Християнське вдівство


http://shansnazustrich.net/index.php?id=311
05.12.2024

Християнське вдівство


Чи вважає Церква вірність померлому чоловікові чи жінці якоюсь цінністю? Повірте, я питаю не заради цікавості, для мене це життєво важлива справа.



Спочатку подивімося на цю справу з погляду здорового глузду. Безперечно, є такі вдівці та вдови, які мають всі підстави, щоб думати про друге подружжя, а проте вони відмовляються від цієї думки, бо шанують пам’ять про померлого чоловіка чи дружину, бажаючи бути йому чи їй вірними навіть після смерті.

 


Незалежно від того, важке чи легке для них таке рішення, ці люди не мають ніяких сумнівів у його сенсовності. Вони взагалі не мають потреби обґрунтовувати свою позицію, її сенс для них очевидний – просто вони відчувають таку потребу. Суспільство шанує такий вибір, вбачаючи в ньому щось високе, гарне і справді значуще. Історія й література дають нам чимало конкретних підтверджень цієї істини, яка, либонь, найкраще і найвлучніше сформульована у Святому Письмі: "Любов сильніша від смерті".

Проте життєва ситуація часто змушує вдівців до другого шлюбу. Тут можуть бути різні причини: потреба допомоги у вихованні дітей, страх перед самотністю, якісь фінансові рації, а часом просто хтось собі не уявляє життя поза сім’єю.

Як на справу повторного шлюбу дивиться Церква? Симпатії Церкви – на боці добровільно вибраного вдівства, хоча Церква допускає вдівців до Таїнства шлюбу, вважаючи таке подружжя вповні достойним. Ця позиція точно відповідає апостольському правилу, яке назагал заохочує витривалість у вдівстві: "Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться, як я" (1Кор 7,8), однак в окремих випадках допускає, а часом навіть рекомендує повторний шлюб: "Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей народжували, рядили домом і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства" (1Тим 5,14). Цю останню пораду св. Павло дає з важким серцем, бо деякі молоді вдови жили так, як не личить християнам (пор. 1Тим 5,11-13).

Церква рекомендує витривалість у вдівстві передовсім з релігійних мотивів. Тут варто нагадати, що релігійні цінності вдівства високо цінувалися вже у Старому Завіті. Молода і гарна Юдита була вдовою, яка без решти присвятила себе Богові: "Чимало просило в неї руки, та ні один чоловік не спізнав її за всі дні її життя, відколи помер її чоловік Манассія і був приєднаний до свого люду" (Юд 16,22). Святий автор говорить про це рішення Юдити з глибоким захопленням і схваленням, а образ його героїні однозначно показує, що вибір такого способу життя дав їй можливість цілком присвятити себе Богові (пор. Юд 8,4-8).

Те ж саме треба сказати про іншу вдову – її згадує Євангеліє, але жила вона ще за старозавітних часів: "Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою" (Лк 2,36-37). Святий Єронім слушно завважив, що завдяки своєму побожному вдівству Юдита стала образом Церкви, яка стинає голову сатані, Анна ж удостоїлася благодаті першою з жінок прийняти у святині Спасителя світу.

Ми назвали поки що лише один релігійний мотив, що його Церква надає своїм овдовілим вірним, пропонуючи їм довічний целібат заради Бога. До цього треба додати глибоко символічний аргумент. Християнське подружжя, якщо воно справді християнське, є образом найчудовішого подружжя, яке Христос уклав зі Своєю Церквою. Якщо подружжя єднає справжня, жертовна любов, якщо воно єдине в Богові та виконанні Божих заповідей, тоді подружнє життя є істинною часткою відповіді Церкви на любов Христа. Христос має тільки одну Наречену, і навіть ворота смерті не обмежують любові Церкви до Христа, адже Христос поконав смерть!

Ясна річ, людська любов подружжя ніколи не буде досконалою, тому Церква з розумінням не відмовляється пошлюбити вдруге вдівців. Однак Церква радіє, коли вдівці з релігійних причин вирішують більше не одружуватися, бо тоді в них повніше втілюється та Найвища Любов, до участі в якій ми покликані. Ви пишете про вірність померлому чоловікові. Отці Церкви значно поглибили цей і без того глибокий аргумент. Він відомий уже давно і спонтанно виникає тоді, коли смерть зазіхає на справжню подружню любов. Згадаймо Вергілія:

             Той вже, хто перший з’єднався зо мною, кохання моє все
             Геть відібрав і нехай же його береже у могилі.

                          (Енеїда 4,28-29; переклад О. Білецького).

 

У чому ж Отці поглибили цей аргумент? Наведу приклад із св. Єроніма, хоч трактати на цю тему писали і св. Амвросій, і св. Йоан Золотоустий, і св. Августин та ін. На думку св. Єроніма, між вірністю померлому чоловікові чи жінці і вірою у вічне життя є глибокий зв’язок. Удові легше дотримуватися вірності померлому чоловікові, якщо вона вірить у те, що вона не стільки втратила чоловіка, скільки він випередив її в дорозі до вічності. Тоді вдівство не завдає такого болю, бо воно пройняте радістю надії (пор. Послання 123,10). Окрім цього, завдяки своєму особливому становищу вдова починає розуміти, що вона "має зберегти свою чистоту не тільки заради того, хто помер, а й заради Того, з Ким вона має царювати" (Послання 79,7). Такий досвід удів повчальний для тих, хто живе подружнім життям: їхня любов, мабуть і повинна прагнути до остаточного здійснення в Нескінченній Любові.

Для християнської похвали вдівства характерне те, що високо підносячи його, водночас виявляють повагу до подружнього стану, освяченого спеціальним таїнством. З цього погляду чудовим є твір св. Августина "Про добро вдівства". Автор цілі сторінки присвячує тому, щоб переконати читачів, що "добром є подружня скромність, але більше добро – вдовина стриманість" (PL 40,434).

Колись у Церкві вдів і вдівців заохочували складати приватні обітниці чистоти. Хотів би тут навести висловлювання на цю тему св. Франциска Сальського: "Справжня вдова повинна бути вдовою не тільки тілом, а й серцем. Йдеться про те, щоб вона мала незламну волю залишитися у стані цнотливого вдівства. Бо тимчасові вдови, які тільки чекають можливості знову вийти заміж, відлучені від чоловіків тільки тілом, але зв’язані з ними волею серця. Якщо справжня вдова для зміцнення у стані вдівства забажає скласти перед Богом обітницю чистоти, то вона вельми прикрасить своє вдівство, а своє рішення міцно забезпечить. Бо знаючи, що після такої обітниці їй не можна втрачати чистоту, не втративши при цьому неба, вона з такою ревністю триматиметься свого рішення, що не дозволить ані на хвилину залишитися в її серці навіть тіні думки про подружжя. Отак-от ця свята обітниця стане міцним бар’єром між її душею і будь-яким наміром, що суперечить її рішенню" (Трактат про Божу любов 3,40).

Та нехай ніхто такої присяги не складає похапцем. Але той, хто її складе, нехай покірно молиться про витривалість і втішається особливою близькістю з Богом. Але релігійне рішення обрати вдівство до смерті прекрасне й тоді, коли не підтверджене ніякою присягою.

 


Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 114-119.




На початок


http://shansnazustrich.net