Ukraine English Russia Poland

ДОШЛЮБНА ЧИСТОТА

Подружнє життя у згоді з природою людини


Що означає ЖИТИ НОРМАЛЬНО?

  • Взаємна АКЦЕПТАЦІЯ

Почнемо від справи позитивного сприйняття, тобто акцептації: сприйняття себе та іншого такими, якими ми є. Насамперед це стосується простого й очевидного факту, як той, що один із вас – чоловік, а другий – жінка. Це несе з собою серйозні наслідки, і частково ми про це згадували на попередній зустрічі. Тепер підемо далі. Сучасна культура прагне стерти відмінність між чоловіком та жінкою, хоч це й суперечить природі і не є можливим. Що характерне для жінки і що характерне для чоловіка?

 


На початку необхідно відмітити, що відмінності між чоловіками і жінками виступають в усіх сферах життя: фізіологічній, психологічній, інтелектуальній, відносин, в стилі діяльності, реагуванні, в переживанні любові та сексуальності, в мислені та бачені світу […]. Коли будемо давати приклади цих відмінностей, варто пам'ятати, що ступінь їх вираження не завжди такий сам у всіх чоловіків чи у всіх жінок. Багато залежить від особистості, її характеру, виховання, тому можна помітити, що якась риса в одного чоловіка чи жінки є більше виражена а в інших менше.

Розглянемо декілька прикладів з життя, коли не зрозуміння відмінностей стає причиною конфліктів між ЧОЛОВІКОМ і ЖІНКОЮ.

Часто жінки скаржаться на те, що чоловіки їм не говорять: ти для мене важлива. Чоловіки на це дивуються або обурюються: як це, я ж піднявся серед ночі й пішов до аптеки по ліки для тебе.

Одна з головних відмінностей між чоловіком і жінкою та, що жінка більше існує у світі емоцій та почуттів, а чоловік – більше у світі рішень і дій. Це необхідно усвідомити як об'єктивну дійсність, як колір шкіри чи волосся, і зробити правильний висновок.

А саме: чоловіки повинні пам'ятати, що жінці необхідно чути їхні слова любові та мати виявлення романтичних почуттів: квіти необхідно дарувати не тільки в період заручин і не тільки на день народження; на каву, на прогулянку чи в ресторан запрошуй дівчину не тільки тоді, коли ти в неї закоханий, але й як жінку, з якою ти одружений, інакше ризикуєш її емоційно втратити, а з цього слідує дуже багато сімейних проблем і драм.

Натомість жінки повинні пам'ятати, що чоловіки за своєю суттю мають набагато вужчий спектр емоцій, тому необхідно старатися оцінити зроблене чоловіком як сказане ним, просто сказане мовою дій, а не словами. Буває, що для жінки винесене сміття – це побутова дрібничка, не варта особливої уваги, бо ж сміття треба виносити, тоді як для чоловіка це може означати серйозне внутрішнє зусилля.

Далі: чоловік дає жінці все і з радістю, коли не почувається примушеним. Навіть якщо сучасний мужчина має багато проблем зі своєю мужністю, з вихованням у неповній чи проблемній сім'ї, попри все – він несе в собі бодай частковий відбиток того Адама, який називав речі і тварин, тобто співтворив світ разом із Богом. Чоловік несе в собі потребу буття першим і головним. Якщо у домі складається ситуація, коли чоловік почувається в клітці, під „каблуком”, під командами, – він буде намагатися ВИЗВОЛИТИСЯ психічно чи ситуаційно.

Дівчата, якщо ви не хочете залишитися самі, або щоб чоловік став утікати в роботу, ігри чи алкоголь, – не ставайте у ваших стосунках царицями, які тільки велять і командують. Це псує також і саму жінку, яка у своїй природі має вписаний послух, бажання підкоритися. Людська пара з чоловіка й жінки створена так, що чоловік покликаний захищати і керувати, а жінка – підкорятися й допомагати. У різних людях це проявляється по-різному, але така основа нашої природи як чоловіка й жінки.

Чоловік зазвичай більш мовчазний і має потребу керувати, тримати кермо в руках. Він має конкретне завдання і націлений на нього. Коли чоловік лежить поруч із жінкою і дивиться в стелю, жінка розпитує його, про що він думає, і тривожиться його мовчанням. Він відповідає: ні про що, – і це цілком може бути правдою, бо його думки можуть бути зовсім звичайні: на стелі тріщина, її варто зашпаклювати. Або: хочу пива, але лінь вставати.

Чоловіки більше скеровані на цільове виконання конкретного завдання і їм важко думати про багато речей одночасно. Їх рідко коли піднімає нічний плач дитини, вони часто невпорядковані у побутових дрібницях, залишають свій одяг як попало і де попало, а якщо візьмуться мити посуд, то їм просто незрозуміло, чому тарілки мають стояти саме в такому порядку. Для жінки це важко зрозуміти, бо вона сконструйована так, щоб бачити одночасно багато дрібниць і порядкувати їх. Тому чоловік і жінка різняться, тому вони дані для взаємодоповнення одне одному. Це Божий дар для зміцнення пари.

Жінка, яка психологічно та емоційно набагато більш чутлива й відкрита, має потребу пожалітися словами, понарікати, розповісти в деталях. Коли жінка жаліється на труднощі, то їй часто не потрібна конкретна порада (наприклад: вона говорить, що тяжко на роботі, а чоловік відразу хоче вирішити і говорить: знайди іншу; але жінка цього не потребує), вона потребує просто виплакатися і почути слова підтримки.

Чоловіча реакція „знайти вирішення цієї проблеми” найчастіше не відповідає очікуванням жінки: вона потребує не дієвої, а емоційної відповіді. Жінка часто сама здатна вирішити складні ситуації. Чоловік для жінки має бути у певних моментах як батько, який просто притулить, погладить по голівці, скаже добре слово, погойдає на руках. За такої дрібної і невеликої, по суті, допомоги, далі жінка здатна вирішити свої справи, але при цьому вона не втратить відчуття захищеності, якого найбільше погребує.

Вочевидь усі ми різні люди, „рівень” жіночості й чоловічості, рішучості та м'якості в кожному різний, але це базові риси, які становлять відмінність чоловіків від жінок. Підсумовуючи, хочемо звернути увагу на дві речі. Перша: ваша майбутня половинка – інша людина. Це треба вчитися сприймати. Загалом беручи, змінити цю іншу людину вам не вдасться...

Він чи вона, можливо, самі трохи зміняться, а ви як чоловік чи жінка можете трохи в цьому допомогти. Але щоб це було досяжним, насамперед потрібна акцептація – позитивне сприйняття, погодження на іншого, і любов до нього. Якщо це буде, то ви будете знати, як допомогти цьому іншому, щоб він змінився.

Ви, певно, всі чули євангельські слова: Чому ти бачиш скалку в очі брата твого і не помічаєш колоди у власному оці? (Мт 7,3-5). Цією колодою, яку необхідно усунути, є брак сприйняття іншого, брак любові, осуд. Тільки коли їх викинути з серця, стане можливим допомогти цьому ближньому, який для вас став найближчим. А отже: треба зрозуміти і прийняти, що цей інший – інакший, і що певних моментів у своєму характері та поведінці він змінити неспроможний.

 

  • Буття РАЗОМ

Друга справа, про яку ми згадували в першій катехизі, це істина, виражена словами: І створив Бог людину на свій образ; на Божий образ створив її; чоловіком і жінкою створив їх (Бут 1,27). Кажучи якнайкоротше: ви створені, аби бути разом.

 


Ніколи один проти іншого, не для боротьби, не для конкуренції, але завжди разом. Найважливішим є „і”. І чоловік, і жінка. Кожен має свою роль, якої інший неспроможний виконати або принаймні для нього це дуже важко.

Інколи ви чуєте міркування світу стосовно подружжя: борися за себе, відстоюй своє, не піддавайся чоловікові, вкажи жінці її місце... Будьте обережні: це фальшиві голоси, обмани диявола, який завжди прагне розділяти, бо поділеним легше управляти. А ви становите символи одне одного. Слово символ (симболон) грецькою означає предмет, який потребує доповнення, вказує на існування іншого предмета як своєї половини. Кожен із вас потребує доповнення когось другого. Ви створені, щоб завжди бути разом.

 

  • ЄДНІСТЬ – це дар Бога

Можемо ще додати, що кожна людина – це насамперед символ Бога. Вона є кимось, хто відірвався, відділився від Бога. Ціле своє життя, всіма зусиллями і стараннями, свідомо чи несвідомо людина шукає саме цю свою половину. Насправді тільки сам Бог може людину доповнити і наповнити, тільки Він зцілює рани, загоює місце розламу, яке болить у наших серцях і душах. Навіть найулюбленіша людина не може повністю заспокоїти голоду іншого, голоду любові.

За часів Господа Ісуса євреї складали пожертву на храм. Вона становила половину шекеля, тобто пів-монети. Це було знаком, що людина потребує Іншого – самого Бога.

Тому ви маєте зрозуміти, чому ми так багато говоримо про Бога, про те, щоб Він сам був вашим „першим коханням” і основою нинішньої любові. Тоді є змога кохати іншу людину і допасовуватися до неї, жити в єдності з чоловіком чи жінкою. Тільки тоді можливо прийняти іншого таким, яким він є, і милосердно підтримувати його, аби він ставав кращим. Якщо ти не знаходиш тих ліків для своїх внутрішніх ран, якими є любов Бога, то як ти зумієш любити іншого з усіма його відмінностями? Тоді ти неусвідомлено вимагатимеш цієї любові – Божої любові – від свого чоловіка чи дружини, а вони неспроможні цього дати.

Повторимо ще раз: чоловік і жінка – завжди разом, завжди у зв'язку, завжди в єдності. Єдність це щось таємниче, це дар Бога. Інколи пари, які мають труднощі, не можуть порозумітися, шукають допомоги у психологів, сімейних консультантів. Вони розмовляють, пояснюють, навіть моляться разом, і все якось немає тієї єдності. Тому що вона – великий дар, якого треба щиро прагнути.

Потрібно щиро просити Бога і бути готовим до смерті свого его.

Є подружжя, які сваряться, говорять всілякі слова, і жартують одне з одного, а єдність між ними є. І саме тому, що між ними є ця єдність, вони можуть бути природними, щирими, справжніми, і навіть сміятися, жартувати з себе.

 


А інші подружжя можуть виглядати дуже порядними, кожен остерігається, аби чогось зайвого не сказати, чогось невідповідного не зробити, але нікуди не дівається внутрішнє напруження, і час від часу вибухи все одно стаються. Зазвичай приводом до сварок стає щось дрібне, якась недосконалість, навіть тарілка, поставлена не на тому місці, й починається скандал. У такому подружжі немає єдності. Про цей великий дар єдності просіть Бога, і просіть смиренно. А водночас будьте собою, будьте справжніми, щирими.

Нормальне подружжя, куди може входити Божа благодать, це подружжя людей щирих, природних, ненапружених, де немає вдавання, гри, підступності. Дух Святий це дух правди, а де входить дух викривлення, приховування, вдавання, – там уже грає нечистий; стережіться духів нещирості, бо з ними входить зло.

Зважте: те, про що ми зараз говоримо, не має на меті примирити вас із безвихідністю: мовляв, приймай мене таким, який я є, іншим я не буду. Ідеться про те, щоб мати між собою щиру і справжню любов. Ця любов означає готовність прийняти іншу людину такою, якою вона є, і бути готовим змінити щось в собі, змінити свою поведінку, звички. Це дуже важливо.

 

  • Роль ЧОЛОВІКА

Коли ми говоримо, що ви різні, а маєте та можете бути в єдності, торкаємося тут важливого питання: ролі чоловіка та ролі жінки в сім'ї. Насамперед хочемо зосередитися на чоловікові, оскільки роль чоловіка й батька у багатьох сім'ях дуже „інвалідна”. Чимало чоловіків просто не вміють бути собою, а тим більше не вміють бути мужами і батьками. Кільканадцять років тому, коли Папою Римським був св. Йоан Павло II голова італійського парламенту сказала в одному інтерв'ю: Церква видала багато прекрасних документів стосовно різних груп людей та різних проблем (листи до дітей, до молоді, до жінок, до священиків...). А я, – сказала та жінка, – хотіла би просити Йоана Павла II, аби написав листа до чоловіків. Вони дуже потребують допомоги.

Традиційна роль чоловіка в сім'ї, яка існувала протягом століть, – це роль чоловіка, на якого можна покластися, і роль батька, який є головою родини. Як на вашу думку, ви би хотіли, щоб це здійснилося у вашому майбутньому подружжі та сім'ї?

Ми, прагнемо переконати вас прийняти цю традиційну модель сім'ї. Тому що вона найкраща, вона найбільше відповідає природі чоловіка й жінки. Саме таку модель представляє Біблія. Чому таку? Обґрунтування тут різні.

Звернемо увагу на те, що чоловік за своєю природою цього потребує, і його психіка сконструйована так, що він реалізується в ухваленні великих і важливих рішень, а такі належать до компетенції глави сім'ї. Чому він цього потребує? Бо має робити щось важливе. Цим важливим не може бути тільки заробляння грошей.

Жінка через факт, що стається матір'ю, виконує важливу роль у сім'ї. В цьому її ніхто не може замінити. Вона є дуже важлива, бо вона любить, дає життя. Діти потребують її любові.

І якщо також у домі та в сім'ї все вирішує жінка, то що залишається бідному чоловікові, яка його роль в родині? Куди він піде шукати самореалізації? Може, замкнеться в собі, у комп'ютері чи в якомусь хобі. Скільки ж на світі є таких чоловіків – і не мужчин, і не батьків!

Звичайно одна з головних причин це психічна незрілість багатьох чоловіків, викликана браком батька у його сім'ї або надмірно владною мамою; ми про це вже говорили. Дружини й матері нерідко „спритніші й розумніші”, краще дають раду житейським справам, ніж чоловіки, яких сучасне життя дедалі більше відучує бути чоловіками, визнавати себе мужчинами і вміти брати на себе відповідальність.

Нерідко жінка й рада би віддати роль першої скрипки своєму чоловікові. Але він уникає відповідальності та ухиляється від виконання обов'язків, як лиш може, – бо не вміє бути ГЛАВОЮ СІМ'Ї і радо поступається цією роллю дружині, не розуміючи, що тим самим завдає ще більшої шкоди собі самому та своєму подружжю загалом.

Щоб чоловік був уповні чоловіком, він повинен займати важливе місце у житті сім'ї та дому, він має почуватися важливим і бути ним, він повинен уміти бути батьком. Ролі батька переоцінити неможливо.

 


Маленька цікавинка: двоє найвидатніших людей XX століття у Польщі – кардинал Стефан Вишинський і кардинал Кароль Войтила, пізніше Папа Йоан Павло II. Їх обох виховували татусі, бо їхні мами рано померли. Двоє чи не наймужніших чоловіків, які захищали свободу Церкви і народу від комуністичної сваволі. Це один із прикладів важливості батька у сім'ї.

Одна мудра жінка, мати чотирьох дітей, сказала: жоден чоловік не встоїть перед жінкою, яка його поважає, визнає його авторитетом, щиро старається його слухати, відсунувши вбік свої погляди; перед жінкою, яка тримає за зубами язик, завжди готовий встромити шпильку, щось нагадати, докорити; перед жінкою, яка з любові готова йти шляхом, що його сама ніколи б не обрала. Поступово він сам почне питати, що вона думає, як вважає, що робити, і в якому напрямку має йти сім'я.

Господь Бог ніколи не відмовляє заступництву, проханням Діви Марії – Матері Божої, адже Вона є покірна.

 

  • Роль ЖІНКИ

Покликання жінки – давати життя, всіма можливими способами. Народжувати, підтримувати, слухати, заохочувати дітей своїх і не тільки. Коли жінка відкриває своє материнство, причому не обов'язково біологічне, вона променіє щастям.

Жінка має талант приймати, схвалювати, виховувати не тільки дітей. Вона здатна побачити добро у собі та в інших. Вона підтримує зв'язки.

 


Має дар бути терпеливою, доброю, теплою, і безконечно, тобто скільки буде потрібно, повторювати те, що має бути засвоєне: не лізти на диван не роззувшись, не колупати в носі, не лізти руками в тарілку...

Покликання жінки – робити помешкання домом, вогнищем тепла і відпочинку. Жінка слабкіша фізично й чутливіша емоційно, зате вона здатна більше бачити і сприймати в одну мить, ніж чоловік, який сильніший фізично і стійкіший психологічно, проте набагато менше здатний сприймати одночасно. Жінка може, не полишаючи різних занять, готувати їжу, дивитися телевізор, спілкуватися з чоловіком і наглядати за дитиною, і ця багатофункціональність становить її величезну перевагу.

Жінка вміє бути ненав'язливим керівником, не в лоб, якщо хоче, і вона здатна добитися бажаних результатів як від дітей, так і від чоловіка, не прямими наказами, а ласкою, проханнями, грою, непрямим керівництвом.

 

  • СТОСУНКИ в подружжі

Про взаємні зв'язки у подружжі цікаво говорить Святе Письмо.

Коріться один одному у Христовому острасі (Еф 5,21-33). Перш ніж Святе Письмо говоритиме щось про завдання чоловіка й дружини, то спершу воно каже, що вони мають КОРИТИСЯ ОДИН ОДНОМУ. Те, про що ми говорили попередньо, і про що далі говоритиме Святе Письмо: ЧОЛОВІК має бути ГОЛОВОЮ, але це не означає, що він має бути деспотом, абсолютним монархом, гнобителем. Зовсім ні! Він так само має бути підкорений жінці, у тому, що належить до її сфери діяльності, до її прав.

Вона, її любов, її чутливість, інтуїція – незамінні. Мудрий чоловік уміє це оцінити і схвально сприйняти, він прислухатиметься до голосу жінки в обговоренні справ, бо вона завдяки своїй інтуїції може першою помітити проблеми, як і напрям їх вирішення. (Подивіться історію Якова-Ізраїля, зокрема той момент, коли він зважується повернутися до Обіцяної землі. Він запитує своїх жінок про їхню думку! Навіть у патріархальні часи, коли не було такої поваги до єдиної дружини й дозволялося їх мати кілька, голос жінки цінувався). Дуже важливо, щоб чоловік серйозно ставився до того, що жінка йому каже, умів оцінити й погодитися з тим, що у певних сферах життя вона краща за нього. Саме про цю взаємну підданість, підкореність, пошану, про буття від початку в усьому разом говорить Святе Письмо: не конкуренція, не боротьба є призначенням людини. Ваша сила в тому, що ви разом, і вона діє тільки доти, доки ви насправді разом.

І в дусі цих слів про взаємний послух треба розуміти все те, що написано у Посланні далі: „Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви” (Еф 5,22-23). Це дуже сильні слова, але прекрасні.

Чим вони прекрасні? Бо показують велич ПОДРУЖНЬОГО ПОКЛИКАННЯ. Це не просто такий собі зв'язок, зареєстрований чи ні, за неписаною згодою чи за контрактом. Для християн це життя любов'ю, яку до людини має Бог, яку Христос має до Божого люду.

В іншому місці Біблія каже про подружжя: Це велика тайна, а я кажу про Христа і Церкву (Еф 5,32). Ось який глибокий сенс має подружнє покликання! Ви не самі, бо Христос долучається до творення вашої міні-спільноти, щоби зробити її великою у стосунках і в любові. Не бійтеся ЖИТИ нормально, правильно, за вченням Церкви, ЗГІДНО З ПРИРОДОЮ, бо сам Бог по вашій стороні й підтримуватиме вас.

 


Ці слова з Біблії також мудрі тим, що допомагають кожному бути собою. Вони допомагають чоловікові бути дорослим, брати відповідальність, довіряти Богові, який ввірив йому таке велике завдання – побудову сім'ї. Вони допомагають жінці, дружині й матері, зосередитися на тому, що найважливіше: на любові, на материнстві, на служінні чоловікові й дітям, на бутті нареченою, натхненням для свого чоловіка.

„Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї... чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить” (Еф 5,25.28). Хіба ж це не чудові слова? Дорогі мужчини, хлопці, наречені, Бог каже вам любити своїх жінок так, як Христос полюбив Церкву, тобто до готовності пожертвувати життя за жінку.

Оце і є справжнє чоловіче завдання, що гідне мужчини! І саме цього ваші жінки потребують: любові. Не самих по собі грошей, посад, успіхів, кар'єри, багатства, знайомств чи ще чогось. Без любові у ваших серцях це все не матиме ніякої цінності, навіть якщо ви заробите мільйони. Цінність чоловіка в очах жінки визначає його любов до неї!

Цю любов необхідно виражати. За одним мудрим висловом, любов – це теорема, яку необхідно доводити щодня. Починаючи зі слів, через дрібнички, подарунки, чуйність і ніжність, аж до підтримки, коли їй важко, і до віддання свого життя, тобто до присвячення їй усього свого життя. Любіть своїх жінок, і вони любитимуть вас. Жінка, яку люблять і яка любить, здатна до неймовірних самопожертв і вірності, на які чоловік не завжди здатний.

 

  • Полишення БАТЬКІВ

Тепер розглянемо дуже важливий пункт, який стосується вашої любові й вашого подружнього покликання. В попередніх зустрічах ми про це вже згадували, а тепер поглибимо цю тему. Коли Святе Письмо говорить про любов чоловіка до жінки, яка має бути такою, як любов самого Бога до людини, то тут же наводить фундаментальні слова з першої книги Біблії, з Буття: Тим-то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло (Еф 5,31; див. Бут 2,24).

Ці слова, звісно, стосуються обох, але насамперед вони звернені до чоловіка, хлопця, мужчини. Він має покинути своїх батьків. Чоловік повинен полишити свою маму. Коли чоловік закладає власне сімейне вогнище, необхідно, щоб остаточно перерізав так звану емоційну пуповину.

 


Протягом довгих років, від самого початку життя, з дитинства, через юнацтво, творився між ними сильний емоційний зв'язок, певного роду залежність одне від одного, який у дорослому віці необхідно перервати, щоб розвиватися самостійно. Без цього ви, хлопці, хоч би як старалися, просто не зумієте стати дорослими чоловіками, батьками своїм дітям. Ви ризикуєте назавжди залишитися діточками, інфантильними хлопчиками, маминими синочками.

Цей зв'язок, пуповина з батьками, і з мамою зокрема, становить дуже сильну і міцну реальність в нас. Нерідко ми цього не усвідомлюємо. Однак якщо ви хочете правильно розвиватися і будувати життя своєї сім'ї, то цей особливий і глибокий зв'язок необхідно розірвати.

Це не означає забути про батьків, не любити їх, відкинути, не відвідувати, ображати – зовсім ні. Якраз навпаки, тут ідеться про справжню любов і зрілу повагу. Батьки, особливо ж матері стосовно синів і татусі стосовно дочок, мають певні труднощі з тим, щоб відпустити дітей на певну „відстань свободи”, залишити своїм дітям простір для самостійного життя і рішень. І їм у цьому треба допомогти. Це не раз вимагає рішучості й твердості.

Йдеться про те, щоб ви одні для одних стали дорослими людьми, які мають свої дорослі стосунки. Дорослі ж люди допомагають одне одному за потреби, не тоді, коли їм самим хочеться втрутитися, а коли їх попросять. Рівноправність у сприйнятті допомагає як дітям стати зрілішими, так і батькам – пережити втрату своїх маленьких.

Наведемо тут слова самого Господа Христа, який був сповнений любові та розуміння стосовно кожної людини. Він дуже добре розумів материнську і батьківську любов. Скільки ж чудес Він зробив просто через те, що мама чи тато страждали за своїх дітей! Він усе це розумів, однак не раз говорив такі слова: Коли хтось приходить до Мене й не зненавидить батька й матір (...) та ще й своє життя, не може бути Моїм учнем (Лк 14,26). Ці слова можуть бути дивними, але вони дуже мудрі й корисні, якщо в них розібратися.

Насамперед, ці слова не означають браку поваги до батьків. Повага до батьків – це четверта заповідь у Божому Декалозі, вона зобов'язує всіх і завжди, навіть якщо комусь не пощастило і його батьки поводяться дуже погано. Варто звернути увагу, що Божа заповідь говорить про пошану до батьків, а не про безумовний послух їм і любов. Наприклад, якщо батьки знущаються з дитини або тато б'є маму, то немає підстав вимагати любові. Натомість повага завжди потрібна, оскільки через батьків ми отримали дар життя.

Слова Христа говорять про ненависть (до батьків, жінки чи чоловіка, дітей, братів, сестер). Проблема в тому, що слово ненависть у нас означає не зовсім те, що у грецькій, якою написане Євангеліє. Наша „ненависть” це дуже погане почуття, негативні емоції. Натомість грецькою це буде „відсторонення, відмежування, небажання близькості”. Стосується ця ненависть не самих людей, а того, що було не-правильне, не повністю моральне чи нехристиянське в наших батьках, а що вони нам переказали протягом років життя і виховання, і що нас тепер поневолює. Так само це стосується всього, що ми отримали від інших людей, від родичів чи навіть від однокласників у школі.

Розглянемо приклад. Історія одного хлопчика. Коли він був маленький, його батько часто приходив додому п'яний, бив маму, його й молодших дітей. Він часто рятувався, втікаючи через вікно. І так до цього призвичаївся, що коли в його житті виникала якась небезпека, він шукав „вікно" і втікав. Аби почуватися безпечним, йому завжди потрібно було мати куди втекти. Він так привчив себе, то був його спосіб жити і реагувати на обставини.

Для дитини це цілком зрозуміло, а ось як можна таким способом прожити доросле життя? Подорослішавши, цей чоловік не позбувся навички втікати від страждань і труднощів. Він це розумів, хотів від цього звільнитися. Відкрив, що Христос прийшов на землю заради кожного з нас, а отже, також і заради нього, щоб йому допомогти. Коли Святий Дух у цій людині перебував і підтримував її своєю любов'ю, то чоловік міг віддаляти від себе, „мати в ненависті” набутий у дитинстві спосіб реагування.

Прикладів різних обмежень і звичок, які перешкоджають нам бути нормальними і які потрібно „ненавидіти”, тримати здаля від себе і свого життя, є дуже багато. Це слово надзвичайно важливе для кожної молодої людини, яка дозріває. Необхідно зненавидіти, тобто внутрішньо відірвати від себе, прив'язаність до дому, до мами і/або тата, а також до своїх мрій, якою має бути жінка чи яким має бути чоловік.

 

  • ІЄРАРХІЯ ЦІННОСТЕЙ, ІЄРАРХІЯ ЛЮБОВІ

Все саме по собі є добрим (коли Бог творив світ, то побачив Бог, що все було добре), і кожну річ, а тим більше особу ми маємо поважати. Але дуже важливо, щоб ця повага чи любов була впорядкована. Хтось каже: я так люблю квіти! Це добре, але ж зрозуміло, що таку любов, тобто захоплення квітами, аж ніяк не можна поставити вище за любов до другої людини. Диявол часто обдурює нас тим, що представляє щось менш вартісніше, за щось важливе чи навіть найважливіше.

Як має виглядати у сім'ї та родині ця правильна ієрархія любові? Аби в подружжі, в родині, в домі був належний порядок, жінка має бути для чоловіка найпершою цінністю в житті, після самого Господа Бога. Так само і в жінки, дружини, матері на першому місці після Бога має бути чоловік, а не діти, подруги, тато чи мама.

 


Правильна ІЄРАРХІЯ ЦІННОСТЕЙ надзвичайно важлива у житті. Якщо вона побудована неправильно, то з цього неминуче виникають життєві помилки, а ми ніяк не можемо зрозуміти, чому все розвалюється.

Дуже часто для чоловіка на першому місці стоїть мама чи дочка, а для жінок – діти, і вже потім – чоловік та все інше. Однак для щасливого і міцного сімейного життя ієрархія має бути така: спершу Бог, потім – чоловік чи жінка, тобто своя „половинка”, далі – діти, і вже потім – батьки. Усіх потрібно любити, але у відносинах має бути відповідний порядок. Тобто якщо мама каже одне, а жінка інше, то більше треба слухати жінку.

Певним чином це можна порівняти з простим прикладом зі шкільної біології: дводольна насінина і її життя. чоловік і жінка, коли стають християнським подружжям утворюють таку „дводольну насінину”, двоєдине зерно, яке зможе розвиватися тільки у нерозривній єдності. Батьки це шкаралупка або половинки стручка: вони у певний момент мусять розкритися і випустити дозріле насіння, інакше воно загине. Аби не порушувати двоєдиної життєздатності, чоловік і жінка мають слухатися одне одного більше, ніж будь-кого, бо їм жити разом і проростати разом, і приносити наступні плоди, і теж свого часу відступитися від керування дітьми.

Інколи, ця ситуація означає конфлікт із мамою чи батьком, які тебе поставили на ноги, виростили, вигодували і тепер чекають на відплату, на послух і безоглядну любов. Твоя мама жила заради тебе, а тепер ти її покидаєш заради іншої жінки!

Ти маєш бути сильним, аби стати уповні мужнім, і разом із Христом полишити маму і тата, щоби стати самостійним. Треба вміти сказати батькам: мамо, тату, я вас дуже люблю, але я тепер маю жінку/чоловіка, і воля Божа така, щоб ми були разом, щоб перестали бути діточками у ваших очах; ви тепер не можете втручатися в наше життя, і, будь ласка, нічого поганого не говоріть мені про мою жінку/чоловіка, я навіть слухати не буду.

Чи розумієте, в якому сенсі йдеться про ненависть згідно з Євангелієм? Говорити про це можна багато, але тут куди важливішою буде життєва практика. Жити Євангелієм означає щось набагато більше і часто зовсім інше, ніж просто виконувати поради психолога. Бо психологія може показати певні обмеження і прив'язаності, які є наслідком нашого виховання чи помилок у ньому, однак вона неспроможна дати сили для рішень, які розв'язують проблеми, а тим більше не дасть сили для прощення і щирого та глибокого примирення.

Візьмімо наступний приклад: хлопець щиро кохає дівчину і хоче бути з нею, але мама влаштовує йому скандали, шантажує його, залякує. Він же, як „хороша" дитина, не має сил із цього вирватися. Він розуміє, що недобре робити так, як мама каже, але спротивитися не може. Якщо він так і залишиться дитиною, не полишить своїх батьків, його подружжя розпадеться, а він з часом матиме вже не євангельську, а цілком людську, негативну ненависть до своєї матері за зламане життя.

У подружжя, яке приймає слово Боже, входить Христос, і Він дає міць, аби нікого не кривдити, навіть якщо розв'язування проблем буде болісним. Тільки Бог Живий допомагає, тільки у Церкві ви дістаєте потрібне розуміння справ і сили для правильних дій. Бо те, що потрібне, – це не тільки правильна поведінка, але майже завжди потреба глибокого примирення, яке пов'язане з прощенням. А здатність прощати дає тільки Бог.

Справа наших стосунків з батьками, наших претензій, звинувачень і всього того, що ми отримали від них, має колосальне значення для нашого життя. Один з аспектів приходу Сина Божого на землю, Його втілення і життя як звичайної людини, був пов'язаний саме з цими проблемами.

Стосунки з батьками мають величезний вплив на наше життя, вплив добрий або поганий. Важливо побачити, яким саме був добрий вплив і яким – поганий, побачити і пам'ятати, що життя Ісуса налагодило для нас також і ці стосунки, а отже, у важкі моменти ми можемо просити Його допомоги в наших труднощах також і у відносинах з батьками.

Дівчинка, яку в дитинстві сильно образив чи завдав ран власний батько чи старший родич, то потім вона матиме труднощі у стосунках із мужчинами. Вона очікуватиме від свого чоловіка, що він буде повністю інший, ніж тато, або завжди боятиметься по-справжньому довіритися, віддатися. Як це подолати? Самої психології буде замало. Обов'язковим є повне прощення, внутрішнє зцілення, відкриття, що Бог-Любов завжди був поруч, а завдяки цьому стражданню, цій конкретній важкій історії людина може бути здатною глибоко відкритися на Бога, глибше, ніж хтось не поранений, хто багато чого не знає і не розуміє. Через свій важкий досвід людина може побачити особливу любов Бога і дозволити Йому, щоб її лікував.

Бог не є егоїстом: Він любить людину не для себе, Він прагне, щоб вона любила своїх ближніх, була вдячна за своє життя, вміла йому радіти. Це дуже велика тема, якої зараз немає змоги розгортати. Ми тільки зазначаємо її, доносимо інформацію, що в Церкві, у Таїнствах, ви зустрінете Христа, який вас любить, історію кожного з вас знає, і буде вам допомагати у виправленні різних переплутаних стежок вашого минулого.

Напрямок життя, отже, має бути такий: залишити (насамперед внутрішньо) своїх батьків, відірватися від мами, відірватися від тата, перерізати пуповину. Завжди поважати батьків і бути вдячним за дар життя, але любити їх, будучи вільним, не прив'язаним, не маніпульованим, відповідаючи за своє життя і свою сім'ю. Ось любов, яку Бог хоче вам давати, ось нормальне людське життя.

 

  • Зректися МРІЙ

Коли ми говоримо про те, щоб полишити батьківський дім, маємо на думці також і полишення своїх уявлень та мрій, а точніше кажучи, прив’язаності до своїх уявлень про те, як виглядатиме подружнє життя.

 


Звісно, цілком нормально, що кожен із нас якось уявляє собі майбутнє, має свої очікування. На них впливають реалії нашого виховання, життєві обставини, прочитані книжки та інше. Якщо ми живемо у щасливій, хорошій сім'ї, то прагнемо, щоб і в нашому домі жилося так само добре. Якщо маємо за собою гіркий досвід, то хочемо, щоб усе було абсолютно по іншому.

Кожен прагне, щоб усе було якнайкраще, і має свою модель подружнього життя. Тут слід одразу, чітко й виразно сказати, що цю модель повністю зреалізувати неможливо. Можна з неї щось використати, інколи навіть немало, але неможливо вкласти іншого у рамки наших мрій. Ідеальних подружжів не існує. Папа Франциск на зустрічі з нареченими сказав: „Немає ідеального чоловіка, немає ідеальної дружини, і тим більше немає ідеальної свекрухи” (14.02.2014).

Чим швидше ви зрозумієте, що йдеться про любов до живої людини, а не про те, щоби втиснути її у рамки вашого ідеалу, тим краще для вас. Залишити батьківський дім – це також покинути всі свої мрії про те, як прекрасний принц врятує прекрасну принцесу з полону дракона, і як усе буде казково. Життя завжди буде інакшим, ніж ми це пробували уявляти.

Зазвичай свою прив'язаність до власної моделі подружжя ми підкріплюємо аргументом, що хочемо зробити якнайкраще, що вимагаємо, що хочемо для іншого тільки добра.

Саме це наше прагнення справедливості й добра диявол підступно використовує. Він тебе підштрикує: ти маєш право, маєш право, він/вона має піддаватися твоїм прекрасним принципам, ти ж хочеш добра...

Ці нашіптування диявола виглядають слушними, але вони обманні. Бо те, що найважливіше – це любов: любити іншого таким, як він є, допомагати йому ставати кращим, говорити правду, жертвувати собою. Будьте дуже обережні щодо свого вимагання справедливості та реалізації того, що ви вважаєте за найкраще. Найкращим для вас є любов, єдність між вами, дарування себе. Усе це будується повільно і з великою терпеливістю, в щирості.

 

  • Найважливіше у стосунках ЧОЛОВІК-ДРУЖИНА

Повернімося до слів Святого Письма, до мудрості Божої. Коментований нами зараз уривок завершується словами, які ще раз показують ті найважливіші життєві позиції, що їх повинні займати чоловік щодо дружини і дружина щодо чоловіка.

 


Послухайте: Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка (Еф 5,33).

А отже: чого ЖІНКА найбільше потребує від чоловіка? – ЛЮБОВІ. Згадайте наші попередні розмови: жінка найбільше потребує і, ніжності, почуттів, вираження, і для багатьох чоловіків це не просто, але це дуже важливе.

А чого найбільше потребує ЧОЛОВІК від своєї дружини? – ПОВАГИ! Жінки, запам'ятайте це краще, ніж правила кип'ятіння молока і прання речей, бо це ОСНОВА вашого ЩАСТЯ: ніколи НЕ ВИРАЖАЙТЕ ЧОЛОВІКОВІ ЗНЕВАГУ, а тим більше у присутності сторонніх людей, бо ніщо інше не розвалює цього міцного і надійного мужчину так, як неповага. Хочете мати надію і опору? – не підривайте цю опору самі. Навіть якщо чоловік не геній чи не казковий принц, і не вміє всього чи не здатний на те, чого вам хочеться. Брак пошани не заохотить його здобувати чергову життєву вершину, а ще більше знеохотить.

Можна підсумувати, що чоловік і жінка мають пунктик саме в цьому. Жінка дуже потребує любові, чоловік дуже потребує пошани. Йому важко, якщо жінка ним легковажитиме; вона не впорається з усім, що має виконати, якщо не буде почуватися коханою.

Висновок із цього тільки один: ЖІНКО, ставши дружиною, завжди ПРАЦЮЙ НА АВТОРИТЕТ СВОГО ЧОЛОВІКА. ЧОЛОВІЧЕ, одружившись, завжди пам'ятай, що ти МАЄШ СВОЮ ЖІНКУ ЛЮБИТИ і постійно знаходити способи це виражати.

 

  • Мир і згода у родині: СПРАВЕДЛИВІСТЬ і ПРОЩЕННЯ

Часто люди одне одному бажають миру і згоди у сім'ї. Певно, і ви також прагнете, щоб у вашому подружжі панував мир, і вочевидь не мертвий спокій цвинтаря, де вже ніхто не воює, бо живих нема, а той мир, який приносить людині відчуття безпеки, затишку, відчуття, що її дім це місце відпочинку.

Існують дві основоположні передумови миру. Це СПРАВЕДЛИВІСТЬ і ПРОЩЕННЯ.

Немає миру там, де немає вшанування прав іншого. Але в реальному житті неможливо нікому ніколи ні в чому не наступити на мозоль, уповні вшанувати права іншої людини, й тому обов'язковим є ПРОЩЕННЯ. Його не можна вимагати, якщо спершу не докладено зусиль віддати іншому те, що йому належить.

Це і є СПРАВЕДЛИВІСТЬ: віддати іншому те, що йому належне. Мамі – те, що належить мамі, чоловікові – те, що належить чоловікові, дітям – те, що належить дітям, і так далі. Не легковажте цим.

Ми щойно говорили, щоб ви не вимагали справедливості. Це дуже важливо. Але це, звісно, не означає, що не треба чинити зусиль до досягнення справедливості, а перш за все йдеться про те, щоб бути справедливим відносно іншого.

Тому що – і це теж важливо пам'ятати – справедливість є вираженням любові, і любов має супроводжувати зусилля до справедливості. Це любов робить так, що людина прагне випередити іншу у відданні їй того, що належить ближньому. Жінці належить така любов, яку Христос мав до людей. Чоловікові належить така повага, яку Церква має до Христа. Зважте ці категорії у своїх серцях. Християнське подружжя – це щось інше, ніж подружжя невіруючих, якісно інше, і стосунки у ньому – не просто стосунки перших-ліпших чоловіка й жінки.

У Євангелії є слово, яке говорить про той борг, що ми його маємо стосовно товариша нашої дороги. Для вас таким товаришем є ваша половинка. Інколи ця друга особа стає перед нами як неприятель, ми впадаємо у спокусу конкурувати з ним, боротися, він забирає наш час, наші сили, наше здоров'я і саму любов... Євангеліє каже: Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі... не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага (Мт 5,24-25). Цей шаг, тобто монета, означає тут усю любов.

Інтегральну частину любові становить прощення. І воно обов'язкове завжди. Святе Письмо каже, що і святий сім раз на день спотикається. Ви також будете спотикатися і будете падати у своєму спільному житті.

 


Господь Ісус особливо підкреслює важливість прощення, коли говорить про християнську молитву Отче наш: Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших (Мт 6,14-15).

Ваше прощення і є вашою силою, а не ваша досконалість.

Ви вмієте прощати? Певно, ні. Це не так просто. Простити від серця, насправді! То Христос може навчити нас прощати по справжньому, бо прощати вміє тільки сам Бог.

Ми всі виховані у дуже моралізаторському суспільстві: це означає, що нас приймали і схвалювали тільки тоді, коли ми добре поводилися. Коли ми приносили гарні оцінки зі школи, здобували якісь досягнення, здобували якісь грамоти чи медалі, – тоді батьки та вчителі пишалися нами і хвалили нас, що все правильно. Їхнє визнання наших досягнень ставало їхнім визнанням нас самих, а ми без цього визнання нас, без прийняття нас, не могли б жити і тому ми старалися його здобути. Хто цього не вмів, то навіть робив погані речі, аби тільки звернути на себе увагу і знайти групу людей, яка його сприйматиме.

Рідко хто з нас мав досвід, пережив це всім серцем, що його люблять і приймають таким, яким він є, лише тому, що він є, з його вадами й недоліками. Рідко хто з нас пережив справжнє прощення. Інколи ми переживали якесь таке узагальнене, на кшталт: якщо було щось погане, то перепрошую; якщо я щось зробив не так, то вибач.

Істинна любов завжди й міцно пов'язана з прощенням, тому що по суті справи всі ми грішники, всі ми егоїсти, і це проявляється у різні способи. А визнати це надзвичайно важко. Ви будете цього вчитися: прощати і просити прощення. По-справжньому просити, покірно, визнаючи свою провину. І то не один раз, а протягом усього спільного життя.

Папа Франциск часто казав: «Можете сваритися, навіть кидати одне в одного тарілки, але ніколи не можна йти спати без примирення, без прощення».

Це і є те, про що каже Святе Письмо: Гнівайтеся, та не грішіть: нехай над вашим гнівом не заходить сонце! І не давайте місця дияволу (Еф 4,26-27). Гнівайтеся тут означає нормальну людську потребу виражати свої почуття, бути щирим, не замітати під килим непорозумінь і труднощів.

Найгірше настає тоді, коли людина запихає свої негативні емоції вглиб, тобто у серце. Саме тоді вона дає місце дияволу, і від цього починаються осудження, претензії, ненависть. Цього вираження почуттів і подальшого примирення не можна відкладати на наступний день, на вихідні чи на якийсь зручний момент без дітей і родичів. Усе це пастки.

Для здорового життя важливо виражати свої почуття, бути щирим, справжнім, але завжди готовим до примирення, до прощення. Просіть Бога про цей дар. Ваше щастя залежатиме від вашої співпраці з Богом і від вашої доброї волі до прощення й примирення.

Ні ви самі, без Бога, ні сам Бог, без вашої доброї волі, не створите цієї площини подружнього життя, на якій ви маєте бути щасливі та осягнути спасіння.

Треба чітко підкреслити ще надзвичайно важливу істину. Мету подружжя становить не тільки ваше подружнє щастя. Це чудово, коли воно є. Мету подружнього і сімейного життя становить СПАСІННЯ! Чоловік, якого отримуєш у дар, жінка, яку отримуєш у дар, яку Бог тобі дає, а також діти – це все насамперед для того, щоб ти був спасенний. Іншими словами, щоб ти насправді пізнав Бога, який тебе любить і дає тобі повноту життя.

 


Оце і є те „щось, найважливіше в нашому існуванні. Ми народилися один раз – Бог через батьків дав нам життя, – і будемо існувати на віки вічні. Й будемо або в пеклі, в абсолютній самотності й розпачі, або в Небі, у неймовірному щасті й радості.

Ви як подружжя маєте велику допомогу у вигляді тілесної близькості. Якщо ви будете переживати свою тілесну близькість по-людськи, то для вас це буде великою допомогою також і в примиренні.

Інколи може статися, що не вдасться відразу подолати поганих почуттів щодо чоловіка/дружини: він/вона мене сильно зранив, це так болить...

Ми не пануємо над своїми почуттями і неспроможні їх змінювати. Однак завжди важливою залишається ВОЛЯ до ПРИМИРЕННЯ. Тим, що обов'язкове для вирішення проблемної ситуації, є воля простити і робити іншому добро, навіть всупереч своїм почуттям, всупереч збунтованому собі. Зробити добро для іншого, який мене зачепив чи поранив, померти для свого я. Це і є любов. Частиною цього помирання нашого я буде і готовність до буття одним тілом. Так це створив Господь Бог.

Інколи, як буде дуже важко, можна голосно і з всієї сили сказати перед Богом: «Прощаю; і прошу Тебе, Господи, дай мені вміння простити від усього серця».

Ще раз нагадаємо слова Папи: «Ніколи не лягайте спати, не помирившись». Якщо ви будете приймати цей дар прощення, то ваше подружжя матиме великий шанс стати щасливим, тривати у глибокій єдності. Однак на це потрібен час. Тому будьте терплячі.

 

  • Розмови - СПІЛКУВАННЯ - комунікація

Інша справа, яка теж належить до того, що в подружжі нормальне, природне, – це спілкування. Розмовляйте один з одним, слухайте один одного. Дуже важливо говорити про дрібні справи та переживання кожного дня.

Ще важливіше, ніж самі по собі розмови, це бути щирим, відкривати те, що ви переживаєте. Скільки ж у світі нині нараховується подружжів, які так і не подружилися, складених із двох самотніх людей, а не з пари БЛИЗЬКИХ ДРУЗІВ! А може бути набагато краще, бо де розмовляють – там набагато краще. Благодать подружжя може тоді входити у життя конкретної пари.

Так, чоловіки й жінки розмовляють по-різному, ми про це вже згадували, і ви повинні бути свідомі того, що ваше спілкування відрізняється: потреба в ньому, його способи, його кількість. Однак це не заперечує самої потреби спілкування, а тільки ставить перед вами конкретне життєве завдання: навчитися розмовляти один з одним так, щоб не припиняти спілкування після шлюбу, не вважати, що ви вже всього досягли, все зробили і можете розслабитися.

 


Поки хлопець закоханий – він слухає, як щебече його дівчина, і входить у її справи, а навіть якщо не дуже входить, то принаймні з задоволенням слухає, а жінкам не раз саме це й потрібно. Одружившись, чоловік починає втомлюватися розмовами, а відповідно, потроху віддаляється.

Цей момент потрібно опрацьовувати дуже уважно: щоб жінка не „загрузила” чоловіка безліччю слів, які йому насправді непотрібні, а чоловік щоб не вирішив, що всі слова жінки – це просто потік настрою. Є справи, які треба буде вирішувати, і буде дуже сумно з'ясувати певного дня, що ви навчилися жити під одним дахом, та розучилися говорити одне з одним. Будьте до цього уважні.

Коли розмовляєте про якісь болісні справи, то виходити потрібно з такого принципу: говорити про те, як я це сприймаю, як я це переживаю. Потрібно уникати звинувачування іншої сторони. Розмова може виглядати, наприклад, так: для мене це неприємно, і мені важко це сприйняти, що ти піддаєш сумнівам мої слова у присутності дітей. Або: мені самотньо і не приємно, коли ти в гостях залишаєш мене і йдеш розмовляти з іншими жінками.

Важливо слухати іншого і намагатися його зрозуміти, :влізти в його шкіру:. Ви обоє повинні усвідомлювати, навіть коли посваритесь, що ваш ворог – не оцей чи оця, бо він чи вона мене ображає. Ви маєте спільного ворога, який ненавидить вас обох. Це диявол, який старається обов'язково вас пересварити. Він підсовує вам фальшиві думки, неправильні інтерпретації поведінки один одного, домисли.

Звичайно, нормальною справою є те, що в голові можуть з'явитися недобрі думки, якісь претензії, осуд, особливо якщо хтось у подружжі поранений життям і має загострену реакцію на якісь його моменти.

Наприклад, якщо батько вашої нареченої випиває і погано поводиться, то для неї ваша проста розвага з пивом, а тим більше якесь застілля з міцним алкоголем дуже швидко стане болючим пунктом, бо вона буде боятися, що з вами станеться те ж саме, що з її татом.

Однак тут тим більше потрібно щиро порозмовляти, запитати: чому ти це зробив/зробила, що сталося. Коли люди пояснюють хід подій, то сприйняття ситуації вирівнюється. Підозри можуть виявитися пустими страхами.

А якщо ми не розмовляємо один з одним, то ці погані думки, претензії, список образ діють у нас, замикаючи думки у порочне коло переживань і заглиблення у погане, накручують нас. Таким чином ми даємо в собі місце дияволу. Якщо ви будете щиро розмовляти, то переконаєтеся, що помилялися, гадаючи, ніби ваша близька людина хотіла зробити вам щось погане.

Розмовляйте щиро, не бійтеся. Ви не повинні боятися один одного! Там, де з'являється страх перед іншою людиною, там, де ти боїшся бути собою, не раз слідом входить ненависть. Так діє ворог.

Якщо ви хочете, щоб ваш шлюб був успішним, ви повинні навчитися розмовляти, вести подружній діалог. Вже тепер потрібно вчитися розмовляти і таким чином, також, пізнавати один одного. Заохочуємо, ще до шлюбу, обговорити при спільних зустрічах (побаченнях) дуже важливі теми […].

Ці розмови, є однією з найбільш важливих речей, які необхідно зробити. […]

Ми сказали вам багато про що. Сподіваємося, що навіть якщо ви всього не запам'ятали, то принаймні у вашій пам'яті відкладеться одне: справжня віра пов'язана з життям людей. Завдяки вірі ми можемо краще зрозуміти, що таке подружнє життя, і знайти розв'язання різноманітних проблем. А Христос і Церква завжди відкриті для вас, завжди готові вам допомагати і рятувати.

Запрошуємо на наступну зустріч. Поговоримо про ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ.



Р. Змітрович (ред.), Дошлюбні зустрічі – катехизи. Божа благодать необхідна для щасливого подружжя, Свічадо, Львів 2015, с. 103-118.



На початок

  Роздрукувати

Папа Бенедикт XVI до НАРЕЧЕНИХНавіщо готуватися до шлюбу і про що йдеться в цьому приготуванні?Краса, добро і щастя подружнього і сімейного життяВідповідальна прокреаціяЗло і страждання у подружньому та сімейному життіКонтрацепціяВідмінність між природним регулюванням плідності та контрацепцієюПро запліднення in vitroЕтика відповідальної прокреації і структура подружнього актуЧому в подружньому житті стільки страждання?Який вихід із трагічного становища людини?Як благодать, любов Христа, перемога над гріхом та егоїзмом приходять у життя подружжя?Як розпізнати призначену для мене „половинку” – ЗАРУЧИНИПізнання і прийняття себеЖінка й чоловік: відмінності як дар і завданняПодружнє життя у згоді з природою людиниСпілкування і діалогТіла подружжя – сакраментальний знак приходу БогаСімейне життя – ВИХОВАННЯ дітейЩо необхідне для християнської сім'ї?Світ, в якому ми живемоЗустріч і катехиза для батьків нареченихЯк добре приготувати і пережити шлюб і весілляЯк організувати християнське весілляМОЛИТВИ НАРЕЧЕНИХМОЛИТВИ БАТЬКІВ ЗА ЗАРУЧЕНИХ ДІТЕЙБАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ