Дехто критикує викладену тут концепцію ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ПРОКРЕАЦІЇ за її зосередженість на ОБ’ЄДНУВАЛЬНОМУ та ПРОКРЕАТИВНОМУ вимірах подружнього акту, тобто на його біологічних аспектах.

Вважаємо за потрібне зазначити, що природа, на яку ми посилаємося, є не біологічною, а онтологічною, це та природа, про яку ми говорили в розділі про особу. Тобто це та природа, що розуміється не як сукупність емпіричних фактів, а як структурна характеристика, завдяки якій кожна особа є внутрішньою єдністю – індивідом – духу й тіла: у тілі живе й через нього проявляється дух; ДУХ інформує, структурує й наповнює життям ТІЛЕСНІСТЬ. Тобто між духом і тілом існує внутрішній зв’язок. Окрім значення концепту природи, треба також уточнити значення тіла: не того тіла, яким ми володіємо, так ніби йдеться про об’єкт, відмінний від особи, але ТІЛА ОДУХОТВОРЕНОГО, яке набуває гідності й трансцендентного значення в ЄДНОСТІ ОСОБИ.

Саме про цю єдність ідеться, коли ми говоримо про ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ й саме у відношенні до неї вимірюється дозволеність або недозволеність вчинку. Бо якби спираючись на дуалістське трактування відношення „тіло–особа”, ми наразили б себе на ризик підпорядкувати людську поведінку законам біології й скотилися б до певного біологізму, цим самим завдавши великої образи свободі духу.