Так чи так, довірте милосердному Богу не тільки своє минуле, а моліться ще більше за Ваших дітей. Бог завжди вислуховує молитву матері, яка благає про навернення своїх дітей, якщо тільки ця молитва буде витривалою й щирою. "Неможливо, щоб міг згинути син таких сліз, як твої!", – сказав матері [св. Моніці] св. Августина один єпископ, а це було тоді, коли дух Августина був несамовитий такою мірою, що навіть не було рації говорити з ним на тему віри. Прочитайте закінчення третьої книги "Сповіді", де описана ця ситуація.

Ще додам, що молитва за чиєсь навернення має містити також приблизно таке прохання: "Боже, вчини мене вірогідним свідком Твоєї правди і Твоїх заповідей. Я сама не вмію переконати моїх дітей, що Твої дороги правильні, може, навіть я є для них перешкодою у пізнанні Тебе. Але Ти, Господи, всемогутній і милосердний. Адже Ти можеш вчинити так, щоб я стала ближчою Тобі й отак-от допомогла і моїм дітям наблизитися до Тебе".

Ваші побоювання, що ви погане дерево, яке принесло погані плоди, просто фальшиві, і їх треба якомога швидше відкинути. Ісус Христос ужив цього образу, застерігаючи перед фальшивими пророками (Мт 7,15-20). Тому добрими чи поганими плодами людини є не так її діти (бо що тоді було б з їхньою людською гідністю та особистою відповідальністю за своє життя?), як її вчинки. Що це означає: фальшивого пророка пізнають по його плодах? Хоч він і закликає до духовного відродження, а слово "любов" не сходить з його вуст, та якщо плодом його діяльності будуть розколи, сварки, несправедливі обмови, то він фальшивий пророк.

Тому євангельську метафору про добре і погане дерево в Церкві завжди пов’язують із відомим фрагментом Послання до галатів: "Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніш казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують. А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість" (Гал 5,19-23).

Щоправда, метафору про погане дерево, яке родить погані плоди, можна в якомусь розумінні віднести й до батьків та дітей. Хоча духовні й моральні позиції формуються всередині кожного з нас, проте інші люди, особливо найближчі та особливо в дитинстві та юності, можуть суттєво вплинути на те, що розвиток людини піде в тому, а не в тому напрямі. І саме думка, що Ви не зуміли добре вплинути на духовний розвиток своїх дітей, є джерелом Ваших терзань.

Але розважте самі: прикладати образ дерева і його плодів до батьків і дітей є рація лише в тому разі, якщо це сприятиме позитивним змінам в людині. Якщо коли ми слухаємо слово Боже, в нас народжуються безплідні гризоти сумління, то ми не розуміємо його. Тільки в природі яблуня завжди залишатиметься яблунею, а красавка ніколи не вродить винограду – лише вовчі ягоди. Людина – це особистість, і вона тим відрізняється від дерев у садку чи в лісі, що навіть якщо вона є поганим деревом, яке приносить погані плоди, то з Божої благодаті може стати добрим деревом. Якщо дитина в якомусь розумінні є плодом своїх батьків, то вона відрізняється від яблук чи вовчих ягід тим, що остаточне рішення, якою бути її духовній позиції, визріває в ній самій. Можна мати поганих батьків і стати дуже доброю людиною, а може трапитися й навпаки. Богобійний цар Йосія був онуком негідного Манасії і сином Амона, який негідністю дорівнювався своєму батькові, а бунтівник Авесалом був сином побожного Давида.

Ісус тільки раз ужив аргумента, який можна було б передати прислів’ям, що яблуко від яблуні недалеко падає, а зробив це, щоб пробудити в людей сумління і навернути їх. Він сказав: "Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які пророків убивали" (Мт 23,31). Цим Він ніби хотів сказати: "Ви засуджуєте своїх предків, які вбивали пророків, а, по суті, ви такі ж самі. Люди, схаменіться й не наслідуйте зла своїх предків!" Тому давайте не будемо вживати прислів’я про яблуко та яблуню, бо це жорстоко й не по-людськи, а передовсім несправедливо. Хіба що ми зуміємо вкласти в нього заклик до справжньої любові: до батьків – аби заради своїх дітей змінювалися на краще; і до дітей – щоб не наслідували зла своїх батьків. І все ж кожний відповість перед Богом сам за себе.

Слово Боже однозначно висловлюється на цю тему: "За тих часів не говоритимуть більше: БАТЬКИ ЇЛИ ЗЕЛЕНИЙ ВИНОГРАД, А НА ЗУБАХ У СИНІВ ОСКОМА! Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, ХТО ЇСТИМЕ ЗЕЛЕНИЙ ВИНОГРАД, ТОЙ Й ОСКОМУ НА ЗУБАХ МАТИМЕ" (Єр 31,29-30). А пророк Єзекиїл говорив: "Той, хто згрішив, той мусить умерти. Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. ПРАВЕДНІСТЬ зостанеться з ПРАВЕДНИМ, а ГРІХОВНІСТЬ із ГРІШНИКОМ" (Єзек 18,20).

Звісно, з цього не можна робити висновок, ніби ми не повинні перейматися злом, яке чинять наші ближні. "Не веселися синами нечестивими" (Сир 16,1), бо трапляється, на жаль, і так, що батьки замість того, щоб плакати, пишаються негідними вчинками своїх дітей. У тій же Книзі знаходимо численні нагадування, адресовані дорослим дітям, щоб вони своєю поведінкою не ганьбили батьків: "Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться" (Сир 22,3; пор. 15,20; 7,25; 19,13; 29,3).

У Святому Письмі є такий вислів, що материнське серце зворушилось із жалю, коли бачила свою дитину в небезпеці (1Цар 3,26). Тим паче, сам Бог весь зворушується з жалю, коли Він бачить наші гріхи і відчуває Себе змушеним покаранням привести нас до тями; але це тому, що Він нас любить і хоче виявити Своє милосердя: "Чи не дорогий же в Мене син Ефраїм? Чи не люба ж він дитина в Мене, що кожного разу, як погрожу йому, все-таки згадую про нього? Тому зворушується супроти нього Моє серце, і Я зглянусь на нього, – слово Господнє" (Єр 31,20).

Тому не дивуйтеся, що вчинене вашими дітьми зло завдавало й завдаватиме Вам болю. Тільки погана й бездушна мати може внутрішньо погодитися з тим, що її діти ходять кривими стежками. Цей біль змусить Вас молитися і приносити духовні жертви заради своїх дітей. Але нехай цей біль не нищить у Вас миру, який є плодом нашої віри і з’єднання з Христом.

І тут ще раз наведу приклад Апостола Павла. Колишній переслідувач, який навіть після свого навернення змагався із своєю гріховністю, так відкрився для миру, що плине від Христа, що наприкінці своїх днів не вагався скласти таке свідчення: "Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на Його появу" (2Тим 4,7-8).

Саме такого миру, яким був наповнений Павло, колишній переслідувач християн, я бажаю й вам.

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 201-209.