Трансформація сучасної родини


http://shansnazustrich.net/index.php?id=187
10.10.2024

Трансформація сучасної родини


Криза сім’ї, про яку так багато говориться, є передусім кризою традиційних функцій родини, а не сім’ї як такої. Дослідження 80-х років показують, що молодь у віці 14-25 років майже у 98% бажає створити сім’ю, бачить своє життєве місце в подружжі і сім’ї. Це прагнення у всіх опитуваних було однаково сильним, незалежно від того, чи їхнє родинне життя до того складалося успішно[1].

Родина як інституція

У доіндустріальний період родина становила ремісничу майстерню або аграрне господарство. Родина-організація споживала те, що сама продукувала. Отже, значною мірою родина була самодостатньою. Це формувало також менталітет. У такого типу родині великого значення набувала значна кількість дітей, які забезпечували допомогу в господарстві. Така родина повинна була бути по мірі можливості незалежною.

М. Пимоненко, "Сінокіс"

Зміни відбулися внаслідок процесу індустріалізації та урбанізації. Розвиток щораз більших та досконаліших засобів продукції поступово забрав у родини власне виробництво, господарство і, як наслідок, – власне джерело утримання.

Таким чином сучасна родина на довго втратила господарську функцію.

В. Пукірьов, "Отримання посагу" (1873)


Віджили фінансові мотиви при укладанні подружжя (посаг), потреба народжувати велику кількість дітей.

У господарській моделі сім’ї єдність будувалась на основі прийняття обов’язків, правил, норм життя, витворених суспільством. Родина як інституція за своєю сутністю була патріархальною, ієрархічною, авторитарною, забезпечувала умови життя своїх членів, максимально сприяла єдності сім’ї, утримувала її за будь-яку ціну, акцентувала залежність від неї.

Персональна родина (сучасна)

Сучасна родина виразно відрізняється від інституційної сім’ї минулого. У традиційній формі вона вже не виконує:

  1. Економічних функцій, колись характерних для сільського чи ремісничого середовища. Вони занепали разом зі зміною економічного ладу.

  2. Оборонних функцій, що запевняли економічно-суспільне існування (охорону прав людини, соціальне забезпечення). Ці функції перейняла держава.

  3. Освітньо-виховну функцію перейняла школа та інші виховні інституції. Батьки дуже часто почуваються звільненими від обов’язку виховання своїх дітей.

  4. Релігійна функція більш виразно переходить до релігійних інституцій: парафії, релігійних рухів і т.ін. Родина часто занедбує обов’язок передавання віри.

  5. Культурні та інтегруючі функції переміщуються з родини на інші суспільні утворення: масову культуру, мас-медіа, життєве середовище[2].

 

Натомість можна вирізнити такі риси сучасної родини:

  1. Головним чином вона виникає з мотивів любові і добровільного вибору.

  2. У сьогоднішній сім’ї особистісні зв’язки домінують над структурами.

  3. У сучасній родині спостерігається величезна концентрація зусиль на дитині.

  4. Для сьогоднішньої сім’ї характерне явище зростаючої автономізації та індивідуалізації особи (розвиток здібностей і талантів).

Передусім підкреслюється спільнота любові, солідарність, активність. Сучасна сім’я – дружна, партнерська, кожен з її членів має свою роль, яку виконує. Персональна родина думає про розвиток кожного з її членів. У ній переважають такі персональні функції як: почуття, взаємна єдність, партнерство, дружба, тісний особистісний зв’язок, а сталість родини ґрунтується на цінностях, можливо більш крихких і менш помітних, ніж почуття обов’язку чи авторитету, проте дуже автентичних.


Характеризуючи сучасну родину неможливо не згадати про різні можливі сприйняття дитини батьками.

Батьки можуть ставитися до дитини як до:

  1. Майбутнього працівника (коли сім’я має власну справу, від якої залежить добробут і утримання).

  2. Продовження роду і гарантія опіки для батьків у старості.

  3. Плоду любові чоловіка та жінки.

  4. Реалізації особистих потреб батьківства та материнства.

  5. Перешкоди у здійсненні особистих цілей.

  6. Божого Дару.

Усі вказані вище зміни несуть не лише нові загрози, але й потенційні можливості. Церква прийняла таке перетворення родини і не має наміру воскрешати традиційну модель сім’ї. Отож, сьогодні не потрібно підкреслювати подружніх обов’язків (що було характерним для традиційної моделі родини і виражалося навіть в юридичній термінології), а радше слід говорити про спільноту любові. Хоча й простежується велику загрозу розлучення, проте не варто гадати, що раніше було краще, оскільки не було такої кількості розлучень.

Зрозуміло, що чоловік і дружина були набагато більше залежними одне від одного. Часто зустрічалися подружні союзи, мотивом яких не була любов[3]. Чи були вони щасливі?

 

В. Пукірьов, "Нерівний шлюб" (1862)


Сьогодні, коли жінка почувається незалежною від чоловіка, можливість прийняття рішення розлучитися може бути значно вірогіднішою і простішою. Якщо цінується передусім любов, то, звичайно, в момент ослаблення емоційного зв’язку чоловік та дружина не задумуватимуться над тим, щоб штучно утримувати удаване подружжя. У багатьох подружжів релігійні мотиви зникли, або вони вже не є настільки сильними, щоб бути вирішальними в утриманні подружнього зв’язку. Можна сказати, що сьогоднішня ситуація набагато легше унаочнює одвічні проблеми подружжів і знаходить швидкі, проте не обов’язково найкращі, їх вирішення.

о. Ксаверій КНОТЦ (Ksawery KNOTZ) OFMCap


[1] L. Dyczewski, Rodzina, społeczeństwo, państwo, Lublin 1994, с. 55

[2] W. Kawecki, Nowy model rodziny, „Homo Dei”, 246(1998), 1, с. 67-68.

[3] Свідченням цього може бути хоча б як же багата на подібні факти українська література чи народні пісні – «Віддайте мене, моя матінко, за кого я хочу!»; не можна тут не згадати про Наталку Полтавку І.П. Котляревського.



На початок

http://shansnazustrich.net