ДОШЛЮБНА ЧИСТОТАЯкий вихід із трагічного становища людини?
Чимало людей це відкидають, з різних причин: хтось не вірить, що щось настільки просте насправді діє, а хтось боїться, що почута істина змусить його змінити своє дотеперішнє життя. Але саме так до людини приходить визволення, якого всі шукають. А крім того, СЛУХАТИ – не така вже легка справа, як виглядає. Коли ми говоримо про слухання, то маємо на увазі того, чиє серце відкрите, хто готовий прийняти те, що чує. Є такий фільм, він називається „Добре серце”. Фільм розповідає про бездомного, чутливого, сповненого простоти молодого чоловіка. Він не бачить сенсу життя і пробує накласти на себе руки. На щастя, його рятують. Під кінець перебування у лікарні він каже до лікаря, що не бачить сенсу жити. Тоді лікар починає йому пояснювати: сенс життя у тому, щоб „бути добрим”. І той хлопець повірив, тобто – почув того лікаря. Те, що увійшло в його слух, увійшло також і в його серце. Він почав жити. Був добрий. Дуже красива історія. Слухати потрібно вміти. Слухайте катехизу так, як потім вас будуть слухати ваші маленькі діти: з повною довірою, уважно, і намагаючись зрозуміти кожне слово. Ось історія про зустріч Господа Ісуса з чоловіком на ім'я Никодим (Йн 3,1-18). То була людина вже старшого віку, він бачив, що Ісус – це хтось непересічний, винятковий, що Він таки має бути „від Бога”, бо чинить надзвичайні речі. Никодим приходить до Ісуса і говорить: „Ти чоловік від Бога”. А Господь Ісус не звертає уваги на цей комплемент і говорить щось дуже важливе: аби бути щасливим, увійти до Царства Божого, треба народитися заново. У вашій ситуації це означає: щоб ви могли бути щасливі у подружжі, ви маєте „народитися заново”. Хтось, може, подумає: „А що це таке?”. Никодим також не розумів слів Ісуса, він міркував подібно: як це може народитися заново той, хто вже дорослий (в. 4). Так, у тілесному розумінні це неможливо. Але Ісус повторює (в. 5): народитися ще раз, без народження з Духа неможливо бути щасливим. Просто неможливо!
Кожен із нас прийшов на цей світ, бо має фізичних батьків. Кожен із нас має свій характер, свою неповторність, свої реакції, але ми їх отримали у спадок по своїх батьках. Отже, аби народитися заново, треба мати того, хто нас народить заново. Має бути хтось, хто надасть нам нове життя, нову особистість, немовби якусь нову ДНК. І християни знають, про що і про Кого ідеться. Господь Ісус говорить про Святого Духа. Він каже: „Що народилося з тіла, є тілом, а те, що з Духа народилося, є духом” (в. 6). Перед цим ми довго говорили про важку, воістину безнадійну ситуацію людини, яка, не має зв'язку з Богом, чия душа не відчуває, що Бог-Любов її любить, Така людина, тобто кожен із нас від зачаття, не може бути повністю щасливою, бо неспроможна любити так, як би того хотіла, а власне, так, як того вимагає її природа. Людина часто коїть зло, якого насправді не хоче, і страждає як від свого зла, так і від зла інших. Увага! Аби змінити цю ситуацію, аби щастя і любов стали можливими, людині необхідно народитися заново. Для цього потрібен той, хто спроможний і згоден народити людину заново. Таким чином буде подолано той страшний гріх, який проявляється у страху, порожнечі, егоїзмі... Не знаю, чи ви насправді зацікавилися цим питанням, як зацікавився ним Никодим. Він запитав в Ісуса: „Як же це може статися?” (в. 9). Дуже важливо для людини – а отже, сьогодні це дуже важливо для вас: цікавитися цим, бути зацікавленим у відповіді. Те, що було сказано до цих пір, мало вам у цьому допомогти. Ми ж говорили про те, що на життя потрібно дивитися реалістично, побачити, що в нас сидить спадкова хвороба, і шукати ліків від неї. Бо нормальним є те, що хворий бажає бути здоровим! Сподіваємося, що також і ви хочете бути здоровими. Господь Ісус, відповідаючи Никодимові, використовує одну історію з минулого. Никодим її дуже добре знав, від нас же вона далека, тому ми її пригадаємо за Святим Письмом (Чис 21,4-9). Євреям дуже тяжко жилося в Єгипті, їх переслідували і дискримінували. Бог, Батько Вибраного народу, знає, що вони сильно страждають, і звільняє їх, виводить цілий народ із Єгипту, а потім сам провадить до Обіцяної землі, до обіцяного щастя. Євреї, довго йдучи пустелею, на практиці вчилися розуміти, що Бог до них добрий, що Він їх визволив із неволі, вони відчувають Його любов і турботу, але час від часу на них нападають сумніви, ну бо шлях через пустелю дуже тяжкий.
Народ став нарікати, бунтувати, і через це знову втратив свій особливий, привілейований зв'язок із Богом, який їх вивів із неволі. Євреї стали сумніватися, чи Бог до них насправді добрий, чи Він їх любить. Через сумніви у любові Божій в душу людини входить духовна смерть. Ті євреї не усвідомлювали цього. Тоді Бог послав на їхньому шляху отруйних зміїв, аби цілий народ усвідомив цю духовну смерть. Змії кусали людей, і люди помирали масово. Люди побачили, що самі по собі вони не мають сил спротиву і захисту від зла, не мають життя в собі, що в них сидить смерть. І ось ця вся історія – вона не тільки про євреїв у пустелі, це історія кожного з нас. Господь Бог допускає у нашому житті події, завдяки яким ми можемо побачити і переконатися, що ми хворі, що несемо в собі духовну смерть, що ми ненадійні, егоїстичні та обмежені. Але Бог добрий, і Він не показує нам це просто задля того, щоб показати, і тим більше не для того, щоб нам зробити боляче. Скільки разів і в нашому особистому, і в подружньому та сімейному житті трапляються такі „укуси змій”! Хай тільки наречений скаже якесь неприємне слово, запізниться на побачення, зиркне на іншу дівчину – і наречена вже сумна, зла, ображена. Скільки разів ми переконуємося, що самі по собі безсилі щось змінити в собі та у ближньому, і в ситуації загалом, а як відповідь на труднощі в нас народжується образа, спротив чи лють. Це все – прояви духовної смерті, яку ми в собі носимо. Почуття образи, гніву чи бажання помсти після завданої кривди психологічно виправдані, але це не означає, що вони відповідні. Це означає, що наше нутро спотворене, і самі по собі ми неспроможні відповісти прощенням, лагідністю, любов'ю тому, хто нас образив чи принизив. Всі люди досвідчують такі складні ситуації, але їх можна переживати по-різному. Євреї під час своєї мандрівки швидко зрозуміли, що скоїли помилку, вчинивши бунт, і що вони потребують порятунку. Вони вирядили делегацію до Мойсея, який їх вів через пустелю за дорученням Божим, і просили, аби він заступився перед Богом за весь народ. Бог Живий не відмовляє у допомозі, бо Він завжди сповнений любові й готовності допомагати людині. Бог сказав до Мойсея: зроби мідяного змія, повісь його на палицю високо, і кого змія вкусить – той подивиться на мідяного змія і буде врятований. Відповідно, можна продовжити: хто не подивиться на змія, той помиратиме. Вогняні змії і надалі кусали євреїв, бо дорога ще не завершилася, але вони вже мали дієві ліки проти укусів!
Оце і є той вихід, до якого ми йшли всі попередні розмови. Оце і є спосіб для нашого нового народження, спосіб подолати всілякі укуси всіх змій у нашому житті. Це Любов, Ісус Христос, віра у Нього. Увірувати! Хто увірує, що цей Чоловік, розіп'ятий на хресті, є Син Божий, що Він з любові до людини, до кожної людини, сам став людиною і прийняв людську долю до кінця, – той ступив на шлях спасіння. Бо кожне наше людське страждання стало також Його долею, Він переживав і нашу людську тілесну обмеженість та слабкість, і наші спокуси. Він зазнав болю, Його били, причому дуже сильно, Його фактично катували; Він зазнав принижень, зрад, відкинутості, самотності; але Він не втратив любові, бо, будучи Божим Сином, має життя у самому собі. Коли ти у житті стикаєшся зі злом, обманом, образою, приниженням, побиттям, зрадою, ненавистю... то що з'являється у твоєму серці? Біль, відчуття ображеності, приниженості, бунт проти цього, злість, а якщо справа тягнеться довго, то все це переростає у стійку ненависть. Натомість приклад Христа показує нам, що коли ми Його принижували, ображали, мучили і вбивали, Він не проклинав, не ненавидів, не просив Бога Отця покарати невдячне людство. Ні, ми точно знаємо, що Він нас любив до кінця, молився навіть з хреста. Він знав, що люди перебувають у духовній смерті, що ми навіть і хотіли би добра, але егоїзм і страх сильніші за це прагнення. Для прикладу візьмімо всім відомого апостола Петра. Всі знають, що Симон, прозваний Петром, щиро любив Ісуса-Наставника. Навіть присягався, що ніколи не полишить свого Вчителя (точнісінько так само, як ви перед вівтарем будете присягати, що не покинете одне одного). Петро сказав: „Навіть якби всі Тебе покинули, то я Тебе не покину” (Пор. Мт 26,33). Він говорив це щиро? Так, цілком. Він вірив у власні сили. А що сталося вже за кілька годин? Він залишив свого Вчителя і Друга, зрікся навіть самого знайомства з Ним, утік. Духовна смерть проявила у ньому свою силу, страх за себе виявився сильнішим, ніж любов до Вчителя і бажання бути вірним Йому, хоча ці бажання в ньому безумовно були! Завдяки чому ж Ісус зміг любити нас до кінця? Завдяки чому Він зумів відповідати добром на зло? Він мав неперерваний зв'язок із Богом, своїм Отцем. Цей зв'язок у Ньому був сильніший за страх. Бо Ісус із Назарету не був кіногероєм-ідеалом чи андроїдом: Він був повноцінною людиною, і страху Він також зазнав. У Гетсиманському саду, як написано в Євангелії, Він переживав такий велетенський страх, що з Його обличчя стікав кривавий піт. Але Його зв'язок з Отцем, Його любов була сильніша. І тільки ця Любов, сильніша за страх і смерть, тільки цей зв'язок із Богом-Отцем є єдиною ІСТИНОЮ. А зв'язок між Отцем і Сином, оця Любов, – це Дух Святий. Істинна Любов, тобто Святий Дух, безумовно сильніша за смерть, сильніша за закони біології. Отож сьогодні й зараз ми звіщаємо вам, браття і сестри, що Син Божий Ісус Христос воскрес, що Він переміг диявола, зло і смерть. Він – Господь, а це означає, що Він має силу і владу визволити кожну людину з-під влади зла. Він спроможний розв'язати будь-яку проблему. Він дає кожній людині те, що має сам: ту любов, той зв'язок з Отцем. Це НОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ, новий СПОСІБ ІСНУВАННЯ. Це спосіб буття, який мав Ісус: бути Дитиною, мати Батька. Те, що було втрачене у Раю, те переконання, що Бог любить людину, що непотрібно нічого боятися, що смерть переможена, – все це знову можливе для людини. Як саме? Завдяки вірі! Якщо ти в це увіруєш. Відваги, не бійтеся! Бог вас любить, дуже любить, прагне вашого щастя, вашої свободи. Він перший заплаче, коли ви посваритеся, коли вашу добру волю перемагатиме ваш егоїзм, страх за себе, бо Він знає, яке це тяжке страждання, коли людина не любить. Ми проголошуємо вам цю Любов – Христа Спасителя, Господа життя, який прагне жити у вас через свого Духа і давати вам життя щодня. Щодня і щомиті заново, бо благодать Божа це не один раз куплена річ, яка старіє і стає непридатною. Бог діє постійно. Він втілився, жив і страждав не заради того, щоб про Нього написали Біблію і зняли багато різного кіно. Він зробив це, щоб ми мали доступ до щастя. Певною мірою, це як великий-великий спадок, записаний на нас у банку: можемо прийти у цей банк і взяти, скільки потрібно. Такий „фундамент” життя насамперед заспокоює, бо коли знаєш, що безнадійної ситуації немає, то всі інші клопоти вирішувати легше. Бог відкрив для нас невичерпну скарбницю своїх багатств через Ісуса Христа, Який став для нас „дверима” у цю скарбницю. Хтось, певно, звернув увагу, що в євангельському уривку про Никодима Господь Ісус говорить про народження з води і Духа. Це стосується Таїнства Хрещення. Церква його звершує, виконуючи саме ці слова Спасителя. А як ви гадаєте, апостол Петро і решта були охрещені, як ми? І так, і ні. Так – бо вони справді пережили Хрещення. Ні – бо воно виглядало інакше. Ніхто не поливав їх водою, вимовляючи формулу: „Хрещу тебе в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа”. Їхнім Хрещенням була безпосередня участь в Стражданнях, смерті та Воскресінні Христа, і доповнилося це Хрещення у день П'ятидесятниці, вилиттям Святого Духа на них. Під час Останньої Вечері ми ще бачимо, як апостоли поміж собою пересварюються, визначаючи собі перші місця. Раніше вони також не раз сперечалися поміж собою, хто яке „крісло” посяде біля Ісуса. Вони слухали Його слова про любов і Царство Боже, відчували в душі, що Він говорить про самісіньку суть людських прагнень, але ще не були здатні жити за цим новим ученням. Пізніше, коли настала година випробувань, вони повтікали, залишивши свого Вчителя і Друга. Під час цих випробувань вони до глибини, відчутно пізнали, що егоїзм і страх в них сильніші за любов, що вони ще не можуть любити. По смерті свого Наставника замкнулися в домі й не знали, що робити, сиділи сповнені страху (Святе Письмо про це каже прямо (Пор. Йн 20,19.26). Чи не щось подібне діється з нами, коли ми замкнуті в собі, перелякані, коли не знаємо, як розв'язати проблему? Але Христос прийшов до них і не засуджував їх, Він розумів їхню духовну хворобу, що вони прагнуть, але неспроможні любити. Воскреснувши, Спаситель прийшов до них і дав їм свого Духа. З усією міццю це проявилося в день Зіслання Святого Духа. Коли апостоли пережили всі ці події, коли все це стало їхнім практичним досвідом, увійшло в їхні серця, – їхнє життя змінилося. Саме це й було їхнім Хрещенням і Миропомазанням. Змінився сам спосіб їхнього життя на землі, бо Святий Дух оселився в них. Вони набули НОВУ ІДЕНТИЧНІСТЬ, „НОВИХ СЕБЕ”. Та стара ідентичність виражалася у житті для себе, у звичайному існуванні людини, яка має приятелів і гроно близьких, але в глибині душі все одно самотня і може розраховувати тільки на власні сили. Пройшовши своє Хрещення і Миропомазання, вони отримали нову ідентичність, а Бог для них став „новим Батьком”: віднині вони могли жити для Бога і ближнього, не озираючись на себе і свої обмеження, могли любити і вже ніколи не бути самотніми, бо Святий Дух весь час у глибині їхнього духа промовляв: тебе люблять, Я з тобою, в тебе є Батько, не бійся. Апостоли були переконані у воскресінні Христа не тільки тому, що бачили Його воскреслим, але й тому, що Він жив у них і вони могли робити те, що раніше для них не було можливим. Могли любити вільно, цілим серцем і до кінця, долати свій егоїзм і страхи, єднатися в любові, а не суперничати один з одним. Люди, які їх знали, були здивовані й захоплені (пор. Діян 2,42-47). Це було насправді НОВЕ ЖИТТЯ! Апостоли вже не думали про те, як би їм влаштуватися в житті. Те, що вони пережили, було таким прекрасним, що вони відчували потребу занести цей досвід всім довкола. Господь і Вчитель сказав їм: „Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт 28,18б-20). Тепер же задумайтеся уважно над таким: те, що апостоли пережили, коли перебували з Ісусом Спасителем, а особливо через Його страждання, смерть і воскресіння та потім через Зіслання Святого Духа, і що перемінило їхнє життя, до нас тепер доходить саме завдяки Таїнству Хрещення та іншим таїнствам. Саме у Хрещенні ми отримуємо здатність бути новими людьми, тобто любити по-справжньому, оскільки Святий Дух оселяється в людині і промовляє в глибині її серця, що вона люблена, не покинута, не самотня, що не мусить нічого боятися, бо має за батька самого Бога Всевишнього, Котрий любить і ніколи не покине. Навіть коли настає час смерті, то ми знаємо, що не втрачені, бо Він приготував для нас життя вічне. Ви пам'ятаєте, як відбувається підготовка до святого Хрещення? Насамперед ми зрікаємося диявола, а потім настає визнання віри. Оце зречення сатани і його обманів означає, що ми зрікаємося себе старих, колишніх, своєї дотеперішньої ідентичності, усвідомлюючи, що вона хвора, бо ставить тільки себе у центрі й керується бажаннями, щоб усе було, „як я хочу”. А подальше визнання віри означає вибір, прийняття нової ідентичності, своєї нової суті, що віднині я бажаю жити як ДИТЯ БОЖЕ. Подібне відновлення ми переживаємо (у сенсі реальної події, а інколи також і в сенсі відчуттів, переживань), коли приходимо до Таїнства Покаяння і Примирення, до сповіді. У Божому милосерді ми „топимо” свої помилки та гріхи, прояви неправильної самосвідомості, старої ідентичності, а в дар від Бога отримуємо ОНОВЛЕНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ. НОВИЙ СПОСІБ ІСНУВАННЯ. Чому це потрібно? Ось ти, і у твоєму серці є пустка, залишена там первородним гріхом. Її можна порівняти з діркою, яка залишається у приладі чи комп'ютері, коли звідти витягнути добрий жмут проводів. Це був „зв'язок” цього устаткування з живленням: його висмикнули – залишилась дірка. Отака пустка існує, і людина (свідомо чи несвідомо) намагається її чимось заповнити, бо пустка всередині означає самотність, страх, невпевненість, неправильне функціонування. Ти, Боже створіння, живеш у вимушеній, успадкованій відірваності від Творця, ти не знаєш Бога. Знаєш тільки речі, які тебе оточують, людей, те, що можна взяти в руки, оцінити, відчути. Ти їх хочеш, ти їх прагнеш, бо з їхньою допомогою думаєш усунути це внутрішнє страждання й відчувати, що ти живеш, що твоє життя в порядку, що воно має сенс. Оце прагнення ми називаємо пожадливістю. Доки в тобі є ця пустка, доти пожадливість має над тобою владу. Примушує тебе насичуватися речами світу цього і бути егоїстом. Серед захворювань, знаних у світі, є одне, яке дуже добре це ілюструє: людина їсть і не відчуває насиченості, тому вона їсть хворобливо, безперестанку, завдає величезної шкоди організму, який не потребує всього цього. Отак і стан, успадкований після первородного гріха, змушує нас бути ЕГОЇСТАМИ. Однак усе, що є на цьому світі, неспроможне наситити людську душу! Те, що створене на образ Безконечного Бога, не може насититися чимось тимчасовим. Приблизно якби устаткування, яке потребує підключення до високовольтної мережі, хтось намагався тримати в дії завдяки батарейкам. Їх вистачає ненадовго, їх потрібно замінювати, їх весь час треба більше... Перекладаючи ці приклади на духовну, життєву реальність, отримуємо такий наслідок, що дух людини, твій дух, мимоволі весь час відчуває „присмак смерті”: сум, незрозумілу тугу, самотність навіть у сім'ї чи в оточенні друзів, розчарування тим, що маєш, незадоволення своїм життям... За такого стану душі й духа – ти егоїст, життя не має сенсу. Свідомо чи несвідомо ти шукаєш рятунку, шукаєш чогось чи когось, хто насправді зможе заповнити твою внутрішню пустку, наситити твоє серце. І хтось такий насправді є: це Бог, який тебе створив, який знає твоє серце, і Він став людиною, такою само, як ти, і зазнав людської туги і слабкостей, переживав пустку, як ти, як найгірший з людей, і подолав цю пустку, бо мав неперерваний зв'язок із Богом-Отцем. І Він хоче давати тобі свого Духа, хоче жити в тобі. Якщо ти увіруєш, якщо ти насправді цього захочеш, то ця здатність любити стане і твоєю участю. Пустку буде подолано. Через Хрещення, Миропомазання, яке приносить тобі те, що учні переживали у день Зіслання Святого Духа, і через Євхаристію, яка є живою присутністю Ісуса Христа Воскреслого, також і ти матимеш владу над своєю пожадливістю. Ти вже не будеш змушений робити те, що погане, а зможеш ЛЮБИТИ.
Те, про що ми тут говоримо, не діє магічним чином. Не буде так, що достатньо прийняти таїнство – і все, проблема зникає. Стільки людей приступають до таїнств, і майже нічого в їхньому житті не змінюється! Ключем до всього є СЕРЦЕ людини: змінюються ті, хто насправді прагне прийняти БЛАГОДАТІ, що їх дають таїнства, хто живе ними, розвиває, прагне жити як ДІТИ БОЖІ, у послухові своєму Отцю. Ось тоді життя цих людей виглядає інакше, і таких прикладів дуже багато. Певно, також і дехто з вас може навести як приклад людей, які насправді увірували і любили своїх ближніх. Може, це ваші бабуся чи дідусь. То були звичайні люди, звичайні егоїсти, як ти і я, як апостоли; але вони увірували і дозволили, щоб у них жила Любов. Чи ви слухаєте ці слова серйозно, чи ставитеся до них належно, чи почуте зачепило вас? Бо це серйозна справа. Ми зараз говоримо про найважливішу справу в житті. Послухайте ще слова Господа до Никодима і до нас: „Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує – уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого” (Йн 3,18; пор. Йн 12,47-48). Від того, чи ви приймете почуте, залежить ваше спасіння або засудження. Що означає „засудження”? Воно стосується не тільки того що буде колись, після нашої фізичної смерті, і що саме по собі вже є чимось страхітливим, бо там уже нічого не можна змінити. Засудження означає ще й те, чого людина зазнає вже на землі. Як саме? Дуже просто. Ось, наприклад, ти хочеш любити, хочеш кохати цю дівчину. Це прекрасно, це щастя. І ти пробуєш це робити: спершу це легко, бо діє закоханість. Однак вона проминає, і вже немає тієї приємності, яку дає закоханість. З'являються труднощі, дівчина показує свій характер, ставить свої вимоги, проявляє свою відмінність, інакшість... Ти починаєш бути щоразу більше незадоволеним, злим, починаєш дратуватися, наполягати, кричати, хочеш її примусити робити те, що вважаєш за правильне. Постає і наростає конфлікт, напруженість збільшується... Ось ти вже й не любиш, бо твоя закоханість закінчилася. І що, ти щасливий? Ні, ти відчуваєш сум, самотність, звинувачення, претензії... Це і є смак ЗАСУДЖЕННЯ. Бо в тобі діє принцип, закон, який каже: „Люби, і будеш жити, будеш щасливий”, а ти не любиш, не можеш, любити не вдається, і ти відчуваєш звинувачення, засудження з боку цього закону любові. Цього можна не усвідомлювати, але воно так діє. Тому що людська природа створена для любові, для щастя, для плідності, і якщо цього немає, то людина страждає, переживає почуття провини і засудження. Через такий перекіс багато хто впадає в депресії, живе у розпачі. Ще виразніше це можна побачити у жінок, які зробили аборт, убили життя, яке в них було. За якийсь час вони починають відчувати свою провину, засудження за неї. Їм можна багато різного казати, пояснювати, виправдовувати, але це не допомагає. Внутрішнє засудження сильніше за це, і жінки дуже страждають. А що ж означає спасіння? Це ліки, порятунок для тебе; це слово про Любов, про Бога, який тебе любить, який в Ісусі Христі став таким, як і ти, страждав і помер, а тепер воскрес і живе. Тепер, зараз, цієї миті Він заступається за тебе, показує свої рани Отцю, рани, які є доказом Його любові до тебе, і просить за тебе. Якщо ти увіруєш у цю Любов, увіруєш, що щастя людини – це любити так, як оця Людина на Хресті, і попросиш цієї Любові, то Він її тобі дасть. І даватиме щодня заново. При цьому Бог завжди шануватиме твою волю, бо якщо ти не повіриш, не захочеш, то Він не допомагатиме тобі насильно. Бог не зможе тобі допомогти, і ти залишишся сам. Не бійся повірити. Проси Його про благодать віри. Бог любить тебе, і твою „половинку”, і ваших дітей, якими Він сам вас обдарує. Цю Добру Новину – Євангеліє ми проголошуємо вам у зв'язку з тим, що ви прагнете укласти шлюб. Тому корисно буде зосередитися на тому визволенні, яке Господь дарує у контексті ПОДРУЖЖЯ. Можливо, ви вже чули або читали той уривок із Євангелія, де записано, як Господь Ісус говорив про нерозривність подружжя (Пор. Мт 19,6). Його учні були здивовані, оскільки у Старому Завіті розлучення допускалися. Вони були здивовані також і тому, що знали подружнє і сімейне життя. Їм, апостолам, видалося неможливим запровадити такий незмінний принцип, як нерозривність подружжя. Життя надто складне, а людина слабка, егоїстична, у подружжі інколи Існує величезна різниця у ментальностях і характерах... І ось, учні чують, як Господь Ісус говорить про нерозривність, і зрозуміти цього не можуть. У такій ситуації, кажуть ці дорослі чоловіки: „краще не одружуватися” (Пор. Мт 19,10). Тепер же слухайте уважно: вони це зрозуміють, але після свого Хрещення і Миропомазання. Лише коли Дух Христа Воскреслого оселиться в них і коли вони переживуть особисте звільнення від ЕГОЇЗМУ, коли в них буде подолана духовна смерть і пожадливість, – лише тоді вони зрозуміють слова Христа. Зрозуміють усе, чого Він навчав, також і те, що стосується подружжя. Вони зрозуміють (і будуть самі так проповідувати), що зв'язок чоловіка й жінки це велике таїнство, бо воно має об'являти любов, яку Бог має до людини (див. Еф 5,32). Цей нерозривний зв'язок чоловіка й жінки становить могутній доказ, що Христос насправді ВОСКРЕС і ЖИВЕ, живе в людях, і вони можуть завдяки Ньому жити як діти Божі, маючи Бога за батька. Ну бо як інакше пояснити, що якийсь чоловік і якась жінка присягаються одне одному у вірності й любові на ціле життя і готові прийняти потомство, яким Бог їх хоче обдарувати? Чи можна всерйоз скласти обіцянку на все життя, спираючись тільки на людські сили і нестабільне людське кохання? Всерйоз – ніяк не можна, це понад наші особисті сили. Однак, це можливо, тому що Христос воскрес! О, яке ж велике і прекрасне ваше покликання: любити, як любить Бог, і давати нове життя, коли Бог його дає. Це і є Добра Новина: любов, про яку ви мрієте і якої прагнете, є можливою. Ви не мусите звинувачувати себе чи іншого в егоїзмі: завжди можливим є прощення, завжди можливою е любов поміж вами, оскільки ХРИСТОС ВОСКРЕС і може жити в вас. Зрозуміло, що щось настільки велике і важливе, як подружжя, мусить отримувати особливу підтримку. Ця підтримка приходить через Таїнство Шлюбу. Супруги мають один особливий, обов'язковий для них спосіб отримування любові, цієї благодаті Христової, яка робить людське життя щасливим, повним сенсу. […]
Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 51-59.
|
Папа Бенедикт XVI до НАРЕЧЕНИХНавіщо готуватися до шлюбу і про що йдеться в цьому приготуванні?Краса, добро і щастя подружнього і сімейного життяВідповідальна прокреаціяЗло і страждання у подружньому та сімейному життіКонтрацепціяВідмінність між природним регулюванням плідності та контрацепцієюПро запліднення in vitroЕтика відповідальної прокреації і структура подружнього актуЧому в подружньому житті стільки страждання?Який вихід із трагічного становища людини?Як благодать, любов Христа, перемога над гріхом та егоїзмом приходять у життя подружжя?Як розпізнати призначену для мене „половинку” – ЗАРУЧИНИПізнання і прийняття себеЖінка й чоловік: відмінності як дар і завданняПодружнє життя у згоді з природою людиниСпілкування і діалогТіла подружжя – сакраментальний знак приходу БогаСімейне життя – ВИХОВАННЯ дітейЩо необхідне для християнської сім'ї?Світ, в якому ми живемоЗустріч і катехиза для батьків нареченихЯк добре приготувати і пережити шлюб і весілляЯк організувати християнське весілляМОЛИТВИ НАРЕЧЕНИХМОЛИТВИ БАТЬКІВ ЗА ЗАРУЧЕНИХ ДІТЕЙБАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ
|