Різниця між чоловіком і жінкою і справді є не тільки біологічною, вона позначається на всьому досвіді і самосвідомості індивіда. Сексуальність, у персоналістичному трактуванні, є структурним, первісним виміром (від моменту запліднення істота вже є самцем або самицею) і виміром початковим (бути чоловіком або жінкою – не те саме, що бути самцем або самицею) особи, виміром, який охоплює та спрямовує існування й діяльність людини, саме через неї суб’єкт налагоджує взаємини із зовнішнім світом. Проте визнати, що сексуальність є структурним і сутнісним компонентом особи не означає, що вона є єдиною гідністю людини. Не помічати, що особа виходить за межі своєї статі та своєї сексуальності, означало б наразити себе на ризик скотитися до певного фрейдівського пансексуалізму.

Але як формується сексуальність індивіда і яких значень вона набуває? Належність до ЧОЛОВІЧОЇ або ЖІНОЧОЇ статі визначається від моменту запліднення генетичними, гонадними, гормональними та морфологічними факторами. Навіть ембріон, який складається з однієї клітини, яка утворилася внаслідок злиття сперматозоїда батька та яйцеклітини матері, має стать. Інформація про стать міститься в ядрі одноклітинного ембріона – у хромосомах – і протягом наступних фаз розвитку переходить у кожну нову клітину: якщо ембріон має 44 аутосоми плюс дві Х-хромосоми, він належить до ЖІНОЧОЇ статі; якщо він має 44 аутосоми плюс одну Х-хромосому та одну Y-хромосому, він належить до ЧОЛОВІЧОЇ статі; у такому випадку говорять про ГЕНЕТИЧНУ СТАТЬ.

З 20-го дня після запліднення й протягом близько 60-70 днів генетична стать детермінує розвиток гонад, що уже містяться в ембріоні, але ще в недиференційованому вигляді. Вони формуються з генітального (статевого) гребеня – (ГОНАДНА СТАТЬ). Якщо в геномі міститься Y-хромосома (індивід генетично належить до ЧОЛОВІЧОЇ статі), задіюються кілька генів, що відповідають за відокремлення центральної частини від первісної гонади в яєчку. Тут від 35-го дня після запліднення формується гермінативний епітелій та сім’яні канальці, в яких утворюватимуться сперматозоїди, з’являються клітини Сертолі та диференціюються клітини Лейдіга. Гормони, що їх виробляють клітини Сертолі та клітини Лейдіга – відповідно антимюллерівський фактор (мюллерівська інгібіторна речовина (MIS)) або антимюллерівський гормон і тестостерон – детермінують наступну диференціацію генітальних структур (статевий горбок, сечостатеві складки, статеві валики) за ЧОЛОВІЧИМ типом.

Якщо Y-хромосома відсутня (ембріон генетично належить до ЖІНОЧОЇ статі), з 8-го тижня первісна гонада розпочинає свій розвиток у яєчник, який завершиться в останні місяці внутрішньоутробного життя з появою примордіальних фолікулів. Усередині фолікулів містяться яйцеклітини, які утворюються з примітивних зародкових клітин, – овогоній, яких вже на 5-й місяць внутрішньоутробного життя в яєчнику більше 7 млн. Після 5-го місяця кількість гермінативних клітин зменшується внаслідок дегенерації (атрезії фолікулів), і при народженні у дівчинки налічується лише мільйон клітин на один яєчник, а на початок періоду статевого дозрівання їх залишається тільки 150-300 тисяч.

Уже на 7-й тиждень після запліднення в ембріоні, що належить до ЧОЛОВІЧОЇ або ЖІНОЧОЇ генетичної статі, можна виявити статеві протоки Вольфа і Мюллера, які наприкінці 8-го тижня під впливом гормонів, що виробляються в яєчку або в яєчнику, диференціюються в чоловічому або жіночому напрямах (ГОРМОНАЛЬНА СТАТЬ). Завдяки наявності яєчка та секреції андрогенів ці протоки розвиваються в чоловічому напрямі, утворюючи придатки яєчка, сім’явиносні протоки, передміхурову залозу та частину сечівника; натомість якщо яєчка немає, протоки розвиваються за жіночим типом, даючи початок матці, матковим трубам та верхній третині піхви. Отже, саме яєчко зумовлює диференціацію внутрішніх геніталій у геніталії чоловічі або жіночі (ПРОТОКОВА СТАТЬ); за відсутності тестостерону та антимюллерівського фактора початкові ескізні елементи мають тенденцію спонтанно трансформуватися в жіночому напрямі.

Тоді як внутрішні геніталії обох статей походять від різних структур, зовнішні геніталії походять від спільних ембріональних зачатків: статевого горбка, сечостатевих складок, статевих валиків і сечостатевої борозни. У зародку чоловічої статі під дією дигідротестостерону, що утворюється з тестостерону, зачатки зовнішніх геніталій дають початок залозам, печеристим тілам статевого члена та калитці. За відсутності дигідротестостерону з зовнішніх генітальних структур, що диференціюються в жіночому напрямі, утворюються клітор, малі та великі соромітні губи. Уже на 14-16-ий тиждень після запліднення можна з першого погляду визначити стать плоду (ФЕНОТИПІЧНА СТАТЬ).

Паралельно з фізичним розвитком – фенотипічною диференціацією чоловічої і жіночої статі, ще до народження відбувається СЕКСУАЛІЗАЦІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ – сукупність перетворень, які призводять до структурної диференціації кількох мозкових зон неокортексу, що беруть участь у когнітивній діяльності та в усвідомленому досвіді, моделюючи та формуючи кількість, морфологію, розташування та зв’язки нейронів, а також модальність і час обмірковування церебральних латералізацій. Дотепер механізми, відповідальні за цю різнопланову структуризацію, остаточно не з’ясовані, проте видається очевидним втручання гормональних факторів, що взаємодіють з подразниками середовища.

Якщо ХЛОПЧИКА від ДІВЧИНКИ можна відрізнити вже при народженні за структурою зовнішніх статевих органів, то лише з настанням статевої зрілості знаходять вияв ВТОРИННІ СТАТЕВІ ОЗНАКИ (названі так, аби відрізнити їх від первинних, визначених диференціацією гонад та зовнішніх і внутрішніх статевих органів), які дають змогу розпізнати за фенотипом ЧОЛОВІКА чи ЖІНКУ: розвинені молочні залози, волосся на лобку та під пахвами, особливий розподіл жирової тканини, перша менструація (менархе) – в жінки; ріст зовнішніх статевих органів, ріст гортані з появою нижчого й глибшого голосу, швидший ріст кісток до закриття хрящових зон, збільшення маси м’язів – у чоловіка.

Ідеться про фізичні й психічні перетворення людини, під впливом яких важких випробувань зазнають і її уявлення про власне тіло, структуризацію своєї СЕКСУАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ, спроможність спілкуватися з іншими. Досить згадати про незручності, яких завдає несподіване швидке збільшення тіла, що передує головним подіям формування статевої зрілості і яким хлопець або дівчина повинні давати раду, водночас намагаючись контролювати власні моторні реакції і тому почуваючи себе „незграбними й недоладними”.

Досі ми описували нормальний статевий розвиток. Але протягом ембріонального розвитку можуть статися зміни в диференційних процесах генітального апарату, відповідальні за виникнення патологічних ситуацій, що визначаються як інтерсексуальні стани і характеризуються дисгармонією між генетичним, гонадним, протоковим і фенотипічним компонентами статі. Ці розлади, що відповідно до змін генітального апарату поділяються на три групи (гонадні дисгенези, чоловічий і жіночий псевдогермафродитизми, справжній гермафродитизм), не слід плутати з гомосексуальністю та транссексуалізмом:

• ГОМОСЕКСУАЛЬНІСТЬ – це сексуальна орієнтація, тобто таке відхилення сексуальної орієнтації, за якого суб’єкт відчуває потяг до осіб однієї з ним статі.

• ТРАНССЕКСУАЛІЗМ, натомість, характеризується змінами в структуризації гендерної ідентичності, внаслідок чого чоловік, наприклад, почуває себе жінкою, що ув’язнена в чоловічому тілі й твердо бажає змінити свою стать.

ІНТЕРСЕКСУАЛ не переживає дезорієнтації і не відчуває труднощів у структуризації власної гендерної ідентичності: він живе як чоловік або жінка відповідно до будови свого тіла. Та на жаль, унаслідок органічних ушкоджень, будова його тіла не відповідає генетичній спадщині індивіда, як, наприклад, у випадку синдрома Морріса чи тестикулярної фемінізації. Інтерсексуальні суб’єкти, які генетично є чоловіками, диференціюються фенотипічно – через відсутність рецепторів тестостерону в органах, у які він надходить, – в жінок і структурують свою гендерну ідентичність по-жіночому.

---

М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 338-341.