Коли йдеться про ВІДПОВІДАЛЬНУ ПРОКРЕАЦІЮ, найчастіше постає запитання: „Якщо ми ставимо за мету уникнути зачаття, то чи має значення, до чого вдаватися – до МЕТОДІВ ПРИРОДНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЛІДНОСТІ чи до застосування контрацептивних засобів? І хіба методи природного регулювання плідності не можуть бути використані з метою контрацепції?”.

Методи природного регулювання плідності відрізняються від контрацепції не лише технічно, а й тим стилем подружнього життя, якого вимагає їх застосування. У першому випадку подружжя живе, не відвертаючись від власної плідності, налаштовує себе на хвилю природи подружнього акту, у взаємній згоді вирішує, чи мати і коли мати статеві зносини.

Отже, природна регуляція плідності вимагає, на відміну від контрацепції, участі особи, і ніхто з двох не залежить від рішення другого: ніхто з двох не стає сексуальним об’єктом другого. Саме тут, а не в застосуванні контрацепції, відкривається справжній простір для вибору, для свободи особи. Контрацепція, а ще більшою мірою стерилізація та аборт, не дають свободи: вони роблять жінку рабинею чоловіка, перекладаючи на неї тягар вирішення проблеми „мати чи не мати дитину” і водночас звільняючи від відповідальності чоловіка-партнера. Саме ж подружжя потрапляє в ще більше рабство демографічної політики, яку індустріалізовані країни диктують країнам, що розвиваються.

Звичайно подружжя може застосовувати методи природного регулювання плідності виключно з контрацептивною метою, але це вже залежатиме не від засобу, яким вони користуватимуться, а від намірів користувачів. І тому навчання природному регулюванню плідності завжди має виходити за межі технічних прийомів; треба НАВЧАТИ людей не техніки, а СТИЛЮ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ, що формується НА ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЯХ.

 

---

М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 356-357.