Ukraine English Russia Poland
ПОХМУРІ ТІНІ ВЕЛЕТНЯ НА ГЛИНЯНИХ НОГАХ, або факти з історії одного сумнівного експериментуЖінки, які використовують контрацептиви обирають менш «привабливих» чоловіківМоральна оцінка контрацепціїПрирода ліпша від контрацепціїМоральний підтекст проблеми перенаселення

ПЛІДНІСТЬ ПОДРУЖНЬОЇ ПАРИ

Моральна оцінка контрацепції


Змінити своє ставлення до засобів контрацепції я зможу тоді, коли отримаю вичерпну відповідь на два запитання: 1) Якщо на те воля Божа, щоб ми підпорядковували собі землю, то чому Божій волі суперечить незалежність, наприклад, з допомогою засобів контрацепції, від детермінізму, що керує нашим тілом? 2) Доктринерський (перепрошую за круте слівце) протест проти засобів контрацепції наражає людей на спокусу переривати вагітність. Бо якби вживання контрацептивних засобів справді було чимось поганим, то чи варто боротися з меншим злом (контрацепцією) тільки для того, щоб наражати людей на куди більше зло (переривання вагітності)?

Даруйте, але я дуже скептично дивлюся на можливість зміни моральних поглядів під впливом аргументів. Я гадаю, що наші погляди формуються не так на підставі тих чи тих аргументів, як на підставі наших фундаментальних переконань стосовно людини, основоположного сенсу життя, подружжя тощо. Окремі аргументи тільки підтверджують наші фундаментальні переконання або ослаблюють їх, однак такі випадки, коли наші погляди суттєво змінюються, трапляються нечасто. Зрештою, на щастя. Адже фундаментальні переконання виникають з того, чим ми самі керуємося в житті: цінностями чи антицінностями, цінностями правдивими чи позірними. Важко собі уявити, що б було, якби їхній вибір істотно залежав від наявних на цей момент аргументів. Для зміни схильностей і фундаментальних переконань потрібні набагато поважніші причини, ніж той чи той аргумент: тут потрібне навернення чи зрада, тобто глибока – на добре чи зле – переміна самого єства людини.

Авжеж, деякі люди справляють таке враження, ніби їхні фундаментальні переконання не мають глибокого коріння й кожен більш-менш вагомий аргумент може багато що змінити в їхніх поглядах. У Посланні до ефесян є знаменне застереження перед такою ситуацією і заклик до її подолання: «Тоді ми не будемо більше малолітками, яких кидають хвилі і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людською хитрістю й обманом» (Еф 4,14). Ясна річ, нам, християнам, не можна прилучатися до боротьби за душі цих людей з допомогою самих лише аргументів. Якщо ми запрошуємо їх до спільноти віри, а ми повинні запрошувати всіх, то давайте робити це свідченням про безцінні багатства віри; адже йдеться про те, щоб кожен, хто визнає християнську віру, закоренився, по змозі якнайглибше, у Христі.

Мабуть, Ви вже здогадуєтеся, в якому дусі я спробую відповісти на поставлені мені запитання. Бо мене цікавлять не так аргументи проти застосування контрацепції, як християнські погляди на подружжя, з яких логічно випливає спротив цим методам.

Отож, християнська віра розглядає подружжя передовсім у його віднесенні до самого Бога. «Подружня любов, – пише Папа Павло VI в енцикліці Humanae Vitae, – найкраще виявляє свою істинну природу і свою істинну гідність тільки тоді, коли її розглядають у її найвищому джерелі – Богові, Який є Любов (1Йн 4,8), і Отці, «від Якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі» (Еф 3,15). Тому подружня любов лише тоді стає повною і не скаліченою, коли чоловік і жінка прагнуть віддатися одне одному цілковито, а не поступитися тільки якоюсь частиною себе. Бо Господь Бог створив людину особою, істотою розумною, наділеною свободою, а отже, здатною принести себе в дар. Тому все те, що в людині тілесне, тільки тоді буде по-справжньому людське, коли набуде особистісного виміру – виміру свободи й любові. Людська любов виражається в різних сферах нашого людського єства, тобто не тільки у сексуальній сфері, а й у сфері психологічній, суспільній, економічній та ін., але щодо усіх цих сфер вона є трансцендентальна».

Я не впевнений, чи це висловлювання достатньо зрозуміле, тому спробуймо його перефразувати. Напевно подружня любов полягає в тому, що члени подружжя служать одне одному, миряться з вадами й відмінностями одне одного, допомагають одне одному і виявляють доброзичливість, прагнуть збудувати такий матеріальний, психологічний і духовний простір, який захищатиме й поглиблюватиме їхню спільноту. А водночас подружню любов не можна зводити тільки до цього, бо вона є чимось набагато більшим: це обопільне принесення себе в дар, взаємна відданість. «Людина – це єдине земне створіння, – навчає останній Собор (Gaudium et Spes 24), – яке Бог хотів заради нього самого, тому вона не може вповні віднайтися інакше як тільки безкорисливо приносячи себе в дар іншим». Отут увага! Легко погодитися з останніми формулюваннями, взагалі не вникаючи в їхній зміст. Або, що гірше, легко визнати, ніби найповніша відданість одне одному звершується тільки в тілесному з’єднанні. Що ж у такому разі означає віддати коханій людині себе самого? Передовсім треба докласти всіх зусиль, щоб дар, який я приношу коханій людині, був справді цінний, принаймні настільки, наскільки вистачить моїх сил. Тому треба позбуватися своєї малості, не нехтувати добром, яке ми могли б творити, очищати свої наміри, прагнути до найголовнішого у житті – до того, що збагачує людину, адже ми хочемо принести себе в дар! Треба знайти свою внутрішню свободу, звільнити свої вищі сили з-під влади пожадання, навчитися панувати над собою в усіх можливих сферах свого єства. Бо той дар, який я прагну принести коханій людині, має бути якомога правдивіший; людина, яку я кохаю, варта того, щоб дар, який я їй приношу, був якомога менше скалічений.

Тілесне з’єднання має бути вираженням цілісної, яка охоплює всю особу, любові подружжя. Але часом воно буває вираженням тільки якоїсь часткової любові: наприклад, я люблю тебе за твою привабливість, за те, що нам добре удвох. Оце причина, чому Церква противиться застосуванню контрацепції: таким чином Церква захищає цілісність подружньої любові. Цю позицію Церкви глибоко обґрунтував кардинал Войтила у статті, написаній ще задовго до того, як він став Папою: «Над сучасним мисленням тяжіє розкол картезіанського типу, який протиставляє розуму-свідомості людини її тіло. У висліді такого розколу особливо легко розглядати все те, що стосується тіла, тільки і виключно в межах одних соматичних процесів. (...) Людина не може володіти власним тілом за допомогою таких засобів чи методів, які одночасно підважують її здатність по-справжньому панувати над собою, а часом і руйнують це самовладання. Бо такий спосіб управління своїм тілом, його натуральними функціями хоч і звершується за допомогою методу, що його виробив людський розум на підставі детальних знань про соматичні функції та процеси, які відбуваються в людському організмі, проте суперечить глибшому і “цілісному” розумінню того, що людина становить собою, а саме особистість, через самовладання, а оте самовладання є невід’ємною частиною інтегрального визначення її свободи. (...) Тому зрозуміло, що, встановлюючи межі влади людини над власним тілом, ми мусимо вникати в структуру особистісного буття і спиратися на неї» (Analecta Cracoviensia 1978,1.10, с. 23-25).

Скидається на те, що в деяких подружжях застосування контрацептивів призводить до ще глибшої, ніж про це сказано вище, деградації подружньої любові. Може статися, що подружня близькість перестане бути навіть вираженням часткової любові. «Статевий акт, – читаємо в енцикліці Humanae Vitae, – нав’язаний одному з подружжя без погодження з його чи її станом та обґрунтованим побажанням, не є справжнім актом любові, а тому суперечить тому, чого слушно вимагає моральний лад у взаємному зв’язку між подружжям. (...) Треба також боятися того, що, призвичаївшись до застосування контрацептивів, чоловік втратить до жінки повагу і, легковажачи її тілесним і душевним станом, зробить її знаряддям задоволення свого егоїстичного пожадання, а врешті-решт перестане вважати її подругою свого життя, гідною його поваги й любові. (...) Безперечно, керування розуму і свобідної волі ними неможливе без аскетизму, аби притаманні подружньому життю форми любові відповідали етичному порядку. (...) Така самодисципліна приносить сімейному життю щедрі плоди, як-от гармонія і мир, та допомагає в подоланні інших труднощів, сприяє турботі про партнера подружнього життя та пробуджує до нього повагу, також допомагає подружжю позбутися егоїзму, який суперечить справжній любові, та зміцнює в них почуття відповідальності. І нарешті, завдяки пануванню над собою батьки набувають глибшого й ефективнішого виховного впливу на своїх дітей. Тоді діти й молодь виростають з почуттям належної поваги до істинних людських цінностей і спокійно та гармонійно розвивають свої духовні та фізичні сили».

Як видається, неминучим наслідком згоди на вживання контрацептивних засобів є перекручення поглядів на людську статевість. Сьогодні багатьом людям здається, що сфера статі не має нічого спільного з таємницею передання життя. Багато людей тут скоріше шукають розваги або прихистку від буденності, а навіть легкого успіху й компенсації своїх невдач. Ви побоюєтеся, що рішучий спротив Церкви проти застосування контрацептивів спричинить збільшення замахів на життя ненароджених дітей. Але просив би Вас звернути увагу на те, що найголосніше почали домагатися легалізації штучних абортів саме тоді, коли моральне схвалення контрацептивів досягло свого піку. І це цілком логічно. Бо якщо хтось почав думати, що подружню близькість можна ізолювати навіть від самої можливості зачаття нового життя, то така людина скоріше за все відреагує на появу дитини з подивом, який швидко переродиться в агресію: адже ця дитина з’явилася «незаконно», а отже, треба її позбутися.

Ще раз загляньмо до енцикліки Humanae Vitae. Читаємо: «Людині не дано необмеженої влади над своїм тілом, як не дано їй, з цілком розумних причин, необмежено розпоряджатися здатністю народжувати, внаслідок її сокровенного призначення давати людське життя, початком якого є сам Бог». Тож обов’язок ставитися з особливою пошаною до людської статевості виникає з того, що цією дорогою приходять на світ люди – істоти, які обдаровані Богом особливою гідністю.

Закони природи не можна порушувати безкарно. Прошу, наприклад, звернути увагу на тривожне зростання подружньої невірності. Не хотів би обмежуватися примітивним поясненням, що в подружжі зраджують одне одному тому, що контрацептивні засоби полегшують їм зраду, хоча, можливо, і такий погляд не безпідставний. Йдеться про те, що почуття сенсу людської статевості втратило свою глибину. Бо якщо забувають про зв’язок статевості з таємницею передавання життя, тоді, ясна річ, першорядного значення починає набирати справа статевого добору, вивчення еротичних технік, отримання сексуального задоволення тощо. Я не кажу, що цими справами треба цілковито легковажити, однак безперечним є те, що вони не є першорядними у подружній любові. А той, хто ризикує будувати на них своє подружжя, нехай рахується з тим, що, можливо, будує його на піску.

Папа Павло VI навчає, що «біологічні закони є частиною людської особи». Ментальність людей, які використовують протизаплідні засоби, не хоче з цим миритися, вважаючи, що біологічні закони керують тільки людським тілом і не мають нічого спільного з законами духовності, які керують подружньою любов’ю. Але ж наші погляди не мають сили змінювати дійсність, вони тільки можуть призвести до того, що наше ставлення до дійсності буде неправильне. Хочемо ми того чи ні, але така вже є наша людська натура, що тілесне відкрите перед духовним і обидва ці виміри взаємно переплітаються. Ми не в змозі зробити так, щоб споживання їжі підпорядковувалося окремо законам фізіології, а окремо законам духовності. На щастя, ми не будуємо клінік, де б штучно викликали блювоту, хоча можна було б цілком «переконливо» пояснити, що такі заклади звільнили б людину від залежності від біологічних законів і дозволили б їй зосередитися на суспільному та естетичному аспектах споживання їжі.


Я. Салій, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Київ 2005, с. 10-18.



На початок

  Роздрукувати