Ukraine English Russia Poland

ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО

Муки через власних дітей


Переживаю пекельні муки, бо гризе мене почуття провини. Я виховувала дітей з великою любов’ю, сподіваючись, що прищеплені вдома цінності допоможуть їм відрізнити добро від зла. Але з моїх дітей виросли важкі люди, які в багатьох випадках поводяться не так, як слід. Згадуючи євангельське твердження, що погане дерево не може родити доброго плоду, усвідомлюю, що це я – джерело зла. Дуже болісно це переживати, бо я намагалася в житті бути доброю, а як тепер дивлюся на свої виховательські поразки – то бачу їхнє джерело у власних помилках і глупоті. Нині я переконалася, що все, що я роблю, роблю погано. Здається, мені незмога знайти стільки сил, щоб випростувати покручені стежки. Молюся, щоб Ісус Христос вийшов нам назустріч, але не знаю, чи я маю на це право, адже я – оте погане дерево.




Спробуйте заглибитись у свідомість провини, яку носив у собі Апостол Павло. Адже він переслідував людей за те, що вони визнавали Христа! Стефанові та іншим замордованим життя вже не повернеш; не в його силах зробити так, щоб здійснилося те добро, яке вони чинили б на цій землі, якби їх не було вбито. Хтось може заперечити, що цінність мученицької смерті перевищує хоч які блага, що їх мученик міг би ще створити. Але для Павла в цьому жодної втіхи не було: такий погляд може бути в мученика, а не в переслідувача. Хто знає, може і під впливом Савлових переслідувань хтось із християн втратив віру безповоротно? Може, його навернення вони сприйняли як новий вибрик його двоєдушності, внаслідок чого остаточно відійшли від Христа і Церкви? Якщо так і було, то Павло не міг не відчувати себе відповідальним за тих людей!

Але він не переживав пекельних мук через почуття провини. Звісно, він усвідомлював свою провину: "Бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу" (1Кор 15,9). Але тут же додає: "Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна" (15,10). Отже, Павло не терзається своїм минулим, він намагається наповнити сьогоднішній день ревністю, якої Христос чекає від свого учня. Минуле, разом з тим, чого, з людського погляду, виправити неможливо, Павло ввіряє Божому милосердю. Завважмо, що Апостол і не думає применшувати зло своїх колишніх гріхів, не виправдовується, буцім тоді він був переконаний, що, переслідуючи християн, служить Богу. Зло є злом, навіть якщо він на той час цього не розумів. Але святий Павло не має жодних сумнівів у тому, що, прийнявши такий погляд, він може сподіватися на Боже милосердя.

Якщо Павла терзає його гріховність, то не з огляду на те, що було вчора, а через те, що сьогодні вона перешкоджає йому бути вірним Божому Закону. "Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?" (Рим 7,22-24).

Це дуже важливо: нам не можна безплідно гризтися спогадами своїх гріхів, навіть якщо їхні наслідки, перед якими ми сьогодні безрадні та безсилі, постійно даються взнаки і тривожать наше сумління. Те, що було колись, треба з довірою віддати Божому милосердю. (Звісно, це не звільняє нас від неустанної готовності виправити те, що ще можна виправити.) Тепер справді важливим є те, щоб не змарнувати нашого сьогоднішнього дня і чинити добро, якого сьогодні від нас чекає Бог. На жаль, часто трапляється так, що люди настільки переймаються своїми давніми гріхами, що вже не думають про те, щоб сьогодні зробити щось добре.

Втім, не виключено, що Ви оцінюєте себе як матір дуже суворо. Що то для Вас за втіха, що, може, хтось більше завинив перед Вашими дітьми? Матері болить передовсім те, що її діти ходять кривими стежками. А навіть якби виявилося, що на ній немає за це ні найменшої вини, все одно її страждання не поменшає й далі. Адже це її діти ведуться негідно!

А. Шеффер, "Свв. Августин і Моніка" (1854)

Так чи так, довірте милосердному Богу не тільки своє минуле, а моліться ще більше за Ваших дітей. Бог завжди вислуховує молитву матері, яка благає про навернення своїх дітей, якщо тільки ця молитва буде витривалою й щирою. "Неможливо, щоб міг згинути син таких сліз, як твої!", – сказав матері [св. Моніці] св. Августина один єпископ, а це було тоді, коли дух Августина був несамовитий такою мірою, що навіть не було рації говорити з ним на тему віри. Прочитайте закінчення третьої книги "Сповіді", де описана ця ситуація.

Ще додам, що молитва за чиєсь навернення має містити також приблизно таке прохання: "Боже, вчини мене вірогідним свідком Твоєї правди і Твоїх заповідей. Я сама не вмію переконати моїх дітей, що Твої дороги правильні, може, навіть я є для них перешкодою у пізнанні Тебе. Але Ти, Господи, всемогутній і милосердний. Адже Ти можеш вчинити так, щоб я стала ближчою Тобі й отак-от допомогла і моїм дітям наблизитися до Тебе".

Ваші побоювання, що ви погане дерево, яке принесло погані плоди, просто фальшиві, і їх треба якомога швидше відкинути. Ісус Христос ужив цього образу, застерігаючи перед фальшивими пророками (Мт 7,15-20). Тому добрими чи поганими плодами людини є не так її діти (бо що тоді було б з їхньою людською гідністю та особистою відповідальністю за своє життя?), як її вчинки. Що це означає: фальшивого пророка пізнають по його плодах? Хоч він і закликає до духовного відродження, а слово "любов" не сходить з його вуст, та якщо плодом його діяльності будуть розколи, сварки, несправедливі обмови, то він фальшивий пророк.

Тому євангельську метафору про добре і погане дерево в Церкві завжди пов’язують із відомим фрагментом Послання до галатів: "Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніш казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують. А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість" (Гал 5,19-23).

Щоправда, метафору про погане дерево, яке родить погані плоди, можна в якомусь розумінні віднести й до батьків та дітей. Хоча духовні й моральні позиції формуються всередині кожного з нас, проте інші люди, особливо найближчі та особливо в дитинстві та юності, можуть суттєво вплинути на те, що розвиток людини піде в тому, а не в тому напрямі. І саме думка, що Ви не зуміли добре вплинути на духовний розвиток своїх дітей, є джерелом Ваших терзань.

Але розважте самі: прикладати образ дерева і його плодів до батьків і дітей є рація лише в тому разі, якщо це сприятиме позитивним змінам в людині. Якщо коли ми слухаємо слово Боже, в нас народжуються безплідні гризоти сумління, то ми не розуміємо його. Тільки в природі яблуня завжди залишатиметься яблунею, а красавка ніколи не вродить винограду – лише вовчі ягоди. Людина – це особистість, і вона тим відрізняється від дерев у садку чи в лісі, що навіть якщо вона є поганим деревом, яке приносить погані плоди, то з Божої благодаті може стати добрим деревом. Якщо дитина в якомусь розумінні є плодом своїх батьків, то вона відрізняється від яблук чи вовчих ягід тим, що остаточне рішення, якою бути її духовній позиції, визріває в ній самій. Можна мати поганих батьків і стати дуже доброю людиною, а може трапитися й навпаки. Богобійний цар Йосія був онуком негідного Манасії і сином Амона, який негідністю дорівнювався своєму батькові, а бунтівник Авесалом був сином побожного Давида.

Ісус тільки раз ужив аргумента, який можна було б передати прислів’ям, що яблуко від яблуні недалеко падає, а зробив це, щоб пробудити в людей сумління і навернути їх. Він сказав: "Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які пророків убивали" (Мт 23,31). Цим Він ніби хотів сказати: "Ви засуджуєте своїх предків, які вбивали пророків, а, по суті, ви такі ж самі. Люди, схаменіться й не наслідуйте зла своїх предків!" Тому давайте не будемо вживати прислів’я про яблуко та яблуню, бо це жорстоко й не по-людськи, а передовсім несправедливо. Хіба що ми зуміємо вкласти в нього заклик до справжньої любові: до батьків – аби заради своїх дітей змінювалися на краще; і до дітей – щоб не наслідували зла своїх батьків. І все ж кожний відповість перед Богом сам за себе.

Слово Боже однозначно висловлюється на цю тему: "За тих часів не говоритимуть більше: БАТЬКИ ЇЛИ ЗЕЛЕНИЙ ВИНОГРАД, А НА ЗУБАХ У СИНІВ ОСКОМА! Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, ХТО ЇСТИМЕ ЗЕЛЕНИЙ ВИНОГРАД, ТОЙ Й ОСКОМУ НА ЗУБАХ МАТИМЕ" (Єр 31,29-30). А пророк Єзекиїл говорив: "Той, хто згрішив, той мусить умерти. Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. ПРАВЕДНІСТЬ зостанеться з ПРАВЕДНИМ, а ГРІХОВНІСТЬ із ГРІШНИКОМ" (Єзек 18,20).

Звісно, з цього не можна робити висновок, ніби ми не повинні перейматися злом, яке чинять наші ближні. "Не веселися синами нечестивими" (Сир 16,1), бо трапляється, на жаль, і так, що батьки замість того, щоб плакати, пишаються негідними вчинками своїх дітей. У тій же Книзі знаходимо численні нагадування, адресовані дорослим дітям, щоб вони своєю поведінкою не ганьбили батьків: "Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться" (Сир 22,3; пор. 15,20; 7,25; 19,13; 29,3).

У Святому Письмі є такий вислів, що материнське серце зворушилось із жалю, коли бачила свою дитину в небезпеці (1Цар 3,26). Тим паче, сам Бог весь зворушується з жалю, коли Він бачить наші гріхи і відчуває Себе змушеним покаранням привести нас до тями; але це тому, що Він нас любить і хоче виявити Своє милосердя: "Чи не дорогий же в Мене син Ефраїм? Чи не люба ж він дитина в Мене, що кожного разу, як погрожу йому, все-таки згадую про нього? Тому зворушується супроти нього Моє серце, і Я зглянусь на нього, – слово Господнє" (Єр 31,20).

Тому не дивуйтеся, що вчинене вашими дітьми зло завдавало й завдаватиме Вам болю. Тільки погана й бездушна мати може внутрішньо погодитися з тим, що її діти ходять кривими стежками. Цей біль змусить Вас молитися і приносити духовні жертви заради своїх дітей. Але нехай цей біль не нищить у Вас миру, який є плодом нашої віри і з’єднання з Христом.

І тут ще раз наведу приклад Апостола Павла. Колишній переслідувач, який навіть після свого навернення змагався із своєю гріховністю, так відкрився для миру, що плине від Христа, що наприкінці своїх днів не вагався скласти таке свідчення: "Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на Його появу" (2Тим 4,7-8).


Саме такого миру, яким був наповнений Павло, колишній переслідувач християн, я бажаю й вам.



Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 201-209.




На початок

  Роздрукувати

Покликання чоловіка та жінкиБатьківська відповідальністьМуки через власних дітейЯк карати дитину?