Ukraine English Russia Poland

ДОШЛЮБНА ЧИСТОТА

Значення цнотливості


Цнотливість часто тлумачиться як заперечення або відторгнення сексуальності чи точніше, генітальності, а тому складається враження, що вона шкодить любові. Проте таке тлумачення є хибним. Цнотливість не заперечує сексуальності як такої, бо це було б запереченням реальності, яка є внутрішнім і конститутивним виміром людського буття. Вона також не означає відмови від цінностей та вимог сексуальності: ці цінності тією мірою, якою вони пов’язані з любов’ю, та вимоги, якщо вони автентичні, слід приймати. Цнотливість це духовна енергія, яка вміє захистити любов від егоїзму та агресивності й дати їй можливість якнайповніше реалізуватися.

З’ясувати справжнє значення цнотливості допоможе повсякденна дійсність: навіть найпростішим емпіричним аналізом у людській особі можна виявити співіснування трьох вимірів: тілесного, психічного та духовного.

Кожен із цих трьох вимірів наділений власним динамізмом духовний вимір прагне до істини як такої, тілесний вимір тягнеться до того, що є корисним і/або приємним, а психічний реалізується в емоційності і вони часто суперечать один одному, набуваючи різної спрямованості. Завдання ОСОБИ в тому й полягає, щоб об’єднати ці три виміри, які, постійно перебуваючи в боротьбі та незлагоді, штовхають її на поведінку, що не завжди буде однаковою. Схильність або прагнення досягти однаковості ми визначаємо як інтеграцію; метою інтеграції є досягти інтегруму, тобто тотальності, що утворюється внаслідок поєднання багатьох частин, упорядкованих в ієрархічний спосіб. Цнотливість у такому контексті є, отже, спроможністю досягти такої інтеграції, і ця поведінка знаходить своє особливе місце, але не тільки, у середовищі сексуальності.

Тепер і для сексуальності ми можемо визначити три виміри, тілесний, психічний і духовний, кожен з яких характеризується своїм динамізмом. Цнотливість в такому контексті є спробою упорядкувати конвульсивну сукупність інстинктів і бажань, імпульсивність і раціональність. Не розуміти необхідності такої інтеграції і дозволити запанувати над собою власним численним бажанням означає віддатися хоті, впасти у стан безладу, в якому людська особа більше не спроможна переступити через свої інстинкти або опанувати власні дії.

Щоб жити в цнотливості, треба бути спроможним на САМОВЛАДАННЯ і справжню ЛЮБОВ, яка дає змогу розпізнати ОСОБИСТУ ЦІННІСТЬ ІНШОГО, прагнути добра іншому, не підпорядковуючи схильність любити бажанню пізнати задоволення.

Отже, цнотливість у сексуальності не приводить ані до зневажання тіла, ані до недооцінки сексуального життя, вона лише підносить цінність наділеного статтю тіла до цінності ОСОБИ. За найменшої поступки тіло, або, точніше, інстинктивність намагається нав’язати власні закони особі й любові.

Проявом спроможності до інтеграції, що її ми визначили як цнотливість, є стриманість, тобто спроможністю людини підкоряти, контролювати й орієнтувати імпульси сексуального характеру та їхні наслідки. Бути стриманим, проте, не означає здійснювати сліпий контроль над хіттю та чуттєвими реакціями, бо в такому разі це стало б протилежним надуживанням, тобто недооцінкою значення тіла, наділеного сексуальністю; необхідно передусім розуміти мету подібної поведінки, або, точніше, її цілі. З одного боку, це відкритість до найглибших цінностей жіночості й чоловічості в шлюбі, а з іншого, – автентична свобода взаємовіддачі осіб. Лише в такий спосіб стриманість дасть змогу вийти за межі мови слів і жестів й перейти на ту „онтологічну” мову, яка становить справжнє багатство особи.



М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 345-346.




На початок

  Роздрукувати