Щоб правильно обрати методи і засоби виховання, треба насамперед визначити його мету, цінності, на які воно буде спрямовуватися, його об’єкт, методологію. У випадку, який ми маємо намір розглянути, метою є СЕКСУАЛЬНІСТЬ; цінності виводяться зі значення, яке задається сексуальністю; об’єктом є вихованець, який може мати 3-4 роки, але може мати й 16, 25, 40 років і більше; методологія цього проекту буде складною і залежатиме від об’єкта. Здається, ніби все чітко і зрозуміло, особливо для педагогів. Однак саме в педагогічному середовищі процес виховання сексуальності найчастіше зазнає спотворень. Чому це так, зрозуміти неважко: той, хто навчає, обирає серед різних трактувань значення сексуальності: НАТУРАЛІСТИЧНОГО, ПЕРМІСИВІСТСЬКОГО чи ПЕРСОНАЛІСТИЧНОГО – і орієнтується на нього в своїй виховній роботі.

Згідно з НАТУРАЛІСТИЧНИМ трактуванням, до задоволення потреб і втіхи прагнуть усі без будь-яких нормативних обмежень, виходячи з того, що індивід є законом для себе самого, що тільки в собі він може знайти рушійну силу та остаточний критерій будь-якої поведінки. Регулятивний критерій сексуальної поведінки виводиться не з моралі, а радше зі статистичної норми; біологічно моральне стає причиною існування норми; кількість замінює закон і визначає цінність. Отже, якщо існує суспільна поведінка, яка виробляє цінності, для статевого виховання достатньо навчити звичаям, які визнає суспільство, і дати настанови, як уникнути можливих і „прикрих” наслідків своєї поведінки.

Нічим не відрізняються й методи виховання – якщо у цьому випадку можна говорити про виховання, – яке ґрунтується на ПЕРМІСИВІСТСЬКОМУ трактуванні сексуальності. Виходячи з передумови, що треба дозволити кожному індивідові максимально користуватися своєю свободою і на свій смак встановлювати, що має цінність, а що її не має, єдиною метою статевого виховання є допомогти кожному реалізувати свою свободу „без ризику й без каяття” (наприклад, подбати про безпечний секс, щоб не підхопити хвороби з тих, які передаються статевим шляхом).

Виховання сексуальності, в основу якого покладене ПЕРСОНАЛІСТИЧНЕ трактування сексуальності, яке враховує глобальний характер ОСОБИ (одухотворене тіло), розуміється як допомога в самореалізації проекту, вписаного в онтологічну природу ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИ.

---

М.Л. ді П’єтро, Виховання сексуальності та відповідальна прокреація, в: Біоетика. Підручник для медичних вищих навчальних закладів, ред. Е. Зґречча і ін., Медицина і Право, Львів 2007, с. 335-336.