Увійти в стан, що панував на «початку», Бог запрошує кожну подружню пару і сьогодні. Під час вінчання в «Благословенні новоодружених» священик урочисто співає: «Боже, за Твоєю волею жінка з’єднується з чоловіком, і ця початково створена спільнота обдарована Тобою таким благословенням, що як єдина не була знищена ані карою за первородний гріх, ані водами потопу». Бог вигнав з раю Адама і Єву разом, як пару; Ной увійшов до ковчегу разом із жінкою, його сини так само; обіцяного потомка Бог дав Авраамові від Сари. Цей перелік з Історії Спасіння можна продовжувати… Створена Богом спільнота не була знищена для того, аби мати змогу повернутися до стану, коли, перебуваючи в єдності з Богом, вони переживали єдність одне з одним, а будучи в єдності між собою, сповнювались вдячністю Богові за дар одне одного.

Взірцева Родина

Щороку в першу неділю після Різдва Господнього Церква переживає «професійне» свято родин. При цьому за взірець ставиться свята Родина: Ісус, Марія та Йосиф. Чому саме вони? Біблія зазначає кілька важливих моментів у житті Йосифа і Марії. Кожен з них відповів Богові «так» на Його плани в їхньому житті: Марія – під час благовіщеня (пор. Лк 1,38), а Йосиф – коли «прокинувшись зі сну», прийняв Марію за жінку (пор. Мт 1,24). Потім вже як пара, як сім’я, вони разом реалізували оту свою згоду: коли йшли до Вифлеєму, коли тікали з дитям в Єгипет, коли поверталися і т.д. Їхня велич полягає саме в тому, що вони відповіли Богові «так» – кожен окремо на початку, а потім як родина своїм життям виконували Божу волю. Таким чином Марія і Йосиф беруть участь в Божій Історії Спасіння.

Отож, Свята Родина є для кожної родини взірцем того, як своїм життям потрібно відповідати Богові «так». Церква, реалізуючи Божий задум, возносить подружжя до «рангу» таїнства. Найпростіше визначення таїнства говорить, що це «видимий знак невидимої благодаті», тобто завдяки видимим знакам ми можемо впізнавати присутність самого Бога в нашому житті. Як, наприклад, в Євхаристії Господню присутність дозволяють бачити знаки хліба і вина.

Дорога до Бога

Знак у таїнстві подружжя дуже конкретний і виразний, і що найважливіше, показує, що Бог може діяти в кожну мить подружнього життя. Цей знак творять самі чоловік і жінка. З моменту прийняття таїнства подружжя Ісус Христос втілюється у відносини, які творять особи, що кохають одне одного. Не йдеться про щось надзвичайне, лише про звичайні, прозаїчні, щоденні відносини подружжя. Чоловік і дружина творять знак присутності Бога, коли живуть разом під одним дахом (не розділені еміграцією чи заробітками) і коли свідомо запрошують Його у справи, якими живуть: коли моляться разом, коли розмовляють (наприклад, за кавою чи чаєм), коли діляться своєю вірою, допомагають одне одному в щоденному житті, підтримують одне одного, втішають, обдаровують одне одного ніжністю, займаються сексом[1]. Христос приходить до подружжя навіть тоді, коли дружина робить стомленому чоловікові каву; виражаючи цим турботу і любов до нього, вона підтверджує свою відданість йому. Завдяки цьому прозаїчному способу виявлення любові дружина робить крок до святості – своєю любов’ю запрошує Бога в подружній зв’язок. Так само і з боку чоловіка, коли той, бачачи втому дружини, скажімо, виносить сміття, – цей пересічний домашній обов’язок, якщо є виразом любові, освячує його, прикликає самого Бога.

Ісус Христос приходить до подружжя і тоді, коли чоловік і дружина ніжно пригортають одне одного, цілують, пестять, ведуть сексуальне життя. Коли обдаровують одне одного приємністю, Господь є між ними і то міццю таїнства подружжя. Саме тоді чоловік і дружина творять дуже інтимні відносини, які дозволяють їм побачити, що їхні тіла беруть участь у виявленні любові Бога іншій людині. Бо ж саме там, на «початку», Бог сказав: «полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2,24).

Чоловік і дружина співпрацюють з Богом, який є Любов’ю. Бог на тому ж «початку» відвів людині особливу роль у власній справі сотворіння, коли благословив чоловіка і жінку, кажучи: «Будьте плідні й множтеся!» (Бут 1,28). Церква стверджує: «коли з подружнього єднання двох народжується нова людина, вона приносить у світ особливий образ і подобу Бога: генеалогія особи вписана в саму біологію народження. Коли ми кажемо, що батьки є співпрацівниками Бога Творця в зачатті і народженні нової людини, то цим указуємо не лише на закони біології, а й на те, що в людському батьківстві присутній сам Бог»[2].

Отож, подружжя, родина – це не простий контракт осіб на узаконення спільного проживання. Це щось набагато величніше. Це можливість зустрічі з Богом, Його любов’ю в кожну хвилину щоденного життя. Якщо подружжя намагатиметься бути вірним Богові, Він уділятиме благодаті, потрібні для подолання труднощів повсякдення.

Нехай Свята Родина, «яка вела тихе і непоказне життя в маленькому палестинському містечку; яка зазнала вбогості, переслідувань, вигнання; яка прославляла Бога незрівнянно піднесено та чисто, підтримує всі (…) родини світу у вірності щоденним обов’язкам, в переживанні неспокоїв та життєвих труднощів, у великодушній відкритості на потреби інших, в радісному виконанні Божого задуму»[3].


бр. д-р Роман ПОП OFMCap

Опубліковано в: Католицький часопис CREDO, (123) 2011, №1.

---