Чому це так? Тому що інтимна близькість чоловіка й жінки – це щось велике, прекрасне, святе, щось, що має величезне значення. Аби вона приносила задоволення, передбачене нашим Творцем, тобто радість і тілу, і душі та серцю, вона має бути пережита з любов'ю і в готовності прийняти дитину.

Іншими словами, фізична близькість двох людей має бути повна любові, а не просто пристрасті. Любов, яка відкриває дорогу до таких стосунків, завжди пов'язана з присягою, обітницею, тим, що виражається перед Богом у словах: я тебе ніколи не покину. Без такої любові навіть найбільш пристрасна близькість не буде справжньою: вона фальшива, незгідна з природою, невідповідна суті людини.

Аби це краще показати, використаємо прості приклади. Простягнута іншій людині рука зазвичай виражає доброзичливість, мирний настрій. Уявіть, що хтось подає вам руку, всміхається, але в серці його живе байдужість або навіть ворожість. Він подає тобі руку і всміхається, оскільки хоче тебе використати для якихось егоїстичних справ. Робить гарний і добрий жест, але в його серці немає того, що цей жест означає.

Ще краще це ілюструє поцілунок Юди. Поцілунок сам по собі – це щось дуже гарне і добре, він має виражати любов і дружбу. Юда поцілував свого Вчителя, зробив цей прекрасний жест, знак, але у серці в нього було щось зовсім інше.

„Жест”, „знак”, яким є буття єдиним тілом для чоловіка й жінки, за своєю природою має виражати любов і готовність дати життя. Якщо цього немає, то цей знак сам по собі фальшивий. Приносить зло тим, хто його виконує.

Повторюємо ще раз. Заборона інтимного зв'язку до шлюбу викликана не недооцінкою інтимної близькості чоловіка й жінки. Навпаки, вона випливає з великої поваги до сексуальної близькості. Церква переконує, просить, благає: не робіть цього.

У Старому Завіті, подібно як в усіх традиційних культурах і релігіях, за вчинок перелюбу карали смертю. Тому що люди розуміли, що це велике зло, а водночас не мали інших засобів для лікування наслідків такого вчинку. Тільки Ісус приніс змогу порятунку людини після такого гріха. Проте це не змінює його тяжкості. Можна згадати про жінку, яку спіймали на перелюбі (Йн 8).

За природою, тілесне єднання чоловіка й жінки виражає саме таку любов: ти віддаєш себе іншому і приймаєш його, а разом ви готові дати нове життя. Створення нового життя – це справа не тільки чудова з біологічної точки зору, а й свята, бо життя творить Бог.

Отже, фізичне єднання до шлюбу Церква забороняє не тому, що воно є чимось поганим, а навпаки: воно дуже хороше, настільки хороше, що не варто його псувати викраденням, неповнотою любові, нечесним ставленням до цього єднання, до другої людини і до самого Бога, бо це буде фальш, який зіпсує усе. Може, не одразу, не моментально, але зіпсує, як іржа, яка починається з маленької плямки.

Подружня близькість тому й називається подружньою, що вона запланована Богом для тих, хто вже одружений. Інакше це неповнота любові, яка певним чином „відбивається” на вас, приносячи якесь внутрішнє незадоволення. А коли людина не отримує справжнього задоволення у цій близькості, починається шукання у неправильному напрямку: старання знайти більше насолоди, використання якихось незвичайних методів і способів, аби здобути цей момент насолоди, і в кінцевому підсумку, парадоксально, втрата цієї насолоди взагалі. Різні опитування підтверджують те, що більшість подружніх пар, особливо жінки, незадоволені статевим співжиттям. Бо роблять це незгідно з природним законом.

У період закоханості це ще так сильно не відчувається, бо буяють почуття, високий рівень гормонів заважає критично оцінити ситуацію. І це тим більше небезпечно, що статева близькість дуже міцно пов'язує людей, притягує, а тому не дозволяє бачити іншого таким, яким він насправді є. Якщо ви перебуваєте саме в такому зв'язку, то можете бути дуже сильно засліплені й поневолені.

Заручини повинні бути періодом взаємного пізнавання, вивчення, таким перебуванням разом, яке можна без проблем закінчити і не отримати глибоких ран. Заручини трохи подібні до дверей, які крутяться: в них можна увійти і так само просто вийти. Ви були разом, вам було добре, і дружба, і приємність, але ось ви дійшли висновку, що, однак, – ні, ви не створені одне для одного.

Таке розставання буває болісним, але воно може бути позитивним життєвим досвідом – якщо не було інтимної близькості. Якщо ж вона була, то залишила по собі глибокий слід. Тривалий час вона поневолює, зокрема, коли дівчина віддається вперше, їй важко прийняти те, що кохання, якому вона віддалася, не триватиме довго. Вона старається утримати зв'язок, поновлює його, пара на якийсь час розлучається, потім знову сходиться, пробують, може, вдасться, але знову все занадто важко... Таке розставання болюче, залишає по собі травму, і потім важко відкритися на наступний зв'язок.

А отже: якщо у вас є інтимні стосунки, то ви насправді не знаєте, що саме вас притягує одне до одного, що вас пов'язує: любов чи просто секс. Тому обов'язково потрібно пройти це випробування, відмовитися від тілесної близькості, вийти з-під її тиску, аби перевірити, що вас єднає.

У майбутньому, в подружжі, ще не раз будуть періоди, коли статеве співжиття не буде можливим. І що тоді? Ви не витримаєте і зрадите подружню присягу?

Дівчата, ви обов'язково маєте зробити цей крок: чи твій хлопець з тобою тому, що він тебе любить, чи тому, що він просто використовує твоє тіло? Якщо зараз, у період заручин, він не сприйме твого рішення, щоби не співжити до шлюбу, то він точно не любить тебе і не буде поважати тебе у майбутньому. Якщо він каже, що „не може без цього”, це означає, що він не буде тобі вірний.

Будуть періоди, коли ви не зможете мати статеву близькість: вагітність, час після пологів, догляд за дітьми, елементарна втома і небажання, купа справ, що завгодно. І що такий чоловік тоді зробить? Його відповідь на потребу утриматися від близькості на час заручин показує, що він цінує більше: тебе і буття з тобою – чи своє сексуальне задоволення.

Будьте відважними, дівчата, не бійтеся зробити такий крок! Не бійтеся довіритися Богові. Якщо це не той хлопець, то не переймайся: Бог приготував для тебе кращого. Не дозволяй себе шантажувати, не дозволяй ґвалтувати твою душу, вона хворіє набагато сильніше за тіло.

Якщо хлопець каже: „Доведи, що ти мене кохаєш”, то можеш сміливо такому відповідати: бувай здоров. Дівчино, це від тебе самої залежить, чи він поважатиме тебе в майбутньому як жінку, чи буде зневажати і сприймати як предмет для свого задоволення. Але з'ясовувати це потрібно тепер! Це час підготовки й перевірки.

Якщо у вас вже була інтимна близькість – зупиніться, стримайтеся, перестаньте. Ви хочете шлюбу, хочете не просто свята у красивому храмі під музику, а Божого благословення на довгі роки щасливого життя. Якщо так, то поважайте Бога і довіряйте Йому, Він любить вас, і те, що Він вписав у вашу природу, вписане там для вашого добра, не інакше.

Не вірте пропаганді світу, який зробив із сексу пустопорожнє фізичне задоволення. Насправді Бог це задумував як прекрасне єднання тіл, що виражає єднання душ. Це прекрасна, висока дійсність, яку не треба принижувати, опошлювати, як це робить нинішній світ. Він гордує тілесною близькістю, зневажає її і провадить людину до зневаги щодо себе самої.

Вочевидь у вас будуть прагнення до близькості, ці біологічні механізми існують і діють в кожному з нас, але люди відрізняються від тварин. Статева близькість у людей – це стосунки любові, це єднання особистостей. Іншу людину не можна використовувати, її потрібно кохати. Тоді ця близькість приносить повноту задоволення, тобто ЩАСТЯ.

Жити в чистоті не означає не мати ніяких фізіологічних поривів або перелякано придушувати їх, випихати у підсвідомість. Ми живі люди, ми живемо тілесно, ми нероздільні з нашими тілами, з якими просто треба вміти правильно поводитися. Йдеться не про заперечення того, що в нас об'єктивно присутнє, а про щось принципово інше: про любов.

Не про фізичний потяг, а про буття з іншим, як із людиною в цілому, як з особистістю. Коли фізичний потяг з'являється, це треба спокійно визнати і прийняти: ми люди, ми маємо сексуальність, – але не слідувати за цими потягами, за збудженням, за хіттю. Навіть, якщо той інший сам погоджується, щоб його використали задля досягнення і принесення задоволень, усе одно так не можна. Спонтанна поява сексуальних бажань – сама по собі не гріх; зло в людині з'являється тоді, коли вона погоджується піддатися цим прагненням.

А що відбувається, коли в дошлюбному зв'язку з'являється дитина? Постає питання, що з нею робити: народити чи вбити. Як ви гадаєте, це впливає на саму дитину? Хочу сказати, що впливає, і дуже сильно. Багато дітей страждають, може, навіть і хтось із вас, через те, що батьки мали сумніви, народжувати дитину чи ні. Комплекси, невпевненість, відчуття недовіри до цілого світу нерідко беруть свій початок з того, як дитину зачали і як мати переживала вагітність. Психіка вагітної жінки бінарна, кажуть медики: це означає, що почуття матері й дитини у період вагітності спільні. А якщо станеться аборт? Наслідки цього жахливі.

Ну, хтось скаже: ми бережемося. „Предохраняемся”. Таким чином, ви вже приймаєте майбутні страждання, нищите свій інтимний зв'язок, використовуючи один одного без повноти любові. Ви берете у Бога цю святу річ задля того, щоб зробити собі хвилинну приємність. А до того ж, руйнуєте своє здоров'я. Ми вже говорили про страшні наслідки контрацепції.

Зрозуміло, що утримання не є чимось простим і легким, що прагнення бути з іншим, це також і прагнення фізичне, у певний період життя людини дуже сильне. Але ми запрошуємо вас до чистоти, до вшанування Бога і Його правил, до вшанування таїнства, яке ви готуєтеся прийняти, до довіри Богу і природі, яку Він створив. Ніхто й ніколи не виграв, йдучи проти природи. Інколи ми кажемо, що природа мститься на нас. Так, дуже багато подружжів страждають через те, що одружилися виключно через сексуальне засліплення. Потім закоханість минула, гормони заспокоїлися, і почалося реальне життя...

А цього прекрасного дару, який Бог створив саме для подружжя, для зміцнення єдності, вони вже не вміють правильно переживати. Замість того, щоб допомагати подружжю, фізична близькість стає чимось мертвим, відразливим, неприємним, навіть доказом того, що любові між ними немає, і приводом розійтися.

VI. Приготування до шлюбу – ЗАРУЧИНИ – чи цей інший даний мені Богом

Давайте розглянемо історію Товії і Сари. Ця розповідь міститься у Біблії і може послужити хорошою катехизою для молодих, які думають про шлюб і переживають важкі хвилини. Дуже заохочуємо вас читати книгу Товит і думати над прочитаним, бо там викладено багато потрібного для сімейного життя. Тут коротко згадаємо цю історію.

Товія старший, дуже порядний і добрий чоловік має сина Товію. Старшого переслідують через те, що він праведний і поводиться благородно, він втрачає своє майно, а одного дня втрачає також зір. Навіть жінка погано з ним розмовляє. Тоді він щиро молиться до Бога, ввіряє Йому свою душу і страждання, а як це страждання дуже велике, то він просить Бога про смерть.

У той самий час, так само щиро і також у великому стражданні молиться до Бога молода дівчина Сара. Вона також просить Бога про смерть. Причина її страждань – неможливість вийти заміж. Вона гарна дівчина, сім разів пробувала укласти подружжя, але демон приходить у її шлюбну ніч і вбиває чоловіка, за якого вона вийшла. Бо демон забажав її для себе. По-людськи кажучи, сильно закохався.

Святе Письмо каже, що ці двоє були вислухані. Чи Бог забрав їх з цього світу? Ні, Він відповів на їхні щирі молитви так, як тільки Він сам уміє. Бог вислав ангела, щоб їх урятувати. Ангел Рафаїл у тілесному вигляді стає товаришем молодого Товії, якого батько вирядив у далеку дорогу до родичів. По дорозі Товія мав різні пригоди. Зокрема, там була боротьба з великою рибою, яку він переміг з допомогою ангела, Товія забирає нутрощі з цієї риби, бо ангел йому каже, що вони знадобляться.

Приходять Товія з Рафаїлом до дому Сари. Товія закохується в гарну дівчину, і виявляється, що вони далекі родичі й він має право на її руку. Батьки Сари вражені, бо вже стільки разів прощалися з нареченими своєї доньки. Але цього разу все буде інакше. Після шлюбу, за порадою ангела, молоде подружжя молиться, перш ніж лягти разом. Потім вони палять нутрощі риби. Це відлякує демона, молодята кохаються і залишаються живими. Після цього вони вирушають у зворотній шлях, до батьків Товії. Там, також за допомогою ангела Рафаїла і нутрощів риби, відбувається зцілення очей Товії-старшого.

Який урок можна взяти з цієї історії?

Важкі випробування потрібні, аби насправді відкрити очі на Бога і дозволити Йому втрутитися. Володимир, про якого ми сьогодні згадували, розповідаючи, як він захищав шафу, розповів також і про переломний момент у своєму житті. Ситуація була вельми подібна до тієї, яку мали Сара і Товія. Наш Володя пробував бути щасливим і реалізувати себе усіма можливими способами. Було в цьому також і багато гріха. Одного разу, їдучи потягом, він почувався особливо пригніченим. Нічого не виходить, що лиш він пробує, – а все на гірше. І тоді йому спало на думку, що він ще не звертався до Бога. Тоді він попросив допомоги Бога, попросив насправді щиро, і його життя почало змінюватися. Бог визволив його від узалежнень, дав йому зустріти дівчину, яку він покохав і з якою дотримувався чистоти до шлюбу. Зараз вони – щаслива сім'я, мають дітей. Дуже красива історія.

Ваші труднощі, яких ви не розумієте і які завдають вам страждання, також дані для вашого блага. Вони є запрошеннями щиро звернутися до Того, Хто вас воістину любить і Хто воістину може вам допомогти.

Бог насправді вислуховує молитву. Ніколи не бійтеся щиро молитися до Бога у труднощах, не робіть перед Ним вигляду, ніби „все в принципі добре”. Основа і суть молитви – не кількість слів, прочитаних із молитовника, а щире звернення до Нього.

Правильне переживання сексуальності – справа непроста. Щоб сексуальність не завдавала шкоди, не вбивала любові, необхідна Божа благодать. Риба, завдяки якій було врятоване життя Товії, стала символом Христа. Лише Воскреслий Христос, Його милість визволяє людей до справжньої любові, і, таким чином, рятує статеву близькість від руйнівної сили.

Товія і Сара були призначені Богом одне для одного. Всі труднощі, які вони мали, були призначені для того, щоб здійснився Божий план, аби вони знайшли один одного, хоч і жили дуже далеко і не були знайомі. Це стало можливим завдяки тому, що ці двоє були віруючими та відкритими на діяння Боже.

Бог посилає свого ангела також і до кожного з нас. Кожен має свого ангела-хранителя. А чи ви думаєте про своїх ангелів-хранителів? Чи ви молитеся до них? Якщо ні, то ми навчимо вас на одній із зустрічей. Треба молитися до свого ангела щодня. Це полегшить вашому ангелу-хранителю завдання допомагати вам і рятувати від важких ситуацій. Ангели-хранителі часто допомагають людям у різних потребах, а ми цього навіть не помічаємо. Якось справи „самі склалися” вдало. Якось щось взяло і вийшло так, як треба. Нерідко ми не звертаємо уваги на такі речі й думаємо, що це просто життя саме по собі таке.

Насправді ж людина занурена у море невидимої благодаті і має багато опіки, але рідко про це замислюється і рідко дякує Богові. Тому моліться щодня, моліться не тільки з проханнями, але й із вдячністю, бо ви насправді навіть не знаєте, як багато добра отримали і від чого саме Бог і ангели вас уже вберегли.

Задумайтеся, що історія Товії й Сари говорить саме вам. У ній напевно знайдеться слово і для вас, у вашій конкретній ситуації.

Що найважливіше для віруючої людини в усьому цьому приготуванні? Розпізнати, чи цей інший є тим, хто передбачений для мене Богом. Бо якщо я в цьому помилюся, то ні я, ані ця інша людина не будемо повністю щасливі. Умовою розпізнання, окрім усього вже сказаного (пізнання себе, один одного, сімей, відмінностей, дошлюбна чистота), є МОЛИТВА, прохання Бога про допомогу. Просіть Його так, як умієте. Просіть також і Пресвяту Діву Марію. Ви ж знаєте, що Вона у Кані Галілейській одразу помітила труднощі молодого подружжя і знайшла розв'язання ситуації.

Особливим знаком серйозного підходу до шлюбу і запрошення Бога в цей час підготовки й розпізнання будуть ЗАРУЧИНИ.

Хлопець освідчується своїй дівчині, просить її руки. Якщо вона приймає пропозицію, то справляється невелике свято. Обидві сім'ї, наскільки це можливо, – батьки, брати-сестри, дідусі-бабусі – мають зустрітися на скромній сімейній урочистості. Добре організована і пережита урочистість полегшить вашим сім'ям творення ближчих контактів. А тим самим полегшить і вам краще й повніше пізнання середовища, з якого походить ваша майбутня половинка.

Батьки обох сторін (а в разі їх відсутності-опікуни від імені сім'ї, наприклад, дідусі чи хтось із родичів батьків, теоретично також-старший брат або сестра) уповноважені дієцезіальним єпископом (пор. ККП, кан. 1168) благословляти обручки. Ними обмінюються заручені, заявляючи тим, що відтепер вони вважають одне одного нареченими і мають намір одружитися найближчим часом, якщо, завдяки взаємному пізнаванню, вони разом дійдуть переконання, що спроможні створити допасоване і згідне подружжя. Вони бо усвідомлюють, що подальша доля їхнього майбутнього зв'язку значною мірою залежить від правильного взаємного вибору.

Заручини можуть також відбутися в іншій формі; проте важливо, щоб вони мали прилюдний характер (сімейний, спільнотний), відображали намір укласти шлюб і мали стосунок до Бога через благословення і молитву. Цей обряд може відправити і священик, проте, не допускаючи плутання заручин і шлюбу. Можна скористатися пропозицією, вміщеною в „Обрядах подружжя”, у додатку, або в „Літургійній аґенді” (с. 422).

Звичайно, заручини не дають право жити разом, зовсім навпаки: це період, який наречені переживають у чистоті. Цей час дошлюбної чистоти становить фундамент майбутнього доброго подружнього співжиття.

З угоди заручин не може випливати право безоглядно домагатися укладення зв'язку, натомість можливим є теоретичне відшкодування витрат, здійснених з огляду на очікуваний шлюб.

Через заручини ви стаєте морально зв'язані цією обітницею, що зобов'язує кожного з вас бути вірним один одному і не допускати близьких відносин із третіми особами. Тривалий період заручин, поєднаний із приготуванням до подружжя, може прекрасно посприяти прийняттю зрілого і доброго рішення.

 

---

Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 76-87.