Моє оточення знає мене як ревного католика. Мене часто питають про релігійні справи, а найчастіше людей цікавлять контроверсійні моменти у вченні Церкви. Тема, яка всіх хвилює, – це контрацептиви. Взагалі захищати вчення Церкви не завдає мені труднощів. Можу когось не переконати, але вмію подати аргументи. Але як кажуть: хто занадто самовпевнений, той колись буде принижений. Таке трапилося й зі мною. Хтось почав доводити, що заборона Церквою контрацептивів шкодить людству в світовому масштабі. Сьогодні світ стоїть перед величезною проблемою перенаселення, а Церква тільки спричиняється до поглиблення цієї й без того нелегкої проблеми. Дискусія закінчилася не на мою користь. Скажу коротко, чого я від Вас чекаю. Прошу мені допомогти знайти аргументи на такий закид: слава Богу, що тільки небагато людей переймаються тим, що Церква засудила контрацептиви, бо коли б цим переймалися всі, то нас би скоро було 40 мільярдів.

---

Маю надію, що Ви не прагнете того, щоб завжди виходити з дискусії переможцем. Бо в дискусії не обов’язково перемагає той, хто має рацію, а той, хто розумніший і навів більше аргументів на користь свого погляду. Правда в дискусії часом програє, але ж від цього вона не перестає бути правдою. Часом до правди більше наближує спільний її пошук, аніж стирання супротивних позицій. Коли ми порушуємо питання нашого буття, набагато важливішим є самому побачити і вміти показати іншим ті виміри реальності, до яких нас веде віра, і той світ цінностей, який відкривається перед нами тоді, коли ми дотримуємося в житті моральних засад. Мабуть, саме це мав на думці Апостол Павло, коли так говорив про свою науку: "Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрості, а в доказі Духа та сили" (1Кор 2,4).

Я почав так урочисто тому, що не хотів би в цьому листі налаштовуватися на перелік аргументів. Мені б хотілося трохи придивитися до цієї складної проблеми і не поминати також і тих поглядів, з яких, може, не виникає жоден аргумент, але які поглиблюють розуміння даного предмета.

Колись я зустрів, – вже не пам’ятаю, може у Макіавеллі, а може, в когось із філософів Просвітництва, – цікаву думку про війну. Той автор ще вірив у добрі наслідки кровопускання – методу лікування, колись поширеного серед лікарів. "Війни, – вважав він, – є для людства чимось так само благословенним, як для кожної людини кровопускання; коли б не війни, то земля вже давно не могла б нас умістити". Наразі залишмо цей вислів без коментаря.

Про більш рафіновану форму цього аргументу говорила мені одна лікарка, яка закінчила медичні студії в одній із західних країн. Відбуваючи практику в гінекологічній клініці, вона рішуче відмовилася бути причетною до абортів. Лікарі, які їх робили, назагал виявляли до неї повагу, ба навіть соромилися перед нею за свою поведінку. Але один з них був дуже розлючений: "Ви, католики, – гримав він на неї, – жахливі егоїсти! Ви боїтеся забруднити свої руки людською кров’ю! А якби всі зачаті діти мали народитися, то б усі вже давно передушили одне одного, бо земля була б перенаселена. Ви чекаєте, щоб цю брудну роботу виконував за вас хтось інший". Отож навіть кровопролиття можна уявити як високу службу заради добра людства.

Цю історію, – а від себе я нічого не додав, – присвячую всім тим, хто свою погану поведінку, може, в менш ризикованих ситуаціях, виправдовує відомою відмовкою: "Засади гарні, але життя вимагає свого". Дуже небезпечно повірити в те, що є такі ситуації, коли мусимо чинити зло. Ми тоді стаємо на бік людей, які вірять у те, що життя часом вимагає навіть убивати невинних. У такому разі ми стаємо прихильниками принципу "мета виправдовує засоби", навіть якщо на словах ми від нього відмежовуємося.

Щодо порушеної Вами проблеми з усього сказаного вище наразі виникають два питання. По-перше, коли перед нами постає якась дуже складна моральна проблема, то добре було б спочатку запитати: чи ми справді віруємо в Бога , чи тільки вдаємо, що віримо? Бо якщо ми справді віримо в Бога, то тим самим віримо, що немає таких проклятих ситуацій, з яких єдиний вихід – робити зло і зневажати моральні цінності. Ясна річ, ми не можемо визнавати свою віру склавши руки. Якщо ми справді віруємо, то поготів повинні напружити всю свою уяву та енергію, щоб знайти якийсь вихід з нелегкої ситуації. (Бо аморальний вихід завжди є позірним і породжує більше проблем, ніж їх розв’язує, внаслідок чого ситуація стає ще складнішою та заплутанішою.)

По-друге, контрацепція є моральна або аморальна незалежно від її демографічного підтексту. Якщо вона аморальна, то демографічна криза, яку переживає людство, не в змозі зробити її моральною. Так само цією кризою не можна виправдати вбивства зачатих дітей. Ясна річ, хтось може не погодитися з такими міркуваннями. Але тоді треба бути послідовним. Нехай така людина визнає, що тим самим вона стоїть на позиції, що моральні цінності – це справа суто умовна та що Бога взагалі немає.

Я далекий від того, щоб применшувати так звану загрозу перенаселення. Це надзвичайно серйозна проблема. Але вона аж ніяк не впливає на моральність або аморальність тих людських дій, які самі по собі є моральні або аморальні. Чому католицька етика вважає контрацепцію аморальною, я вже пояснював.

Перечитую кілька останніх речень, які щойно написав, і відчуваю, що їх можуть сприйняти неправильно. "Ось класичний приклад доктринерства! – може вигукнути не один неупереджений читач. – Мільйони людей вмирають з голоду, а він переживає, що протизаплідні засоби аморальні. Він не переживає, що внаслідок його морального ангельства народиться багато людей, життя яких буде одним великим страхіттям бідності".

Але прошу подивитися, в яку безвихідь ми одразу потрапляємо. Бо на такий аргумент я відповідаю: "Вибач, але ти захищаєш позицію, що моральні засади – це недосяжний ідеал, а життя йде своєю дорогою. Ти називаєш мою позицію доктринерством, а я тобі закидаю, що ти дав обдурити себе засаді, що заради мети всі засоби – добрі".

Щоб вийти з цього глухого кута, пропоную уважніше придивитися до так званого життя. Перш ніж перейти до становища країн справді бідних і перенаселених, подивімося на країни заможні, жителі яких найревнивіше захищають контрацепцію як панацею від перенаселення. Коли заможні, принаймні ситі, європейці зусібіч нападають на католицьку подружню етику заради інтересів країн третього світу, то я маю всі підстави підозрювати, що так вони обґрунтовують свою власну позицію, у слушності якої вони, очевидно, не впевнені.

Як відомо, проблема перенаселення багата на парадокси. Одним із важливих елементів розумно продуманої в масштабах світу боротьби з перенаселенням є збільшення натурального приросту в розвинених країнах. Чому? Бо перенаселення – це явище великою мірою відносне. Заможна Бельгія зі своєю високою густотою населення не є країною перенаселеною, а перенаселені країни мають куди меншу густоту населення. Тут багато залежить від ступеня господарського розвитку. Тому подолання економічної відсталості можливе не завдяки відсутності людей, а завдяки людям, особливо висококваліфікованим. Отже, для економічного розвитку в масштабах світу важливим є зростання відсотка висококваліфікованих людей. Тим часом через низький натуральний приріст у розвинених країнах нині у світових масштабах зростає відсоток неписьменності. Американці та європейці, "дбаючи" про майбутнє світу, помітно знизили народжуваність у своїх країнах і тим самим змінили демографічні пропорції, потрібні для економічного розвитку в масштабах світу.

Добре було б усвідомити цю відносність явища перенаселення. На щастя, наш світ не настільки жахливий, щоб до кожної новонародженої дитини ставилися як до ворога чи навіть агресора, як до двох зайвих робочих рук чи одного зайвого рота. Може, ми ще якось здатні врятувати віру в те, що "людина" – це звучить гордо, і радіти з того, що діти народжуються. Боюся, що ментальність, яка хотіла б розв’язати проблему перенаселення за допомогою контрацептивів або навіть убивства вже зачатих дітей, втратила віру.

Але ж цілі народи вмирають з голоду і з цим щось треба робити! Мабуть, якби я жив у якійсь з тих країн, то міг би краще обдумати цю проблему, а передовсім у мене було б більше морального досвіду на цю тему. З мого сьогоднішнього погляду я бачу цю проблему, на жаль, тільки в загальних рисах. Я поділяю віру нинішнього Папи у вищість етики над технікою. З цього переконання випливають принаймні два висновки. По-перше, ті рішення, які шукають спасіння людства в техніці, не беручи до уваги мораль, – згубні. А по-друге, я вважаю відсутністю реалізму і сибаритством, коли, проповідуючи слушні моральні засади, відмовляються від пошуків технічних, але базованих на моральній правді розв’язань для подолання наших болячок, глухих кутів чи нещасть.

Європейців, які проблему перенаселення не роблять приводом для виправдання власної моральної дезорієнтації, а переймаються цією проблемою і по-справжньому, не треба вчити конкретних способів боротьби з перенаселенням, бо вони їм добре відомі. На жаль, як видається, в нас таких людей небагато. Але я можу сказати впевнено, що ця велика і важлива проблема заслуговує більшої до неї уваги і нашої більшої заангажованості.

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 92-99.