У Церкві існує духовність подружжя, яка відрізняється від священицької чи чернечої духовності. Ця духовність вчить творчого розвивання подружньої єдності і неустанного піклування про неї. Конкретно реалізується вона шляхом турботи в подружжі про три домашні вівтарі:

• Вівтар молитви, при якому подружжя будує єдність з Ісусом Христом, запрошує Його в справи, якими живуть і в спільній молитві целебрують Його присутність посеред них.

• Вівтар бесіди, при якому подружня пара будує єдність в розмові про всі справи спільного життя. Він виражає турботу, щоб праця поза домом не відділила їх одне від одного.

• Вівтар обдарування, при якому подружжя будує єдність ділячись любов’ю і приємністю в сексуальних відносинах. На цьому вівтарі подружжя співпрацює з Богом Творцем.

Дбаючи про ці три вівтарі, подружжя поступово відкриває любов самого Христа, який приходить до них, втілюється в їх тілесність. Відсутність активності в будуванні хоча б одного з вівтарів – способів будування єдності – призводить до її ослаблення. Подружжя втрачає важливе добро. Відмова від праці творення подружньої єдності призводить до атрофії любові між ними. Іноді формально подружжя може тривати й надалі, але вже не є істинною спільнотою життя і любові.
Символами цих трьох вимірів зустрічі одружених одне з одним і з Богом є домашня капличка, стіл в їдальні і подружнє ложе.

Християнське подружжя оточує подружнє ложе особливою пошаною. Готує окрему кімнату для інтимного целебрування подружнього акту. Вміщує в ній ложе настільки широке, щоб уможливлювало комфортне переживання цієї незвичайної миті.