"БОГОСЛОВ'Я ТІЛА" ІВАНА ПАВЛА ІІПодружній акт як молитва Почуття близькості Бога у жодному разі не суперечить повному поринанню в пестощі і сексуальний акт, на яких подружня пара безпосередньо сконцентрована. Люди, які з вірою переживають свою буденність, досконало розуміють, що означає жити з Богом і для Бога як в хвилини, призначені виключно на молитву, так і в моменти, коли займаються різними справами щоденного життя. Значно гірше з цим зрозумінням у людей, які звертаються до Бога лише в передчутті небезпеки або віра яких зводиться до участі у вінчаннях, хрестинах і похоронах. Наслідком інтеграції сексуальності та релігійності є поява можливості молитви – тобто взаємин з Богом – в контексті інтимного єднання подружньої пари. «Адже в цих таємничих взаєминах (...) чоловік і жінка з’єднані в самому джерелі харизматичної єдності подружжя. Їхні тіла з’єднані в русі єдності їхніх душ. Відколи їхні душі хвалять Господа в заново відкритій єдності, молитва пари може стати дуже глибокою»[1]. У цьому особливому моменті єднання подружжя між собою і з Богом не йдеться про вимовляння конкретних слів чи прийняття відповідної молитовної пози. У молитві найважливішою є любов до Бога, яка випливає з глибини людського серця. Подружжя бере участь в молитві через відкриття атмосфери пожиття, яка переповнена взаємною близькістю і любов’ю. У цьому дивовижному моменті чоловік і жінка можуть навчитися відчувати Божу присутність, не задумуючись про неї, так, як підчас зносин не думають про осягнення «єдності, яка огортає їхню індивідуальність»[2]. Під час пожиття вони не здійснюють жодного інтелектуального аналізу цього досвідчення, не замислюються над тим, що відкривають у цю хвилину, а все ж таки можуть пізніше вербалізувати свої відчуття. Можуть сказати, чи пережили чудо єднання, зблизились одне з одним, відновили свою любов чи віддалились одне від одного. У більшій мірі говорили одне до одного жестами, ніж словами, і почули цей голос[3]. Таким чином у подружньої пари може прокинутись досвідчення присутності Бога в їхній любові, навіть якщо воно не було виражене безпосередньо. Думка, яка сприймає Бога, присутнього в людській любові, важко пробивається крізь психіку. Незважаючи на те, що багато речей намагається перешкодити цій духовній інтуїції, вона живе на дні людської свідомості, причому ще до того, як людина спробує її назвати і окреслити. Оскільки найчастіше її не описують у формі визначень і понять, то зазвичай вона залишається непоміченою і неусвідомленою. Однак, варто собі усвідомити цю інтуїцію, оскільки вона подібна до життєдайного пориву, що очікує вивільнення[4]. Коли це відбудеться, то з душі чоловіка і дружини випливає прославлення, подяка, скерована до Бога мольба. Статевий (подружній) акт будить в серці почуття любові до Бога, вдячність за Його присутність, за дар любові, за радість зустрічі з коханою особою, прагнення подяки Богові за неї, прохання про зачаття дитини або подяки за її зачаття… Подружньому акту часто товаришує благодать потішання. Подружжя не повинно боятися такого духовного стану і не повинно намагатися його відкинути. Можна сказати, що саме тіло втягує душу в молитву. Молитва ж душі огортає тіло, вчиняючи кожен подружній акт єдиним і неповторним. Християнське подружжя виходить понад чуття і поникають укриту таємницю. Джерело цього досвідчення – делікатного і крихкого – знаходиться в глибині людської душі, де прагнення любові і єдності поєднується з прагненням надання сенсу власному життю. Те, що подружжя намагається виразити жестами своїх тіл, є лише проблиском святості, яка на хвильку заясніла для очей їхніх душ. Досвідчення єдності між сексуальністю та духовністю нетривале, часто з’являється тільки як передчуття. Весь час заглушається напруженістю, яка панує між супротивними прагненнями тіла і духа – «коливається між вишиною прагнення і низиною потреби»[5]. Однак, помираючи, все наново відроджується, є Божим даром, якого не можна затримати[6]. Кожне таїнство має свою власну, властиву лише йому літургію. Подружжя також має особливий спосіб зустрічі з Богом. Подружня літургія не обмежується лише до спільної молитви перед хрестом чи іконою, але обіймає все життя подружжя, віддане на службу Богові. «Християнське подружжя, як і всі таїнства, (…) саме в собі є актом літургічного прославлення Бога в Ісусі Христі і Церкві»[7]. «Саме в собі» означає не якісь окремі «святі дії», як, скажімо, вечірня молитва подружжя, а все, що чоловік і дружина роблять разом як подружжя, їхнє спільне життя. Таким чином подружня любов, що дозріває до Бога, стає новою формою культу, який народжується в людських серцях і спрямовується до Бога «мовою тіла». Земна любов чоловіка і жінки стає мовою літургії таїнства подружжя[8]. Подружжя здійснює своє таїнство, тобто своє життя з Христом, і під час статевого акту. Називання подружнього акту целебруванням таїнства подружжя винятково підносить його гідність. Такі твердження шокують людей, які навчилися негативно дивитись на сексуальність. Їм важко прийняти, що Бог зацікавлений і щасливим сексуальним пожиттям, під час якого обдаровує подружжя своїми дарами. [1] M. Laroche, Une seule chair, Paris 1984 [1998], с. 131. [2] Пор. L. Christenson, Rodzina chrześcijańska, Warszawa 1988, с. 19. [3] Пор. R. Bardelli, Il significato dell’amore, Torino 1994, с. 154. [4] Пор. H de Lubac, Na drogach Bożych, Paris 1970, с. 41-42, 100. [5] E. Lewinas, Całość i nieskończoność, Warszawa 1998 [2002], с. 328. [6] Пор. Там само, с. 85. [7] Апостольська адгортація Familiaris consortio, 56. [8] Пор. Jan Paweł II, Mężczyzną i niewiastą stworzył ich. Sakrament, Lublin 1998, с. 107. Роздрукувати |
У чому полягає святість щоденного життяУявлення, які заважають реалізувати Таїнство ПодружжяЯк Христос приходить у Таїнстві Подружжя?Подружжя – місце зустрічі з коханою особою і БогомТіла подружжя – сакраментальний знак приходу Бога"Пісня пісень" – любовна поезія у Святому ПисьміПодружній акт як молитваТема табу – подружній секс
|