Ukraine English Russia Poland

ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО

Відповідальна прокреація


Часто суть ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ПРОКРЕАЦІЇ трактується звужено, або й перекручується. Дехто вважає, що ставитися відповідально до свого обов’язку народжувати дітей означає народити їх мало або й зовсім не народжувати, тобто, достатньо вміти користуватися засобами, які допомагають уникнути небажаної вагітності. Така поширена, на жаль, ментальність, дихотомізувавши генітальність і прокреативність, сприймає незаплановане зачаття як прикрий нещасний випадок, а вагітність як хворобу.

Тому, звертаючись до цієї теми, насамперед слід повернути початкове значення виразові ВІДПОВІДАЛЬНА ПРОКРЕАЦІЯ.

Подружнє життя молодої пари може будуватися за різними принципами, які їх єднають. Але саме принцип шлюбу містить значення прокреації.

ШЛЮБ – це єднання душ і тіл з метою покликання до існування нового людського життя; це акт, у якому поєднуються два виміри – вимір ЄДНАННЯ й вимір ПРОКРЕАЦІЇ. Народжувати означає дарувати ЖИТТЯ. Бог звертається до чоловіка та жінки, підносячи їх на свій рівень (творення-народження) для того, щоб вони створили нову людську істоту.

 

 

Шлюбний акт саме через свою внутрішню поєднаність із прокреацією є тим актом, який веде за собою велику ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: відповідальність вибору, пов’язаного зі знанням наслідків; відповідальність, що передбачає згоду взяти на себе тягар наслідків цього вибору. Це відповідальність, усю вагу якої подружжя відчує лише тоді, коли усвідомить, що подружній акт не міжосібний, а глибоко персональний акт. Акт, у якому кожен з учасників виражає себе в усій своїй об’єктивній, психологічній, тілесній та прокреаційній реальності, незважаючи на те, що прокреація може потім реалізуватися в кожному вияві подружнього кохання.

Визнати значення подружнього акту та його внутрішньої прокреативної, а не лише об’єднувальної, мети це перша форма ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. І лише тоді, стоячи перед вибором зачати дитину чи віддалити її зачаття, або й уникнути його, подружжя зможе вирішити, чи займатися їм подружньою любов’ю в ті хвилини, в які зачаття можливе або неможливе, причому таке рішення не може змінити об’єктивної істини цього акту. Прийнявши це твердження, ми розуміємо, що не є, натомість, відповідальним маніпулювати подружнім актом у такий спосіб, який виражає лише його психологічно-емоційний вимір і не виражає виміру прокреативного, або виражає лише біологічно-фізичний факт і не виражає також емоційного й духовного єднання.

Відштовхуючись від визнання значення шлюбного акту та прокреації, подружжя потім доходить розуміння того, що перед ними постають й інші види відповідальності: відповідальність одного перед одним, що вимагає визнавати в кожному особу й поважати одне одного; відповідальність обох перед подружнім актом і перед власною плідністю, звідки випливають пошуки порозуміння, яке ґрунтується на взаємному знанні життєвих ритмів і біологічних вимог, спільного й гармонізованого вибору, відмов, які ухвалюються та здійснюються разом; відповідальність перед уже народженими дітьми й тими, які ще народяться, з урахуванням своїх життєвих умов, матеріальних і духовних; відповідальність, яка визначає, чи мати велику сім’ю, чи, добре обміркувавши, тимчасово або навіть протягом невизначено тривалого часу не народжувати нових дітей; відповідальність перед Богом.

Якщо кожне з подружжя визнає ЦІННІСТЬ ОСОБИ, творіння, присутнього в іншому, їм відкривається повнота буття, в якому вони виступають партнерами самого Творця, співучасниками його плодючої та об’єднувальної любові. Людина віруюча визнає дар трансцендентної любові та прокреативної відповідальності, визнає, що дитина є ДАРУНКОМ Бога ще до того, як вона стане плодом подружнього кохання.

За таких обставин одружена людина відчуває, що прокреаційний проект є „трансцендентною дедукцією”, а не простою темпоральною функцією, а тим більше, не іманентною та маніпуляторною операцією. І тому вона відчуває, що ПОДРУЖНІЙ АКТ – це не просто якась дія, а ПРОКРЕАЦІЯ – не просто відтворення: це той акт, який не можна ані імітувати, ані спростувати в його структурі.




М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 350-351.




На початок

  Роздрукувати

Сексуальне виховання дитиниОдин термін, різні значенняДо витоків натуралістичного й пермісивістського трактування: „сексуальна революція”Біологічні основи сексуальностіВід біологічної сексуальності до сексуальної ідентифікації ОСОБИВід статевого виховання до ВИХОВАННЯ СЕКСУАЛЬНОСТІВідповідальна прокреаціяВідповідальна прокреація і природне регулювання зачаттяКонтрацепціяВідмінність між природним регулюванням плідності та контрацепцієюЕтика відповідальної прокреації і структура подружнього актуСексуальне виховання дітей починається з виховання батьківБатьківська відповідальність