Прагнучи синтезувати найпоширенішу ідею сексуальності, сформовану на основі натуралістичного й пермісивістського трактувань, ми могли б сказати, що сексуальність прирівнюється до сексу, а секс – до свободи. Іншими словами, сексуальність утратила притаманні їй екзистенційне та релятивне значення, і обмежується лише фізичним виміром в умовах найповнішої свободи. Але звідки бере початок ця ідея сексуальності?

Терен, на якому свобода та сексуальність злилися, водночас утративши підтримку відповідальності, взаємоповаги, захисту особистої гідності, має назву „СЕКСУАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ”, яка, починаючи від 50-х років, призвела до радикальної трансформації індивідуальної та суспільної поведінки. Ця „революція” не пощадила нічого й нікого, в цьому легко переконатися, спостерігаючи за тим, що діється навколо нас.

Пригадаймо, наприклад, як засоби масової інформації використовують жіноче тіло для здобуття певних вигод. Жіноче тіло, яке в усі часи було символом материнства, подається як засіб спокуси, це тіло заступає собою ОСОБУ, зводить її лише до тілесних форм; це тіло доглядається зі справжньою одержимістю у спробі заповнити зовнішніми принадами порожнечу нереалізованої особистості.

Така ідолізація тіла ґрунтується, з одного боку, на втраті цінностей та десакралізації ОСОБИ, а з іншого – на біологічному редукціонізмі людського існування.

Не дивно, що реципієнти такої інформації надають перевагу суто фізичному спілкуванню в людських відносинах, еротичні якості розглядають як критерій оцінки мужності чи жіночності, сексуальне задоволення підносять до небес, а сором трактують як непотрібну розкіш. Підтримується також думка, що статеві зносини слід розглядати лише як засіб індивідуальної чи матеріальної насолоди; задовольняти ці інстинкти вважається виправданим і справедливим – якщо й не зовсім обов’язковим; розлучення та до- й позашлюбні сексуальні стосунки вважаються „нормальними” у взаєминах між чоловіком і жінкою. Поступово сформувалося переконання, що сексуальну активність слід відокремити від шлюбу і дітонародження; а уникнення народження небажаних дітей шляхом контрацепції, стерилізації чи аборту цілком виправдане; що виховання, зокрема й сексуальне, треба позбавити його кінцевої мети та змісту, обмежившись інформацією про зменшення рівня небезпеки ризикованої поведінки.

Дедалі більше підлітків, юнаків і дорослих людей вступають у статеві зносини, не замислюючись над морально-етичними проблемами, а пропозиції змінити поведінку та орієнтувати свою сексуальність на проект життя вважають анахронічними. Цілком достатнім для себе вони вважають використання рекомендованих засобів „безпеки": контрацептивних засобів та хімічних або інструментальних абортів, якщо „ризиком”, якого хочуть уникнути, є дитина; профілактики, якщо ризиком, якого бояться, є хвороба, що передається статевим шляхом. Пропаганда головного профілактичного засобу, покликаного відвернути загрозу BIЛ-інфікування, набула характеру одержимості. Він розглядається як щось на зразок „панацеї”, попри те що насправді його застосування не захищає повністю від зараження хворобами, які передаються статевим шляхом, і що реально відвернути небезпеку можна, лише змінивши сексуальну поведінку.

Позбавлена свого значення та кінцевої мети й зведена до суто біологічного виміру сексуальність стає за своїми характеристиками – передусім біологічно детермінованими – безпосереднім наслідком випадкового персонального вибору, аж до повного стирання різниці між чоловічим та жіночим і до пропозиції сприймати людину як „істоту невизначеної статі”. Тілесність і сексуальність розглядаються лише як віддалені умови або прості оказії, в тому числі культурні, а не конститутивні елементи реалізації особи. Звідси тенденція вживання терміна „стать” у настільки обмеженому значенні; іноді його навіть рекомендують замінити терміном „гендер” щоб стерти біологічну різницю між двома статями, – чоловічою та жіночою, – звести її до простого питання культури. За такого трактування жіночість, чоловічість, гетеросексуальність розглядаються не як природні стани, а як штучні ролі, не вирішальні й не визначальні, що дає підстави кожному індивіду почувати себе не лише вільним обирати власний спосіб життя, а й обирати свою сексуальну природу, свою сексуальну орієнтацію: чоловічу, жіночу, транссексуальну, гомосексуальну чоловічу чи гомосексуальну жіночу. Таке вкрай спотворене трактування спричиняє СЕКСУАЛЬНУ ДЕЗОРІЄНТАЦІЮ.

Різними є ідеї, які живили сексуальну революцію. Передусім, це погляд на сексуальність як на нестримну й інстинктивну енергію, яку важко контролювати і яка визначає будь-яку людську діяльність. Тут на думку спадає фрейдівське трактування. Послідовники 3. Фрейда розглядають сексуальність як первісну силу, яка є рушієм усього особистого життя й будь-якої поведінки людини (пансексуалізм), силу біопсихічного характеру, що закорінена в підсвідомості і є визначальною. Тобто, згідно з теорією Фрейда, не особа виражає себе також через сексуальність, а саме сексуальність виражає і структурує особу завдяки своєму динамізму, пов’язаному з глибинами неусвідомленого. Отже, всі прояви особистості, від нормальних до патологічних, до найгеніальніших і найдуховніших, є продуктом вдосконалення цього динамізму і так званих механізмів захисту (сублімації, пригнічення, втечі, агресії тощо). А ще, згідно з іншим теоретиком сексуальної революції, В.Т. Райхом, сексуальність є сутнісно біологічним явищем, яке розвивається від напруги (пошуки втіхи) до розслаблення (отримання задоволення). За визначенням Г. Маркузе, сексуальність не є гетероорієнтованою, а багатоорієнтована на свої динамізми (сексуальний поліморфізм).