банку, а не відповідальність, життєва мудрість, шляхетність характеру, сила волі або здатність формувати традицію і творчо використовувати спадщину попередніх поколінь[3]. Чоловік-батько, поглинутий кар’єрою або заробітками, зазвичай більше ототожнюється зі своєю професійною діяльністю, ніж зі своєю сім’єю. І хоча він щодня бере участь у її житті, все ж його серце живе роботою, а отже зв’язки з дітьми часто ослаблені, бо основна течія його життя протікає наче біля дому. Один молодий чоловік, згадуючи трудоголізм свого батька, говорив із жалем: „Мій батько ніколи не пам’ятав, у якому класі я навчаюся”.

Слабкий емоційний зв’язок батька з дітьми проявляється в його щоденній поведінці: у темах розмов, у зацікавленнях, у ненароком висловлених зауваженнях, у щоденних турботах і неспокої. Чоловік, який ідентифікує себе зі своєю роботою, може навівати на своїх найближчих нудьгу розповідями про свої здобутки, проблеми чи конфлікти на роботі. Він також, переважно несвідомо, переносить професійні проблеми у сім’ю, чим зазвичай створює напруження в атмосфері всього дому. До пасивності у сімейному житті й у вихованні дітей часом приєднується прихований певний жаль до жінки й дітей. У такій ситуації легко виникає спокуса шукати емоційне задоволення поза подружжям. Якщо чоловік не має глибокої духовної та релігійної мотивації, то за певних сприятливих обставин він дозволить собі жити подвійним емоційно-моральним життям. Це ще більше послабить його батьківський зв’язок із дітьми.

В. Алкоголізм і наркотики

Іншим проявом кризи чоловіка є надуживання алкоголем і наркотики. Основна мета такої поведінки – притуплення болісних емоцій: відчаю, несприйняття самого себе, відсутності сенсу життя, внутрішньої загубленості, жалю до інших, відчуття образи, внутрішнього впокорення, відчуття провини, агресії. Вживання алкоголю чи наркотиків зменшують психічне напруження. Це втеча, яка допомагає чоловікові забути на певний час про життєві проблеми і труднощі. Як алкоголь, так і наркотики призводять до психічної залежності, яка поступово не тільки знищує особистість, а й руйнує організм. Втеча від проблем через вживання хімічних засобів триває стільки, скільки вони діють. Повернення до тверезості породжує ще більший відчай, роздратування і загубленість, які зазвичай вимагають наступної дози. Так виникає замкнуте коло, яке заглиблює людину в щораз більшу деградацію.

 

Чоловіки, залежні від наркотиків, практично стають нездатними до подружнього життя і виконання ролі батька. Якщо в якийсь момент вони не розірвуть цю залежність і не почнуть лікуватися, їхнє життя може закінчитися драматично. А щоб розірвати цю залежність, необхідно докласти чималих психічних і духовних зусиль. Досвід показує, що це можливо зробити за допомогою компетентного та доброзичливого психологічного втручання.

 

Вживання наркотиків стосується малої групи молодих людей. Натомість зловживання алкоголем як батьками, так і їхніми синами, – це загальна біда польських сімей. Вона охоплює мільйони чоловіків різного віку: від хлопців-підлітків і до батьків уже дорослих дітей. Батько, який вживає алкоголь, стає недоступним для дитини. Він живе в світі власних проблем і конфліктів, які внутрішньо поїдають його. Також нерідко під впливом алкоголю він чинить авантюри, сварки і родинні конфлікти. Першими жертвами такої поведінки стають діти. Надуживання алкоголем – це завжди прояв утечі від життя, це прояв браку відповідальності за себе й за своїх ближніх. Поширеність цього явища яскраво свідчить про кризу батька в польській сім’ї.

Г. „Маленький принц”

Загубленість чоловіка проявляється також у небажанні розвиватися як особистість. З плином часу дедалі очевиднішою стає різниця між біологічною зрілістю та емоційно-духовною. Духовна незрілість проявляється у тому, що людина грається життям, не бажає будувати тривалих емоційних стосунків, перекидає життєві тягарі на найближче оточення, безвідповідально ставиться до власної поведінки. Багато дорослих чоловіків поводяться як підлітки. „Маленький принц” своєю популярністю представляє збірного героя сучасного західного суспільства. Сучасний чоловічий герой настільки вразливий, що не хоче жити на Землі й відлітає на іншу планету, закоханий у свою троянду. По суті, це випливає з туги за ідеальною атмосферою раю, який дитині створює мама[4].

Якщо незрілий мужчина одружиться, то не зможе ввійти в глибший емоційний зв’язок з дружиною і дітьми; він буде зосереджений на собі й на своїх суб’єктивних переживаннях. У важкій ситуації втікатиме у свій хлоп’ячий світ; його хобі будуть для нього важливішими від обов’язків чоловіка й батька. Як чоловік і батько, він буде безвідповідальним. Якщо „маленький принц” закохається в іншу жінку, часом молодшу від нього на кільканадцять років, то буде готовий заради своєї „нової троянди” покинути дружину й дітей. Це буде наступною спробою знайти рай. Безвідповідальність „маленького принца” вдаряє не тільки по його найближчих, а й по ньому самому.

 

Фундаментальна засада „маленького принца”, якого так само можна назвати Пітером Пеном, звучить: життя завжди повинно бути неймовірно великою і цікавою пригодою. Але цей принцип неможливо втілити в життя. Безустанні пошуки нових пригод роблять життя „маленького принца” або Пітера Пена безплідним, порожнім і неспокійним. А через ностальгію за райською любов’ю і дружбою він врешті-решт стає ізольованим і самотнім як у сім’ї, так і серед друзів. Нерідко тільки під впливом алкоголю проявляється його роздратованість, відчай і образа на весь світ[5].

Ґ. Жіночий шлях розвитку

Криза батька, яка спричиняє порушення рівноваги в стосунках сина з батьком, нерідко стає причиною порушення рівноваги у стосунках із жінками. Частим явищем є, коли чоловіки обирають жіночий шлях розвитку. Ті, які на цей шлях стають, потрапляють у залежність від образу мами, у справах керування своїм життям піддаються впливу жінок[6]. Сучасний мужчина, використавши більшу частину своєї критичної і цинічної енергії на недовіру до старших чоловіків, може компенсувати її простодушністю щодо жінок. (...) Він часто вважає, що жінка знає про любов більше від нього, він пасивно піддається її настрою, а коли вона його атакує, то він вважає, що вона чинить це „для його добра”[7].

 

Чоловік, який обирає жіночий шлях розвитку, залежить не тільки від образу мами, а й від самої мами. Творить з нею симбіотичний зв’язок[8], який спричинює емоційне роздвоєння між залежністю від мами і стосунками з дружиною і дітьми. Така ситуація часто стає джерелом великих труднощів у його подружньому житті. У конфліктній ситуації з дружиною він не може вирішити проблему, а, як за давніх хлоп’ячих часів, утікає до мами, яка його потішає і захищає.

Чоловік, який обирає жіночий шлях розвитку і піддається дружині, робить із себе невільника. Стає тоді, як і кожний невільник, покірним і послушним. Але це суто зовнішній послух. Що покірніший він зовні, то сильніший у ньому внутрішній гнів і опір. Чоловік, який ради життєвої вигоди піддається жінці, зазвичай стає дуже вразливим щодо своєї чоловічої сутності. Дуже нервово захищає і стереже свою недоторканість, самостійність і особисту свободу. Ця дратівливість нерідко передається синові. Мій батько ніколи не міг перечити мамі. Йому бракувало сміливості. Коли я про це думаю, то відчуваю внутрішній сором і гнів, – визнає молодий чоловік, згадуючи взаємини між батьками. У цій ситуації як батько, так і син відчувають, що їх принизили, звинуватили або якимось іншим чином зруйнували[9] жінки. Їхня реакція у стосунках із жінками зазвичай непропорційна відносно збудників. Це роздвоєння між зовнішньою покорою і внутрішнім бунтом робить їх дратівливими і психічно виснажує.

Чоловік, який став невільником жінки, не спроможний виконувати роль чоловіка зріло. Незрілий мужчина не є рівним партнером жінки – він дрейфує, як Одіссей, у невідомому напрямку[10]. Також він матиме великі труднощі у побудові добрих стосунків із дітьми. Внутрішня невпевненість у собі, нерішучість, загубленість і дратівливість спричиняють те, що діти спонтанно уникатимуть стосунків зі своїм батьком.

Батько, який залежить від дружини, у період дозрівання своїх дітей нерідко провокує гострі конфлікти з ними. Особливо він провокує на конфлікти своїх синів-підлітків. Він помічає в них усі ті вади, які ще не визнав у самому собі. Дозрівання до батьківства вимагає від чоловіка вирішення проблем не тільки в стосунках зі своїм батьком, а й у стосунках із мамою. Мама для сина завжди є першою жінкою, і на базі стосунків із нею формуються його ставлення і поведінка щодо інших жінок.

Д. Культ сили

З упевненістю можемо сказати, що відчуття внутрішньої сили є одним із важливих атрибутів чоловічості. Мужчина згідно з Божим завданням повинен освоювати землю і бути „допомогою” для тих, яких довірено його турботі й опіці. Завдяки його відвазі й силі дружина та діти можуть почуватися біля нього безпечно. Мужчина-батько допомагає дітям вийти до інших, відкритися на світ. Батько вчить своїх дітей „боротися”. Та коли мужчина незрілий, збаламучений і має багато комплексів, тоді „відчуття сили” він легко плутає із „застосуванням сили”. Застосування сили стає головним спотвореним замінником його чоловічої гідности[11].

 

Цей феномен бачимо в засобах масової інформації. Вони притягують увагу багатьох незрілих мужчин показами брутальної сили і насильства. Багато фільмів показують жорстокі сцени насильства, у тому числі сцени убивства й сексуального насильства. Так чоловіки часто компенсують власну психічну слабкість. Екранізовані „байки” про сильних і непереможних мужчин, яким усе легко вдається, зменшують у чоловіках відчуття незадоволеності собою.

Незрілий мужчина застосовує силу передовсім до слабших від себе. В сім’ї найслабшою зазвичай є дитина. У незрілих і невдоволених татів емоційна байдужість нерідко поєднується з психічним чи фізичним насиллям над своїми дітьми, яке часто набирає брутальної форми. Я брав на себе весь сором дитини серед дорослих, хворого серед здорових, – згадує Чеслав Мілош у „Придорожньому песику”. Мене атакували, дорікаючи в відсутності чоловічої волі, невизначеної самоідентичності. Поки я не зробив відкриття щодо них, ніби чоловічих і здорових, поки мої підозри не підтвердилися: невроз, який вони дуже довго подавлювали, перетворився на безумство[12].

Е. Дон Жуан

Чоловіча сутність, хоч і пов’язана з сексуальністю, та не зводиться тільки до неї. Бурхлива сексуальна активність із багатьма партнерками ще не свідчить про зрілість чоловіка. Навпаки, це свідчить про його емоційну та духовну незрілість. На фоні убогості чоловіка в психічному й духовному аспектах фізичний вимір нині виріс до рівня визначального символу справжнього чоловіка. Якщо чоловічі риси характеру мужчини ослаблені, бо в своєму емоційному розвитку він залишився дитиною, тоді він намагається компенсувати їх, наголошуючи на своїй чоловічій ролі винятково у сфері сексу. Саме таким є Дон Жуан, який мусить доводити свою чоловічу енергію в сексуальній сфері, бо не впевнений у собі як повноцінний чоловік[13]. Дон Жуан не здатний до тривалого зв’язку з жінкою. Фактично, він її тільки використовує – він не може дати їй тривалу й вірну любов, якої вона прагне.

 

Сучасна криза батька проявляється, зокрема, у розриві між чоловічістю та батьківством. Уся порнографічна індустрія, працює передовсім для „чоловічих потреб”, пропагує сексуальність, позбавлену почуттів і відповідальності за жінку й нове життя. З порнографією дуже тісно пов’язане виробництво протизаплідних засобів і пропаганда права на аборти. Завдання порноіндустрії – спонукати чоловіків до сексуальної активності, а завдання протизаплідних засобів – захищати їх від небажаного батьківства. І так сучасний чоловік метається між сексуальним пожаданням, втечею від відповідальності за жінку та страхом стати батьком.

Найглибшою мотивацією сексуальної активності Дон Жуана є навіть не задоволення, а несвідоме прагнення позбутися глибокої печалі, пов’язаної з постійним утіканням від самого себе. Кожна наступна жінка Дон Жуана є поразкою його як чоловіка. Виявом зрілості чоловіка є такі стосунки з жінкою, в яких любов і відповідальність за неї поєднані з прагненням передавати нове життя.

Є. Гомосексуалізм

Проблема гомосексуалізму чоловіків сьогодні зростає швидше, ніж проблема гомосексуалізму жінок. Потреба зв’язку з замінником батька в поєднанні зі страхом і ворожістю до жінок чинить чоловіків податливішими на гомосексуалізм. Прагнення близькості з батьком поєднується з почуттєвими й сексуальними проблемами, які деякі молоді чоловіки пробують заспокоїти гомосексуальними стосунками[14]. Гомосексуалізм – це пошук чоловічої самоідентичності через почуттєвий і сексуальний зв’язок з мужчиною; це вічний, наповнений неспокоєм пошук взірця для ідентифікації себе як мужчини. Фройд стверджує, що гомосексуаліст любить себе в хлопцеві, бо любить хлопця в собі[15]. В людині з [гомосексуальною] проблемою прихована специфічна „дитина, яка себе жаліє”[16].

 

Е. Берглер зауважує, що п’ятдесятирічний мужчина з гомосексуальними схильностями в емоційному плані є підлітком[17]. Потяг гомосексуалістів до хлопців є не тільки проявом гальмування у психосексуальному розвитку, а й силою, яка стримує цей розвиток[18].

Найчастіша причина гомосексуалізму, на думку багатьох фахівців, конфліктні стосунки між сином і батьком. Юнак, який пізніше ставав гомосексуалістом, зазвичай виходив із дитинства з почуттям великої ненависті й страху в стосунках із батьком, він також дуже прагнув від нього почуттів, поваги та любові. Можна сказати, що гомосексуаліст відчував до свого батька любов і ненависть одночасно. Рідко можна зустріти гомосексуаліста, який відчуває любов і пошану від батька[19]. Подібні думки висловлюють інші фахівці. Маючи великий досвід праці з гомосексуалістами, дослідник і терапевт І. Бірбер пише, що в його практиці жоден гомосексуаліст не мав нормальних стосунків між батьком і сином. Зазвичай батько перебу­вав „збоку” й не цікавився щоденним життям та інтересами сина[20].

У житті гомосексуаліста, окрім байдужого або взагалі вороже налаштованого батька часто з’являється також надмірно владна мама, яка прагне повністю узалежнити сина від себе й одночасно ізолювати його від батька[21]. Нерідко біля сина бачимо маму, якій абсолютно байдуже до того, аби її син став мужчиною, і яка невтомно та з великою жертовністю не гребує нічим, що може зашкодити йому стати зрілим і одружитися з іншою жінкою[22].

Іншою поширеною причиною гомосексуалізму є гомосексуальне розбещення. У походженні гомосексуалізму наголошують, зокрема, на спробі звабити або звабленні дитини у віці від дев’яти до чотирнадцяти років, тобто в період сильних емоційних напружень та інтенсивного навчання[23].

Окрім неправильних стосунків із батьками, сексуального використання й інших чинників, які ще не розпізнані повністю[24], у розвитку гомосексуальних схильностей велике значення має особисте рішення зацікавленого. Кожний мужчина, в тому числі й зі схильністю до гомосексуалізму, може й повинен внутрішньо вирішити, що хоче прямувати до зрілої людської любові й батьківства.

Сучасна цивілізація не допомагає молодим чоловікам із гомосексуальною схильністю приймати такі рішення. Якщо раніше панувало загальне переконання, що схильність до гомосексуалізму є проявом незрілості й емоційних травм і з ними слід боротися, то тепер під впливом „нового” бачення гомосексуалізму[25] багато середовищ поділяє думку, що гомосексуальну орієнтацію не можна вважати розладом[26]. І тому як самі гомосексуалісти, так і середовища, які їх підтримують, борються за рівні права з гетеросексуалами, а саме – за толерантність до їхнього сексуального життя, за право до гомосексуальних шлюбів, пільг для „гомосексуальних подружжів” і усиновлення дітей. Легке прийняття своїх гомосексуальних схильностей та відмова від чоловічої зрілості й батьківства завжди є проявом внутрішньої поразки чоловіка. Ця поразка стає джерелом глибокої печалі та великого страждання, яке неможливо вгамувати новими емоційно-сексуальними захопленнями і збільшенням кількості партнерів.

Ж. Втеча до сект

Без сумніву, проявом загубленості багатьох молодих людей у наші часи також є популярність СЕКТ. Там вони шукають заспокоєння своїх потреб, що не були реалізовані в їхній родині та релігійній спільноті. Секти приваблюють молодь гаслами рівності, братерства й любові. Лідери сект обіцяють молоді легке й стрімке внутрішнє зцілення та швидке осягнення стану щастя. Атмосфера взаємної любові, акцент на особливому обранні членів секти й велика впевненість у собі, з якою лідери проголошують свої правди віри, призводить до того, що збаламучені молоді чоловіки часом піддаються омані, що ці групи допоможуть їм реалізувати ще не сповнені емоційні та духовні потреби.

Але такі обітниці певною мірою сповнюються ціною відмови від своєї свободи, яку треба повністю підпорядкувати волі гуру і твердим нормам, що керують сектою. Під психічним тиском інших членів секти, особливо лідера, нові адепти поступово втрачають можливість керувати своїм життям. Аби вплив секти був ефективнішим, її членів схиляють – а часом взагалі змушують – розірвати або принаймні послабити контакти з родиною, друзями й знайомими, а також з колегами по роботі.

 

Що сильніший вплив секти, то більша суспільна ізоляція її членів. Мета такої ізоляції – поглиблення відчуження особистості, яке дає лідерам секти можливість вільно маніпулювати людьми. Тривалий інтенсивний натиск секти на індивіда може спричинити повний психічний розлад і унеможливити його функціонування в суспільстві та сім’ї.

Перебування батька під впливом секти зазвичай є справжньою трагедією для всієї сім’ї, особливо для дітей. Його емоційна байдужість призводить до послаблення чи майже повного розриву емоційних зв’язків із дружиною та дітьми. Ситуація ускладнюється, коли батько змушує дітей брати участь у житті секти або коли у їх вихованні (особливо релігійному та моральному) він пробує застосовувати ті методи психічного тиску, під вплив яких сам потрапив.

З. Відрізнити ілюзію від дійсності

Кожний хлопець потребує мати взірець мужчини, на який можна було б опертися в питаннях довіри й дружби, аби мати можливість сформувати в собі справжню чоловічість. Син будує свою чоловічість на образ і подобу батька або іншого мужчини, що присутній у його дитинстві та юності. Для малого хлопчини батько є ідеалом і зразком для наслідування.