[…] істина відповідальної прокреації не може не стосуватися МЕТОДІВ ПРИРОДНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЧАТТЯ. Ідеться про те, що жінка повинна знати якомога більше про періоди своєї плідності/неплідності. Відомо, що плідність жінки має циклічний характер із постійним чергуванням неплідних, потенційно плідних або з високою ймовірністю плідних періодів, що змінюють один одного протягом менструального циклу.

Отримати ці відомості можна різними методами: теоретичними, як, наприклад, метод Оґіно-Кнауса (Ogino-Knaus), згідно з яким плідні або неплідні періоди визначають на підставі математичних обчислень і від якого сьогодні відмовилися; емпіричними, опертими на виявлення ОЗНАК ПЛІДНОСТІ (базальна температура, слиз шийки матки, овуляторна кровотеча, напруженість молочних залоз).

З базальною температурою пов’язують температурний метод, який визначає пов’язані з овуляцією коливання температури тіла, що відбуваються протягом менструального циклу: коли відбувається овуляція, базальна температура зростає під впливом прогестерону від найнижчого рівня, який був перед овуляцією, на одну або дві десяті градуса. Зафіксувавши зростання температури, можна розрахувати, коли починається період післяовуляційної неплідності.

Симптотермальні методи також опираються на базальну температуру, але водночас передбачають дослідження особливостей цервікального слизу, що змінюються протягом менструального циклу, вивчення особливостей шийки матки тощо.

Овуляційний метод Біллінґса (Billings) орієнтується виключно на зміни цервікального слизу протягом менструального циклу та на ті відчуття, якими ці зміни супроводжуються. Жінку навчають визначати початок і кінець можливого періоду зачаття на підставі визначення характеристик слизу, який утворюється в шийці матки внаслідок гормональних змін, що відбуваються протягом овуляційного циклу. Розглянемо найважливіші фази цього процесу.

Яйцеклітина розміщується в яєчнику всередині фолікула, який лопає, коли яйцеклітина дозріває. Опинившись поза яєчником, яйцеклітина потрапляє в маткову трубу, де живе кілька годин і, якщо жінка має статеві стосунки, може бути ЗАПЛІДНЕНА. Під час статевих зносин сперматозоїди виливаються в піхву. Але оскільки зустріч сперматозоїда з яйцеклітиною має відбутися в матковій трубі, сперматозоїди, щоб дістатися до неї, повинні подолати всі внутрішні статеві шляхи, тобто пройти крізь шийку матки та її порожнину, а ще десь на дві третини відстані піднятися по трубі. Проте зазвичай шийка матки закрита дуже густим секретом, тобто цервікальним слизом.

Перед самою овуляцією від фолікула, який утримує в собі яйцеклітину, що буде звільнена й проникне в маткову трубу, надходять гормональні повідомлення (естрогени), які прибувають у шийку матки й стимулюють її виробляти слиз, багатий на воду, який не лише дозволить пройти сперматозоїдам, а й утримуватиме їх живими протягом 4-5 днів у шийці матки. У наступні дні після статевих зносин, тобто в період, коли в шийці матки буде саме такий слиз, сперматозоїди, що скупчилися в шийці матки, надсилаються послідовними хвилями в труби: якщо там буде на цей момент відповідно підготовлена яйцеклітина, то може відбутися зачаття.

Жінка спроможна розпізнати (за відповідними характеристиками та відчуттями, які вони спричиняють) початок і кінець цієї секреції: у такий спосіб вона може визначити з великою ймовірністю потенційно ПЛІДНИЙ ПЕРІОД свого МЕНСТРУАЛЬНОГО ЦИКЛУ. Вона має дотримуватися кількох правил, залежно від того, хоче чи не хоче завагітніти: щоб подружжя могло ефективно застосовувати цей метод, їх треба цьому навчити.

Щоб застосовувати МЕТОДИ ПРИРОДНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЧАТТЯ, жінка повинна спостерігати за собою протягом тривалого часу, день за днем. У цих спостереженнях можна скористатися й певними технічними засобами: для визначення плідних або неплідних періодів існують спеціальні комп’ютеризовані термометри, монітори овуляції тощо.

Отримавши необхідні відомості, подружжя може вирішити, як йому керувати власною прокреативною відповідальністю: мати дитину чи відкласти її зачаття, а отже, мати статеві зносини в плідний період, якщо відповіддю на це запитання буде „так”, чи лише в період неплідний, якщо відповіддю буде „потім”. Очевидно, що біологічні межі методу[1] або помилка в інтерпретації з боку подружжя можуть спричинити незаплановану вагітність: з погляду ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ПРОКРЕАЦІЇ навіть непланована дитина є даром Божим і як така повинна бути прийнята.

---

М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 351-353.