Ukraine English Russia Poland
Близькість 365 днів у році? Так!

СЕКС, ЯКОГО НЕ ЗНАЄТЕ

Близькість 365 днів у році? Так!


Сексуальне утримання найчастіше пов’язане з рішенням відкласти зачаття. Уникання сексуального пожиття в цей період породжує напруження між потребою близькості іншої особи та необхідністю віддаленості від її тіла. Надмірна близькість призводить до сексуального збудження, яке в якийсь момент уже не можна опанувати. Вона також збільшує страх перед можливістю зачаття дитини й укорінює недобрі навички. Утримання занадто великої дистанції часто породжує жорсткість у поведінці, позбавляє подружні взаємини щирості, сердечності та ніжності; може послаблювати взаємну любов, породжувати почуття черствості, самотності; може бути негативно сприйнятим коханою особою як ознака небажання її. Історія подружжя в різних його фазах є балансуванням між цими двома станами.



Ідеал – обдаровування одне одного знаками чуйності, поваги і визнання

Подружні взаємини в період сексуального утримання мають виняткову специфіку, яка вимагає особливого підходу. Ідеалом у цей час не є ані повна сексуальна свобода, пов’язана з пошуком якнайбільшої приємності, ані уподібнення взаємин між чоловіком і дружиною до відносин брата та сестри, тобто позбавлення їх сексуальних відчуттів, елімінування останніх. Подружжя в цьому періоді і надалі залишається чоловіком та дружиною, а тому обоє повинні навчитися кохати одне одного прийнятним для подружжя способом[1]. Якщо чоловік і дружина не можуть мати сексуального пожиття, то тим більше потребують виразних жестів і знаків того, що вони прагнуть одне одного, що хочуть віддати себе одне одному, що з тугою очікують  сексуального пожиття. Тому так важливо, щоб в цей важкий період подружжя використовувало гаму прерізних способів вираження любові.

Чоловік і дружина саме в період утримання повинні присвятити одне одному більше уваги, знайти час на спільну розмову, трапезу. Чоловік повинен намагатися заспокоїти почуттєві потреби дружини, зазначати, що пам’ятає про неї і скучає за нею. Ці знаки любові не можуть бути відірвані від трудів і обов’язків щоденного життя, наприклад, коли жінка втомлена перебуванням з дітьми, чоловік міг би зайнятись ними, даючи їй хвильку відпочинку, нагоду побути самій. Жінка ж саме в цей період повинна бути особливо милою і зичливою до чоловіка; цінувати його труд утримання; шанувати його професійну роботу, помічати успіхи, турботу про дім та сім’ю. Водночас чоловік і дружина повинні говорити одне одному про свої сексуальні прагнення.

У період утримання від сексуального пожиття не повинно забракнути таких ознак близькості, як дотики, обійми, притуляння, поцілунки, ніжні слова, любовні листівки і т.д.,  все це – сигнали живих почуттів, ніжні та витончені любовні жести, які виникають до «людини протилежної статі». Такі сигнали відрізняються від поцілунків, жестів та пестощів, що використовуються з наміром здійснити статеве пожиття, з наміром швидкого збудження сексуальної сфери. Такі жести та знаки заспокоюють і можуть зробити цей час якомога менш сповненим розчарування для подружжя. Лише відкриття інших, ніж сексуальне пожиття, знаків виражання одне одному любові є ключем до успіху – до психічного і духовного поглиблення любові, надання тілесній любові нового значення[2].

Час очікування на статеве пожиття за такою концепцією є особливим часом адорування, флірту, ніжності, виражання одне одному пошани і визнання. Вразливість на потреби одне одного, здатність взаємного обдаровування ніжністю та пошаною – це барометр творчих взаємин між чоловіком і дружиною. Таким чином закохані одне в одного чоловік і жінка усвідомлюють, що їх єднає глибокий зв’язок, спільнота любові, що відчувають одне одного в найбільш прихованих порухах душі. Тоді чоловік і дружина почуваються духовно і психічно з’єднаними, огорненими почуттям близькості.

Жінки саме в період утримання готові до народження потомства, і водночас силою самої природи вони збуджені, спрагнені сексуального пожиття. Заохочуючи чоловіків до близькості, навіть підсвідомо, надсилають їм чіткі сигнали, любовні флюїди, які ті виразно відчувають. Якщо подружжя не зважиться на зачаття дитини, а тим самим і на статеве пожиття, то все одно не може виступати радикально проти законів своєї природи і залишатись невразливими одне до одного.

Флірт, взаємне виражання одне одному ніжності та визнання стають у цьому випадку обов’язковою відповіддю на прагнення природи (хоч суб’єктивно недостатньою, проте дуже плідною психічно та духовно). Натуральне прагнення тілесної близькості чоловіка та жінки, які кохають одне одного, хоч не заспокоєне в повній мірі, обов’язково мусить бути компенсоване взаємним виражанням ніжності. «Такої ніжності надзвичайно багато потрібно в подружжі, в усьому спільному житті, де ж не тільки „тіло” потребує „тіла”, але передусім людина потребує людини»[3]. Час утримання є не тільки часом поміркованої тілесної дистанції між чоловіком і дружиною, але також, і навіть передусім, часом розмов, будування подружньої дружби. Це не через саме панування над своєю сексуальністю зростає подружня любов. Любов зростає лише тоді, коли утримання мотивується любов’ю і переживається в атмосфері любові. Покращення відносин між чоловіком і дружиною не відбувається завдяки самому сприйняттю періодів плідності та неплідності жінки, а шляхом творчого використання цього часу для поглиблення міжособистісного зв’язку. Не достатньо лише бажання дотримуватись вказівок Церкви, треба ще й знати, як їх дотримуватися.

Не можна забувати, що значна група подружніх пар не вихована виражати одне одному ніжність. «Бо ж ніжність вимагає певної чуйності, щоб різні її прояви не набрали іншого значення, не стали виключно формами тілесного заспокоєння та сексуального задоволення. Тому ніжність не може обійтись без виробленого внутрішнього опанування, яке в цьому розумінні стає виявом внутрішньої ніжності та делікатності до особи протилежної статі»[4]. Багато подружніх пар не мають в собі стільки вразливості, щоб у періоди сексуального утримання вміти створити новий стиль перебування разом. Це невміння часто випливає з браку внутрішньої свободи щодо сексуальних відчуттів[5]. Таку свободу потрібно виховувати, доростати до неї, іноді розв’язати давні родинні проблеми. Напевно, неоціненним на шляху набуття такої постави є дотримання дошлюбної чистоти. Проте у сучасній культурі вона не цінується. Якщо протягом багатьох років жити без обмежень, то потім людина стає безпорадною перед викликами періоду утримання. Тому вміння позитивного переживання періоду утримання вимагає певного духовного, морального та особистісного розвитку. Це означає, що сфера спільного життя дається подружжю для поступового впорядковування, в міру того, як їхній подружній зв’язок дозріватиме і поглиблюватиметься.


Радикальна дистанція сумне обличчя утримання

Іноді подружня пара сприймає період статевого утримання як час уникання одне одного. Обоє переконують себе, що краще заради Господа радикально і однозначно відмовитись від інтиму, від будь-яких жестів, пестощів, і навіть від ніжності. Адже вона легко може перерости в нестримну пристрасть. Тоді здається, що єдино моральним і згідним з Божою волею способом життя є уникання одне одного: спати окремо, ховати свою наготу, відмовлятися від поцілунків. Така відстороненість означає холодність взаємин, емоційну віддаленість одне від одного, життя в усамітненні. Це може знищити подружжя і зробити людське життя нещасливим.

При такому підході сила для утримання бере початок не в любові, не у згоді чекати бажаної сексуальної близькості, а в почутті небажання другої особи, у страху збудитися, в боязні пожиття і зачаття дитини. Чим більший страх, тим більша відстороненість. Чим більший ризик пристрасної близькості, тим більша моральна суворість. Таким чином сенс і цінність періоду утримання спотворюються і зводиться передусім до постійного намагання уникати одне одного. «Перебування разом» означає втечу від інтенсивності сексуальних подразників, які чоловік та дружина посилають і отримують. Внаслідок такої поведінки з’являються труднощі в отриманні задоволення під час статевої близькості у неплідному періоді. Бо неможливо раптово перейти від почуття загрози до довіри, від контролю до спонтанності, від замкненості до відкритості.

Буває, одна зі сторін взагалі не хоче сексуального пожиття або надто його обмежує. І не тільки через страх зачати дитину, а внаслідок накопичення проблем у взаємному спілкуванні, нерозуміння взаємних очікувань, накопичених і прихованих ран. Життя вдвох тоді стає пустим і сумним, сповненим стражданням, а не радістю. Поведінка, яка паралізує любов, походить зі страхів, проте іноді такі вчинки знаходять позірну підтримку в моральних принципах, що їх подружжя хоче дотримуватись. Іноді вимоги Церкви стають основним поясненням, яке надається коханій людині як виправдання прохолодності у стосунках, радикального віддалення одне від одного, і навіть виразного відкинення. У таких випадках маніпуляція католицькою моральністю, її трактування як ширми, що приховує справжню мотивацію, є особливо шкідливою.


Найбільша цінність – повна сексуальна близькість

Не тільки католицькі подружжя відчувають, що добре прожитий подружній акт породжує мир в серці й оживляє любов. Він дає значно глибше почуття єдності, взаємної вдячності та повноти почуттєвого та сексуального заспокоєння, аніж пестощі без повного статевого акту, тобто осягнення оргазму поза статевими зносинами. Вразливі чоловік та жінка відчувають істотну різницю, порівнюючи ці два досвідчення. Відчувають, що таким чином з’являється певне спотворення любовних відносин між подружжям. Щоб не вводити подружню пару в сильне почуття провини і не підсилювати їхній страх щодо близькості тіл, таке викривлення не варто перебільшувати.

У моральній оцінці істотними є причини відмови від повного сексуального акту, який дає можливість повного, тобто духовно-тілесного з’єднання чоловіка та дружини. Сам факт пережиття оргазму поза статевим актом слід оцінювати у ширшому контексті життя подружжя. Оргазм як реакція тіла може з’являтися в різних ситуаціях і за різних обставин, пов’язаних з подружньою близькістю. Усвідомлюючи легкість, з якою може доходити до сильного збудження та різноманітність ситуацій, в яких воно з’являється, чоловік та жінка повинні чувати над своїми реакціями.

Порушена моральна проблема дуже делікатна та вразлива. Виразно помітною вона стає тільки на фоні дуже чистих, піднесених любовних взаємин. Любов, очищену від егоцентризму та корисливості, називають любов’ю «аґапе», любов’ю виключного подружнього єднання, любов’ю Нагірної проповіді, любов’ю Ісуса Христа. Це ідеал святості подружжя, а не початок його життєвої дороги. Не можна приховувати, що в цьому питанні моральна вразливість Церкви перевищує вразливість пересічного подружжя.

Погляд, що чоловік та дружина повинні інтенсивно збуджуватися лише тоді, коли планують закінчити пестощі повним подружнім актом, можна порівняти до компасу, який показує правильний курс, напрям шляху до мети. Варто його обрати, водночас усвідомлюючи, що людська пристрасть (ерос) дуже утруднюватиме дорогу визначеним курсом. Варто намагатись так жити, але й пам’ятати, що лише небагатьом подружнім парам вдається швидко впорядкувати сексуальну сферу і таким чином досягти далекоглядної мети. Більшість людей потребує часу, роботи над собою і Божої благодаті, щоб досягти зрілості в цій важливій сфері життя. Не кожна сексуальна поведінка пов’язана зі свідомим і добровільним вибором. Багато людей відчувають своєрідний примус розрядити сексуальну напругу, від якого не вміють звільнитися.

Швидке зростання сексуальної напруги та збудження, завершене оргазмом, може з’явитись спонтанно: під час залицяння, проявів ніжності. Навіть коли подружжя свідомо бажає тривати в добрі, вони, наближаючись одне до одного, не можуть передбачити наскільки сильно збудяться і чи зуміють стримати спочатку невинні прояви ніжності і пестощі. Іноді збудження буває настільки раптовим та сильним, що накриває подружню пару, мов могутня хвиля. Деякі люди за своєю природою настільки сексуально вразливі, що незначні пестощі спричиняють неможливість опанувати наростаюче збудження. Посилене збудження, яке швидко призводить до оргазму, може у них з’явитись навіть під час звичайних і невинних, здавалося б, дій: спостерігання, як купається дружина (чоловік), її (його) погляд, жест, дотик. У чоловіка довгі періоди утримання можуть спричиняти, що невинний контакт з тілом дружини викличе природну полюцію. Такі природні реакції трапляються, і не треба одразу шукати в них гріх та обтяжувати моральною провиною. Взагалі до таких проблем треба підходити з розумінням. При виявлянні одне одному чуйності, не можна надто суворо засуджувати хвиль «забуття», неконтрольованої пристрасті, яка зродилась через брак чуйності. Такі ситуації допомагають подружній парі краще зрозуміти свої реакції. Усвідомлюючи це, подружня пара повинна робити висновки на майбутнє[6].

Не можна забувати, що пошук тілесної близькості не випливає виключно з бажання використати іншу особу для власного сексуального задоволення, ані не є лише виразом спланованих дій для уникнення зачаття дитини. Коли ніжні та чуйні одне до одного чоловік та дружина пестять одне одного в плідний періоді, то переживають любов, близькість, вдячність, дарування одне одному інтимних хвилин. При цьому відчувають духовну близькість. Іноді може трапитись так, що внаслідок своєї слабкості надмірно збудяться, доведуть одне одного до оргазму. Це ситуації, які трапляються в кожному подружжі, де чоловік і дружина кохають одне одного.

Образливо називати такі ситуації «спільним онанізуванням» або, ще більш гостро, «мастурбацією вдвох». Під ударами таких слів дуже зменшується і занепадає багатство психічної та духовної єдності подружжя. Таким чином взаємини між чоловіком та дружиною описуються одновимірною мовою, яка позбавляє їх сили взаємної прив’язаності, щирості почуттів, взаємної турботи, а їхня слабкість у нелегкому мистецтві виховання своєї сексуальності інтерпретується виключно як надання одне одному сексуальних послуг.

Сприйняття глибших вимірів любові водночас спонукає до пошуків якнайчистіших способів виражати любов.


(Далі буде…)

о. Ксаверій КНОТЦ (Ksawery KNOTZ) OFMCap

Читайте також:
К. Кнотц, Секс, якого не знаєте, укр. перекл. О. Мандрика, Львів 2010, с. 77-96.


[1] Пор. A. Marcol, Etyka życia seksualnego, Opole 1998, с. 111.

[2] Пор. J. Rötzer, Naturalna regulacja poczęć, Poznań 1996, с. 10.

[3] K. Wojtyła, Miłość i odpowiedzialność, Lublin 1986, с. 184.

[4] Там само, с. 181.

[5] Пор. K. Meissner, Płciowość człowieka a antykoncepcja, в: Boża tajemnica płci, miłości, macierzyństwa (praca zbiorowa), Warszawa 1980, с. 9-10, 12-13.

[6] Пор. M. Séguin, La contraception et l’Eglise: Bilan et prospective, Paris 1994, с. 279-280.

На початок

  Роздрукувати