Опис любові Нареченого і Нареченої з Пісні Пісень впроваджує нас у таємницю людської любові, яка наскрізь пройнята любов'ю Божою. Це пісні, які звучали на весіллі і оспівували любов закоханих одне в одного молодят. „Пісня Пісень – це величний гімн любові, сакральний і сексуальний водночас; біблійний текст оспівує чисте кохання"[1].

Пісня Пісень говорить не про ту зранену любов, яка є загальним досвідом людей після ПЕРВОРОДНОГО ГРІХА, а про любов вже відкуплену і спасенну. Йдеться про любов, яка була втрачена в раю, але знову відновлена в Бозі.

„Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша. […] Тягни мене вслід за тобою: біжімо! […] Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити! […] Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. Гроно кипрове – любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді. […] Постеля наша – сама зелень. […] Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне” (Пісн. 1,2.4.13-14.16б; 2,13b.14бв).

Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком (Пісн. 5,1).

Пісня Пісень оспівує різні аспекти любові. Витончено висловлює тугу закоханих сердець, звеличує вірність, виключність, взаємність і не забуває про інтимну насолоду[2]. Подружня любов пройнята оптимізмом і радістю. Єдине страждання, описане в книзі, – це фізична відсутність коханої особи, взаємна туга. Чоловік і жінка сповнені взаємної поваги один до одного. Вони єдині і неповторні одне для одного[3], обрані для себе з-поміж тисяч чоловіків і жінок[4].

У Пісні Пісень взаємини любові ґрунтуються на взаємному дарі – „Я – для мого любого, і до мене звернене все його бажання" (Пісн. 7,12). У її світлі чітко зрозуміло, що домінування чоловіка над жінкою і панування над нею – „і тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Бут. 3,16) – є злом, наслідком ПЕРВОРОДНОГО ГРІХА, а не Божою волею стосовно подружніх взаємовідносин.

Текст відсилає до образу райського саду як місця любові, за якою тужить людина[5]. Тож не випадково чоловік називає жінку садом. Коли він таким чином визнає своє кохання, вона запрошує його до цього саду, який належить йому, щоб смакувати смачними плодами. Чоловік приймає це запрошення[6]. Розслабившись на ложі серед зелені, наречений захоплюється красою нареченої і захоплено викликує: „Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна!" (Пісн. 1,15). Цей приклад зображує почуттєву атмосферу, якою наскрізь сповнена Пісня Пісень. Вона пройнята інтимною, ніжною, піднесеною і звабливою любов'ю. Образи залишають багато невисловленого, але вже наявного і такого, що впливає на читача. „Слова кохання, які обоє промовляють, сконцентровані на «тілі», не так тому, що воно є джерелом взаємного зачудування, як насамперед тому, що потяг до іншої особи – до іншого «Я», жіночого чи чоловічого, яке у внутрішньому імпульсі серця народжує любов, – стосується його прямо та безпосередньо. Крім того, любов дає поштовх особливому досвідчуванню краси, котре фокусується на видимому, хоча водночас включає в себе всю особу”[7].

Інтимна близькість нареченого і нареченої є пережиттям зустрічі не лише з тілом іншої особи, але й з цілою особою. Її тіло заворожує, оскільки об’являє душу людини.

Пісня Пісень розкриває нам таку таємницю любові, якою вона була на початку, тобто таємницю людської любові, проникнутої любов'ю Бога, а водночас і таємницю любові Бога до людини. Опис любові Адама до Єви, виражений в першому окрику радості і захоплення, який пролунав на землі, віднаходить свій розвиток в описі любові в Пісні Пісень. Втім, опис любові в Пісні Пісень відкриває шлях до пізнання ще іншої любові – любові Христа-Нареченого і Церкви-Нареченої. Таким чином, взаємини нареченого і нареченої в Пісні Пісень свідчать про існування глибшої дійсності. Відносини любові між чоловіком і жінкою, які захоплюються вродою одне одного, відображають любов Христа-Нареченого і Церкви-Нареченої. Христос Наречений безмежно закоханий у свою Церкву:

„Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої – голубки […] Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі! […] Ходи, прилинь з Ливану! […] Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста! Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино!” (Пісн. 4,1.7-8a.9-10a). Церква любить Христа, як дружина: „Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий. […] Я встала відчинити любому моєму […] Уважно! Мій любий! […] Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!» […] Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати. Голова у нього з золота, із щирого; […] Розмова його – самі солодощі, увесь він – розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій” (Пісн. 5,2a.5a; 2,8.10a; 5,10-11a.16).

Краса любові нареченого і нареченої переносить нас у світ краси любові Христа і Церкви. Наречена-Церква відповідає взаємною любов'ю на любов Ісуса-Нареченого.

Розуміння символу чоловіка і жінки у взаєминах Христа і Церкви вимагає розуміння Бога як буття, що абсолютно перевершує людську дійсність. Оскільки Бог не є частиною створеного світу, Він не може безпосередньо об'являти Себе в цьому світі, який абсолютно відмінний від Нього. Способом об'явлення, що його обрав Бог, було укриття себе в людській плоті і, таким чином, об'явлення себе через людську природу Ісуса. Бог, об'являючи себе таким чином, все ще залишається незримим для людини, все ще перевершує людський світ, але водночас є присутнім на землі через людську тілесність. Усе ще залишаючись незбагненною таємницею, може відкрити людині частку себе, свою любов. Тільки Ісус несе в собі таємницю трансцендентного Бога, який перебуває поза межами створеного світу. Коли ми бачимо в Його тілесності незримого Бога, ми підносимося понад Його чоловічість і не думаємо про Нього в сексуальному контексті. Він є для нас мов другий Адам, ще до сотворіння жінки, тобто не стільки як чоловік, скільки як людина-Адам. Не піддаємо сумніву, що Він є чоловіком, але, визнаючи цей факт, не переходимо на рівень взаємин, пов'язаних із сексуальністю, оскільки, усвідомлюючи Його божественність, виходимо поза межі стосунків, які притаманні для цього світу. Несексуальне переживання взаємин з Христом – другим Адамом – пов'язане не лише з християнським образом Бога, який не належить до нашого світу, але й з деміфологізацією сексуальності. Її переживання не пов'язане (як у язичницьких релігіях) з участю в магічних ритуалах, які б передбачали сексуальну поведінку, здійснення якої було б передумовою для встановлення контакту з божеством.

Подружжя, як пророчий знак присутності Бога між людьми, може безпечно розкрити свій глибинний зв'язок з Богом лише тоді, коли дотримано двох передумов: по-перше – Бог є для людей особою, яка цілковито перевершує земну дійсність; по-друге – сексуальність не сприймається як магічний ритуал, виконання якого забезпечує автоматичний зв'язок із Богом. Саме прикладом такого очищення любові від язичницьких уявлень про Бога та поганського бачення сексуальності і є опис любові нареченого і нареченої в Пісні Пісень.

Повне зрозуміння послання Пісні Пісень вимагає поєднання двох інтерпретацій – дослівної та містичної. Вони поєднуються разом тільки в подружжі, оновленому Христом, яке може проживати одночасно взаємопроникну духовну єдність з Богом і єдність одне з одним в інтимній близькості своїх тіл.

бр. д-р Ксаверій КНОТЦ OFMCap

K. KNOTZ, Zaślubiny w Bogu mężczyzny i kobiety, Edycja Świętego Pawła, Częstochowa 2014.