Ukraine English Russia Poland

СЕКС, ЯКОГО НЕ ЗНАЄТЕ

Позірний ригоризм католицької сексуальної етики


Знаю, що непомірність у сексі завдає шкоди, але притлумлення бажання шкодить не менше. Природа, а власне Бог, дав нам той потяг так само, як і інші, і з ним, на жаль, треба рахуватися, а не боротися. Його можна вгамовувати, формувати, але не можна бачити в ньому причину відходу від Бога! Я проти цього і не погоджуюся з тим, що грішу, але все-таки сповідаюся, бо так передбачають норми Церкви. Кажуть, що проти шостої заповіді немає легких гріхів, усі вони смертельні й приводять до втрати дружби з Богом і Його благодаті.

Секс не заступає мені світу, але якщо вже до нього доходить, то я хотіла б отримати задоволення. Це не гонитва за насолодою, а потреба розрядки, послаблення напруження. Чоловік дуже старається, але з певних причин, не залежних від нас, він часом залишає мене на «півдорозі». Якщо цим має закінчитися, то краще вже й не починати, але заради чоловіка я не маю права думати про те, що краще для мене. Щира розмова тут нічого не дасть, тільки зіпсує наше інтимне життя, бо над нами нависне усвідомлення перешкоди. Зрештою, мій чоловік має стільки доброї волі, що я не хочу перегинати палицю. Та я так і залишаюся зі своєю проблемою, покинута «на півдорозі», хоча мені багато не треба. Рятуюся так званим онанізмом, самозадоволенням, бо колись мушу дійти кульмінації, не можу ж я весь час залишатися на «півдорозі». Це накопичується, а так ... проблема зникає.

У мене немає докорів сумління щодо чоловіка. Я люблю його і шаную. Знаю, що він дуже хоче нашого спільного щастя. І він не винний, і я. Залишається тільки проблема, що для Церкви так званої незалежної любові не існує. Я знаю, що це дуже небезпечно, бо може переродитися в самодостатність, егоїзм, збочення чи ще щось. Але часом мені здається, що краще балансувати на межі небезпеки, ніж від усього відмовитися і нічого не робити.

Спробую зробити кілька загальних зауважень, які, можливо, допоможуть Вам по-новому подивитися на цю конкретну проблему. Спочатку кілька слів про аргумент, до якого часом удаються ті, хто прагне жити в згоді з шостою заповіддю, але в них це не виходить. Вони кажуть: але ж сам Господь Бог дав нам сексуальний потяг! Варто завважити, що сексуальний потяг і його непомірність – по суті, різні речі.

Розгляньмо це на прикладі іншого інстинкту, а саме інстинкту самозбереження. Уявімо, що сумління докоряє мені, що я не так повівся в черзі за м’ясом, зайняв вільне місце в поїзді чи спробував отримати більшу премію. Незадоволений собою, я врочисто постановляю: наступного разу в такій ситуації поводитимуся як людина! Настає наступний раз, а я знову чиню так, що мені соромно за себе. Чи я скажу тоді: це не моя провина! Це сам Бог наділив мене інстинктом самозбереження, який наказує мені дбати про власні потреби!

Ні, я цього не скажу, а скоріше почну серйозно працювати над собою, щоб підпорядкувати сильний (слава Богу, сильний) інстинкт самозбереження і панувати над ним. Мабуть, ще не раз виявиться моя слабкість і я багаторазово переконаюся, що гріх опанував мною так глибоко, що я його не в змозі викорінити навіть з допомогою найкращих постанов. Водночас я старатимуся дотримувати таких позицій. По-перше, ніколи себе не вмовлятиму, що егоїзм – це щось природне для людини. По-друге, моя слабкість ніколи не спричинить тяжкої кривди ближньому. Навпаки, вона буде стимулом безкорисливої любові до інших, прагнення отримати від Бога таку любов, яка дорівнюватиме або й навіть буде сильніша інстинкту самозбереження.

Якби досягти цілковитого порядку в сексуальній сфері було легко, то обов’язковий у цій сфері Божий закон напевно був би загальновизнаний. Бо цей закон ставить таку мету, до якої людська душа буквально рветься. Що ж може бути кращим, ніж повністю панувати над собою, а свої потяги зробити слухняними слугами любові й віддати належне їхньому головному призначенню? Тільки ж коли виявляється, що для реалізації цієї програми треба долати свою гріховність і спізнати різних прикростей, що виникають з нашої слабкості, тоді не один відкидає Божий закон, виправдовуючись тим, що сексуальний потяг є частиною нашої натури і ми змушені йому підкорятися. Але ж сексуальний потяг і його непомірність – це, по суті, різні речі.

Чого досягає людина, яка хоч і грішна, та старається шанувати Божий закон? Справді, їй не раз доведеться соромитися перед Господом Богом через свою слабкодухість, але принаймні вона не називатиме зло добром і не виправдовуватиме своєї непомірності. Навпаки, така людина намагатиметься, як уміє, відповідати Божим вимогам, навіть якщо їй здаватиметься, що це понад її сили. Бо вона розуміє, що цю ситуацію годі втримати в нинішньому стані: або в ній наростатиме непоміркованість або назріватиме процес повернення до ладу. А що така людина взагалі шукає надприродної допомоги – в таїнствах, молитві та інших учинках віри, то можна вірити, що Господь Бог попри її нинішню слабкість вбереже її принаймні від тяжкого гріха.

А як виглядає справа з тяжким гріхом щодо шостої заповіді? Тяжкий, тобто смертельний, гріх – це свідоме й добровільне переступання Божого закону у важливих справах. Тому всі ті вияви непоміркованості в нашому статевому житті, які не є цілком свідомі й добровільні, не є тяжким гріхом. Однак справжнє пожадання й аморальні сексуальні вчинки, на які людина погоджується добровільно й свідомо, католицьке вчення вважає тяжким гріхом. Щоправда, є один виняток, але про нього згодом.

Чому так суворо? Хто ж із нас не зустрічав подиву з приводу такої позиції Церкви, що його висловлюють люди, які ставляться до неї без жодних упереджень? Хто ж із нас не чув кпинів з цього вчення від людей, котрі не люблять Церкви? Або слів жалю від тих, хто хотів би бути її вірним сином? Католицьку сексуальну етику поверхово оцінюють як ригористичну. Як на мене, несправедливо.

Бо що таке ригоризм? Під словом «ригоризм» я розумію ускладнення життя непотрібними приписами, а також спроби поставити припис вище людини, вірність приписові, в чомусь навіть корисному, і тоді, коли він не захищає ніякого добра і навіть коли його дотримання завдає шкоди.

Але ми не назвемо ригоризмом вимогу виконувати приписи, хоч і обтяжливі, необхідність яких безперечна. Хірург, і той же дантист, мають суворий обов’язок старанно вимити руки перед початком процедур. Пілот чи сапер, і взагалі кожний, хто обслуговує складні чи небезпечні прилади, мусить з усією скрупульозністю додержуватись детально розписаних інструкцій. Навіть працівники інкубатора не можуть довільно встановлювати його температуру. Якщо вимоги такого типу ми часом називаємо ригористичними, то такий ригоризм ні під яким оглядом не можна назвати безплідним і бездушним. Навпаки, саме педантичні приписи дають змогу в таких ситуаціях досягти бажаного і захищають від шкоди, а часом навіть від катастрофи.

Тож доцільність моральних засад, які впорядковують вияви нашої сексуальності, покликана забезпечити велике добро. Йдеться про лад у тій сфері людського життя, де на світ приходять нові люди. Варто завважити, що ввесь позірний ригоризм католицької сексуальної етики бере початок у високому розумінні людини та її гідності. Ми, християни, віримо, що людина є особистістю, особистістю неповторною, майбутнім спадкоємцем вічного життя. Тому наша статевість є свідченням неймовірної довіри до нас з боку Творця: я можу стати батьком або матір’ю нової людини, неповторної особи, гідної любові самого Бога, любові, яка сягнула аж до Втілення і Хреста!

Не розвиватиму далі цих думок, бо моя відповідь не може бути занадто широка, а це загальновідомі речі. Зверну лишень увагу на те, що краще усвідомлення сакрального, сказати б, характеру людської статевості може суттєво допомогти в роботі над собою у цій сфері. Для багатьох подружніх пар і батьків найефективнішим аргументом, який переконує їх повністю реалізувати в своєму інтимному житті засади католицької етики, є така думка: «Наші діти повинні мати чистих батьків!»

Багато хто, може, і не виступали б проти цих принципів, якби глибше усвідомлювали очевидну річ: у цій сфері особливо виразно виявляється наша здатність використовувати іншу людину і наша готовність не поважати самих себе. А тому повага до особистості – себе та іншого – у переживанні власної статевості істотно формує нашу любов до ближнього. Ісус каже: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт 5,28). А Він напевно не ригорист, бо для нашого ж добра хоче очистити в нас джерело любові до ближнього.

Помислімо про ці слова Ісуса. Образ Христа, Який приборкує наш непоміркований потяг і наказує притлумити спонтанні порухи попри ті напруження, які через це можуть наростати в людині, зовсім не відповідає справжньому Христу, що Він об’являється нам у Євангелії. Що ж означають Його слова: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці»? Справді, у цих словах є заборона, але вона виступає як щось допоміжне й тимчасове. Логіка цього висловлювання покликана сформувати в людині таку повагу до себе та іншої особи, що негідна поведінка все менше з’являтиметься в нашій уяві, й насмілюся сказати – у фізіології.

Це можна сформулювати приблизно так: поки що тобі, людино, ще потрібна заборона, але намагайся не допустити того, щоб через послух перед забороною в тобі накопичувалися напруга й невдоволеність. Радше намагайся так виявляти свою сексуальність, щоб заборони ставали тобі непотрібні. Католицька сексуальна етика здається бездушною, якщо ми розглядаємо її головно в світлі заборон. Тоді вона, безперечно, пробуджує в нас недовіру, ба навіть відразу, бо виявляється не моральним вченням, а якимсь бездушним трупом. Але ж душею цієї етики є переконаність у неземній гідності людини й тій незвичайній довірі до нас Бога, Який створив нас істотами статевими, здатними дати початок новим людям, покликаним, так само як і ми, до дружби з Ним і вічного життя.

Отаке традиційне вчення Церкви. Св. Тома Аквінський подавав його з допомогою розрізнення цноти чистоти і цноти стриманості. Чистотою він називав такий порядок, який вже іманентно існує у сфері людської статевості. А стриманість – це допоміжна цнота, завданням якої є панувати над усім тим, що в моїй статевості ще й досі не впорядковане. Необхідність стримувати непідвладні розумові пожадання нагадує нам про те, що ми – грішні люди. Але треба вчитися такого стримання, яке провадить не до наростання нічим не послабленого напруження, а до зростання в чистоті. Цього можна легко навчитися, якщо бачити внутрішню логіку сексуальної етики, але тут особливо потрібна надприродна допомога. Бо ми справді залишаємося грішними людьми, і цього забувати не можна.

Інтимне життя подружжя не тільки не суперечить чистоті, але може й повинне бути актом цієї цноти. Бо саме для того Бог створив людину статевою істотою, щоб вона, взявши шлюб на все життя, могла стати батьком чи матір’ю наступних людей. Водночас подружжя, як і всі інші люди, – грішники. Тому вони мають спокусу запроваджувати до свого інтимного життя елементи нечистоти, і тоді вони повинні рятувати моральний лад за допомогою цноти стриманості.

У своєму вченні на цю тему Церква прагне бути дуже тактовною і делікатною, а проте загальні засади вона формулює виразно. Церква однозначно навчає, що тяжким порушенням морального ладу є будь-яке навмисне відокремлення подружнього сексуального акту від можливості зачаття нового життя. Окрім цього, вчителі Церкви вказують на моральну абсурдність таких ситуацій, коли подружній акт замість того, щоб бути вираженням справжньої взаємної любові, стає виявом справжнісінького егоїзму, небажання шанувати подружнього партнера, чим реально заподіює йому кривди й приниження. «Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями», – говорить слово Боже (Євр 13,4).

Суть моралі в подружньому інтимному житті базується на цих двох принципах: на взаємному, хай навіть і недосконалому, подоланні власного егоїзму та на повазі первісної доцільності сексуального акту, тобто невтручання в його спрямованість на зачаття нового життя. Якщо всередині цих границь трапляється якесь порушення морального ладу, навіть свідоме й добровільне, воно вважається тільки звичайним гріхом. Це і є отой єдиний виняток, про який я вже згадував.

Згідно з основними підручниками з моральної теології, коли чоловік внаслідок свого егоїзму чи несвідомості або з якихось інших причин залишає дружину, як Ви сказали, «на півдорозі», а потім вона після інтимного акту доводить себе до піку, то вона не чинить ніякого гріха, навіть звичайного. Дії особи в такому разі не вважаються онанізмом, бо оргазм є натуральним закінченням інтимного акту подружжя; тільки шкода, що деякі чоловіки навіть у такі моменти більше пам’ятають про себе, ніж про власну жінку. Безперечно, таке рішення стосується тільки природних стосунків, тоді як стосунки, коли безпліддя досягається штучно або онанізм удвох уже з інших причин, є тяжким порушенням морального ладу.

Само собою зрозуміло, що самостійне закінчення цього акту суто подружніх стосунків є дуже небажаним, тому треба прагнути до того, щоб ніколи не вдаватися до таких прийомів. Під час написання цього листа я радився з кількома знайомими подружніми парами, в духовному рівні яких та розумінні ними засад католицької подружньої етики я впевнений. Усі вони казали, що все ж було б краще, якби Ви знайшли спосіб відкрито поговорити зі своїм чоловіком, але так, щоб не зранити його. А можливо, проблема розв’язалася б сама, якби Ви спробували продовжити любовну гру перед інтимним актом.

Використаю нагоду, щоб сказати ще кілька слів про справжній онанізм. Один чоловік попросив мене публічно розповісти про те, як йому вдалося вирватися з тенет цього гріха, від якого він став залежний. Переломним моментом для нього став сон, який його надзвичайно схвилював. Йому снилося, що вода заливає підвал, а водночас завалилися сходи, які вели на перший поверх. Він підставляв під струмінь води, яка заливала підвал, дитяче іграшкове відерце, що, звичайно ж, було сміховинням і нічогісінько не давало. Коли чоловік це усвідомив, то став підставляти під струмінь води звичайне велике відро, а як його виливав, то мав кілька хвилин, щоб направити кран і сходи. Отак йому вдалося опанувати ситуацією.

Та людина зрозуміла, що сон символічно показав їй загрозу, яка випливала з її залежності. В образі зірваних сходів вона вловила тривожну звістку про те, що її статевість стала незалежною і не веде її вище, як це повинно бути, тобто не веде до подолання темних схильностей, до бажання бачити в іншій людині тільки предмет, до визнання іншої людини особистістю, а також до здобуття власної внутрішньої свободи. Одне слово, та людина зрозуміла, що вона виявляє свою статевість так, що це не будує в ній підстав справжньої любові й свободи. Навпаки, вона себе духовно нищить, поки що на рівні підвалу, тобто там, де цього поки що не видно. Вичерпування води іграшковим відерцем ця людина зрозуміла як ілюзію, нібито сексуальний потяг можна надовго зняти фізіологічною розрядкою. Набагато ефективнішим (але це теж тимчасовий захід, доки не зліквідовано джерела отого струменя, що заливав підвал), є використання адекватного ситуації відра, тобто стриманості. Однак найголовніше – це приборкати аварію і відбудувати сходи.

Я не насмілився запитати цю людину, чи знає вона, як св. Тома розрізняв цноту чистоти і цноту стриманості. Але, безперечно, цей благословенний сон допоміг їй зрозуміти, що людська статевість – це не тільки свята сфера, де зачинається життя нових людей. Як для одружених, так і для самотніх, вона може стати знаряддям досягнення духовного. Та людина водночас зрозуміла, що доти, доки ми не досягнемо досконалої чистоти, тобто доки ми не станемо цілковитими господарями своєї власної статевості, треба допомагати собі стриманістю.


Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Київ 2005, с. 28-39.


На початок

  Роздрукувати

Про що говорить католицька подружня етика?Християнська мораль: список заборон чи навчання жити в Дусі? (футбольна метафора)Позірний ригоризм католицької сексуальної етикиЩо заборонено?Шлях дозрівання подружжя до життя згідного з циклом жінкиМоральна оцінка людського вчинкуМоральна оцінка контрацепціїА що Церкві до того?Надмірне почуття провиниЧому мені не можна приступати до таїнств?Цивільний шлюбЦерковний шлюб з невіруючою людиною