Ukraine English Russia Poland

ДОШЛЮБНА ЧИСТОТА

Сенс дошлюбної чистоти

 


Людська сексуальність не є єдиною сферою, щодо якої ми вживаємо метафору чистоти і нечистоти. Однак спочатку задумаймося над первісним, буквальним значенням слова "чистота". Наприклад, ми кажемо, що їжу треба зберігати в чистоті. Тобто на сир не повинні сідати мухи, масло не можна залишати на ніч на столі, а краще покласти його до холодильника. Ми прагнемо чистоти на кухні не тому, що вважаємо їжу брудною, а тому що усвідомлюємо, що їжа, як і багато інших речей у світі, може забруднитися і зіпсуватися.

Тому слово "чистота" найчастіше вживається щодо тих вартостей, яким особливо загрожує бруд і розкладання. Ми високо цінуємо чистоту намірів, стежимо за чистотою мови, бо розуміємо, як легко добра справа може втратити будь-яку цінність через брудний намір, а наша мова може стати нехлюйською і розв’язною.

Потреба чистоти у самовираженні чоловіка чи жінки не викликана страхом перед сексуальністю, а тим паче не містить прихованого засновку, ніби ця сфера за своєю природою є нечиста. Навпаки, ця вимога випливає з переконання, що бути чоловіком чи жінкою – це істотний вимір нашої людськості, до якого не можна ставитися абияк і не дбати про те, чи гідна наша поведінка відповідальності бути чоловіком чи жінкою.

Що це конкретно означає? Якусь думку, може, не завжди виразну, на цю тему має кожен з нас. Спробуймо збудити цю інтуїцію за допомогою короткої рефлексії: в чому полягає чистота в інших сферах? І тільки тоді розглянемо, що конкретно означає цнотливий вияв жіночості чи мужності.

В чому полягає чистота мови? Коли ми називаємо нашу мову неохайною? Мова може бути забруднена пустопорожніми словами, які, по суті, нічого не означають, або туманними зворотами, які означають казна-що, або вульгаризмами, які позбавляють нашу мову притаманної їй простоти й гідності. Невиліковно нечистою є, зокрема, мова брехні. Брехню мусять бодай частково приховувати, обманювати небрехливою мовою – те саме, що витирати брудні руки білосніжною сорочкою. Улюбленим методом брехні є перекручення первинного значення слів. Тоді мова стає схожа, перепрошую за неапетитне порівняння, на згіркле масло: ніби й масло, в гарній упаковці, а їсти його не можна.

Так само і з чистотою намірів. Як служіння правді є мірою чистоти мови, так і мірою чистоти намірів є націленість на добро. Наші добрі наміри можуть бути зіпсовані недостатньою повагою до ближніх, невіглаством, лінощами, марнославством, жадібністю і т. ін. Більше того, самі наміри виявляються гріховними, глибоко нечистими, якщо спрямовані на скоєння зла.

Що є критерієм чистоти у вияві сексуальної суті чоловіка чи жінки? Перш ніж спробувати відповісти на це запитання, згадаймо банальну правду, що СЕКСУАЛЬНІСТЬ – це не додаток до людини, а певний СПОСІБ її БУТТЯ; вона проймає нас такою мірою, що кожна клітина нашого тіла несе у своїх хромосомах інформацію про належність всього нашого організму до певної статі. Зовні наша статевість виражається в різній будові тіла, в готовності організму виконувати специфічні для даної статі функції, у психічних відмінностях тощо. Однак сенс нашої статевості цим не обмежується; ми інтуїтивно відчуваємо, що це не все, хоча й не можемо до кінця це сформулювати. У слов’янських мовах ця інтуїція відображена у самій структурі мови, бо навіть у дієвідмінах дієслів чітко розрізняють чоловічий і жіночий рід.

Вихід нашої сексуальності за межі того, що безпосередньо виявляється як пов’язане зі статтю, зобов’язує прийняти такий критерій чистоти у цій сфері: чистим є такий спосіб буття чоловіком чи жінкою, який націлений на набуття мною як людиною загального чи часткового добра; якщо часткові добра, досягнуті виявом моєї сексуальної суті, суперечать моєму загальному добру, то це означає, що моя сексуальність нечиста.

Покажемо цю думку на образі з медицини. Якщо якась частина клітин перестане зважати на добро цілого організму й тільки дбатиме про власне добро, то маємо справу з раком: клітини розмножуються так плідно, що не вміщуються у визначеному їм природою місці й розростаються у формі пухлини. Однак це звироднілий розвиток, який спустошує цілий організм. Розмноження отих клітин навіть для них самих є позірним добром: клітини стають примітивні, а їхній розвиток веде не до життя, а до смерті. Так само і з нашою статевістю: якщо ми ставимося до неї як до незалежної сфери, без співвіднесення з нашим загальним добром, то це свідчить про її звироднілість. Не можна бути чоловіком чи жінкою за ціну втрати людського обличчя.

Немає чистого і справді людського способу бути чоловіком чи жінкою без неустанного прагнення відкривати в собі та в іншій людині неповторну й безцінну особистість. Ідеться не тільки про те, що неприпустимо принижувати іншу людину до ролі предмета особистого використання (хоча це так важливо, що ніколи не зайве про це нагадати), неприпустимо також дозволити, щоб і до мене ставилися як до предмета вжитку, навіть якби я використовував іншу людину або вона використовувала мене культурно і не без своєрідної галантності. Спосіб, яким робляться наші вчинки, – це тільки вторинний критерій їхньої моральності: злочин у білих рукавичках може бути незрівнянно аморальніший, ніж звичайна крадіжка вугілля з сусідського підвалу.

Бути особистістю означає передовсім бути здатним безкорисливо принести себе в дар. "Людина, – як сказано останнім Собором (Gaudìum et Spes, 24), – це єдине створіння на світі, що його Бог хоче заради нього самого, тому вона не може реалізувати себе вповні інакше як тільки принести саму себе в дар".

Подивімося тепер, як карикатурно ми розуміємо "принесення себе в дар іншому", якщо бачимо його суть у згоді на сексуальний контакт. Справжнє віддання себе іншій людині зобов’язує до праці, щоб те, що я маю намір принести в дар іншому, тобто я сам, було гідне зватися даром. Якщо я кохаю іншу людину і хочу віддати їй себе, то для мене важливо, щоб цей дар був принесений від чистого серця, щоб він був такий великий, на який я тільки здатний. Віддаючи себе коханій людині, я повинен прагнути панувати над собою, а не бути рабом своїх пристрастей, працювати над собою, а не бути моральною і духовною цілиною.

Тілесне поєднання має базуватися на попередній повній особистій самовіддачі. У період заручин хлопець і дівчина ще не повністю віддані одне одному, вони тільки прагнуть до того, щоб віддати себе якомога повніше. Тому ще не настав час демонструвати, також і тілом, свою цілковиту самовіддачу. Її ще немає, а життя - об’єктивний екзаменатор правдивості наших учинків – рано чи пізно виявить фальшиву маску ніби цілковитої відданості в любові наречених. Не одна пара закоханих, які були абсолютно впевнені у своїй любові до смерті й вважали себе подружжям задовго до шлюбу, пізніше переконалася, що любові, збудованій на крихкому фундаменті, завжди чогось бракує; часом їй навіть бракує здатності до дальшого існування. Тож єдиним і тривалим фундаментом любові є справжня обопільна самовіддача. Імітація такої відданості може тільки зашкодити любові, особливо в майбутньому.

А чи може бути інакше? Адже така є воля Бога, щоб з тілесного з’єднання чоловіка і жінки народжувалися нові люди. А людина – це безцінна істота, яка покликана до вічного життя, вона важливіша, ніж цілий матеріальний всесвіт. Обставини, за яких на світ приходить людина, повинні бути в гармонії з такою великою гідністю. Годиться, щоб людські діти приходили на світ у просторі особистісної, щоразу повнішої й чистішої взаємної самовіддачі своїх батьків; такої самовіддачі, яка скерована до вічності: бо вона скріплена обопільною присягою довічної вірності та Божою обіцянкою допомагати згори.

Тому давайте не будемо тривіально обмежувати католицькі засади етики наречених забороною інтимного життя. Чи хтось забороняє садівникові підганяти ріст пелюсток, які тільки-но виклюнулися з трояндового пуп’янка? Сама природа пуп’янка троянди така, що брак терплячості в чеканні квітки може призвести до змарнування чудової троянди. Так само і з любов’ю осіб, які постановили стати подружжям. Якщо їм бракуватиме терплячості й вони почнуть удавати подружжя, хоч ним ще не є, то нехай рахуються з тим, що такий поспіх може зашкодити навіть найчудовішому і перспективному коханню.




Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 57-63.



На початок

  Роздрукувати